Вирок № 62922976, 22.11.2016, Володимирецький районний суд Рівненської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 556/983/15-к

Рядок статзвіту № 60

22.11.2016 року Володимирецький районний суд Рівненської області під головуванням судді Котик Л.О.

при секретарі Соловей Г.С.

за участю прокурора Кругліцького М.М.

обвинуваченого - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Володимирець кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Берестя, Дубровицького району, Рівненської області, жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, освіта вища, одруженого, не військовозобов»язаного, працює директором ТОВ Консалдінгова група «Статус», не судимого;

за ч. 4 ст. 368-4 КК України,-

в с т а н о в и в:

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368-4 КК України - одержання особою, яка провадить професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто надає таку вигоду та поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, за наступних обставин:

Наказом Міністерства юстиції України 28.02.2013 ОСОБА_1 видано свідоцтво № НОМЕР_3 арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Ухвалою Господарського суду Одеської області «Про порушення справи про банкрутство» від 06.08.2012 (справа № 5017\2286\2012) по заяві Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до боржника ТОВ «Вадіта», ОСОБА_1 призначено розпорядником майна ТОВ «Вадіта».

І згідно наказу Міністерства юстиції України № 3176V5 від 14.10.2011 «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) ОСОБА_1, як особа, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг зобов'язаний був, як розпорядник майна, здійснити аналіз на предмет виявлення ознак фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому законом порядку, формувати і вести у встановленому законодавством порядку реєстр вимог кредиторів, повідомляти заявників та господарський суд про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру, вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником, окремо вносити до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також вносити окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав, окремо вносити до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника, не втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника. У разі покладення виконання обов'язків керівника боржника або органів управління боржника на розпорядника майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника вжити заходів щодо передачі йому бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних цінностей. При призначенні нового керівника розпорядник майна зобов'язаний протягом трьох днів передати йому бухгалтерську та іншу документацію боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності. Розпорядник майна зобов'язаний розглядати звернення органів управління боржника і при наявності правових підстав надавати згоду при прийнятті ними рішень про: реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника, створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах, створення філій та представництв, виплату дивідендів, проведення боржником емісії цінних паперів, вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника, участь боржника в об'єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об»єднаннях юридичних осіб, яке приймається органами управління боржника за згодою розпорядника майна, передачу нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином, одержання та видачу позик (кредиторів), поручительство і видачу гарантій, уступку вимоги, переведення боргу, а також передачу в довірче управління майна боржника, розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Ухвалою Господарського суду Одеській області від 11.06.2013 на ОСОБА_1 покладено виконання обов'язків керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вадіта».

ОСОБА_1 фактично приступив до виконання обов'язків керівника ТОВ «Вадіта» та переслідуючи злочинний намір на вимагання та одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_2, 02.07.2013 за допомогою працівників охоронного агенства ПП «Патріот», які не були повідомлені про злочинний намір останнього, та невстановлених осіб, зайняв територію бази відпочинку «Сонячна», розташовану за адресою: Одеська область, Белгород- Дністровський район, смт. Затока, вул. Приморська, яка на підставі свідоцтва про право власності серія САА № 893409, виданого 02.06.2004 року виконавчим комітетом Затоківської селищної ради належала ТОВ «Вадіта». Після чого, за попередньою змовою з невстановленими посадовими особами Господарського суду Одеської області, висунув вимогу директору ТОВ «Вадіта» ОСОБА_2 передати йому неправомірну вигоду у сумі 150 000 доларів США за невиконання покладених на нього організаційно-розпорядчих функцій та передачу права фінансово-господарської діяльності останньому, погрожуючи в іншому випадку блокуванням роботи бази.

Отримавши згоду ОСОБА_2 на передачу неправомірної вигоди у розмірі 150 000 доларів США, ОСОБА_1 визначив місцем передачі коштів аварійно-рятувальну станцію, яка знаходиться на озері «Біле» поблизу села Рудка Рівненської області, а часом передачі визначив - 23.00 год. 20.07.2013 року.

У визначенному обвинуваченим місці і час ОСОБА_2 передав ОСОБА_1, а ОСОБА_1 одержав в якості неправомірної вигоди грошові кошті у розмірі 150 000 доларів США, що по курсу НБУ по відношенню до національної валюти України складало 1222950 гривень, за невиконання покладених на останнього організаційно-розпорядчих функцій та передачу ОСОБА_2 права фінансово-господарської діяльності, тобто за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих ОСОБА_1 повноважень, як арбітражного керуючого, в інтересах особи, яка їх передає.

