Постанова № 629411, 26.04.2007, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"26" квітня 2007 р.

Справа № 34/96-07-2077А

26.04.2007р. о 12год.53хв. господарський суд Одеської області

у складі судді Фаєр Ю.Г.

при секретарі судового засідання Кулаковській С.А.,

за участю представників від позивача: Гавриленко А.І. –представника, діючого на підставі довіреності 19.02.07р.; від відповідача: Подорожнього А.С. –завідувача сектором супроводження актуальних та резонансних справ у судах юридичного відділу ДПІ у Київському районі м.Одеси, діючого на підставі довіреності від 06.02.07р. №2636/9/10-0;

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань господарського суду Одеської області №8 адміністративну справу №34/96-07-2077А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Фортуна”

до відповідача Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю „Фортуна” звернулося до суду з позовною заявою, в якій просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси від 30.11.2006р. №0032852301/0 про визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість на суму 11074грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 5537грн. внаслідок відсутності порушення ним вимог п.п.7.2.3 та п.п. 7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.).

Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд встановив:

Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси здійснила невиїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань правових відносин з ПП „Шельф” за 2004р., за результатами якої склала акт перевірки від 13.11.2006р. №3263-23-02-30863834/344.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог п.п.7.2.3, п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.), що зумовило заниження позивачем суми податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 11074грн. внаслідок включення до складу податкового кредиту у квітні 2004р. сум ПДВ у розмірі 11074грн. по податковим накладним, складеним ПП „Шельф”, від 30.04.2004р. №15, №16 та №46, державна реєстрація, установчі документи та свідоцтво платника ПДВ якого визнані недійсними з моменту реєстрації рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06.03.2006р. у справі №2а-2006.

На підставі цього акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.11.2006р. №0032852301/0 про визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість на суму 11074грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 5537грн.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси від 30.11.2006р. №0032852301/0 позивач звернувся до господарського суду Одеської області про визнання його нечинним.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та давши їм оцінку в сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані позивачем на розгляд суду копії документів, наявних в матеріалах справи: договори на виконання підрядних робіт по благоустрою території, житлового будинку, мережі по вибросу води позивачу, укладені між позивачем та ПП „Шельф”, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, податкові накладні від 30.04.2004р. №15, №16 та №46, платіжні доручення, свідчать, що вказані у зазначених податкових накладних господарські операції є товарними, та про правомірність відображення позивачем податкових накладних в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) за квітень 2004р. (а.с.20), з відображенням позивачем суми ПДВ, зазначеної в цих податкових накладних, у складі податкового кредиту з ПДВ за перевіряємий період, та включенням позивачем до показників розділу ІІ „Податковий кредит”, поданої до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси та прийнятої останньою, декларацій з ПДВ за квітень 2004р. Оригінали документів, підтверджуючих господарські взаємовідносини позивача з ПП „Шельф” вилучені згідно наявного в матеріалах справи протоколу виїмки від 04.07.2006р., складеного о/у ВПМ ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ст.лейтенантом податкової міліції Арабажи С.Д.

Відповідно до вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (в редакції, чинній у спірний період) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Законодавець визначає неможливість включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку саме з підстав, викладених в пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції від 25.03.2005р.) із змісту якого вбачається, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6. цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим пунктом документами.

Проаналізувавши наведені норми законодавства, надані до справи податкові накладні, оформлені із повним дотриманням правил щодо їх складання згідно вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, відображені в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) за перевіряємий період, доведення позивачем належними доказами отримання послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, суд вважає неправомірним визначення відповідачем позивачу податкового зобов’язання по податку на додану вартість на суму 11074грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 5537грн.

Відповідно до вимог п.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Господарський суд відзначає невипадковість покладення законодавцем обов’язку з доказування правомірності прийнятого рішення на суб’єкта владних повноважень, оскільки саме останній має довести законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, підтвердивши свої доводи будь-якими фактичними даними (доказами, отриманими на законних підставах), які знайшли відображення в акті.

Не приймаються до уваги посилання відповідача, зроблені на підставі вимог п.п.7.2.3 та п.п. 7.2.4 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.) на те, що податкові накладні, зазначені в акті перевірки від 13.11.2006р. №3263-23-02-30863834/344, отримані від ПП „Шельф” (за квітень 2004р. у сумі 11074грн., установчі документи, державна реєстрація, свідоцтво платника ПДВ якого рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06.03.2006р. у справі №2а-2006 визнано недійсними з моменту реєстрації), в обґрунтування зменшення позивачу суми ПДВ, зазначеної у цих податкових накладних, у складі податкового кредиту по ПДВ з податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 11074грн. з наступних підстав.

Висновок відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит з огляду на визнання рішенням з цивільної справи недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ контрагента позивача –ПП „Шельф” від 06.03.2006р. - вже після здійснення господарських операцій, за якими ними були видані податкові накладні, та несплату ПДВ до бюджету контрагентом позивача, та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ саме по собі не спричиняє недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації ПП „Шельф” і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідачем не спростовані доводи позивача про те, що на момент здійснення господарських операцій у квітні 2004р. обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, за якими не визнала податкова інспекція, підрядник був в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

За таких обставин замовник не може нести відповідальність як за несплату податків підрядником, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності замовника щодо такої.

Частинами 1, 2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.03р. (із змінами та доп.) встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 10.2 ст.10 названого закону передбачено, що платники податку, визначені у пп."а", "в", "г", "д" п.10.1 ст.10 названого закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, сама по собі несплата податку підрядником (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит замовника.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на замовника при несплаті цього податку підрядником, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Згідно ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За викладених обставин, суд доходить висновку, що відповідач не довів належним чином законності і обґрунтованості визначення відповідачем податкового зобов’язання по податку на додану вартість на суму 11074грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 5537грн., а також, що прийняте податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси та підстави його прийняття не відповідають вимогам, викладеним в п.п.1, 3-8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Фортуна” підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до ч.2 ст.89 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила. Таким чином позивач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору. З урахуванням викладеного, позивачу підлягає відшкодуванню судовий збір на суму 3,4грн.

Керуючись ст.ст.71, 72, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Фортуна” задовольнити повністю.

2. Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси від 30.11.2006р. №0032852301/0 –визнати нечинним повністю.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фортуна” (р/р26004305311001 у філії Південного ГРУ ЗАТ „КБ „Приватбанк”, МФО 328704; код ЄДРПОУ 30863834, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрово, вул. Ак. Вільямса, буд.93) судовий збір на суму 3(три)грн.40коп.

4. Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили в разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.

Постанова господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано; якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Про апеляційне оскарження рішення суду (постанови) першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя