Рішення № 62941221, 23.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2016Справа №910/19585/16Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО»

про стягнення пені у розмірі 95 760 грн. 00 коп.

Представники:

від Позивача: Кривошея Д.А. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: Музика М.В. (представник за Довіреністю);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Міністерство оборони України (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» (надалі також - «Відповідач») про стягнення пені у розмірі 95 760 грн. 00 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 05.10.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ІСО» (Постачальник) та Міністерством оборони України (Замовник) було укладено Договір про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався у 2015 році поставити Замовнику капелюхи та наголовні убори (Лот 5. Шапка - фреска (підшоломник)), а Замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому Договорі. Як зазначає Позивач, всупереч умовам Договору Відповідач здійснив поставку товару з простроченням строків поставки. За таких підстав, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» пеню у розмірі 95 760 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.10.2016 року порушено провадження у справі № 910/19585/16, судове засідання призначено на 09.11.2016 року.

09.11.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 27.10.2016 року, відзив на позовну заяву та доповнення до відзиву.

09.11.2016 року в судове засідання з'явились представники сторін. Представник позивача вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 27.10.2016 року не виконав.

В судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, якими підтримав вимоги та доводи позовної заяви. Представник відповідача в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, якими заперечив проти задоволення позовних вимог.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача надати письмові пояснення чи заперечення з посиланням на належні докази з урахуванням відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.11.2016 року відкладено розгляд 23.11.2016 року, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.11.2016 року виправлено описку в предметі позову в Ухвалах Господарського суду міста Києва від 27.10.2016 року та від 09.11.2016 року по справі № 910/19585/16 і вважати вірним предмет позову: «стягнення пені у розмірі 95 760 грн. 00 коп.».

21.11.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли заперечення на відзив.

В судовому засіданні 23 листопада 2016 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, заперечив проти зменшення розміру пені на 90% та розстрочки виконання рішення суду на рік шляхом щомісячної сплати заборгованості рівними частками. В судовому засіданні представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд приймаючи рішення визнати недійсним п.7.3.4 Договору, зменшити розмір пені на 90% та розстрочити виконання рішення суду на рік шляхом щомісячної сплати заборгованості рівними частками.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 23 листопада 2016 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

05.10.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ІСО» (Постачальник) та Міністерством оборони України (Замовник) було укладено Договір про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався у 2015 році поставити Замовнику капелюхи та наголовні убори (Лот 5. Шапка - фреска (підшоломник)), а Замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому Договорі.

Згідно з п.1.2 Договору номенклатура товару, передбаченого до поставки за Договором, вимоги до товару, строки поставки визначаються Специфікацією: найменування товару - шапка - феска (підшоломник), відповідність ТУ У 14.1-00034022-087:2015 та зразку - еталону, загальна кількість 15 000, строки (терміни) постачання до 31.10.2015 року (включно). Ціна товару з ПДВ складає 598 500 грн. 00 коп.

Ціна цього Договору становить 598 500 грн. 00 коп. (п.3.1 Договору)

Відповідно до п.5.1 Договору товар постачається на умовах DDP - склад Замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно - розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо. Строк поставки товару визначений в специфікації Договору (п.1.2)

У п.5.2 Договору зазначено, що місцем поставки товару є центри забезпечення майном та об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, які є невід'ємною частиною Договору, з обов'язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачі Замовника та черговості відвантажень.

Датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем Замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній Постачальника. (п.5.3 Договору)

Пунктом 7.3.4 Договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання Постачальник сплачує пеню в розмірі 1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості Договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 31.12.2015 р. (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення. (п.10.1 Договору)

Додатком №1 до Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року Сторони узгодили рознарядку, за яким центри забезпечення речовим майном в/ч А2678 код 08477090, поштова адреса: 29010, м. Хмельницький, вул. Чорновола, 39, всього 15 000 штук, у тому числі до 31.10.2015 року (включно).

