Ухвала суду № 62919087, 22.11.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 148/1579/16-ц Провадження № 22-ц/772/3176/2016Головуючий в суді першої інстанції Штифурко Л. А.Категорія 48Доповідач Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

22 листопада 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,

за участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, за участю Служби у справах дітей Вінницької міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, -

встановила:

27 липня 2016 року ОСОБА_4 звернулась в районний суд з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, мотивуючи вимоги тим, що з 19 листопада 2006 року по 31 січня 2013 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у справі, від якого вони мають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з нею. Відповідач участі у вихованні сина не приймає, не цікавиться його здоров'ям, навчанням, практично з сином не спілкується.

08 липня 2016 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 ОСОБА_6, громадянином Республіка Польща, який запросив її разом з сином в Республіку Польщу, де він має приватний будинок, постійну роботу та стабільний заробіток, що забезпечить сину умови для тимчасового проживання і навчання.

Вона неодноразово зверталася до ОСОБА_2 з проханням надати дозвіл на виїзд сина ОСОБА_5 за кордон, але останній хоча і обіцяв надати таку згоду після реєстрації шлюбу її з ОСОБА_4 ОСОБА_6, в подальшому відмовився від надання такої згоди.

В інший спосіб отримати згоду відповідача на тимчасовий виїзд дитини за кордон позивач не має змоги, а тому звернулась до суду з позовом та просить надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Республіки Польща її малолітньому сину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Ухвалою Тульчинського районного суду від 31.08.2016 року до участі у справі залучено Службу у справах дітей Вінницької міської ради.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 вересня 2016 року позов задоволено. Надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Республіки Польща малолітньому ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, по 30.06.2017 року.

Не погодившись із рішенням відповідач ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_9 вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній, і просили задовольнити.

Представники позивача ОСОБА_10 і ОСОБА_11 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просять залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Представник служби у справах дітей Вінницької міської ради подала суду заяву про розгляд справи в її відсутність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляції та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання про те, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 19 липня 2006 року, який рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 31.01.2013 року розірвано (а.с.13).

Від даного шлюбу вони мають сина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, виданого 28 травня 2008 року Виконкомом Сокілецької сільської ради Немирівського району Вінницької області (а.с.11).

Згідно копії виконавчого листа №2/140/581, виданого 24.11.2014 року Немирівським районним судом Вінницької області, з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 13.06.2013 року і до повноліття сина (а.с.14).

08 липня 2016 року між позивачем ОСОБА_12 та громадянином Республіки Польща - ОСОБА_6, Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Вінницькій області зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис №1389, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.19).

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію від 01 липня 2016 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з матір'ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16).

ОСОБА_5 навчається у другому класі Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 27 Вінницької міської ради, Систематичний контроль за станом виховання та навчання дитини здійснює мати ОСОБА_12 та вітчим ОСОБА_4 ОСОБА_6. Батько, ОСОБА_2, не бере участі у вихованні та навчанні сина, що підтверджується довідкою Департаменту освіти Вінницької міської ради "Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 27 Вінницької міської ради" від 06.07.2016 року № 446 (а.с.17)

Згідно характеристики Департаменту освіти Вінницької міської ради "Загальноосвітньої школи І-ІІІ Ступенів № 27 Вінницької міської ради" ОСОБА_5, є учнем 2-Д класу закладу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 27 Вінницької міської ради". Його сім'я складається з матері ОСОБА_12 та вітчима ОСОБА_4 ОСОБА_6.

При цьому в характеристиці класний керівник зазначила, що дитина - ОСОБА_5 звертається про допомогу та пораду до матері та вітчима, які приводять його та забирають по закінченню занять. Батько не приділяє дитині уваги в навчанні, не займається вихованням ОСОБА_5 (а.с.18).

Отже, задовольняючи позовні вимоги та надаючи дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за кордон до Республіки Польща без згоди та супроводу батька, суд першої інстанції вірно виходив із доведеності позивачем того, що такий виїзд буде сприяти якнайкращому розвитку її сина, його вихованню в сім'ї, пізнанню світу та відповідатиме його інтересам.

Між сторонами виникли правовідносини щодо надання одним із батьків згоди на виїзд неповнолітньої дитини за межі України в супроводі матері.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.7 ст.7 СК України).

