Рішення № 62931113, 23.11.2016, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/979/16-ц

Номер провадження 2/350/819/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року смт.Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

у складі : головуючої судді Калиній Г.В.

з участю секретаря судового засідання Юречко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізиногова компанія «Еталон» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У своїй позовній заяві позивач просить постановити рішення, яким визнати недійсним договір фінансового лізингу, стягнути з відповідача 10000 гривень, які сплачені на підставі вказаного договору, та 5000 гривень в рахунок компенсації моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 29 червня 2016 року уклав договір фінансового лізингу з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізиногова компанія «Еталон». Предметом лізингу по даному договору є транспортний засіб - трактор марки «ДТЗ 354,5» (новий).

30 червня 2016 року він, відповідно до умов договору, перерахував на рахунок лізингової компанії 10000 гривень.

Після підписання договору та переказу коштів, представник лізингової компанії повідомив, що на договорі необхідно проставити печатку, тому примірник договору буде йому надано через декілька днів.

Згодом він отримав свій примірник договору, а предмет лізингу так і не був йому переданий. У зв'язку з цим у нього виникли сумніви щодо законності та справедливості умов договору, а також з'явилися підстави вважати договір підробленим, оскільки договір, який він підписував 29 червня 2016 року, відрізняється від договору, примірник якого він отримав через кілька днів, після підписання.

У зв'язку з цим він звернувся до представника лізингової компанії з вимогою про отримання відповідних пояснень та повернення сплачених коштів. Представник відповідача в усній формі відмовився повернути гроші та послався на п. 12.12 договору фінансового лізингу.

На даний час йому стало відомо, що лізингодавець діє за шахрайською схемою, а договір укладений з грубим порушенням норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Договір фінансового лізингу, укладений між ним та відповідачем, не був нотаріально посвідчений.

Крім того, зазначений договір підписаний на вкрай невигідних для нього умовах, внаслідок нечесних та недобросовісних дій відповідача. Ціна предмета лізингу у договорі надмірно завищена порівняно з ринковою вартістю, що позбавляє лізингодавця необхідності використовувати власні кошти для виконання договору, що суперечить правовій природі лізингу.

Умови договору є несправедливими, суттєво обмежують права лізингоодержувача, як споживача, та суперечать Закону України «Про фінансовий лізинг», оскільки лізингодавець наділений широким спектром прав та привілей, у той час, як на нього покладено тільки обов'язки, а обсяг його прав мінімальний.

Вважає, що оспорюваним договором порушується зміст самого інституту договору фінансового лізингу, оскільки передбачається укладення окремого договору купівлі продажу предмета лізингу, тоді, як за своєю правовою природою даний вид договору включає в себе договір оренди (найму) та купівлі-продажу.

Внаслідок укладення договору фінансового лізингу, умови якого суперечать нормам чинного законодавства, він зазнав моральних страждань. Відмова відповідача у поверненні коштів призвела до втрати значної частини робочого та вільного часу, завдала значних душевних хвилювань та переживань, оскілки він змушений звертатися до відповідних органів влади за захистом своїх порушених прав, вести телефонні переговори та здійснювати пошук варіантів вирішення даної проблеми, у зв'язку з чим він часто відлучався з роботи, проводив менше часу з сім'єю, став дратівливим, що не найкращим чином вплинуло на його сосунки з родичами, колегами по роботі та друзями. Розмір моральної шкоди, завданої йому неправомірними діями відповідача оцінює в 5000 гривень.

Представник відповідача направив суду письмове заперечення на позов, яке мотивує тим, що 29 червня 2016 року між сторонами був укладений договір фінансового лізингу, на виконання якого позивач, згідно з Додатком 1 до договору, сплатив 10000 гривень комісії за організацію та оформлення договору при його укладенні. Лізингоодержувач погодився з усіма умовами договору під час його підписання.

Вважає, що аналіз умов договору свідчить про відсутність дисбалансу договірних прав та обов'язків між сторонами чи порушення принципу справедливості та добросовісності. У договорі відсутні обов'язки лізонгоодержувача, які б могли спричинити шкоду інтересам останнього. Умови договору є прозорими, справедливими, відповідають чинному законодавству, що свідчить про відсутність підстав для визнання договору недійсним.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізиногова компанія «Еталон» при підписанні оспорюваного договору діяв на підставі довіреності, відповідно до якої він має право надавати консультації, укладати з зацікавленими особами договори фінансового лізингу та підписувати їх.

При укладенні договору сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, що знайшло своє відображення у самому договорі фінансового лізингу та додатках до нього.

Діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізиногова компанія «Еталон» не суперечить правилам здійснення лізингової діяльності та не впливає на економічну поведінку споживача продукції, в договорі лізингу чітко визначено всі умови, з якими лізингодавець погодився, підписавши його. Тому вважає, що посилання позивача на укладення договору в результаті нечесної підприємницької практики не відповідає фактичним обставинам справи.

Послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах не мають жодного відношення до фінансового лізингу, оскільки регулюються різними нормативними актами, а діяльність з надання послуг фінансового лізингу не ліцензується.

Положенням про надання послуг фінансового лізингу юридичними особами - субєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, яке затверджене розпорядженням Держфінпослуг 22 січня 2004 року за №21, передбачена можливість надання послуг з фінансового лізингу та встановлено порядок, якого необхідно дотримуватись при наданні цієї послуги юридичними особами - субєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають право надавати послугу фінансового лізингу.

ТзОВ «Лізингова компанія Еталон» внесена до реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги.

Крім того, договір фінансового лізингу нотаріальному посвідченню не підлягає, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та ЗУ «Про фінансовий лізинг».

У спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, коли така шкода завдана майну споживача, або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю. Саме по собі задоволення вимог споживача не може бути підставою для відшкодування йому моральної шкоди.

У зв'язку з вищенаведеним просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Сторони у судове засідання не з'явилися, направили суду заяви про розгляд справи у їх відсутності, представник позивача позов підтримує, відповідач не визнає.

За таких обставин суд вважає за можливе справу розглянути у відсутності сторін, в порядку визначеному ч. 2 ст. 197 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

29 червня 2016 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізиногова компанія «Еталон» укладено договір фінансового лізингу № 004577 з додатками, згідно п.1.1 якого відповідач -лізингодавець зобовязується придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу, визначений у п.3.1 договору, а позивач - лізингоодержувач, зобовязується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі, згідно з умовами цього договору, що підтверджується копією договору фінансового лізингу № 004577 від 29 вересня 2016 року (а.с.10-16).

Відповідно до 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає, або зобов'язується передати, другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До правовідносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю - продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Предметом договору згідно п. 3. 1 є трактор марки «ДТЗ 354,5». Відповідно до додатку № 1 до договору, вартість предмета лізингу становить 100000 гривень, авансовий платіж - 50000 гривень, щомісячний платіж 4166 гривень 67 копійок, комісія за організацію (10%) 10000 гривень, комісія за передачу (3%) 3000 гривень, що підтверджується копією Додатку №1 до договору фінансового лізингу № 004577 від 29 червня 2016 року (а. с. 17).

Згідно п. 5.1 договору, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, що становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.

Пунктом 8.2.1 договору визначено, що перший лізинговий платіж складається із:

а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі комісія за організацію), яка визначена у додатку № 1 і становить 10% вартості предмета лізингу);

б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж, визначений у додатку № 1 і становить 50% вартості предмета лізингу;

в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, розмір якої визначений у додатку № 1 та становить 3% вартості предмета лізингу.

Згідно п. 8.2.3 договору, лізингоодержувач зобовязаний сплачувати другий лізинговий платіж, що складається з періодичних лізингових платежів, який включає:

відшкодування частини вартості предмета лізингу;

сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу;

сплати комісії за супроводження договору.

30 червня 2016 року позивач здійснив платіж на розрахунковий рахунок відповідача в сумі 10000 гривень, що підтверджується копією квитанції № N0DZA45862 від 30 червня 2016 року (а. с. 9).

Відповідно до п. 3. 5 оспорюваного договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь - якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За цими зобовязаннями відповідає продавець.

За змістом ч. 1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) вказаного предмета.

Оскільки вибір продавця предмета лізингу за оспорюваним договором здійснює відповідач, так як у договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися позивач у випадку порушення якості, комплектності, справності та інших умов з продажу товару, то п. 3. 5 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності у разі порушення умов продажу предмета лізингу суперечить положенням ст. 808 ЦК України.

Згідно з п. 3. 6 оспорюваного договору, лізингодавець звільняється від відповідальності стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця, як власника предмета лізингу, щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним та фізичним особам або майну, що виникли прямо або опосередковано внаслідок володіння, експлуатації, транспортування або стану предмета лізингу. Однак, на підставі п. 10. 3 договору, страхування предмета лізингу та ризиків здійснюється за рахунок лізингоодержувача, але на користь лізингодавця.

