Постанова № 629314, 11.04.2007, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2007 р.

Справа № 15/64-07-1173А

09 год. 50 хв. м. Одеса

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Петрова В.С.

При секретарі Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача – Віноградова Н.В., Бурдинюк С.Л.;

від відповідача – Кострюкова С.І., Пістолюк Л.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного комерційного банку „Фінбанк” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерний комерційний банк „Фінбанк” звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.08.2006 р. № 0000171333/0 на загальну суму 1 276 665,66 грн., від 20.09.2006 р. № 0000171333/1 на загальну суму 1 276 665,66 грн., від 10.11.2006 р. № 0000171333/2 на загальну суму 1 276 665,66 грн., від 23.01.2007 р. № 0000171333/3 на загальну суму 1 276 665,66 грн. та від 23.01.2007 р. № 0000181333/3 на загальну суму 14 614, 69 грн., посилаючись на прийняття відповідачем вказаних податкових повідомлень-рішень з порушенням норм діючого податкового законодавства України у зв'язку з відсутністю порушень позивачем п.п. 4.1.3 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1, п.п. 5.2.10 п. 5.2, п.п. 5.4.2, п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5, п.п. 7.6.1, п.п. 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, п.п. 8.7.1 п. 8.7, п.п. 8.1.2 п. 8.1, п.п. 8.2.1 п. 8.2, п.п. 8.3.1, п.п. 8.3.2. п. 8.3 ст. 8 та п. 1.32 ст. 1, п. 22.2 ст. 22 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12 лютого 2007 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 15/64-07-1173А та призначено попереднє засідання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27 лютого 2007 р. закінчено підготовче провадження та справу № 15/64-07-1173А призначено до судового розгляду в засіданні суду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с. 127-132 т. 1), стверджуючи про правомірність прийняття оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень у зв’язку з порушенням позивачем вимог п.п. 4.1.3 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1, п.п. 5.2.10 п. 5.2, п.п. 5.4.2, п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5, п.п. 7.6.1, п.п. 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, п.п. 8.7.1 п. 8.7, п.п. 8.1.2 п. 8.1, п.п. 8.2.1 п. 8.2, п.п. 8.3.1, п.п. 8.3.2. п. 8.3 ст. 8 та п. 1.32 ст. 1, п. 22.2 ст. 22 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

У зв’язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України господарський суд Одеської області зазначає, що згідно п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.

З 29 червня 2006 р. по 26 липня 2006 р. на підставі направлення від 29.06.2006 р. № 77/13-33/7 працівниками Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі було проведено виїзну планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання Акціонерним комерційним банком „Фінбанк” вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по31.03.2006 р.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 239/13-33.1/20041917/10 від 02.08.2006 р., на підставі якого СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000171333/0 від 11.08.2006 р. на суму 1 276 665,66 грн. (у т.ч. 682 265,24 грн. основного платежу, 594 400,42 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Позивач оскаржив зазначені вище повідомлення-рішення № 0000171333/0 до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі. За результатами розгляду скарги СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі прийнято рішення про результати розгляду скарги від 18.09.2006 р. № 9113/10/13-37-58/410, яким податкове повідомлення-рішення № 0000171333/0 від 11.08.2006 р. залишено без змін, а скаргу –без задоволення. На підставі вказаного рішення про результати розгляду скарги 20 вересня 2006 р. СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000171333/1.

АКБ „Фінбанк” звернувся з повторною скаргою до Державної податкової адміністрації в Одеській області. Рішенням ДПА в Одеській області від 06.11.2006 р. № 30792/10/25-0007 від 06.11.2006 р. про результати розгляду повторної скарги скаргу позивача залишено без задоволення. За результатами розгляду повторної скарги СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.11.2006 р. № 0000171333/2.

