Постанова № 62917774, 23.11.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2016 р.Справа № 916/2191/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Діброви Г.І.

суддів Принцевської Н.М., Лисенко В.А.,

секретар судового засідання Бендерук Є.О.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 за довіреністю від 15.07.2016 року № 1;

від відповідача ОСОБА_2 за довіреністю від 25.11.2015 року;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса

на рішення господарського суду Одеської області від 10.10.2016 року

по справі № 916/2191/16

за позовом Приватного підприємства Вікторіа, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса

про стягнення 1 750 000 грн. 00 коп.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року Приватне підприємство Вікторіа, м. Київ звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса на користь Приватного підприємства Вікторіа, м. Київ помилково перераховані згідно з платіжними дорученнями від 29.06.2016 року №1909, № 1910, № 1911, від 30.06.2016 року № 1913, 1914, від 01.07.2016 року № 1917 кошти у розмірі 1 750 000 грн. 00 коп., шляхом перерахування їх в повному обсязі на розрахунковий рахунок № 26005348475 в АТ «ОСОБА_3 Аваль» у м. Києві, код банку 380805, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Одеської області від 10.10.2016 року у справі № 916/2191/16 (суддя Рога Н.В.) позовну заяву Приватного підприємства Вікторіа, м. Київ задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса на користь Приватного підприємства Вікторіа, м. Київ помилково перераховані грошові кошти у сумі 1 750 000 грн., а також відшкодовано позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Товариство з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса з рішенням суду не погодилось, тому звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення господарського суду Одеської області від 10.10.2016 року у справі №916/2191/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові Приватного підприємства Вікторіа, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м.Одеса про стягнення 1 750 000 грн. помилково перерахованих коштів відмовити повністю, а також відшкодувати відповідачу за рахунок позивача судові витрати за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована порушенням господарським судом Одеської області норм матеріального і процесуального права та неповним зясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на те, що місцевим господарським судом невірно було застосовано до спірних правовідносин положення статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України. Також в апеляційній скарзі вказано, що підставою для повернення платежу як безпідставно отриманого, повинна бути помилка саме у факті його здійснення, а не у помилковому написанні посадовою особою призначення платежу, здійсненого за умовами договору.

Через канцелярію суду 21.11.2016 року від Товариства з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії додатків до податкової декларації Приватного підприємства «Вікторіа», м. Київ та витребування від ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м.Києві посвідчених копій декларацій з податку на додану вартість із додатками №5 до них «Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» за червень-липень 2016 року.

Судова колегія, розглянувши клопотання відповідача, частково його задовольнила, долучивши копії наданих документів до матеріалів справи в порядку норм статті 101 Господарського процесуального кодексу України та відхилила його в частині витребування додаткових доказів в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, у звязку з недоцільністю отримання означених в клопотанні документів та достатністю наявних матеріалів в справі для вирішення спору по суті.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених письмово, представник позивача усно висловив заперечення на апеляційну скаргу та просив залишити без змін рішення місцевого господарського суду з мотивів, які наводились у суді першої інстанції.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для зясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в справі № 916/2191/16 та наданих представниками сторін пояснень.

Апеляційний господарський суд, у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи, при цьому суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду є неправомірним та підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТГЛ Україна», м. Одеса (Експедитор) та Приватним підприємством «Вікторіа», м. Київ (Клієнт) було укладено договір транспортного експедирування від 28.04.2015 року № 02-28-04, відповідно до умов якого Експедитор зобовязався за плату та за рахунок Клієнта зробити або організувати надання транспортно-експедиторських послуг, повязаних з організацією та забезпеченням перевезень експортно-імпортних і транзитних вантажів Клієнта, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу.

Згідно з пунктом 3.1 договору послуги Експедитора, а також витрати та інші платежі, здійснені Експедитором в інтересах Клієнта і повязані з виконанням цього договору, оплачуються Клієнтом на умовах 100 % передплати (якщо інше не обумовлено у заявці Клієнта, прийнятій для виконання Експедитором), на підставі виставленого Експедитором рахунку в строк, передбачений пунктом 3.3 цього договору (Клієнт оплачує рахунки Експедитора впродовж 30-ти календарних днів з дати отримання Клієнтом оригінального пакету документів, а саме: рахунку, акту виконаних робіт, товарно-транспортної накладної міжнародного зразку). У разі виникнення у Експедитора погоджених з клієнтом додаткових витрат, оплати штрафів та проведення інших платежів в інтересах Клієнта і повязаних з виконанням цього договору, Експедитор виставляє Клієнтові додатковий рахунок, що підлягає оплаті Клієнтом в строк, передбачений пунктом 3.3 цього договору.

Пунктом 7.1 договору визначено, що він набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2015 року і, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення терміну дії договору не сповістить письмово іншу сторону про розірвання договору, термін його дії автоматично подовжуватиметься на кожен подальший календарний рік.

