Ухвала суду № 62925006, 22.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 333/1732/14Головуючий у 1-й інстанції Боровікова А.І.Пр. № 22-ц/778/3515/16Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кухаря С.В., Осоцького І.І.,

за участі секретаря Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2016 року про зупинення провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - Банк) до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року поштою (конверт т.с. 1 а.с. 69) Банк звернувся до суду першої інстанції (вх. № від 11 березня 2014 року) із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнив та в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 374871,54 грн.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2014 року (т.с. 1 а.с. 76) провадження у цій справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки було відкрито.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2014 року (т.с. 1 а.с. 115) позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» в частині позовних вимог до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без розгляду.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2016 року (т.с. 2 а.с. 96) провадження у цій справі зупинено до набрання законної сили рішенням у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права судом першої інстанції при її постановленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (т.с. 2 а.с. 123-124) просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та передати справу до Комунарського районного суду м. Запоріжжя для продовження розгляду.

У судове засідання 22 листопада 2016 року належним чином повідомлені про час та місце розгляду цієї справи апеляційним судом (т.с. 2 а.с.139-140) представник Банку та відповідач ОСОБА_3 не з'явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

При цьому, відповідач ОСОБА_3 про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістила. Банк подав апеляційному суду поштою заяву (т.с. 2 а.с. 168), в якій просив розглядати дану справу апеляційним судом за відсутністю його представника, на задоволенні апеляційної скарги наполягав у повному обсязі.

В силу вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2016 року, яка була постановлена колегією суддів без виходу до нарадчої кімнати, представникові відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 було відмовлено у задоволенні його клопотання про виклик представника Банку у судове засідання у цій справі до апеляційного суду для надання особистих пояснень.

Оскільки, на даний час апеляційним судом в апеляційному порядку перевіряється законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції з приводу вирішення процесуального питання щодо зупинення провадження у цій справі, а не рішення суду першої інстанції з приводу розгляду справи по суті; бути присутнім (не бути присутнім) в апеляційному суді у цій справі у судовому засіданні через представника є правом Банку, як позивача; Банк використовує своє це право у цій справі на власний розсуд; неявка представника Банку при вищевикладених обставинах не є перешкодою для розгляду цієї справи апеляційним судом у даному судовому засіданні в силу вимог ст. 305 ч.2 ЦПК України.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажними причини неявки у дане судове засідання представника Банку і відповідача ОСОБА_3 та на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила заяву Банку задовольнити, розглядати дану справу у даному судовому за відсутністю представника Банку та відповідача ОСОБА_3 за присутністю представника останньої за довіреністю (т.с. 2 а.с. 170) ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_2

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, який у тому числі на запитання колегії суддів у цій справі зазначав, що у даному судовому засіданні він представляє свої інтереси сам, без представника ОСОБА_5, та представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, який проти задоволення апеляційним судом вищезазначеної апеляційної скарги Банку у цій справі заперечував, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Банку підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 307 ч. 2 п. 4 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Встановлено, що зупиняючи провадження у цій справі, суд першої інстанції керувався ст. 201 ч. 1 п. 4 ЦПК України та виходив із неможливості розгляду цієї справи по суті до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного судочинства, зокрема до набрання законної сили рішенням у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VІ.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції щодо неможливості розгляду по суті цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного судочинства, зокрема до набрання законної сили рішенням у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ, ґрунтуються на припущеннях.

Так, встановлено, що 10 лютого 2016 року Конституційним судом України відкрито конституційне провадження № 1-26/2016 (№ 2-4/2016) у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням Конституції України (ухвала, т.с. 2 а.с. 83-84).

Свою позицію суб'єкт права на конституційне подання у зазначеному конституційному провадженні № 1-26/2016 (№ 2-4/2016) мотивував тим, що Верховна Рада України, прийнявши Закон, змінила підхід до системи гарантування вкладів фізичних осіб. Крім того, на думку автора клопотання, закріплені положення ст. 52 Закону черговість і порядок задоволення вимог до банку призводять до порушення рівності прав вкладників та можуть створити ситуацію, за якої фізична особа (владник) протиправно позбавляється права власності на вклад.