Також позивач звернувся зі скаргою на податкове повідомлення-рішення від 11.08.2006 р. № 0000171333/0 до Державної податкової адміністрації України. Рішенням ДПА України від 18.01.2007 р. № 475/6/25-0515 про результати розгляду повторної скарги податкове повідомлення-рішення від 11.08.2006 р. № 0000171333/0 та рішення ДПА в Одеській області від 06.11.2006 р. № 30792/10/25-0007 залишені без змін, а скаргу позивача –без задоволення, також ДПА України збільшено штрафну санкцію на 14 614,69 грн. На підставі рішення ДПА України 23.01.2007 р. СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі прийняті податкове повідомлення-рішення № 0000171333/3 щодо визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток банківських організацій на суму 682 265,24 грн. і штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 594 400,42 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000181333/3 щодо визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 14 614,69 грн.

Так, на думку суду, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення № 0000171333/0 від 11.08.2006 р., № 0000171333/1 від 20.09.2006 р., № 0000171333/2 від 10.11.2006 р., № 0000171333/3 та № 0000181333/3 від 23.01.2007 р. прийняті СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі в порушення норм чинного законодавства, виходячи з наступного.

Як вбачаться з оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, підставою для їх прийняття стало порушення, на думку відповідача, позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.3.1, п.п. 5.3.2 п. 5.3, п.п 5.2.7 п. 5.2, п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п.п 12.1.2 п. 12.1 ст. 12, п. 18.3 ст. 18 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Як зазначено в акті перевірки від 02.08.2006 р., в порушення п.п. 8.1.2 п. 8.1, п.п. 8.2.1 п. 8.2, п.п. 8.3.1 та п.п. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8, п. 1.32 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” АКБ „Фінбанк” віднесено до складу основних фондів 1 групи та нараховано амортизацію по витратах на придбання нежилої будівлі та споруд, придбаних згідно договору купівлі-продажу від 10.11.2004 р., що укладений між АКБ „Фінбанк” та ДП „БСУ УКРХОЛДІНГС”, які не використовувались у господарській діяльності банку, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 190 346,69 грн., в тому числі за І квартал 2005 р. в сумі 95 771,92грн.; за II квартал 2005 р. в сумі 94 574,77 грн.

Проте, на думку суду, зазначені ствердження податкового органу є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, 30 вересня 2004 р. Спостережною радою АКБ „Фінбанк” було прийняте рішення щодо придбання нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 4А, з метою використання її в господарській діяльності банку. На підставі прийнятого рішення 10 листопада 2004 р. між АКБ „Фінбанк” та ДП „БСУ УКРХОЛДІНГС” був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі і споруди за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 4А.

Відповідно до п.п. 8.1.2. п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

При цьому слід зазначити, що головою Правління АКБ „Фінбанк” було прийняте розпорядження про розміщення у будівлі від 10.12.2004 р. № 94-р, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 4А, кількох структурних підрозділів банку. Таким чином, вищевикладене, підтверджує той факт, що зазначені основні фонди придбані позивачем саме для власного виробничого використання та для використання у господарській діяльності.

Поняття господарської діяльності визначене у п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, в якому зазначено, що господарська діяльність –будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Так, використання зазначеного приміщення було направлено саме на більш ефективну роботу банку та у свою чергу на отримання доходу. Також слід зазначити, що відповідно до п. 24 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 561 від 30.09.2003 р., нарахування амортизації здійснюється протягом строку його корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс). Відповідно до п. 10 цих же рекомендацій, підставою для зарахування на баланс основних засобів є акт приймання-передачі, який і був підписаний між банком та ДП „БСУ Укрхолдінгс” відповідно до умов договору купівлі-продажу нежитлової будівлі і споруди за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 4А. Крім того, факт того, що будівля була зарахована до балансу банку за балансовою вартістю 30 647 013,91 грн., підтверджується балансом АКБ „Фінбанк” (а.с. 77-83 т. 1).

У зв'язку з вищевикладеним суд вважає безпідставними посилання відповідача на заниження позивачем податку на прибуток в сумі 190 346,69 грн.

Також згідно акту перевірки податковим органом зроблено висновок, що АКБ „Фінбанк” віднесено до складу валових витрат з перевищенням встановленої норми витрати на поліпшення (ремонт) нежилої будівлі та споруд, які належать банку і знаходяться за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 4А, що призвело до порушення п.п. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5, п.п. 8.7.1 п. 8.7, п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п. 22.2 ст. 22 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та відповідно до заниження податку на прибуток у IV кварталі 2005 р. на суму 438 580,31 грн.

Відповідно до п.п 8.1.2. п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Згідно п. 5.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. 8.7.1. п. 8.7 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Відповідно до п. 22.2.ст. 22 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” установити, що в 2005 році віднесення до валових витрат будь-яких витрат, передбачених абзацом першим підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону, та пов'язаних з поліпшенням основних фондів 2 - 4 групи, що підлягають амортизації, у тому числі витрат на поліпшення орендованих основних фондів, здійснюється у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості 2 - 4 групи основних фондів станом на початок звітного періоду, а по об'єктах основних фондів 1 групи, до валових витрат включаються витрати, що не перевищують суму у розмірі 10 відсотків до балансової вартості об'єкта, що ремонтується, станом на початок звітного періоду.

Враховуючи те, що будівля за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 4А, залишилася у складі основних фондів, що підлягають амортизації, і станом на початок звітного періоду (01.01.2005 р.) балансова вартість будинку складала 30 647 013,91 грн., що, як зазначалося вище, підтверджується балансом банку станом на 01.01.2005 р., то згідно положень п.п. 8.7.1 ст. 8, п. 22.2 ст. 22 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” позивачем були правомірно віднесені до складу валових витрат, витрати пов'язані з поліпшенням основних фондів (проведенням ремонтних робіт), в сумі 1 754 321,23 млн. грн., або 5,72%, тобто в межах 10%, установлених нормами Закону, що підтверджується первинними документами банку наданими СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі.

Відтак, на думку суду, позивачем не були порушені п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8, ст. 22 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, тому посилання відповідача щодо заниження позивачем податку на прибуток за рахунок витрат в розмірі 1 754 321,23 грн. на поліпшення придбаних основних фондів є безпідставними та необґрунтованими.

Також є безпідставними ствердження відповідача щодо порушення позивачем вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2 та п.п. 5.4.6. п. 5.4. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у зв'язку з подвійним віднесенням, на думку відповідача, витрат на страхування майна банку до складу інших витрат, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 50 685,74 грн.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору страхування майна № 01/01/12-ИМ від 01.12.2004 р., укладеного між ЗАТ „Перша страхова компанія” та АКБ „Фінбанк”, позивачем було застраховано будівлю, що належить йому на праві власності та знаходиться за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 4А, від ризику „Стихійні лиха” відповідно до додаткових умов по страхуванню від стихійних лих (додаток № 2 до договору), а саме від стихійних лих: землетрусу; обвалу, зсуву, просадки грунту; бурі, урагану, смерчу; паводку, затоплення; зливи, граду, дії ґрунтових вод, падіння дерев.

Як з’ясовано судом, вказана будівля була передана в якості забезпечення зобов'язань позивача за договором міжбанківського кредиту, що укладений між позивачем та АКБ „Укрсоцбанк”, згідно вимог якого перелік страхових ризиків відповідно до Додаткової угоди № 2 від 01.03.2005 р. та додаткових умов по страхуванню майна від наслідків дії води (та інших рідин) з водопровідних, каналізаційних, опалювальних та протипожежних систем (додаток № 1 до Додаткової угоди № 2) був доповнений трьома наступними ризиками:

- пожежа, вибух газу, удар блискавки;

- протиправні дії третіх осіб (крадіжка, грабіж, розбій);

- наслідки дії води (та інших рідин) з водопровідних, каналізаційних, опалювальних та протипожежних систем, в т.ч. проникнення води із прилеглих приміщень та затоплення.

Відповідно до п. 2 Додатку № 1 до Додаткової угоди № 2 страхуванням не покривалися збитки від пошкодження майна водою, якщо вони виникли на підставі пошкодження дощовою чи талою водою, підвищення рівня ґрунтових вод, тобто на підставі дії стихійних лих.

