Ухвала суду № 62919796, 23.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/2552/16-ц 23.11.2016 23112016 23.11.2016

Провадження №22-ц/784/2156/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 487/2552/16-ц Головуючий І інстанції Нікітін Д.Г.

Провадження № 22-ц/784/2156/16 Доповідач Темнікова В.І.

Категорія 30

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

при секретарі Горенко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що у серпні 2015 року він вирішив придбати у приватну власність 9/100 часток житлового будинку № 45 по вул. Громадянській у м. Миколаєві, які належали ОСОБА_3 Як виконавець послуг від імені ОСОБА_3 діяла представник ТОВ агенція нерухомості «Ключевое решение» ОСОБА_2, з якою 26.08.2015 року він уклав договір, (як остання завірила його договір завдатку), та передав їй 13000 грн. для укладення в майбутньому договору купівлі-продажу зазначеного майна. ОСОБА_2 також його завірила, що у разі невиконання п.5 цього договору про нотаріальне посвідчення Договору відчуження з ОСОБА_3 до 19.09.2015 р., він має право на отримання від неї 26000 грн. завдатку (подвійну суму). В подальшому, продавши та звільнивши належне йому майно, він повідомив ОСОБА_2 про свій намір укласти договір купівлі-продажу майна ОСОБА_3, однак остання повідомила йому про небажання ОСОБА_3 продавати своє майно, та в свою чергу відмовилася повертати йому ні 13000 грн., ні 26000 грн., хоча раніше його завірила у цьому. В звязку з цим, він був вимушений ночувати на вокзалах, розгубив свої речі, захворів. Після цього він звернувся з позовом до Заводського районного суду м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26000 грн. суми завдатку та 1000 грн. моральної шкоди. 26.01.2016 р. рішенням зазначеного суду його позов було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 13000 грн. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 11.03.2016 р. рішення Заводського суду було скасовано та ухвалено нове рішення про стягнення з ОСОБА_3 на його користь 13000 грн. Однак, за рішенням суду гроші йому були повернуті лише 13.04.2016 р., але в сумі 12935 грн. За весь цей час, він неодноразово тяжко хворів, знаходився на лікуванні, загострилися його хронічні захворювання. Вважає, що відповідачі навмисно діють на його нервовий стан, щоб він продовжував терпіти моральні збитки, які вже з 26.08.2015 р. та до цих пір привели до погіршення усього його життя та здоровя. На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути на його користь моральну шкоду з ОСОБА_2 у сумі 15000 грн. та з ОСОБА_3 в сумі 5000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким задовольнити повністю його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в яких просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обгрунтованим.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Відповідачі до судового засідання не зявилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані суду, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що 26.08.2015р. позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2, яка діяла від імені відповідача ОСОБА_3, досягли домовленості про майбутнє укладення договору відчуження/дарування 9/100 часток домоволодіння, розташованого за адресою: вул.Громадянська,45, м.Миколаїв, що належать відповідачу ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, про що було укладено попередній договір №0583/15. Згідно п.3 вказаного договору на підтвердження зобовязання і на забезпечення його виконання, позивач передав, а ОСОБА_2 отримала зобовязальний платіж - грошову суму 13000грн. Згідно з п.5 попереднього договору нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу повинно було відбутися не пізніше 19.09.2015р. Проте в обумовлений строк правочин сторони не вчинили.

Проаналізувавши зазначені обставини, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли договірні правовідносини. Тому, керуючись ст. 611 ЦК України, яка передбачає, що в разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, оскільки укладеним між сторонами договором не передбачено відшкодування моральної шкоди в разі порушення його умов, як не передбачено таке відшкодування і законом.

Висновки суду в цілому відповідають матеріалам справи та вимогам закону, який підлягає застосуванню для вирішення спору. Так, судом вірно встановлено, що спірні правовідносини виникли з попереднього договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини четвертої статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором. Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом. Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31березня 1995р. з наступними змінами « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 4 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Отже, виходячи з аналізу зазначених правових норм слід дійти висновку про те, що ні чинним законодавством, ні договором, укладеним між позивачем та відповідачами не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з не виконанням зобовязання по укладенню договору купівлі продажу належних відповідачу ОСОБА_3 9/100 часток домоволодіння, розташованого за адресою: вул. Громадянська, 45, м. Миколаїв, а відтак висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди з цих підстав є правильними.

Доводи апеляційної скарги про неправомірне не застосування судом при вирішенні справи положень ст. 1167 ЦК України, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. При цьому до договірних правовідносин положення ч. 1 ст. 1167 ЦК України не застосовуються. Згідно положень п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В силу положень ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Разом з тим належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями відповідачів, які полягали у неповерненні подвійного розміру авансу позивачу, завдано моральної шкоди, суду не надано. Не надано суду також достатньої кількості безспірних доказів завдання моральної шкоди позивачу діями відповідачів по виконанню рішення суду щодо повернення йому авансового платежу в розмірі 13000грн.

Так, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 11.03.2016 р. було встановлено неправомірність вимог позивача по поверненню йому авансу у подвійному розмірі, на чому наполягав весь час позивач. Отримувати 13000 грн., які були передані позивачем відповідачці ОСОБА_2 для укладення в подальшому договору купівлі - продажу, від відповідачів позивач відмовлявся, як до звернення ним з позовом до суду, так і під час розгляду справи судом, оскільки вважав, що має право на отримання 26000грн. Дані обставини підтверджуються матеріалами цивільної справи № 2/487/301/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про повернення зобовязального платежу та не заперечувалися позивачем під час розгляду даної справи. Виконавчий лист на підставі рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 11.03.2016 р. було видано 22.03.2016р. Відповідач ОСОБА_3 в строк, наданий йому для добровільного виконання рішення, а саме 31 березня 2016р. перерахував на адресу Заводського ВДВС ММУЮ 13000 грн., що підтверджується квитанцією № НОМЕР_1 від 31 березня 2016р. Дані кошти, як зазначено в постанові про закінчення виконавчого провадження, були перераховані виконавчою службою позивачу згідно платіжного доручення від 07.04.2016р. №1868, а 08 квітня 2016р. старшим державним виконавцем Заводського ВДВС ММУЮ було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Те, що позивач фактично 14 квітня 2016 отримав через термінал в Приватбанку 12935грн., само по собі ще не свідчить про наявність вини відповідачів при виконанні рішення суду, а також про наявність у них умислу на спричинення позивачу моральної шкоди. При цьому колегія суддів враховує, що згідно ч.1,2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» грошові суми, стягнуті з боржника,зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, а за письмовою заявою стягувача - фізичної особи стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем на зазначений стягувачем рахунок у банку або іншій фінансовій установі чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом, що здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум.

Посилання позивача на те, що через неправомірні дії відповідачів він 2 неділі жив на вокзалі та розгубив свої речі, не підтверджені належними та допустимими доказами по справі. Так, згідно договору купівлі продажу належної позивачу квартири, цей договір був укладений 15 вересня 2015р., але звільнити квартиру він згідно п. 3.2.5 повинен був до 28 вересня 2015р. Дані обставини підтверджуються також актом виконаних робіт від 15.09.2015р. Фактично, як зазначила відповідачка ОСОБА_2 в запереченнях на позов, позивач звільнив квартиру на 2 неділі пізніше. Дані ствердження не спростовані позивачем по справі. А вже 16 жовтня 2015р. позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування йому подвійного розміру авансу та моральної шкоди. В подальшому позивач, як убачається із його пояснень в суді апеляційної інстанції, придбав квартиру АДРЕСА_1.

Посилання на те, що позивач в цей період саме через неправомірні дії відповідачів захворів, в тому числі на простудні захворювання, не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки позивачем не надано доказів наявності причинного звязку між його хворобою та діями відповідачів з урахуванням його віку та наявності у нього хронічних захворювань, повязаних з ішемічною хворобою серця.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду щодо неправомірності позовних вимог ОСОБА_1, а тому не є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після її проголошення в касаційному порядку.

Головуючий

Судді