В силу вимог ст. 27 ЦПК України відповідач ОСОБА_2 мав право заявляти у суді першої інстанції клопотання про зупинення провадження у цій справі (т.с. 2 а.с. 81-82), якщо останній вважав, що відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-УІ зі змінами підтверджує той факт, що у даному законі наявні порушення вимог Конституції, чинного законодавства і протиріччя, які мають наслідком визнання повноважень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб недійсними, а також підтверджує, що рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором за позовом ПАТ "Дельта Банк" неможливо ухвалити, не переконавшись у наявності повноважень Фонду вживати «у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб" відповідно до ч.1, ч.3 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Проте, суд першої інстанції при вирішенні вищезазначеного клопотання відповідача у цій справі мав виходити із наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі лише у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

Як зазначено у п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України, неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується в тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Підставою для зупинення провадження за п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України може бути також відкриття Конституційним Судом України провадження за зверненням відповідно до ст. 43 Закону України від 16 жовтня 199 року N 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" про офіційне тлумачення положень Конституції України чи закону, що мають застосовуватися при вирішенні справи, яка перебуває у провадженні суду (п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Таким чином, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи.

Як вбачається із змісту вищезазначеної ухвали Конституційного Суду України від 10 лютого 2016 року про відкриття конституційного провадження у справі № 1-26/2016 (№ 2-4/2016), доданого відповідачем ОСОБА_2 до його клопотання у цій справі у суді першої інстанції (т.с. 2 а.с. 83-84), приводом для звернення до Конституційного суду України стало надходження до Верховного Суду України ухвали Вищого адміністративного суду України від 02 квітня 2015 року, постановленої у судовій справі № К/800/43674/14, в якій зупинено провадження у зв'язку з наявністю спору про конституційність норм Закону.

Тобто, розгляд в порядку конституційного судочинства іншої справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» стосується зовсім іншої конкретної справи за участю інших осіб з приводу іншого предмету спору, яка розглядається в порядку адміністративного судочинства, та не стосуються підстав, заявлених у цій справі, що розглядається в порядку цивільного судочинства, вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Крім того, встановлено, що у цій цивільній справі в суді першої інстанції розглядається справа щодо стягнення заборгованості за кредитним договором за позовом, що був поданий АТ «Дельта Банк» ще у березні 2014 року, тобто за рік до введення тимчасової адміністрації та ведення процедури ліквідації Банку.

Ухвалою суду першої інстанції, що є предметом оскарження у цій справі, порушуються права Банку, як позивача у цій справі, якій має право на розгляд цієї справи судом першої інстанції у строк, передбачений ст. 157 ЦПК України, зокрема протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Оскільки, встановлено, що ухвалою судді суду першої інстанції провадження у цій справі за вищезазначеним позовом Банку відкрито ще 07 квітня 2014 року (т.с. 1 а.с. 76).

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку ґрунтуються на цивільному процесуальному законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.

Суд першої інстанції, зупиняючи провадження у цій справі при вищевикладених обставинах, постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо її законності та обґрунтованості; є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у цій справі, а тому підлягає скасуванню на підставі ст. 307 ч. 2 п. 4 ЦПК України з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Крім того, встановлено, що Банком при подачі вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі було сплачено судовий збір у сумі 1378,00 грн. (т.с. 2 а.с. 127).

Згідно із ст. 37 постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в ч. 1 ст. 293 ЦПК України, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 88 ЦПК України.

Крім того, колегія суддів вважає за доцільне роз'яснити особам, які беруть участь у справі, що в силу вимог ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно із ст. 361 ЦПК України рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами, у тому числі є згідно із п. ст. 361 ч. 2 п. 4 ЦПК України є: «встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане».

Керуючись ст.ст. 307, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.

Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2016 року у цій справі скасувати.

Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кухар С.В.Осоцький І.І.