Ухвала суду № 62926802, 23.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом»янська, 2-А

Факс 284-15-77 е-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/ 13530 /2016 р. Головуючий у 1 інстанції - Рибак М.А.

Доповідач - Мараєва Н.Є

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2016 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах

Апеляційного суду м.Києва в складі :

Головуючого - Мараєвої Н.Є.,

Суддів - Заришняк Г.М., Рубан С.М.

При секретарі - Гарматюк О.Д.

Розглянули у відкритому судовому засіданні в м.Києві

Цивільну справу за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 р.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Всеукраїнський

акціонерний банк»

про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з»явилися, перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 р. відмовлено в задоволенні позивних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 р. та постановити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з»ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 22 травня 2007 р. між ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №93 (а.с.9-12).

Згідно умов п.п.1.1-1.5 вказаного кредитного договору позивачці відповідачем було надано кредит у доларах США на суму 70 000 доларів США, на умовах, передбачених кредитним договором, а позивачка зобв'язалася повернути кошти до 21.05.2032 р., сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов'язання, передбачені Кредитним договором.

Строк дії договору визначено з 22.05.2007 р. по 21.05.2032 р., процентну ставку за користування коштами визначено у розмірі - 13 відсотків річних, цільове призначення кредиту - проведення розрахунків за договором купівлі-продажу нерухомого майна (а.с. 56-68).

В подальшому, між сторонами укладались додаткові договори до кредитного договору (а.с. 69, 70, 71).

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов»язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не значених у договорі : визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджсна на момент укладення договору: обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.

У ч.5 ст.11 З У «Про захист прав споживачів» вказано, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, які викладені у даній статті.

Згідно ч.ч.1. 2. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець, (виконавець. виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципуйого наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Постановлюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що укладений нею з відповідачем кредитний договір, є несправедливим до неї, оскільки, при підписанні даного договору ОСОБА_1 ознайомилась та погодилась з його умовами, а тому, суд, вивчивши та оцінивши умови кредитного договору та встановлені обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в договорі несправедливих умов, а всі твердження позивачки з цього приводу судом були розцінені як спосіб захист у власних інтересів.

Так, згідно п.7.2. освоюваного кредитного договору - цей договір відображає повне розуміння сторонами предмету цього договору та інших питань, зазначених в ньому.

Згідно правової позиції Верховного Суду України по справі № 6-161цс12, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За положеннями ч. 1, п. 7 ч.3, ч. 6 ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Згідно п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Проте, суд, оцінивши зібрані докази, обґрунтовано вважав, що при розгляді даної справи позивачкою не було доведено, що спірний договір є нечесною підприємницькою практикою та був укладений під впливом введення її в оману, як і не доведено умислу відповідача щодо вчинення дій щодо введення позивачки в оману.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що у задоволенні позову в про визнання недійсним кредитного договору слід відмовити.

Також, вірними є висновки суду щодо застосування строку позовної давності, на які звертала увагу сторона відповідача, зокрема, що кредитний договір було укладено 22.05.2007 р., а із цим позовом до суду позивачка звернулася лише в листопаді 2015 року.

Згідно абз. 2 та 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 р. №14, - встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою.

Таким чином, оскільки, судом встановлено, що позов не доведено, що в свою чергу є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, суд правильно вважав, що відмовити у позові слід саме з цих підстав.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо відмови у задоволені позову.

Згідно ст.60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом повно з»ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.

Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - відхилити, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 р. - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :