Рішення № 62931820, 23.11.2016, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/2481/16-ц

2/303/2875/16

Номер рядка стат.звіту - 26

РІШЕННЯ (Заочне)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого-судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Фозекош І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового приміщення,-

в с т а н о в и в:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки: - квартири загальною площею 48,60 квадратних метрів, житловою площею 31,10 квадратних метрів, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної власності в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № МKН0GA00000091 від 24.03.2006 року в розмірі 84837,45 Євро, що становить 881461,11 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з кредитним договором № МKН0GA00000091 від 24.03.2006 року, ВАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у розмірі 28650,00 Євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,33 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23.03.2010 року. З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, 24.03.2006 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, згідно з умовами якого відповідач ОСОБА_3 в забезпечення виконання умов кредитного договору передав позивачу квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Банк свої зобовязання за договором виконав повністю, надавши у розпорядження ОСОБА_2 суму кредитних коштів визначену договором. Однак ОСОБА_2 не виконала належним чином свої зобовязання за кредитним договором, в результаті чого станом на 05.03.2013 року виникла заборгованість по кредиту на загальну суму 84837,45 Євро, що становить 881461,11 грн., з яких: 15147,52 Євро - заборгованість за кредитом; 30462,05 Євро заборгованість по процентам за користування кредитом; 1191,84 Євро - заборгованість по комісії за користування кредитом; 38036,04 Євро - пеня за несвоєчасність виконання зобовязання за договором., які позивач просить стягнути шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, просить виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, а також стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

У судове засідання представник позивача не зявився, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав повністю, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідачі в судове засідання не зявилися, повідомлялися належним чином, про причину неявки суд не повідомили. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів та за згодою позивача відповідно до ст.ст. 224, 225, 226 ЦПК України ухвалити заочне рішення.

Дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, постановляючи рішення відповідно до вимог ст.ст. 215, 224, 225, 226 ЦПК України, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч. 3-4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до кредитного договору № МKН0GA00000091 від 24.03.2006 року, ВАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у розмірі 28650,00 Євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,33 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23.03.2010 року.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону.

Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно з ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Згідно з ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобовязання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобовязання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобовязання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Взятих на себе зобовязань за кредитним договором № МKН0GA00000091 від 24.03.2006 року ОСОБА_2 не виконала, у звязку з чим станом на 05.03.2013 року виникла заборгованість по кредиту на загальну суму 84837,45 Євро, що становить 881461,11 грн., з яких: 15147,52 Євро - заборгованість за кредитом; 30462,05 Євро заборгованість по процентам за користування кредитом; 1191,84 Євро - заборгованість по комісії за користування кредитом; 38036,04 Євро - пеня за несвоєчасність виконання зобовязання за договором. Розмір боргу стверджується копією розгорнутого розрахунку заборгованості станом на 05.03.2013 року. Вказані розрахунки складені відповідно до умов кредитного договору та вимог ЦК України.

Також судом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки від 24.03.2006 року за умовами якого відповідач ОСОБА_3 в забезпечення виконання умов кредитного договору передав позивачу квартиру загальною площею 48,60 квадратних метрів, житловою площею 31,10 квадратних метрів, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору міни та на підставі свідоцтва про право на спадщину. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки становить 181250,00 грн. (п. 10 договору іпотеки).

У звязку з порушенням умов кредитного договору позивач листом № 30.1.0.0/2-330 від 15.01.2013 року повідомив відповідачів про необхідність повернення суми заборгованості за кредитним договором й можливість у разі непогашення суми кредиту та відсотків за користування кредитними коштами у визначений строк початку процедури звернення стягнення на заставлене майно й звернення до суду за захистом порушених прав кредитора. Вказана вимога не була виконана й заборгованість за кредитним договором не була погашена.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностроння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

3гідно з ч. 1 ст. 33 3акону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 15.7.1 договору іпотеки іпотекодержатель (позивач) з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобовязань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Положеннями ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобовязання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобовязань, вимога про виконання порушеного зобовязання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Вказані положення, відповідно до ч. 2 ст. 35 цього Закону, не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що в разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у звязку із предявленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та п. 21 договору іпотеки передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (застереженням в іпотечному договорі). Таким чином, цивільним законодавством України та умовами договору обумовлено, що вибір у даному випадку одного із кількох можливих способів захисту цивільного права залежить від волевиявлення іпотекодержателя.

Згідно з ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації; одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

Як розяснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 42 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обовязковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Вирішуючи спір, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України, яка відображена в Постанові від 27.05.2015 року (справа № 6-61цс15) про те, що виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Так відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Разом з тим, 07.06.2014 року набув чинності ОСОБА_4 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до п. 1.1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно та загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_2 отримала споживчий кредит в іноземній валюті, для забезпечення його виконання в іпотеку передано квартиру загальною площею 48,60 квадратних метрів, житловою площею 31,10 квадратних метрів, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Також спірна квартира використовується як постійне місце проживання відповідача ОСОБА_3, іншого нерухомого житлового майна судом не встановлено. Крім того також і відсутні також відомості про те, що відповідачі є субєктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

У звязку з цим слід зазначити, що за своїм змістом ОСОБА_4 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є процесуальним, оскільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. ОСОБА_4 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети, забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобовязання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України ), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобовязання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений вищевказаним законодавчим актом мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобовязань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

ОСОБА_4 вказаний ОСОБА_4 не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобовязань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Таким чином з урахуванням обставин щодо отримання позичальником кредиту в іноземній валюті, реєстрації і проживання відповідача ОСОБА_3 у вказаній квартирі (предмет іпотеки), загальна площа якого не перевищує 140 кв.м., це нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання відповідача та відсутності доказів щодо наявності іншого нерухомого житлового майна у відповідача, суд вважає, що до встановлених судом правовідносин поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Однак, як зазначалося вище, встановлені судом обставини щодо поширення на спірні правовідносини по справі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є перешкодою для задоволення вимоги про звернення стягнення на іпотечне майна, а є підставою для неможливості виконання рішення суду у цій частині протягом дії мораторію.

Враховуючи вище наведене оцінюючи допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємозвязок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки та закріплення за позивачем права управителя щодо предмету іпотеки повністю знайшли підтвердження в судовому засіданні, є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню. В той же час виконання рішення про звернення на предмет іпотеки слід визнати таким, що на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Вирішуючи позов в частині заявлених вимог про виселення з виходить з наступного.

Так за змістом ч.ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком випадків, зазначених у відповідному житловому законодавстві.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку». З урахуванням ч. 2 ст. 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (правова позиція Верховного Суду України висловлена у постанові від 09.09.2015 року в справі № 6-455цс15).

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених вище норм особам, які виселяються із жилого приміщення - предмета іпотеки у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Як вже було згадано, що предмет іпотеки належить ОСОБА_5 на підставі договору міни та на підставі свідоцтва про право на спадщину, що однозначно свідчить про те, що квартира придбана не за рахунок коштів, наданих в кредит.

Таким чином судом встановлено, що в іпотеку передано квартиру, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, а тому суд приходить до висновків про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів з квартири без надання їм іншого постійного житла.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постановах від 18.03.2015 року (справа № 6-39цс15), від 07.10.2015 року (справа № 6-1468цс15), від 30.09.2015 року (справа № 6-1892цс15), від 11.11.2015 року (справа № 6-1630цс15), від 01.07.2015 року (справа № 6-875цс15).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок у їх сукупності, а також враховуючи те, що в судовому засіданні встановлено, що в іпотеку передано квартиру, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів з квартири без надання їм іншого постійного житла у звязку з чим в задоволенні позову в цій частині слід також відмовити.

На підставі ст. 88 ЦПК України слід стягнути з відповідачів на користь позивача документально підтверджені судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 10162,40 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 57-60, 209, 212-215, 218, 223, 224, 225, 294 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 33, 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК УРСР, суд,-

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 (ід. номер НОМЕР_1) за кредитним договором № МKН0GA00000091 від 24.03.2006 року в розмірі 84837,45 Євро, що становить 881461,11 грн., з яких: 15147,52 Євро - заборгованість за кредитом; 30462,05 Євро заборгованість по процентам за користування кредитом; 1191,84 Євро - заборгованість по комісії за користування кредитом; 38036,04 Євро - пеня за несвоєчасність виконання зобовязання за договором, звернути стягнення на предмет іпотеки: - квартиру загальною площею 48,60 квадратних метрів, житловою площею 31,10 квадратних метрів, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить відповідачу ОСОБА_5 на підставі договору міни від 14.07.1999 року та на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18.01.2000 року шляхом продажу вказаного предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством ОСОБА_1 «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, але не менше за вартість визначену в іпотечному договорі, тобто 181250,00 гривень, з правом отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від їх форм власності.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ід. номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» 5081,20 гривень судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 (ід. номер НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» 5081,20 гривень судових витрат.

Виконання рішення про звернення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

На рішення суду відповідачем може бути подана заява про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Закарпатської області через Мукачівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А.М.Заболотний