Ухвала суду № 62918423, 17.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2016 року м. Київ К/800/24267/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Борисенко І.В., Юрченко В.П.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Лєпорської О.В.,

представника відповідача Бідзяна А.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРГАЗ» до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРГАЗ» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, правонаступник - Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - відповідач, Державна податкова інспекція) від 31.07.2015 року № 0000382201 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 2 699 455,13 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 349 727,57 грн., від 31.07.2015 року № 0000392201 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) за основним платежем на суму 3 559 983,68 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 779 991,84 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано витрати та податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову Товариства відмовити повністю.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 13.07.2015 року № 1256/05-81-22-01/34440221.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.7, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 718 069,00 грн., п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 3 579 837,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції з поставки товарів в межах договорів, укладених з контрагентами ТОВ «Статус Агро», ТОВ «Рассел», фактично не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки, по - перше, згідно вироку Суворовського районного суду м. Херсона від 24.09.2015 року у справі № 668/11024/15-к, ОСОБА_6, який з 01.08.2014 року по 31.12.2014 року на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Статус Агро» від 01.08.2014 року № 01/08 та наказу від 01.08.2014 року № 01/09-ОК обіймав посаду виконуючого обов'язки директора ТОВ «Статус Агро», визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України, а саме умисне ухилення від сплати податків, по-друге, господарські операції не підтверджені належними первинними документами, так як надані позивачем первинні документи підписані не повноважною особою, оскільки графа за довіреністю не заповнена, а по-третє, контролюючий орган вказує, що між позивачем та ТОВ «Рассел» рахуються розбіжності між задекларованими показниками за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року. Крім того, Державна податкова інспекція посилається також і на інформаційний лист від 02.03.2015 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Статус Агро», в якому зазначено про обставини, що вказують на можливу відсутність фактичних поставок від ТОВ «АПК СХІД» на адресу контрагента позивача - ТОВ «Статус Агро». Враховуючи вищезазначене контролюючий орган дійшов висновку, що вчинені позивачем господарські операції з придбання товару, за наслідками яких було сформовано витрати та податковий кредит, не містять розумних економічних або інших причин (ділової мети), а спрямовані лише на отримання неправомірної податкової вигоди, а отже формування позивачем витрат та податкового кредиту за такими операціями є неправомірним.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 31.07.2015 року № 0000382201 та № 0000392201.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

А відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та контрагентами ТОВ «Статус Агро», ТОВ «Рассел» укладено договори поставки від 02.12.2013 року № 0212-13, від 26.09.2014 року № 2609/2014, від 30.09.2014 року № 3009/2014 та договір транспортного експедирування від 03.01.2014 року № 03/01-14.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів поставки та транспортного експедирування, укладених з контрагентами ТОВ «Статус Агро», ТОВ «Рассел», подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності (реалізація іншим суб'єктам господарювання), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів (договори, специфікації, видаткові та податкові накладні, акти надання послуг, рахунки на оплату, платіжні документи (виписки по рахунках), залізничні накладні, вантажно - митні декларації).

Також судами враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагенти позивача на момент укладення договорів та оформлення первинних документів були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Судом першої інстанції цілком правомірно не прийнято до уваги доводи контролюючого органу відносно того, що фактичні дати придбання олії соняшникової та дати транспортування відрізняються, а залізничні накладні складені раніше, ніж видаткові накладні, оскільки п. 3.6 Договору поставки від 30.09.2014 року № 3009/2014 передбачено, що ризик випадкового знищення та/або пошкодження (псування) товару переходить до покупця (позивача) з дати поставки на Термінал, а п. 3.7 договору визначено, що датою поставки товару ж/д транспортом вважається дата поставки товару на Термінал, таким чином сторонами при укладені договору було прямо погоджено, що датою поставки є саме дата поставки товару на Термінал, а отже факт підписання залізничної накладної раніше за часом ніж видаткової цілком відповідає умовам договору і не може свідчити про безтоварність операції, як не свідчить про безтоварність і допущена позивачем помилка (описка) у видатковій накладній № 191, в якій зазначено дата 10.10.2014 року, замість 13.10.2014 року.

Крім того, необхідно зазначити, що певні недоліки в заповненні первинних документів (описка, помарка, не заповнення певного реквізиту) носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтак не є і підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних, зокрема інших первинних документів, випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо декларування та сплати податкових зобов'язань до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Судами попередніх інстанцій правомірно також не прийнято до уваги вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 24.09.2015 року у справі № 668/11024/15-к, відносно виконуючого обов'язки директора ТОВ «Статус Агро» ОСОБА_6, оскільки при розгляді вказаної кримінальної справи аналізувались взаємовідносини ТОВ «Статус Агро» з ТОВ «АПК «Схід» і не досліджувалися договори укладені між ТОВ «Статус Агро» та позивачем, як не досліджувалась і реальність поставок олії соняшникової на адресу ТОВ «Статус Агро» іншими постачальниками.

З урахуванням вищезазначеного, а також з урахуванням наявних у платника податків первинних документів, що підтверджують фактичний рух активів в межах господарської діяльності платника податків, суд касаційної інстанції приходить до висновку про правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту з ПДВ за господарськими операціями з контрагентами ТОВ «Статус Агро», ТОВ «Рассел».

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами попередніх інстанцій з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи контролюючого органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних позивачем в частині податкових повідомлень-рішень.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року у справі № 805/4927/15-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

І.В. Борисенко

В.П. Юрченко

Повний текст виготовлено 22.11.2016 року.