Пункт 4. 3. 5 договору надає право лізингодавцю в односторонньому порядку розірвати договір, без завчасного повідомлення лізингоодержувача, а пунктом 4. 3. 6 зазначеного договору передбачено, що лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості продавця здійснити продаж або поставку предмета лізингу по причинах, які не залежать від лізингодавця, при цьому повертає сплачені кошти лізингоодержувачу відповідно до п. 12.12 договору і сплачує штраф у розмірі 10% від сплаченої суми. Комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Згідно п. 5. 4 договору, Лізингодавець залишає за собою право збільшувати вартість предмету лізингу до моменту його замовлення, відповідно при збільшенні вартості Лізингоодержувач одноразово сплачує різницю, збільшується сума комісії за організацію Договору.

Відповідно до п. 1. 3 замовлення предмету лізингу відбувається з моменту підписання Лізингоодержувачем Специфікації до Договору, сплати комісії за організацію та авансового платежу в повному обсязі.

Відповідно до п 5.2 Лізингоодержувач має право сплачувати авансовий платіж протягом 12 місяців від дня підписання Договору. При цьому п. 5.4 Договору передбачено, що при зменшенні вартості предмета Лізингу на момент передачі Лізингоодержувачу, різниця комісії за організацію поверненню не підлягає.

Отже згідно з умовами договору, Лізингодавцю надана можливість збільшувати ціну предмета лізингу без надання Лізингоодержувачу права розірвати Договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладання Договору.

Пунктами 12.1-12.18 оспорюваного договору встановлена відповідальність лише лізингоодержувача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, жоден з цих пунктів не передбачає такої відповідальності лізингодавця перед лізингоодержувачем. Вказані пункти розділу 12 встановлюють жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобовязання, а й за розірвання договору за його ініціативою (п.п. 12.12, 12.13).

При вирішенні даного спору суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду України, що міститься у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766 цс15, яка згідно з вимогою ч.1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Судова палата у цивільних справах Верховного суду України у вказаному судовому рішенні зазначає, що аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак:

по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті З, частина третя статті 509 ЦК України);

по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін;

по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні, або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено у ч. 2 ст. 18 цього Закону, згідно якої умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Отже для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі - продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку що оспорюваний договір фінансового лізингу містить положення, які обмежують принципи свободи договору, справедливості, розумності і добросовісності, що є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача.

Отже відповідно до статей 203, 215 ЦК України та ЗУ «Про захист прав споживачів», укладений між позивачем та відповідачем договір фінансового лізингу слід визнати недійсним.

Позивач вважає що внаслідок неправомірних дій відповідача йому завдано моральну шкоду, розмір якої він оцінює в 5000 гривень.

Згідно ст. 611 ЦК України, моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що підставою відшкодування моральної (немайнової) шкоди, є наявність в діях особи, що її завдала вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача, суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Разом з тим, положення ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» мають застосовуватися в сукупності з положеннями п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

У статті 1 Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» поняття шкоди визначено як завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Відповідно до ст. 711 ЦК України шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару, що має недоліки, відшкодовується відповідно до положень глави 82 цього Кодексу. Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), передбачені парафом 3 глави 82 ЦК України.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо така завдана майну споживача або шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Саме по собі задоволення вимог споживача не може бути підставою для відшкодування йому моральної (немайнової) шкоди.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову (практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Позивач не підтвердив будь-якими доказами обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги щодо спричинення відповідачем йому такої шкоди та щодо її розміру зокрема.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди позивачу є безпідставною та не підлягає до задоволення.

Безпідставною суд вважає також позовну вимогу про забезпечення позову, оскільки відповідно до змісту ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Крім того, відповідно до Закону України «Про судовий збір» за подання до суду заяви про забезпечення позову сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Позивач не подав суду належним чином оформленої заяви про забезпечення позову та не надав документ про сплату судового збору, тобто не дотримано вимоги ст.151 ЦПК України, тому суд зазначену позовну вимогу не розглядає.

Керуючись ст. ст. 197 ч. 2, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізиногова компанія «Еталон» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 004577 від 29 вересня 2016 року укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізиногова компанія «Еталон».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізиногова компанія «Еталон», код ЄДРПОУ 38865527, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя с. Дуба, Рожнятівського району, Івано-Франківської області, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1, сплачені по договору фінансового лізингу № 004577 від 29 вересня 2016 року грошові кошти в сумі 10000 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити, за їх безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Рожнятівський районний суд протягом десяти днів з часу отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Г.В. Калиній