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під піклуванням і під відповідальністю своїх батьків та в будь-якому випадку в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості (Принцип 6 Декларації прав дитини).

За Принципом 6 Декларації прав дитини малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли наявні виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір'ю.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачка по справі, яка є матір'ю неповнолітньої дитини уклала шлюб із громадянином Польщі - ОСОБА_6, який постійно проживає в АДРЕСА_2, проте працює за трудовим договором менеджером проектів ТОВ "HSBS Servise Deliveri" в м. Кракові, і його заробітна плата складає 10702 злотих 04 гроші, нетто (за вирахуванням податків і зборів) - 7467 злотих 40 грошів, що за офіційним курсом гривні по відношенню до злотого складає більше 45 тис. грн.

Чоловік позивачки і її представник по справі - ОСОБА_6 виявляє батьківську турботу і піклування про її сина, має з ним гармонійні відносини характерні для сім'ї і вживає заходів для забезпечення належних умов проживання і навчання для дитини під час її перебування в Польщі: винайняв квартиру для спільного ж дружиною і дитиною проживання, узгодив можливість навчання сина позивачки в польській школі під час перебування там, демонструє готовність утримувати ОСОБА_5, надавати йому моральну і духовну підтримку в період його перебування в Польщі і навчання в школі (а.с. 157).

Згідно довідки директора Недержавної Початкової школи №1 м.Краків ОСОБА_5, сина ОСОБА_4 готові прийняти до вказаного навчального закладу і він буде навчатись у третьому класі.

При цьому колегія суддів враховує також ту обставину, що позивачка є вагітною і прийняла з чоловіком рішення народжувати в Польщі, а після народження дитини - повернутися з дітьми в Україну.

Отже між сторонами виник спір з приводу виїзду дитини за кордон, який зумовлений об'єктивною потребою позиваки тимчасово виїхати до Республіки Польща і небажанням відповідача надавати дозвіл на такий виїзд з дитиною.

Водночас відповідач не навів мотивів такої відмови, які б заслуговували на увагу з огляду на обставини справи.

Так, зі слів відповідача, не маючи перешкод для зустрічі з дитиною під час перебування її в Україні, він востаннє бачився з сином в січні 2016 року, а решту часу спілкується з ним телефоном. Заперечуючи проти тимчасового виїзду сина з матір'ю закордон, відповідач натомість не пропонує конструктивних шляхів вирішення проблеми, не бажає і не має можливості в зв'язку з перебуванням на військовій службі сам проживати з дитиною і утримувати її, а вказує на те, що син може залишатися в Україні з кимось із бабусь чи дідусів.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57, Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 року №231 (зі змінами).

Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, дозволяється в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Згідно з п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Отже, суд першої інстанції, з урахуванням зазначеного, визначивши в своєму рішенні конкретний час та місце перебування дитини за межами України в країні - до 30.06.2017 року, обґрунтовано надав дозвіл на тимчасовий виїзд дитини в Польщу у супроводі матері ОСОБА_4, яка буде забезпечувати проїзд та перебування за кордоном свого сина без згоди та супроводу батька ОСОБА_2

Посилання апелянта щодо незазначення судом конкретного відповідного часового проміжку виїзду дитини за кордон, зокрема його початку, є безпідставними, оскільки є зрозумілим, що такий виїзд може мати місце лише після набрання рішенням суду законної сили.

Так само є безпідставними і посилання апелянта на те, що надаючи дозвіл на виїзд дитини за кордон на значний проміжок часу суд фактично надав дозвіл на виїзд на постійне місце проживання дитини, оскільки із запрошення наданого громадянином Польщі ОСОБА_6 чітко вбачається, що воно дійсне лише з 01.07.2016 року по 30.06.2017 року.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предс тавник відповідача ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції не заперечував того, що відповідач відмовляється від надання згоди на виїзд сина за кордон, при цьому не надав суду належних та допустимих доказів щодо підстав заперечення проти позову.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:/підпис/ Стадник І.М. Судді: Згідно з оригіналом: Суддя апеляційного суду /підпис/ Міхасішин І.В. /підпис/ Войтко Ю.Б. Стадник І.М.