Додатком №3 до Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року узгодили графік постачання: до 15.10.2015 року - 5000 штук, до 31.10.2015 року - 10000 штук.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року Відповідачем був поставлений товар, а Позивач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується Актами приймального контролю якості №1 від 06.11.2015 року (5000 штук), №2 від 09.11.2015 року (5000 штук), №3 від 12.11.2015 року (5000 штук).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що всупереч умовам Договору Відповідач здійснив поставку товару з простроченням строків поставки. За таких підстав, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» пеню у розмірі 95 760 грн. 00 коп.

25.11.2015 року Позивач направив на адресу Відповідача претензію №286/6/14214 з вимогою сплатити пеню у розмірі 95 760 грн. 00 коп. за порушення строків поставки товару за Договором про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Міністерства оборони України підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 ЦК України).

Отже, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року Відповідачем був поставлений товар, а Позивач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується Актами приймального контролю якості із відмітками реєстру приходних документів №1 від 06.11.2015 року (5000 штук), №2 від 09.11.2015 року (5000 штук), №3 від 12.11.2015 року (5000 штук), які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Згідно з п.1.2 Договору номенклатура товару, передбаченого до поставки за Договором, вимоги до товару, строки поставки визначаються Специфікацією: найменування товару - шапка - феска (підшоломник), відповідність ТУ У 14.1-00034022-087:2015 та зразку - еталону, загальна кількість 15 000, строки (терміни) постачання до 31.10.2015 року (включно). Ціна товару з ПДВ складає 598 500 грн. 00 коп.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначав, що прострочка Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» по поставці товару відбулась у зв'язку з прострочкою кредитора Міністерства оборони України, а тому на підставі статті 613 Цивільного кодексу України у зв'язку з тим, що погодження щодо типу пакування було отримано Відповідачем 16.10.2015 року, час виконання зобов'язання по поставці був відстрочений на 11 днів, тобто останнім днем поставки є 11.11.2015 року.

Відповідно до п.2.1 Договору товар поставляється 1 сортом згідно ГОСТу 11259-79. Якість товару, маркування, тара та упаковка повинні відповідати вимогам ГОСТу 19159, ГОСТу 3897, ТУ У 14.1-0034022-087:2015, а також затвердженому зразку. Для своєчасної організації якості Постачальник обов'язково вказує місцезнаходження, де виготовляється товар (у разі відсутності у Постачальника готового товару на момент підписання договору).

Замовник зобов'язаний, зокрема, надавати Постачальнику, за його проханням, на його ризик та за його рахунок посильне сприяння в отриманні будь - яких документів, що необхідні Постачальнику для поставки товару за Договором. (п.6.1.4 Договору)

Постачальник зобов'язаний, зокрема, забезпечити поставку товару у кількості, якість якого відповідає умовам установленим розділом ІІ Договору (п.6.3.2. Договору)

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Частиною 2 ст. 613 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.2015 року Відповідач звернувся до Позивача листом №513 про надання дозволу на відвантаження шапок - фесок (підшоломників) запакованих відповідним чином, у відповідь на який Міністерство оборони України листом №286/6/12556 від 13.10.2015 року повідомило, що не заперечує проти пакування зазначеного у зверненні майна у запропонований Відповідачем спосіб.

Суд не приймає до уваги доводи Відповідача щодо наявності прострочки кредитора відповідно до частини 2 статті 613 Цивільного кодексу України, оскільки умовами Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року не передбачено обов'язку Міністерства оборони України погоджувати тип пакування, а звернення Відповідача листом №513 від 05.10.2015 року про надання такого дозволу було правом, а не обов'язком Постачальника. Крім того, Суд звертає увагу, що умовами спірного Договору були визначені вимоги щодо якості товару, а тому отримання Відповідачем листа Міністерства оборони України №286/6/12556 від 13.10.2015 року про погодження пакування не є прострочкою кредитора в розумінні частини 2 статті 613 Цивільного кодексу України, а за умовами п.6.1.4 Договору Замовник зобов'язаний, зокрема, надавати Постачальнику, за його проханням, на його ризик та за його рахунок посильне сприяння в отриманні будь - яких документів, що необхідні Постачальнику для поставки товару за Договором. В даному випадку, Відповідач не звертався до Позивача з проханням здійснити сприяння в отриманні будь - яких документів, що необхідні Постачальнику для поставки товару за Договором, а лише просив погодити пакування зазначеного у зверненні майна.

