Ухвала суду № 62918308, 17.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2016 р. м. Київ К/800/6911/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Борисенко І.В., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діпнет Україна» до Дергачівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківської області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діпнет Україна» (далі - позивач, ТОВ «Діпнет Україна») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Харківської області (далі - відповідач, ДПІ) від 24.09.2015 року №0000422202 та №0000432202.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентами, відтак ним правомірно сформовано витрати та податковий кредит з податку на додану вартість та не занижено зобов'язань з цього податку, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків господарсько-фінансової діяльності, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними. Наявність у позивача податкових накладних та інших документів, за відсутністю виконання істотних умов договорів у спірних правовідносинах, не надають йому право на формування податкового кредиту та валових витрат. Крім того, директор одного із контрагентів заперечує свою участь діяльності суб'єкту господарювання та у підписанні первинних бухгалтерський документів.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача у період з 03.09.2015 року по 07.09.2015 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Діпнет Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Промзвено» (п.н.37688359) за період грудень 2012 року - серпень 2013 року, жовтень, листопад 2013 року, січень, лютий 2014 року, з ТОВ «Техно-Промкомплекс» (п.н. 38381673), Концерн «ВТП» (п.н.38773020), ТОВ «Євротелекомгруп»(п.н.38308510) за період квітень 2015 року, ТОВ «Комп Ін форм Груп» (п.н. 37950137) за період травень 2015 року, за результатами якої складено акт № 83/20-11-22-02/38278035 від 10.09.2015 року.

У висновках вказаного акту перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого встановлено заниження податкового кредиту на загальну суму 187557 грн., в тому числі по взаємовідносинам з ТОВ «Промзвено» за грудень 2012 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, жовтень, листопад 2013 року, січень 2014 та лютий 2014 року на суму 39870 грн.; встановлено заниження податкового кредиту за період квітень 2015 року на суму 135846 грн., в тому числі по взаємовідносинах з Концерн «ВТП» на загальну суму 61484 грн., по взаємовідносинах з ТОВ «Технопромкомплекс» на суму 61051 грн., по взаємовідносинах з ТОВ «Євротелекомгруп» на суму 13311 грн.; встановлено заниження податкового кредиту за період травень 2015 року на суму 11841 грн., в тому числі по взаємовідносинах з ТОВ «Комп Ін форм груп» на суму 114841, в результаті чого зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на загальну суму 147687 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000422202 від 24.09.2015 року про зменшення від'ємного значення ПДВ за травень 2015 року у розмірі 147687 грн.; № 0000432202 від 24.09.2015 року про донарахування податкових зобов'язань з ПДВ на суму 59805,00 грн., у т.ч. за основним платежем 39870,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 19935,00 грн.

Фактично підставою для зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували висновки податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та контрагентами - ТОВ «Промзвено», ТОВ «Техно-Промкомплекс», Концерн «ВТП», ТОВ «Євротелекомгруп», ТОВ «Комп Ін форм Груп».

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Діпнет Україна» (замовник) та ТОВ «Промзвено» (постачальник), укладено Договір № 1-2810/2013 від 28.10.2013 року, відповідно до якого, одна сторона (замовник) доручає, а постачальник приймає на себе зобов'язання з постачання на умовах, зазначених у цьому договорі, продукції, обладнання і видаткових матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її відповідно до умов договору.

Також, 26.11.2014 року між ТОВ «Діпнет Україна» (покупець) та ТОВ «Євротелекомгруп» (постачальник) укладено договір поставки № 1126-01, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, здійснити поставку товару, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених договором.

У травні 2015 року ТОВ «Діпнет Україна» придбано у ТОВ «Комп Інформ Груп» медіаконвертер D-Link DMC-G01LC (Gigabit Ethernet to Gigabit SFP) та адаптер перехідник USB/2 ps клавіатура + миш.

Між ТОВ «Діпнет Україна» та Концерном «Високі технології права» (Концерн «ВТП») укладено договір купівлі-продажу № 220 від 10.04.2015 року. За умовами вказаного договору продавець (Концерн «ВТП») зобов'язується передати у власність покупцю (ТОВ «Діпнет Україна») товарно-матеріальні цінності (мережеве обладнання), а покупець зобов'язуються прийняти та своєчасно оплатити товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору.

Крім того, 09.01.2015 року ТОВ «Діпнет Україна» укладено договір купівлі-продажу № 6 з ТОВ «Техно-промкомплекс», згідно якого продавець (ТОВ «Техно-промкомплекс») зобов'язується передати у власність покупцю (ТОВ «Діпнет Україна») товарно-матеріальні цінності: будівельні матеріали, електротехнічну продукцію, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити ці товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентами, оскільки всі подані первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам чинного законодавства.

Під час судового розгляду відповідач неодноразово наголошував на тому, що на ТОВ «Техно-промкомплекс» фактично працює лише одна особа - директор Кобяковська О.М., що свідчить про неможливість виконання обумовлених договором поставок товарів через відсутність кваліфікованого персоналу та основних фондів.

В даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагентів товарів, судам попередніх інстанцій слід було перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників щодо можливості виконання обумовлених договорами поставок товарів як самостійно позивачем так і його контрагентами, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді товари отримано від вказаних у первинних документах постачальників.

Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими контрагентами, хто персонально брав у цьому участь.

Судам попередніх інстанцій необхідно врахувати, що наявність у позивача належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою формування податкового кредиту у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Також, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою та не перевірено доводи відповідача щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами, зокрема не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не встановлено обставин справи щодо оприбуткування позивачем отриманих товарів (послуг) та відображення їх у бухгалтерському обліку, не перевірено подальше використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, не перевірено наявність складських приміщень у позивача та його контрагентів.

Крім того, про неповноту з'ясування всіх обставин у справі свідчать висновки судів попередніх інстанцій про те, що доводи відповідача про неможливість реальних поставок товару з огляду на відсутність у контрагентів, трудових ресурсів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, є безпідставними, оскільки, невстановлення на момент перевірки наявності в контрагентів позивача трудових ресурсів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна не свідчить беззаперечно про відсутність реального характеру господарських операцій. Вказані доводи не спростовані судами попередніх інстанцій, оскільки не з'ясовано питань про які говорилось вище.

Поза увагою судів залишились доводи податкового органу про те, що посадова особа ТОВ «Промзвено» - ОСОБА_6 , яка зазначена в первинних документах, заперечує свою причетність до будь-якої фінансово-господарської діяльності зазначеного товариства.

У постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 року та від 22.09.2015 року № 21-421а11 та № 810/5645/14 відповідно, міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що вищевказаний директор контрагента позивача заперечує свою участь у створенні та діяльності, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили такі фактичні дані.

З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а тому оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням положень ст. 159 КАС України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківської області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року у справі № 820/10480/15 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

І.В. Борисенко

В.П. Юрченко