Постанова № 62946576, 18.11.2016, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2016 року м.Житомир справа № 806/782/16

категорія 2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Нагірняк М.Ф.,

за участю: секретар судового засідання Маленька Ю.О.,

позивач ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Народного депутата Верховної Ради України ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди та шкоди завданої здоров'ю, честі та гідності в розмірі 200000,00 грн.,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Народного депутата Верховної Ради України ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди та шкоди завданої здоров'ю, честі та гідності в розмірі 200000,00грн.

В судовому засіданні Позивач свої позовні вимоги підтримав і пояснив, що є інвалідом 3-ї групи, якому протипоказані нервово-емоційні навантаження. З набранням чинності змін щодо електронного звернення з жовтня місяця 2015року систематично звертався із електронними зверненнями з різного роду питань до народних депутатів, в тому числі ОСОБА_2, якого як сина Президента України вважає другою за впливом посадовою особою в країні. Як пояснив Позивач, не на всі свої звернення своєчасно та в повному обсязі отримував відповіді. Несвоєчасні та неналежні відповіді народного депутата ОСОБА_2 завдали Позивачу моральної шкоди та шкоди його здоров'ю.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив і пояснив, що Позивач не є виборцем народного депутата України ОСОБА_2, обраного до Верховної ради по 12-му одномандатному округу м.Вінниці. Спірні звернення Позивача адресувалися цілого ряду народним депутатам і були несвоєчасно передані Відповідачу для розгляду. Як пояснив представник Відповідача, Відповідач в силу наданих повноважень звернення Позивача направив для розгляду до відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування. Ініціювання тих чи інших змін та доповнень до чинного законодавства, на думку представника Відповідача, є виключним правом, а не обов'язком народного депутата. Відповідач письмово приніс свої вибачення Позивачу за несвоєчасні розглянуті звернення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення Позивача, заперечення представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідно до бази даних автоматизованої системи "Листи та звернення громадян" Апарату Верховної ради України з 28.10.2015року по 28.04.2016року зареєстровано 2306 електронних звернень Позивача, адресованих народним депутатам України, які надійшли на електронну поштову скриньку - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).

В позовній заяві Позивачем не зазначено які саме звернення Позивача адресувалися Відповідачу, як народному депутату, протягом спірного періоду і які звернення Позивача Відповідачем не розглянуті.

Як встановлено в ході судового засідання та підтверджено Позивачем, із вказаних 2306 електронних звернень народному депутату Верховної Ради України ОСОБА_2 були направлені лише шість звернень, а саме:

- звернення від 30.10.2015року на адресу 13 народним депутатам України, в тому числі Відповідачу, із пропозиціями про надання допомоги дітям - сиротам, які потребують дорогої операції за кордоном та в Україні, дітям, батьки яких не можуть оплатити операції (реєстраційно - контрольна картка №09-0451.06.15/56-10.15, дата реєстрації 30.10.2015р.);

- звернення від 06.11.2015року на адресу 24 народним депутатам України, в тому числі Відповідачу, щодо розгляду МОЗ України фактів корупції та зловживань службовим становищем головним лікарем 2-ї ЦМЛ м.Житомира та ряду керівників охорони здоров'я міста і області (реєстраційно - контрольна картка №09-0472.06.15/61-11.15, дата реєстрації 10.11.2015р.);

- звернення від 22.11.2015року на адресу 15 народним депутатам України, в тому числі Відповідачу, із пропозиціями щодо розгляду парламентом законів у сфері охорони здоров'я, оплати праці, судової системи, звернень громадян, житлового та виборчого законодавства, які сприяють демократії та європейським цінностям (реєстраційно - контрольна картка №09-0499.06.15/51-11.15, дата реєстрації 24.11.2015р.);

- звернення від 04.03.2016року на адресу 20 народним депутатам України, в тому числі Відповідачу, щодо порушення прав родини заявника на якісне та своєчасне надання медичних послуг закладами охорони здоров'я міста та області та формального розгляду звернень з цього приводу (реєстраційно - контрольна картка №09-0057.06.16/26-03.16, дата реєстрації 10.03.2016р.);

- звернення від 28.03.2016року на адресу 24 народним депутатам України, в тому числі Відповідачу, із пропозиціями щодо доопрацювання Закону України "Про звернення громадян" в частині проведення особистого прийому першими особами держави, необхідності перегляду та прийняття низки законів у судовій, медичній та соціальній сферах (реєстраційно - контрольна картка №09-0054.06.16/65-03.16, дата реєстрації 29.03.2016р.);

- звернення від 20.04.2016року на адресу 3 народним депутатам України, в тому числі Відповідачу, про бездіяльність чиновників всіх рівнів щодо вирішення нагальних питань сім'ї заявника в комунальній, медичній, соціальній та правовій сферах (реєстраційно - контрольна картка №09-0118.06.16/95-04.16, дата реєстрації 25.04.2016р.).

Таким чином, предметом судового розгляду по даній справі є правомірність дій Відповідача щодо розгляду вказаних шести звернень Позивача.

Вказані спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку розгляду народними депутатами України звернень громадян (виборців) регулюються правовими нормами Закону України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року N 393/96-ВР (надалі - Закон N 393/96-ВР) та Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року N 2790-XII (надалі - Закон N 2790-XII), що були чинні на день виникнення спору.

Безспірно, Позивачу як громадянину України надано Конституцією України право вносити в органи державної влади пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

Як встановлено судом, зазначені всі шість письмових звернень Позивача відповідали вимогам ст.5 Закону N 393/96-ВР і надсилалися до Верховної ради України з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку, як електронні звернення. Вказані всі шість звернень одночасно адресувалися не лише Відповідачу, а також цілого ряду іншим народним депутатам України.

За приписами Закону N 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Судом встановлено та визнається сторонами, що Відповідач ОСОБА_2 був обраний народним депутатом України в одномандатному виборчому окрузі № 12 (м.Вінниця), а Позивач є жителем міста Житомира та не є виборцем цього 12 одномандатного виборчого округу.

Алгоритм дій Відповідача, як народного депутата України, щодо розгляду звернень громадян (виборців) визначений правовими нормами Закону N 2790-XII.

Так, за приписами ст.7 Закону N 2790-XII народні депутати, обрані в одномандатних виборчих округах, зобов'язані підтримувати зв'язок з виборцями своїх округів. Народні депутати, обрані в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, здійснюють зв'язок з виборцями, які мешкають на території України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст.24 Закону N 2790-XII народний депутат України розглядає звернення виборців відповідно до вимог та в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян". Народний депутат розглядає всі одержані ним пропозиції, заяви та скарги виборців, узагальнює їх, за необхідності вносить відповідні пропозиції до Верховної Ради України та її органів, а також до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У разі необхідності народний депутат надсилає пропозиції, заяви та скарги громадян органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам, установам та організаціям, до повноважень яких входить розгляд звернень громадян чи вирішення порушених у них питань по суті. Про результати розгляду пропозицій, заяв та скарг громадян органи та посадові особи зобов'язані повідомити громадянина, від якого надійшло звернення, і народного депутата у терміни, встановлені Законом України "Про звернення громадян".

Тобто, законодавець чітко визначив обов'язок народного депутата щодо розгляду звернень саме виборців та визначив повноваження народного депутата щодо вирішення порушених у них питань по суті.

При цьому, законодавець зазначив, що такі повноваження народного депутата як "право законодавчої ініціативи", "запит депутата" та "звернення депутата" є виключними правами, а не обов'язками народного депутата України, а тому народного депутата неможливо зобов'язати ініціювати ті чи інші зміни до законодавчих актів, звернутися в установленому порядку із депутатським запитом чи депутатським зверненням.

Таким чином, системний аналіз правових норм Закону N393/96-ВР і Закону N2790-XII свідчить лише про обов'язок Відповідача направити звернення Позивача на розгляд органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам, установам та організаціям, до повноважень яких входить розгляд цих звернень чи вирішення порушених у них питань по суті.

В судовому засіданні встановлено та фактично визнається Позивачем, що звернення Позивача від 06.11.2015року на адресу 24 народним депутатам України, від 22.11.2015року на адресу 15 народним депутатам України, від 04.03.2016року на адресу 20 народним депутатам України, від 28.03.2016року на адресу 24 народним депутатам України, від 20.04.2016року на адресу 3 народним депутатам України, в тому числі Відповідачу, Відповідачем розглянуто шляхом направлення вказаних звернень на розгляд Міністерству охорони здоров'я, Житомирському міському голові, тощо.

Суд також враховує, що Відповідач в листі від 05.09.2016року приніс свої вибачення щодо несвоєчасного розгляду звернень Позивача, які зумовлені особливостями документообігу у Верховній раді.

В розумінні вимог Закону N393/96-ВР і Закону N2790-XII на даний час є нерозглянутим звернення Позивача від 30.10.2015року на адресу 13 народним депутатам України, в тому числі Відповідачу, із пропозиціями про надання допомоги дітям - сиротам, які потребують дорогої операції за кордоном та в Україні, дітям, батьки яких не можуть оплатити операції.

Суд вважає безпідставними доводи представника Відповідача про те, що вказане звернення Відповідачем не отримувалося. Такі доводи представника Відповідача спростовуються повідомленням Відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної ради України (а.с.158-173).

Вказане порушене право Позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання Народного депутата Верховної Ради України ОСОБА_2 розглянути звернення ОСОБА_1 від 30.10.2015року (пропозиції про надання допомоги дітям-сиротам, які потребують дорогої операції за кордоном та в Україні, дітям, батьки яких не можуть оплатити операції).

При визначенні способу судового захисту суд враховує також, що таке аналогічне звернення Позивача вже розглянуто комітетом з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Верховної ради України, про що Позивачу була надана відповідь листом від 02.12.2015року (а.с.197).

Суд вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги Позивача про відшкодування моральної шкоди та зобов'язання вибачитись за завдану шкоду.

В обґрунтування вказаних вимог Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів. Надана Позивачем довідка поліклініки ЦМЛ-2 від 17.10.2016року про рекомендації Позивачу уникати психоемоційних навантажень і стресів не свідчить про те, що здоров'ю Позивача заподіяна шкода саме діями (бездіяльністю) Відповідача в результаті несвоєчасного ненадання відповіді на його звернення (а.с.181).

Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" N 4 від 31.03.95р., під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, Позивач ні в позовній заяві ні в своїх поясненнях в судовому засіданні не зазначив в чому полягає завдана йому шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно Позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Більш того, Верховний суд зазначає, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

Керуючись статтями 2,86,94,159-163,167,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позов задовольнити частково, зобов'язати народного депутата Верховної Ради України ОСОБА_2 розглянути звернення ОСОБА_1 від 30.10.2015року (пропозиції про надання допомоги дітям-сиротам, які потребують дорогої операції за кордоном та в Україні, дітям, батьки яких не можуть оплатити операції).

В задоволенні інших вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя М.Ф. Нагірняк

Повний текст постанови виготовлено: 23 листопада 2016 р.