Обвинувачений ОСОБА_1 вини в інкримінованому йому злочині не визнав і суду пояснив, що у червні 2013 року ухвалою Господарського суду Одеської області на нього було покладено обов'язки керівника ТзОВ «Вадіта». Його, як арбітражного керуючого, призначили розпорядником майна, і ним в «Урядовому кур»єрі» опубліковано повідомлення про початок процедури банкрутства ТзОВ «Вадіта». База «Сонячна», що належала ТОВ «Вадіта», була взята під охорону на підставі договору про надання охоронних послуг.

04.06.2013 року між ним та ОСОБА_4 було підписано договір про відступлення боргу - 1,5 млн. гривень. Таким чином він став кредитором ОСОБА_2 Домовилися з ОСОБА_5, сестрою останнього, що вони будуть відраховувати 10% у погашення боргу. ОСОБА_2 був винен йому борг як громадянину України, а не як арбітражному керуючому. Між ними були цивільно-правові відносини. Останній не мав наміру віддавати борг, хотів щоб відсторонили ОСОБА_1 від посади розпорядника майна ТзОВ «Вадіта». В ході провадження в справі про банкрутство спілкувався з ОСОБА_2

На базі відпочинку «Біле озеро» ОСОБА_2 сказав, що привіз подарунок. Вони стояли розмовляли, коли його, ОСОБА_1, затримали працівники міліції.

Вище вказані показання ОСОБА_1 є логічними, послідовними, не спростовані жодним із досліджених судом доказів. Крім того, пояснення обвинуваченого щодо його стосунків з ОСОБА_2 підтверджуються Договором про відступлення права вимоги від 04.06.2013 р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, згідно якого останній стає кредитором ОСОБА_2 в сумі 1500000 грн. Що підтверджує наявність цивільно-правових відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 і спростовує показання свідка ОСОБА_2, які дані ним у судовому засіданні.

Дані показання обвинуваченого підтвердив у судовому засіданні і свідок ОСОБА_6, який пояснив, що він працював разом з ОСОБА_1 В той день, 20.07.2013 року, вони були на базі відпочинку «Біле озеро» Володимирецького району. ОСОБА_2 дзвонив ОСОБА_1, що готовий віддати борг. ОСОБА_6 особисто не був знайомий з ОСОБА_2 Виїхав зустріти останнього, провели до бази. ОСОБА_1 попросив взяти пакет у ОСОБА_2 Знав, що останній мав привезти борг. Обвинувачений йому сказав забрати пакет, але що там він не знав. ОСОБА_1 тоді поруч не було. Не встиг взяти пакет в руки, як його працівники міліції положили на землю. Чув від ОСОБА_1 про відступлення боргу.

Свідок ОСОБА_7 ствердив, що 20.07.2013 року він відпочивав на «Білому озері» Володимирецького району. Там були ОСОБА_1 і його водій. Попросили виїхати зустріти машину. А коли почався шум, побачив людей із зброєю, втік у ліс.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 дав показання, що ОСОБА_2 звернувся в слідче управління з заявою, що арбітражний керуючий вимагає хабар. Він, ОСОБА_8, їздив у Рівненську область в складі слідчої групи, однак при передачі коштів не був присутній. Гроші вилучалися, був складений протокол. Поняті були з м. Одеси.

Аналогічні покази дав суду і свідок ОСОБА_9 Він був у складі оперативно-слідчої групи. Гроші ОСОБА_2 були вручені для передачі ОСОБА_1 ОСОБА_9 з ОСОБА_2 не спілкувався, при передачі грошей не був присутній. Гроші були в поліетиленовому пакеті.

Однак покази даних свідків не підтверджують винуватість ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення , передбаченого ч.4 ст. 368-4 КК України, так як ніхто із них не ствердив факт одержання і вимагання обвинуваченим , як особою, яка провадить професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, неправомірної вигоди, як і відсутні інші докази на підтвердження наведеного.

Допитаний за клопотанням сторони обвинувачення, свідок ОСОБА_2 суду пояснив, що він був засновником, директором ТзОВ «Вадіта», куди входила і база відпочинку «Сонячна». В серпні 2012 року щодо ТзОВ «Вадіта» розпочата процедура банкрутства у зв'язку з неможливістю погашення кредитних зобов'язань перед банком. Через суд його дійсно відсторонили від керівництва ТзОВ «Вадіта», а обвинуваченого, як арбітражного керуючого, було призначено розпорядником майна. ОСОБА_1 йому сказав, що якщо не хоче втратити базу, повинен заплатити 150 тисяч доларів. Потім ОСОБА_1 разом із охоронцями захопили базу відпочинку «Сонячна». Про те, що обвинувачений вимагав у нього гроші, знала сестра - ОСОБА_5, мати , а також повідомив міліцію. З працівниками міліції поїхав у м. Рівне, ОСОБА_1 декілька разів переносив місце зустрічі. Гроші передав особисто обвинуваченому на базі «Біле озеро», виключно на вимогу останнього. Ніякого боргу не було. В пакеті було видно, що там гроші. ОСОБА_1 погрожував, що забере повністю базу відпочинку «Сонячна», якщо не заплатить гроші.