Таким чином, будівля за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 4А, починаючи з 01.03.2005 р., відповідно до умов договору страхування була застрахована від наступних страхових ризиків:

- стихійні лиха;

- пожежа, вибух газу, удар блискавки;

- протиправні дії третіх осіб (крадіжка, грабіж, розбій);

- наслідки дії води (та інших рідин) з водопровідних, каналізаційних, опалювальних

та протипожежних систем,

які відповідно до умов договору страхування № 01/01/12-Им від 01.12.2004 р. та Правил добровільного страхування майна від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ та Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу, майна від вогневих ризиків і ризиків стихійних явищ) Страховика є абсолютно самостійними, не пов'язаними між собою джерелом походження та такими, що не повторюють один одного.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з укладенням 01.03.2005 р. додаткової угоди № 2 до Договору страхування № 01/01/12-ИМ від 01.12.2004 р. про доповнення страхових випадків новими, Страховиком була збільшена сума страхового платежу, що підлягала сплаті банком (Страхувальником) за страхування будівлі і витрати, у вигляді страхового платежу в розмірі 202 742,98 грн., які і були правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що будівля за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 4А була застрахована від додаткових страхових випадків (в рамках одного договору), які не повторювали попередні страхові випадки. Таким чином, на думку суду, позивачем не були порушені вимоги п.п. 5.2.1 п. 5.2 та п.п. 5.4.6. п. 5.4. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та відповідно позивачем не було занижено податок на прибуток в розмірі 202 742,98 грн. у зв'язку з подвійним віднесенням витрат на страхування майна позивача.

Крім того, суд зазначає, що необґрунтованими є зазначення відповідачем в оскаржуваних податкових-повідомленнях-рішеннях в якості підстав для донарахування податку на прибуток порушення позивачем п.п. 4.1.3 п. 4.1 ст. 4 та п.п. 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

У відповідності з п.п. 4.1.3 сп. 4.1 ст. 4 вказаного Закону валовий доход включає доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

Згідно п.п. 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном „доходи” слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Так, як зазначено відповідачем в акті перевірки від 02.08.2006 р. (стор. 20 акту), до складу доходів в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами, не включено нараховані відсотки в сумі 29 669,00 грн., отримані від дострокового погашення (відчуження) цінних паперів, а саме: процентних векселів в портфелі банку до погашення, в тому числі по періодах: за І квартал 2005 року в сумі 532,60 грн., за ІІ квартал 2005 року в сумі 29 136,40 грн. Внаслідок зазначеного порушення сальдо в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами станом на 31.03.2006 р. становить за даними позивача – 10 965 296,00 грн., за даними перевірки – 10 935 627,00 грн., тобто розбіжність становить 29 669,00 грн.

Проте, у зв'язку з тим, що позивачем було включено до складу валових доходів більшу суму ніж виявлену перевіркою, то відповідно вказане порушення позивачем п.п. 4.1.3 п. 4.1 ст. 4 та п.п. 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не призвело до збільшення податкового зобов’язання позивача з податку на прибуток і відповідно штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо посилань відповідача на те, що АКБ „Фінбанк” в порушення п.п. 5.2.1 п.5.2 та п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до складу інших витрат віднесені витрати в розмірі 10 610,00 грн. (за І квартал 2005 року в сумі 3 200,00 грн., за ІІ квартал 2005 року в сумі 4 860,00 грн., за ІІ квартал 2006 року в сумі 2 550,00 грн.) на професійну підготовку пов'язаних з АКБ „Фінбанк” фізичних осіб, які перебувають з платником податку в трудових відносинах, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 2652,50 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції, яка діяла у 2005 р.) до складу валових витрат включаються витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою або перепідготовкою за профілем такого платника податку фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, в українських закладах освіти, за винятком фізичних осіб, пов'язаних з таким платником податку.

Так, як з’ясовано судом, до валових витрат позивачем були віднесені витрати, як були оплачені ТОВ УКЦ „Наставник” згідно укладених договорів на консалтингове та інформаційне обслуговування. Проте, ТОВ УКЦ „Наставник” не є українським закладом освіти відповідно до положень Закону України „Про освіту”. При цьому суд звертає увагу на те, що в акті перевірки, на підставі якого відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, в порушення приписів п. 1.6, п. 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 р. № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 р. за № 925/11205, відповідачем не досить чітко, не об'єктивно та не в повній мірі викладений факт порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2 та п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Крім того, у відповідності з положеннями п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, яка діяла у 2006р.) до валових витрат включаються витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку; витрати на навчання та (або) професійну підготовку у вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладах інших осіб, які не перебувають з таким платником податку у трудових відносинах, але уклали з ним письмову угоду (договір, контракт) про взяті ними зобов'язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого та (або) професійно-технічного навчального закладу та отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років; витрати на організацію навчально-виробничої практики за профілем основної діяльності платника податку або в структурних підрозділах, що забезпечують його господарську діяльність, осіб, які навчаються у вищих та професійно-технічних навчальних закладах. Зазначені витрати включаються до валових витрат у розмірі до 3 відсотків фонду оплати праці звітного періоду.

У зв’язку з вказаною редакцією суд зазначає, що відповідачем необґрунтовано зазначено неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат за І квартал 2006 р. витрати на професійну підготовку пов’язаних з АКБ „Фінбанк” фізичних осіб, оскільки діюча у 2006 році редакція п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не містить визначення „пов’язаних осіб”.

До того ж відповідач під час розгляду справи не надав жодних заперечень на доводи позивача щодо неправомірності віднесення позивачем вказаних вище витрат в розмірі 10 610,00 грн. до складу валових, не надав відповідач і жодних обґрунтувань виявленого порушення.

Таким чином, суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на прибуток в сумі 2652,50 грн. за зазначене вище порушення.

Також суд погоджується з посиланнями позивача на безпідставність застосування відповідачем штрафних санкцій до позивача згідно п.п. 17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-III (із змінами та доповненнями). Так, відповідно до п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. Проте, жодних доказів скоєння позивачем злочину щодо ухилення від сплати податку відповідачем не надано, також не надано відповідачем і доказів декларування позивачем переоцінених або недооцінених об'єктів оподаткування.

Щодо застосованих відповідачем штрафних (фінансових) санкцій до позивача відповідно до п.п 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” суд зазначає наступне.

Підпунктом 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Однак, виходячи з визначеної відповідачем суми податкового зобов’язання з податку на прибуток, суд вважає обґрунтованими посилання позивача щодо нарахування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій більше 50% донарахованої суми податкового зобов’язання. Крім того, суд звертає увагу на те, що у своїх запереченнях на позовну заяву (а.с. 138-144 т.2) відповідач вказує про правомірність нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 267 882,49 грн., тоді як згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем визначено позивачу штрафні санкції в розмірі 609 015,11 грн.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідач не довів суду правомірність прийнятих ним оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим суд вважає, що відповідачем неправомірно визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 682 265,24 грн. та неправомірно нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 609 015,11 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, а також заявляти інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги Акціонерного комерційного банку „Фінбанк” про скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 0000171333/0 від 11.08.2006 р., № 0000171333/1 від 20.09.2006 р., № 0000171333/2 від 10.11.2006 р., № 0000171333/3 та № 0000181333/3 від 23.01.2007 р. цілком обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.

Також відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають стягненню з Державного бюджету витрати по сплаті судового збору в сумі 17 грн. 00 коп.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Акціонерного комерційного банку „Фінбанк” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 0000171333/0 від 11.08.2006 р., № 0000171333/1 від 20.09.2006 р., № 0000171333/2 від 10.11.2006 р., № 0000171333/3 та № 0000181333/3 від 23.01.2007 р. скасувати.

3. СТЯГНУТИ з Державного бюджету України на користь Відкритого Акціонерного комерційного банку „Фінбанк” (65032, м. Одеса, пр. Шевченка, 4А; код ЄДРПОУ 20041917) судовий збір у розмірі 17/сімнадцять/грн. 00 коп.

Постанову суду може бути оскаржено в порядку ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку ст.254 КАС України.

Повний текст постанови складено 25.04.2007 р.

Суддя