Рішення № 62926898, 23.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-9893 Головуючий у 1-й інстанції - Даниленко В.В.

Доповідач - Пікуль А.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Гаращенка Д.Р.

НевідомоїТ.О.

секретар Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Приватного акціонерного товариства "Київстар", ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Київстар" до ОСОБА_3 про стягнення неповернутої суми позики

та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "Київстар" про визнання недійсним договору позики,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ПрАТ "Київстар" до ОСОБА_3 про стягнення неповернутої суми позики та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ПрАТ "Київстар" про визнання недійсним договору позики

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ПрАТ "Київстар" до ОСОБА_3 про стягнення неповернутої суми позики, позивач через свого представника, ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПрАТ "Київстар" у повному обсязі (т.1, а.с.206-211).

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ПрАТ "Київстар" про визнання недійсним договору позики, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги у повному обсязі, в іншій частині рішення суду залиши без змін (т.1, а.с.224-238).

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: представника позивача, ОСОБА_4, яка підтримала подану позивачем апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити відмовивши у задоволенні апеляційної скарги відповідача; представника відповідача, ОСОБА_5, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача та просила суд задовольнити апеляційну скаргу, подану відповідачем, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи кожної апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, а скаргу відповідача - відхилити, з таких підстав.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

1 серпня 2007 року між ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.», яке у подальшому змінило найменування на ПрАТ «Київстар» та ОСОБА_3 було укладено трудовий договір, яким відповідача було прийнято на роботу в сектор фізичної безпеки департаменту безпеки на посаду спеціаліста 2 категорії. Строк дії даного договору було продовжено на невизначений строк.

2 червня 2008 року відповідач звернувся із заявою з проханням надати йому безпроцентну позику у сумі 1 000 000 грн. (а.с.25).

4 червня 2008 року платіжним дорученням за № 28867 позивач перерахував відповідачу позику у сумі 1 000 000 грн. (один мільйон) на картковий рахунок останнього відкритий з ПАТ «УкрСиббанк» (а.с.33).

15 червня 2008 року, тобто через 11 днів після перерахування коштів, між позивачем та відповідачем було укладено договір позики (а.с.26-30).

Згідно з даним договором об'єктом позики є грошові кошти в розмірі 974 000 грн. (розділ 1 Договору), а не 1 000 000 грн., перерахованих до укладання договору, на які посилається позивач як на підставу виникнення боргових зобов'язань.

Крім того, умовами договору позики передбачено: обов'язок позикодавця надати позичальникові об'єкт позики у строк до 1 вересня 2009 року (п.5.1.); повернення суми позики позичальником щомісячно шляхом утримання позикодавцем із заробітної плати позичальника платежів згідно з Додатком 1 до цього договору, починаючи з 1 жовтня 2009 року (п. п. 5.2., 5.3.).

Згідно з відомостями довідки ПрАТ «Київстар» (а.с.72) відрахування по договору проводились з серпня 2008 року та суми відрахувань не співпадають з графіком погашення позики (а.с.32; додаток 1 до договору).

За встановлених обставин, районний суд прийшов до висновку, що сторонами не доведено взаємозв'язку між перерахуванням грошових коштів від 04.06.2015 року та стягненням коштів з заробітної плати ОСОБА_3, а тому правові підстави для задоволення заявлених у рамках даної справи позовних вимог відсутні.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки районного суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ «Київстар» про стягнення заборгованості за договором позики не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Вказані обставини, ураховуючи положення ст. 309 ЦПК України, дають суду апеляційної інстанції підстави для скасування оскаржуваного рішення в цій частині та ухвалення нового рішення про задоволення позову виходячи з наступного.

Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства підстави заявленого позову - це виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України (ст.4, п.5.ч.2 ст. 119 ЦПК). таким чином, при розгляді справи суд застосовує той закон, який регулює спірні правовідносини.

Відповідно до положень цивільного законодавства, чинного на час укладення оспорюваного договору позики, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч.1 ст. 207 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою (правило ч.2 ст. 207 ЦК України).

За правилами ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Положеннями ч.2 ст.640 ЦК України передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 вересня 2013 року (справа №6-63цс13) щодо застосування норм права, яка згідно з чинним цивільним процесуальним законодавством має ураховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Верховний Суд України дійшов аналогічних висновків за результатами перегляду справ №6-50цс16, №6-1967цс15.

Свобода договору згідно з п.3 ч.1 ст.3 ЦК України є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

У даному конкретному випадку допустимими - письмовими, доказами підтверджуються наступні обставини, які мають значення для справи.

2 червня 2008 року ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи ЗАТ «КиївстарДж.Ес.Ем.», яке у подальшому змінило найменування на ПрАТ «Київстар», - президента компанії, із письмовою заявою про видачу безпроцентного кредиту у розмірі один мільйон гривень (т.1, а.с.25). На вказану заяву було накладено дві резолюції уповноважених осіб, підписи яких завірені печаткою ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.». Перша резолюція - «на розгляд», друга - «оформляти» (т.1, а.с.25).

Після цього платіжним дорученням № 28867 від 4 червня 2008 року сума 1 000 000 грн. була перерахована у якості позики ОСОБА_3 на картковий рахунок № НОМЕР_2 (т.1, а.с.33-34).