Аналогічні покази дала суду і свідок ОСОБА_5 Брат - ОСОБА_2 їй говорив, що обвинувачений вимагає 150 тисяч доларів , в противному разі закриє базу відпочинку, забере майно. 02.07.2013 року ОСОБА_1 і ще чоловік 20 захопили базу відпочинку «Сонячна», побили охорону. Обвинувачений сказав, що буде брати кожен день 10% виручки. Дійсно написали розписки, що не мають ніяких притензій до арбітражного керуючого ОСОБА_1 ОСОБА_4 притензій до них не виставляв.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що вона брала в оренду частину приміщення бази відпочинку «Сонячна». Зі слів ОСОБА_5 їй стало відомо, що обвинувачений вимагав хабар за те, щоб спокійно працювати.

Суд не приймає до уваги покази свідків ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_11, як доказ вини обвинуваченого, оскільки вони спростовуються іншими доказами. Зокрема розписками ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_12, що вони не мають притензій до арбітражного керуючого ОСОБА_1; Договором про відступлення права вимоги від 04.06.2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і згідно якого обвинувачений стає кредитором ОСОБА_2 в сумі 1500000 грн. Що підтверджує наявність цивільно-правових відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 і спростовує показання останнього про те, що ніякого боргу не було і що обвинувачений, як арбітражний керуючий, вимагав у нього гроші за те, щоб і надалі працювати на базі відпочинку «Сонячна».

Суд дійшов висновку, що такі показання свідків не містять фактичних даних на підставі яких можливо встановити наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Також судом були досліджені письмові докази, надані стороною обвинувачення в підтвердження винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні:

-заява ОСОБА_2про вимагання у нього 150 тисяч доларів США;

-протокол огляду місця події від 20.07.2013 року, з якого вбачається, що оглядом місця події встановлено, що при в»їзді біля воріт рятувальної станції бази відпочинку «Біле озеро» в с. Рудка Володимирецького району припарковано дві машини марки «Тойота Превія» д/н НОМЕР_1 і «Фольцваген Транспортер» д/н НОМЕР_2. Між автомобілями, на землі, знаходиться поліетиленовий пакет білого кольору. Поруч з машинами і пакетом були громадяни, які назвались як ОСОБА_1 і ОСОБА_6 В ході огляду поліетиленового пакету виявлені грошові кошти в сумі 150 тисяч доларів США;

-ухвала Господарського суду Одеської області від 11.06.2013 року, якою відсторонено керівника боржника ТзОВ «Вадіта» ОСОБА_2 від виконання ним своїх посадових обов'язків директора. Виконання обов'язків керівника ТзОВ «Вадіта» покладено на розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого ОСОБА_1;

-протокол про результати аудіо-відеоконтролю від 23.07.2013 року особи за адресою: Володимирецький район, с. Рудка Біле озеро, у період з 20.07.2013 року по 21.07.2013 року;

-копія справи №5017/2286/2012 про банкрутство ТзОВ «Вадіта», почато 02.08.2012 р.;

-заява кредитора ОСОБА_4 до ТзОВ «Вадіта» про визнання кредиторських вимог у сумі 1973971,62 грн.;

-Висновок №5064/03 від 03.10.2013 р. судово-технічної експертизи, згідно якого надані на експертизу 122 грошові банкноти номіналом 100 доларів США кожна, 387 грошових банкнот номіналом 20 доларів США кожна, 1 грошова банкнота номіналом 50 доларів США , 1 грошова банкнота номіналом 10 доларів США виготовлені на підприємстві, що здійснює випуск державних грошових і цінних паперів США, та є грошовими банкнотами Федеральної резервної системи США;

-Висновок №5063/03 від 03.10.2013 року судово-технічної експертизи, згідно якого надані на експертизу 400 грошових банкнот номіналом 100 доларів США виготовлені на підприємстві, що здійснює випуск державних грошових і цінних паперів США, та є грошовими банкнотами Федеральної резервної системи США;

