Постанова № 62917217, 23.11.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 904/1747/16 Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., суддів Селіваненка В.П., Студенця В.І., за участі представників сторін І. Галки (дов. від 24.06.2016), В. Квача (дов. від 22.04.2016), розглянувши касаційну скаргу дочірнього підприємства "Фрештекс-Україна" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2016 року у справі № 904/1747/16 за позовом комунального підприємства "Кривбасводоканал" до дочірнього підприємства "Фрештекс-Україна" про стягнення заборгованості в сумі 13 864 грн 89 коп.,

УСТАНОВИВ: У березні 2016 року комунальне підприємство "Кривбасводоканал" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до дочірнього підприємства "Фрештекс-Україна" про стягнення 4 730 грн 91 коп. пені, 6 127 грн 39 коп. інфляційних втрат, 765 грн 68 коп. річних і 2 240 грн 91 коп. штрафу з підстав неналежного виконання договору від 10 квітня 2007 року № 283 про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення (з урахуванням уточнених позовних вимог).

Відповідач позов не визнав, посилаючись на відсутність порушення зобов'язання.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року (суддя І. Мельниченко), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2016 року, позов задоволено.

Дочірнє підприємство "Фрештекс-Україна" просить рішення та постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статей 34, 43 і 79 Господарського процесуального кодексу України та передати справу на новий розгляд.

Комунальне підприємство "Кривбасводоканал" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Господарськими судами встановлено, що 10 квітня 2007 року сторони уклали договір № 283 про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення (далі - договір), відповідно до умов якого позивач (водоканал) зобов'язується забезпечити відповідача (споживач) питною водою, виробником якої є ДПП "Кривбаспромводопостачання" з якістю, що відповідає Держстандарту 2874-82 "Вода питна" та прийняти від споживача стічні води (на підставі Правил приймання стічних вод у комунальну каналізаційну мережу м. Кривого Рогу від 29 вересня 2004 року № 2202), а споживач - прийняти та оплатити питну воду за встановленими тарифами згідно наданої заявки орієнтовно в обсязі 43 200 м3/рік, а також стічні води в обсязі 43 200 м3/рік.

Умовами договору сторони погодили, що розрахунки за надані послуги водопостачання та водовідведення здійснюються споживачем протягом трьох банківських днів після пред'явлення платіжного доручення, рахунку або квитанції; величина плати за скид стічних вод у комунальну каналізаційну мережу розраховується відповідно до пункту 6 Правил приймання стічних вод в комунальну каналізаційну мережу м. Кривого Рогу; при перевищенні вмісту забруднюючих речовин в стічних водах у контрольному колодязі споживача в порівнянні з встановленими в дозволі на скидання стічних вод, останній сплачує водоканалу додаткову плату, яка нараховується з урахуванням встановленого нормативу плати за скидання понаднормативних забруднень за коефіцієнтом кратності, який враховує рівень небезпеки скинутих забруднень для технологічних процесів очищення стічних вод та екологічного стану водойми (пункти 3.1, 3.7 договору).

Представниками позивача в присутності представника відповідача 22 січня 2015 року було здійснено відбір проб стічної води та виявлено перевищення допустимої концентрації забруднюючих речовин, про що складено відповідний акт. Протоколом дослідження якості стічних вод від 30 січня 2016 року № 2 встановлено, що стічні води містять нафтопродукти у кількості 8,15 мг/дм3 при допустимій концентрації 2 мг/дм3, у зв'язку з чим, позивач нарахував відповідачу додаткову плату та направив для оплати рахунок від 27 лютого 2015 року № 4 на суму 32 013 грн 02 коп. Факт отримання рахунку відповідачем 17 березня 2015 року підтверджується поштовим відправленням.

Згідно пункту 3.1 договору споживач зобов'язаний здійснити оплату виставленого рахунку не пізніше 21 березня 2015 року, проте оплатив рахунок лише 6 січня 2016 року.

Порушення відповідачем строку оплати рахунку спричинило спір.

Частиною 1 статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За змістом статей 610 і 612 цього Кодексу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За правилом статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних.

Отже, господарські суди обґрунтовано задовольнили позов в частині стягнення суми збитків від інфляції і річних.

Згідно з пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Умовами договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату послуг водопостачання та водовідведення у термін, зазначений у пункті 3.1 Договору, споживач сплачує на користь водоканалу пеню у розмірі 0,5 відсотків від суми платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період, за який сплачується пеня (пункт 3.2 договору), а за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів споживач сплачує штраф у розмірі 7 відсотків від суми прострочення (пункт 5.1 договору).

За обставин порушення відповідачем зобов'язання, господарські суди, на підставі пунктів 3.2., 5.1 договору, статей 230, 231, 232 Господарського кодексу України, статті 549 Цивільного кодексу України, правомірно задовольнили позов у частині стягнення пені та штрафу.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Усупереч вказаним статтям, відповідач не надав доказів, які спростовують позовні вимоги.

Також господарські суди обґрунтовано відмовили відповідачу в зупиненні провадження у даній справі з огляду на можливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею справи про скасування оперативно-господарських санкцій за договором, що розглядається цим же судом.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2016 року у справі № 904/1747/16 залишити без змін, а касаційну скаргу дочірнього підприємства "Фрештекс-Україна" без задоволення.

Головуючий, суддя І. М. Васищак Суддя В. П. Селіваненко Суддя В. І. Студенець