Також, як вбачається з матеріалів справи, листом №531-1 від 19.10.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСО», надісланого на адресу представника замовника №3195 ОСОБА_4, просило забезпечити приймання готової продукції шапок - фесок (підшоломники) згідно з Договором про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року за адресою: АДРЕСА_1

Проте, Суд також не приймає до уваги заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» щодо ненаправлення Позивачем свого представника для прийняття товару по якості відповідно до п.2.3 Договору, що свідчить про прострочку кредитора, оскільки Додатком №1 до Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року Сторони узгодили, що центр забезпечення речовим майном є в/ч А2678 код 08477090, поштова адреса: 29010, м. Хмельницький, вул. Чорновола, 39, а не м. Харків, як зазначає Відповідач.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСО» підписавши Договір про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року та додатки до вказаного договору без застережень та зауважень, в добровільному порядку, прийняло на себе зобов'язання щодо поставки товару в обумовлені спірним договором строки, а тому у Суду відсутні підстави вважати, що у Відповідача було інше волевиявлення щодо строку поставки, ніж те, що зазначено у спірному договорі. За таких умов, Судом не приймаються заперечення Відповідача щодо вини кредитора у простроченні зобов'язань боржника щодо строку поставки товару.

Суд зазначає, що п. 5.1, 5.2 Договору визначають умови поставки та місце її здійснення. Однак, п. 5.3 Договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем Замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній Постачальника. Отже, за умовами спірного договору, визначених сторонами, чітко встановлено, що дата поставки визначається у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній Постачальника.

Таким чином, Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСО» була здійснена поставка товару з порушенням строків, передбачених умовами Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року, що підтверджується вищенаведеними та оціненими Судом доказами.

Пунктом 7.3.4 Договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання Постачальник сплачує пеню в розмірі 1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості Договору.

25.11.2015 року Позивач направив на адресу Відповідача претензію №286/6/14214 з вимогою сплатити пеню у розмірі 95 760 грн. 00 коп. за порушення строків поставки товару за Договором про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року.

У поданому відзиві на позовну заяву Відповідач просив суд на підставі частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України визнати недійсним п.7.3.4 Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року, оскільки він суперечить частині 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу); належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді пені, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені.

При цьому, штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Проте, Суд звертає увагу, що сторони без заперечень та зауважень, в добровільному порядку, узгодили в Договорі про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року, що за порушення строків виконання зобов'язання Постачальник сплачує пеню в розмірі 1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості Договору, а тому частина 2 статті 231 Господарського кодексу України застосовується лише у тому разі, якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСО» не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, зокрема, що пункт 7.3.4 Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року суперечить закону.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши Договір про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року, а тому всі умови спірного Договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

За таких підстав, заява Відповідача про визнання недійсним п.7.3.4 Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року на підставі частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України задоволенню не підлягає.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 31.10.2015 р. по 11.11.2015 р. у розмірі 41 895 грн. 00 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.

Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення терміну поставки продукції пені у розмірі 1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки; спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема пеня, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов»язань, а не тільки за невиконання грошового зобов»язання, Су зазначає, що нарахування пені за порушення зобов'язання негрошового характеру, передбачено законодавством. За таких підстав, Суд не приймає до уваги заперечення Відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв»язку з неналежним виконанням умов Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного зобов'язання за загальний період прострочки з 31.10.2015 р. по 11.11.2015 р. у розмірі 41 895 грн. 00 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача.

Так, Позивачем невірно визначений початок перебігу та закінчення прострочки Відповідача, оскільки згідно з п.1.2 Договору строки (терміни) постачання до 31.10.2015 року (включно), тобто 31.10.2015 року є останнім днем поставки товару Відповідачем, проте Позивачем нараховано пеню починаючи з 31.10.2015 року, що є неправомірним.

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд зазначає, що оскільки 31.10.2015 року припадає на суботу, тобто вихідний день, день закінчення строку поставки товару Відповідачем є 02.11.2015 року, а тому прострочка Відповідача почалась саме з 03.11.2015 року.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відтак, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає пеня у зв»язку з неналежним виконанням умов Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного зобов'язання за загальний період прострочки з 03.11.2015 р. по 11.11.2015 р. у розмірі 35 910 грн. 00 коп.

Також Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 7% штрафу на підставі п.7.3.4 Договору у розмірі 41 895 грн. 00 коп.

Пунктом 7.3.4 Договору передбачено, що за прострочення понад 10 днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості Договору.

Постановами Верховного Суду України №3-88гс11 від 09.04.2012 року по справі №20/246-08, від 27.04.2012 року по справі №06/5026/1052/2011 встановлено, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення терміну поставки продукції пені та штрафу від суми несвоєчасно поставленого товару та несвоєчасно виконаних робіт (послуг); спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема, штраф, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов»язань, а не тільки за невиконання грошового зобов»язання, Суд вважає, що вимоги Позивача є обґрунтованими. За таких підстав, Суд не приймає до уваги посилання Відповідача на постанову судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.10.2015 року, оскільки в даному випадку між сторонами виникли господарські правовідносини, до правового регулювання яких застосовуються спеціальні норми Господарського кодексу України.

Проте, Суд, перевіривши розрахунок штрафу на підставі п.7.3.4 Договору про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/15/441 від 05.10.2015 року, прийшов до висновку, що вказані позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню, оскільки прострочка Відповідача тривала з 03.11.2015 року по 11.11.2015 року, тобто 9 днів, а штраф застосовується лише у разі прострочення понад 10 днів.

Що стосується заяви Відповідача про зменшення розміру пені на 90% на підставі п.3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами статті 233 Господарського кодексу України, якщо штрафні санкції, що підлягають сплаті дуже великі у порівнянні зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). (п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 року)

Суд може за власною ініціативою зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки це є правом суду відповідно до норм господарського процесуального законодавства України. Водночас, суд повинен користуватись цим правилом у разі, якщо сума штрафних санкцій є надмірно великою. Так як штраф є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов'язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов'язання (санкцією), як правового наслідку його порушення (статті 611 Цивільного кодексу України), вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, наявності заперечень Позивача в задоволенні заяви Відповідача про зменшення пені, причин невиконання Відповідачем своїх зобов»язань за Договором, наслідків порушення зобов'язання, прийшов до висновку про відсутність виняткових обставин для можливості застування п. 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» про зменшення розміру пені на 90%.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» на користь Міністерства оборони України підлягає стягненню пеня у розмірі 35 910 грн. 00 коп.

Що стосується заяви Відповідача про розстрочку виконання рішення суду по справі №910/19585/16 строком на один рік на підставі п.6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає наступне.

Згідно з п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012 р.).

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. Тобто, суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проте, Суд зазначає, що Відповідачем не доведено Суду належними та допустимими доказами відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України наявності виключних підстав для задоволення його заяви про розстрочку виконання рішення суду, оскільки наявність заборгованості Позивача за іншими договорами та наявність заборгованості самого Відповідача перед іншими контрагентами не є такими обставинами.

При цьому Суд зазначає, що під час розгляду заяв про розстрочку виконання судового рішення господарський суд також повинен враховувати інтереси кредитора. Так, в судовому засіданні представник Міністерства оборони України заперечив проти розстрочки виконання рішення суду строком на один рік.

За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства України, фактичні обставини справи, матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, господарський суд приходить до висновку, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» про розстрочку виконання рішення суду по справі №910/19585/16 строком на один рік на підставі п.6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам. При цьому, Суд звертає увагу, що Позивачем невірно визначена заявлена до стягнення сума у прохальній частині позову, з розміру якої був сплачений судовий збір, оскільки вірною є сума в розмірі 89 775 грн. 00 коп., а не 95 760 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Міністерства оборони України - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» (01023, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКА, будинок 139, офіс 345, Ідентифікаційний код юридичної особи 35920687) на користь Міністерства оборони України (03168, м.Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 6, Ідентифікаційний код юридичної особи 00034022) пеню у розмірі 35 910 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот десять) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 (двадцять) коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 24 листопада 2016 року.

Суддя О.В. Чинчин