-Висновок №5066/03 від 03.10.2013 року судово-технічної експертизи, згідно якого надані на експертизу грошові банкноти номіналом 100 доларів США (300 купюр) виготовлені на підприємстві, що здійснює випуск державних грошових і цінних паперів США, та є грошовими банкнотами Федеральної резервної системи США;

-Висновок №5065/03 від 17.09.2013 року, згідно якого надані на експертизу грошові купюри номіналом 100 доларів США (600 купюр) виготовлені на підприємстві, що здійснює випуск державних грошових і цінних паперів США, та є грошовими банкнотами Федеральної резервної системи США;

-Копія розписки від 26.11.2008 року ОСОБА_13, про те , що він взяв в борг у ОСОБА_4 150 тис. доларів США;

-Копія рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.04.2013 року про стягнення з ОСОБА_13, ОСОБА_2 , ТзОВ «Вадіта» на користь ОСОБА_4 боргу;

-Протокол про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж мобільного телефону НОМЕР_4 від 08.07.2013 року;

-Протокол про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж мобільного телефону НОМЕР_4 від 12.07.2013 року;

-Протокол про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж мобільного телефону НОМЕР_4 від 15.07.2013 року;

-Протокол про результати проведення аудіоконтролю від 09.07.2013 року;

-Протокол про результати аудіо-відеоконтролю від 10.07.2013 року;

-Протокол про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж НОМЕР_5 від 28.08.2013 року;

-Протокол про ідентифікацію засобів, що використовуються під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 18.07.2013 р. - грошових коштів. Всього ідентифіковано на загальну суму - 149860 доларів США. Після ідентифікації вищевказані грошові кошти передано гр.. ОСОБА_2 для передачі у якості неправомірної вигоди арбітражному керуючому ОСОБА_1;

-копії грошових купюр у сумі 150 тис. доларів США.

Разом з тим вище вказані докази, ні кожен зокрема, ні в сукупності, не підтверджують факт одержання ОСОБА_1, як особою, що провадила професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, неправомірної вигоди, поєднаний з вимаганням неправомірної вигоди.

А як визначив Європейський суд з прав людини (справа Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04), суд при оціненні доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумними сумнівом» і «така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

У відповідності до ст.. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів с показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Суд, згідно ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Як зазначено у ст. 85 КПК України, належними с докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Виходячи з вище вказаного, зазначені докази, надані стороною обвинувачення, суд визнає неналежними.

Неналежними і недопустимими доказами є надані стороною обвинувачення і досліджені в судовому засіданні звуко- і відеозаписи на електронних носіях, що містять результати проведених негласних слідчих (розшукових) дій. Так, на жодному із переглянутих відеозаписів, немає ОСОБА_1, не зрозуміло яка саме місцевість, автомобіль і хто за кермом машини там відображені, між ким зафіксовані розмови.

А отже вище вказані відеозаписи свідчать про відсутність фактів та обставин, що мають значення для даного кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Досліджені в судовому засіданні звукозаписи також не містять інформації про обставини вчинення злочину. Фонографічна експертиза не проводилась. А обвинувачений в судовому засіданні заперечив, що на даних аудіозаписах його голос.

Таким чином,стороною обвинувачення, як доказ у підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, були надані розсекречені матеріальні носії інформації, отримані під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій - аудіо-відео контроль особи та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. (протоколи про результати аудіо-відео контролю особи, протоколи про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж)

Однак в матеріалах кримінального провадження відсутні копії ухвал слідчого судді про надання дозволів на застосування зазначених заходів. Таким чином, у кримінальному провадженні не встановлено, які конкретно негласні слідчі (розшукові) дії були санкціоновані слідчим суддею, щодо кого саме, на який строк та чи діяли правоохоронні органи у межах та у спосіб, передбачений відповідними судовими рішеннями. В зв'язку з чим неможливо з достатньою повнотою з»ясувати правові підстави та порядок застосування заходів, які тимчасово обмежували конституційні права і свободи обвинуваченого ОСОБА_1, що становить основний критерій допустимості їх результатів як джерела доказів.

У відповідь на запит Володимирецького районного суду, чи надавались слідчими суддями Апеляційного суду м. Києва дозволи на проведення негласних слідчих та розшукових дій у кримінальних провадженнях за номерами: №12013170110002439; №42013170000000203, Апеляційний суд м. Києва відмовив у наданні такої інформації, з посиланням на те, що дані відомості мають гриф секретності відповідно до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (відповідь від 26.10.2016 року №01-1/802).

Обов'язок доведення законності та достовірності доказу покладений на обвинувачення.