Банк одержувача (ОСОБА_3.) - АТ «УкрСиббанк», своїм письмовим повідомленням на виконання ухвали суду про витребування інформації № 58-4/6 від 11.04.2016 (т.1, а.с.155) підтвердив факт зарахування на картковий рахунок ОСОБА_3 (код ІНН НОМЕР_1) № НОМЕР_2 UAH 04.06.2008 суми 1000000,00 грн. (Один мільйон гривень 00 копійок). Грошові кошти були перераховані ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» згідно платіжного доручення № 28867 від 04.06.2008 з призначенням платежу «Перерахування позики ОСОБА_3 на картковий рахунок НОМЕР_2.

Відповідно до наданої АТ «УкрСиббанк» інформації про банківські операції по картковому рахунку № НОМЕР_2 указана сума була 5 червня 2008 року знята готівкою в терміналі (т.1, а.с.156).

Таким чином, ОСОБА_3 отримав суму позики за поданою ним заявою і, оскільки договір позики є реальним договором, отримання коштів у позику є підтвердженням факту укладення договору.

Згодом - 15 червня 2008 року, сторони договору позики, діючи на власний розсуд, з метою договірного врегулювання всіх попередніх домовленостей сторін щодо істотних умов та для забезпечення взаємних інтересів (згідно з текстом преамбули) у письмовій формі уклали договір позики, що складається з одинадцяти розділів та додатку №1 - графік погашення позики. У договорі сторони передбачили: терміни та визначення; предмет договору; права та обов'язки позикодавця; права та обов'язки позичальника; порядок надання та повернення позики; відповідальність сторін та вирішення спорів; повідомлення; обставини непереборної сили (форс мажор); строк дії договору, припинення; конфіденційність; прикінцеві положення (а.с.26-32).

У цьому договорі сторони зменшили розмір позики до 974 000 грн., визначили, що позика є безпроцентною, надається у строк до 01.09.2009 року шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на зарплатний банківський рахунок позичальника на 17 років 6 місяців, повертається частинами відповідно до графіку погашення позики.

Таким чином, у договорі позики, укладеному у письмовій формі, сторони визначили усі його істотні умови, змінивши у сторону зменшення умову щодо розміру позики.

Цей договір та додаток до нього підписані обома сторонами, підпис уповноваженої особи позичальника завірений печаткою ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» (т.1, а.с.30).

Повернення суми позики ОСОБА_3 здійснювалося щомісячно, шляхом утримання позикодавцем платежів із заробітної плати позичальника.

Згідно з наданими позивачем довідками про суми погашення та залишок несплаченої суми заборгованості повернення суми позики фактично здійснювалося з серпня 2008 року по грудень 2014 року. Залишок неповернутої суми позики складає 640 000 грн.

Останнє погашення суми позики відбулося 24 грудня 2014 року (т.1, а.с.44).

Доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором позики відповідач суду не надав.

Доводи відповідача щодо безгрошовості оспорюваного ним договору позики із посиланням на різницю сум, недоведеність отримання ним у позику 1 000 000 грн. та невідповідність фактичного перебігу погашення позики графіку її повернення, відхиляються апеляційним судом як безпідставні, оскільки повністю спростовуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами.

Ураховуючи положення ст. 605 ЦК України щодо припинення зобов'язання прощенням боргу у контексті вищенаведених положень цивільного законодавства щодо свободи договору та фактичних обставин даної справи, які свідчать про наявність між сторонами правовідносин лише щодо одного договору позики, суд відхиляє доводи ОСОБА_3 про відсутність зв'язку між його заявою про отримання позики у розмірі один мільйон гривень, перерахуванням цієї суми позики на його картковий рахунок та укладенням оспорюваного договору позики на суму 974 000 грн., як такі, що суперечать дійсним обставинам справи.

Суд вважає, що ОСОБА_3 вдається до перекручування фактів на свою користь, оскільки у поданих ним до ПрАТ «Київстар» у липні та вересні 2014 року письмових заявах відповідач визнає, що 15 червня 2008 року між ним та ЗАТ «КиївстарДж.Ес.Ем.» було укладено договір позики, предметом якого є передання йому безвідсоткових грошових коштів у розмірі 974 000 грн. з терміном повернення 17 років і 6 місяців, а саме - строком до 1 квітня 2026 року. Крім того, ОСОБА_3 зазначає про виконання ним свого обов'язку по поверненню позики та завіряє позикодавця про недопущення ним порушення умов договору у подальшому (т.1, а.с.37-40).

Та обставина, що фактичне повернення суми позики відбувалося не відповідно до підписаного сторонами графіку погашення позики, жодним чином не впливає на дійсність оспорюваного договору позики, оскільки перебуває у площині виконання вже укладеного договору.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З огляду на фактичні обставини даної справи у контексті вищенаведених положень цивільного законодавства суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги позикодавця про дострокове повернення частини позики, що залишилася у розмірі 640 000 грн.

Оскільки, виходячи із усіх вищенаведених фактичних обставин даної справи, правові підстави вважати оспорюваний ОСОБА_3 договір позики безгрошовим, фіктивним (без наміру створення правових наслідків), таким, що не був укладений, а також таким, що укладений із порушенням вимог Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", відсутні, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ПрАТ "Київстар" про визнання недійсним договору позики є правильним по суті і справедливим, а тому, ураховуючи положення ч.2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань щодо недостатньої аргументації.

Керуючись ст.303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар" задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року в частині вирішення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Київстар" до ОСОБА_3 про стягнення суми позики скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства "Київстар" 640 000 грн. (шістсот сорок тисяч грн. 00 коп.) в рахунок погашення заборгованості за договором позики без номера від 15 червня 2008 року.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "Київстар" про визнання недійсним договору позики залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Д.Р. Гаращенко

Т.О. Невідома