На виконання умов договору, протягом червня 2016 року, Товариством з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса було виставлено Приватному підприємству «Вікторіа», м. Київ рахунки-фактури за надані послуги з експедирування на суму 633 906 грн. 70 коп., протягом липня 2016 року на суму 1 227 882 грн. 40 коп., тобто, на загальну суму 1 861 789 грн. 10 коп.

Відповідач направив рахунки-фактури за червень-липень 2016 року позивачу електронними засобами звязку, а також оригінали рахунків разом з актами здачі-прийняття робіт, підписані Товариством з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса, були надіслані Приватному підприємству «Вікторіа», м. Київ курєрською службою «DIMEX». Накладними «DIMEX» від 06.07.2016 року №30751146 та від 28.07.2016 року № 30750503, а також листами підтвердження доставки від 06.07.2016 року і від 28.07.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Даймекс» підтвердило отримання представниками Приватного підприємства «Вікторіа», м. Київ зазначених документів.

На підтвердження фактичного надання послуг за договором транспортного експедирування від 28.04.2016 року № 02-28-04, відповідач надав до відзиву на позов належним чином засвідчені копії міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR), нарядів на розвантаження контейнерів та вивезення вантажу, міжнародних рахунків (commercial invoice), коносаментів (bill of lading), вантажних митних декларацій і доручень Приватного підприємства «Вікторіа», м. Київ на отримання, експедирування та доставку контейнерів.

Приватне підприємство «Вікторіа», м. Київ платіжними дорученнями від 29.06.2016 року №1909 на суму 257 500 грн. 00 коп., № 1910 на суму 399800 грн. 00 коп., № 1911 на суму 342 700 грн. 00 коп., від 30.06.2016 року № 1913 на суму 300 000 грн. 00 коп., № 1914 на суму 200 000 грн. 00 коп., від 01.07.2016 року №1917 на суму 250 000 грн. 00 коп. перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса грошові кошти на загальну суму 1750000 грн. 00 коп. У платіжних дорученнях призначення платежу було вказано, як оплата по договору б/н від 28.04.2016, в т. ч ПДВ 20 %.

Листом від 15.07.2016 року №3/07 Приватне підприємство «Вікторіа», м.Київ, направленим на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса, повідомило про те, що вищезазначені платежі є помилковими та просило в 7-денний строк повернути помилково перераховані кошти в розмірі 1 750 000 грн. 00 коп. за вказаними в листі реквізитами.

Даний лист-вимогу було направлено відповідачу рекомендованим листом №0303910684062 за адресою м. Одеса, вул. Польський узвіз, 11, офіс 8. Із наданого позивачем витягу з офіційного сайту Державного підприємства «Укрпошта» від 15.09.2016 року вбачається, що лист не було вручено під час доставки. 29.08.2016 року адресату повторно повідомлено про надходження на його адресу поштового відправлення. Проте, поштове відправлення відповідачем отримано так і не було.

У звязку з неповерненням відповідачем грошових коштів позивачу, сплачених за платіжними дорученнями від 29.06.2016 року №1909, № 1910, №1911, від 30.06.2016 року № 1913, 1914, від 01.07.2016 року № 1917, Приватне підприємство «Вікторіа», м. Київ звернулось до суду з відповідним позовом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, які кореспондуються із способами цивільного захисту, зазначеними у статті 16 Цивільного кодексу України, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку. Разом з цим, під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає і обґрунтовує у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для судового захисту.

В позовній заяві Приватне підприємство «Вікторіа» в якості предмету та підстави позову визначило обовязок відповідача повернути йому грошові кошти, сплачені за вказаними платіжними дорученнями, як безпідставно отримане майно у вигляді помилково перерахованих грошових коштів на підставі норм статей 1212 1214 Цивільного кодексу України.

В суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті позивачем не заявлялись клопотання в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зміну предмету чи підстави позову, тому судом першої інстанції були розглянуті визначені позивачем самостійно предмет та підстава позову з обґрунтуванням вказаними ним правовими нормами чинного законодавства України.

За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, а частиною 3 цієї статті передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією зі сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд України у постанові від 02.10.2013 року у справі №6-88цс13, висновки якого є обовязковими для всіх судів України в силу приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення безпідставно отриманих відповідачем грошових коштів на підставі норм статті 1212 Цивільного кодексу України при наявності між сторонами договірних зобовязальних правовідносин, за якими і було здійснено перерахування спірної суми коштів, то такий позов не підлягає до задоволення, оскільки позивач не довів судовій колегії наявність між сторонами кондиційних правовідносин в даному випадку.

З матеріалів справи, навпаки, вбачається, що між сторонами існували господарські договірні зобовязальні правовідносини. Нормами цивільного та господарського права України в розділі «зобовязальне право» визначено, що зобовязання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобовязань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобовязання (в тому числі, по неналежному оформленню будь-яких документів, що мають відношення до договору), вона має право звернутися до суду по захист своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 Цивільного кодексу України та розділу 5 Господарського кодексу України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобовязання.

В даному випадку відповідач надав суду докази наявності між сторонами договірних правовідносин за укладеним сторонами договором експедирування, який не був визнаний в установленому чинним законодавством порядку недійсним, а позивач, який посилається на те, що грошові кошти сплачені відповідачу помилково, не підтвердив належними та допустимими доказами у розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України факту відсутності у нього правових підстав для перерахування відповідачу грошових коштів з огляду на наявне у нього грошове зобовязання перед відповідачем за договором експедирування. При цьому, як зазначено сторонами, інші договори між ними не укладались.

Судова колегія зазначає, що рахунок-фактура це документ, що надається продавцем покупцеві і вміщує перелік товарів, їх кількість і ціну, по якій вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага і т. д.), умови постачання і відомості про відправника і одержувача. Рахунок-фактура є основним документом, згідно з яким оплачуються отримані товари чи послуги відповідно до вказаних умов. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені в майбутньому (фактично поставлені) товари чи надані в майбутньому (фактично надані) послуги.

Відповідачем доведено суду факт виконання сторонами саме договірних зобовязань з огляду на виставлення рахунків для оплати наданих ним позивачу послуг транспортного експедирування, тоді як позивач не довів суду належними доказами по справі факт відсутності між сторонами зобовязальних договірних правовідносин при неодноразовому перерахуванні грошових коштів в оплату виставлених рахунків.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було відображено у податковому обліку за червень-липень 2016 року придбання послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса, тому посилання позивача на безпідставне перерахування коштів відповідачу є необґрунтованим та недоведеним суду належними засобами доказування.

Посилання позивача та суду першої інстанції при задоволенні позовних вимог тільки на помилкове призначення платежу, а саме: при наявності номеру договору від тієї ж дати, було вказано договір без номера, не є належним та допустимим доказом саме безпідставного перерахування грошових коштів у вигляді безпідставно отриманого майна, правовідносини за яким регулюються нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 року та зареєстрованої Мінюстом України 20.03.04 року за №377/8976 та відповідно до листа Національного банку України Про заміну інформації в реквізиті Призначення платежу від 09.06.2011 року №25-111/1438-7141 реквізит платіжного доручення "Призначення платежу" заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України і відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише за зовнішніми ознаками. За нормами пункту 2.29 Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платник може змінити реквізит "Призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення. Після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до установи банку з метою коригування призначення платежу.

Судова колегія зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України помилковості саме у перерахуванні коштів відповідачу, а не у зазначенні в платіжних дорученнях невірного призначення платежу, оскільки перерахунок коштів Приватним підприємством «Вікторіа», м. Київ здійснювався протягом декількох днів шістьма платіжними дорученнями на суму не менше 200 000 грн. 00 коп. Водночас, позивачем не доведено, що сплачені грошові кошти були призначені іншому субєкту господарювання, аніж Товариству з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса, тому в даному випадку немає підстав вважати, що означені грошові кошти були перераховані відповідачу безпідставно, а не на виконання умов договору транспортного експедирування.

При цьому, позивач при зверненні до суду із позовом не довів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції факту безпідставного отримання відповідачем грошових коштів від позивача, що б регулювалось приписами статті 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що спірні грошові кошти отримані відповідачем в межах договірних правовідносин, у передбаченій нормами законодавства формі, без доведення позивачем факту необхідності застосування положень частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України в частині повернення виконаного однією із сторін у зобовязанні, тому що ці норми можуть застосовуватись тільки, якщо на підставі положень інших норм чинного законодавства України потерпіла особа не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав (предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у звязку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права, в даному випадку нормами зобовязального господарського права). Ця правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України по справам №19/18 від 29.11.2010 року, №26/2 від13.12.2010 року, №10/7 від 16.05.2011 року, №14/209(02-4/4-14) від 30.05.2011 року, №24/135 (24/0245) від 30.05.2011 року, №5006/18/13/2012 від 22.01.2013 року, № 3-129гс14 від 14.10.2014 року, рішення якого є обовязковими для всіх судів України відповідно до норми статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що викладені в рішенні господарського суду Одеської області висновки не ґрунтуються на повному і всебічному зясуванні господарським судом фактичних обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав та свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права, у зв'язку з чим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі.

У відповідності до приписів пунктів 3, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду України є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права і висновок господарського суду про відмову у задоволенні позову є таким, що не відповідає обставинам справи. Тому судова колегія Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Одеської області від 10.10.2016 року у справі №916/2191/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі в звязку з безпідставністю.

Керуючись статтями 99, 101, 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса на рішення господарського суду Одеської області від 10.10.2016 року у справі № 916/2191/16 задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 10.10.2016 року у справі №916/2191/16 скасувати.

Відмовити у позовних вимогах Приватного підприємства «Вікторіа», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю ТГЛ Україна, м. Одеса про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 1 750 000 грн. 00 коп. у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Одеський апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя ОСОБА_4Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6