Відповідно до ч. 4 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність повинна ґрунтуватися на принципах законності, верховенства права, дотримання прав і свобод людини,

Будь-яка інформація, здобута оперативним шляхом, навіть при умові легального отримання цієї інформації, повинна бути легалізована у встановлений законодавством спосіб.

Відповідно до ст.8 ч.2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» негласне проникнення до житла або в інше володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за перепискою, телефонними розмовами, телеграфної або іншої кореспонденції, застосування інших технічних засобів отримання інформації проводяться за рішенням суду.

Згідно пунктів 2,3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 28.03.2008 року «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства», тільки за мотивованим рішенням суду можуть бути застосовані такі обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина як застосування інших технічних засобів отримання інформації. Під іншими технічними засобами отримання інформації належить розуміти такі засоби, які дають можливість негласно фіксувати за каналами зв'язку розмови, дії, обстановку.

Однак, в матеріалах кримінального провадження відсутнє рішення суду чи витяг про тимчасове обмеження конституційних прав ОСОБА_1 шляхом застосування технічних засобів для негласного зняття інформації, що на підставі ст. 8 ч. 2 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», та п.п. 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.03.2008 р. № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства», ст. 84 КПК України є підставою для визнання цих доказів недопустимими.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим.4.11.1950) закріплено право кожного на справедливий суд.

Як вбачається з рішення Конституційного Суду України у справі № 1-31/2011 від 20.10.2011 року за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення ч.3 ст.62 Конституції України, аналізуючи положення «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом», Конституційний Суд України прийшов до висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою, тощо.

Відповідно до п.3.2 Рішення, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Конституційний Суд України чітко зазначає, що тимчасове обмеження конституційних прав і свобод громадян під час здійснення оперативно-розшукової діяльності уповноваженим органом, посадовою особою можливе лише у випадках, передбаченихКонституцією України, та в порядку, встановленому законами України, з метою захисту прав і свобод інших людей, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, економічного добробуту та прав людини; у випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину; з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи.

Відповідно до ст.. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права. За загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейдера де Кастро проти Португалії від 09 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року, заява №16404/03), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканість житла.

Також Європейський суд з прав людини застосував у своїй практиці, зокрема в рішеннях у справах «Балицький проти України, від 3 листопада 2011 року, заява №12793/03», «Тейксейдера де Кастро проти Португалії, від 9 червня 1998 року», «Шабельника проти України, від 19 листопада 2009 року, заява №16404/03» різновид доктрини «плодів отруєного дерева»: коли визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими. Положення ч.1 статті 87 КПК України, повністю відповідають практиці Європейського суду з прав людини щодо допустимості доказів…»

Відповідно надані стороною обвинувачення докази: протоколи про результати аудіо-відео контролю особи, протоколи про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж ,суд визнає недопустимими.

Таким чином судом встановлено, що стороною обвинувачення було надано ряд доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1, які визнані судом неналежними та недопустимими, а тому не можуть бути покладені, в обґрунтування обвинувачення.

Інші докази, якими б поза розумним сумнівом підтверджувалась вина ОСОБА_1, суду не надані.

При розгляді кримінальних справ суд має суворо додержуватись закріпленого у ст.. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з частиною 3 статті 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

У відповідності до вимог ст.. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Дослідивши безпосередньо наведені вище докази сторони обвинувачення та сторони захисту у їх сукупності, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, суд дійшов до висновку, що стороною обвинувачення не було надано достатніх та необхідних, належних та допустимих доказів, кожен з яких окремо та разом у їх сукупності, свідчили б про винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368-4 КК України.

Суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, безпосередньо дослідивши надані стороною обвинувачення докази, давши їм належну оцінку, приходить до висновку про необхідність виправдання обвинуваченого на підставі п.2) ч.1 ст.373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведена вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Питання про речові докази вирішити згідно ст. 100 КПК України.

Враховуючи викладене, керуючисть ст.ст. 370 - 371, 373 - 374, 376 КПК України суд,-

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати не винуватим та виправдати за недоведеністю його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368-4 КК України.

Речові докази: телефон моделі «Верту» сірого кольору, грошові кошти у розмірі 470 грн., мобільний телефон моделі «Нокіа» чорного кольору, посвідчення НОМЕР_3 на ім?я ОСОБА_1, планшет-айпад чорного кольору, 4 флеш картки, блокнот в обкладинці білого кольору - повернути ОСОБА_1;

Грошові кошти у розмірі 150000 (сто п'ятдесят тисяч) доларів США - повернути ОСОБА_2

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Рівненської області через Володимирецький районний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Обвинуваченому, прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: