Рішення № 62915739, 23.11.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1447/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1102/2016

Категорія 30

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Фединяк В.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого- судді Фединяка В.Д.

суддів: Матківського Р.Й.,Ковалюка Я.Ю.

секретаря Капущак С.В.

з участю представника ОСОБА_2- ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ України» про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_8 на рішення Івано-Франківського міського суду від 23 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом ОСОБА_4 і приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ України» (далі ПрАТ СК «ПЗУ Україна») та із врахуванням збільшених позовних вимог зазначала, що згідно рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 23 вересня 2003 року №400 її було призначено опікуном недієздатної рідної сестри ОСОБА_7. 19 жовтня 2013 року ОСОБА_4керуючи автомобілем БМВ 532І здійснив наїзд на ОСОБА_7, яку з тілесними ушкодженнями було доставлено в лікарню на лікування. Внаслідок заподіяних у ДТП тілесних ушкоджень та перенесених операцій ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Позивачка зазначала, що на лікування потерпілої та у зв'язку із смертю ОСОБА_7 їй заподіяно матеріальну і моральної шкоду. Досудове слідство щодо наявності у діях водія ОСОБА_4 порушень Правил дорожнього руху України, які б знаходилися у прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками - спричинення смерті пішоходу ОСОБА_7 триває. Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ СК «ПЗУ України», що підтверджено страховим полісом №АС/0431644, в межах ліміту 100 тис. грн. за шкоду заподіяну життю і здоров'ю та 50 тис грн. за шкоду, заподіяну майну без франшизи. Посилаючись на те, що ОСОБА_4 та ПрАТ «ПЗУ» у добровільному порядку не відшкодовують заподіяну їй шкоду, просила стягнути з відповідачів солідарно 39802,95 гривень матеріальної шкоди, з яких: 12200,90 грн. - витрати на медичні препарати; 1500 грн. - витрати на проїзд; 1350 грн. - харчування; 2000 грн. - витрати на предмети гігієни; 1280 грн. - витрати пов'язані із наданням послуг по догляду за потерпілою; 8035,05 грн. - витрати пов'язані з похороном ОСОБА_7, включаючи поставку пердметів похоронної належності, транспортування тіла, ритуальні предмети, організація поминального обіду, 9 437 грн. - витрати повязанні з встановлення надгробного пам'ятника ОСОБА_7 та 100000 гривень моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 березня 2016 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, дав неправильну оцінку поданим доказам, допустив порушення норм матеріального і процесуального права й ухвалив незаконне рішення. На думку апелянта, суд не врахував того, шо відповідно до ст. 1166, 1187 ЦК України шкода завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. З цього приводу позивачем надано суду докази по факту скоєння ДТП 19 жовтня 2013 року за участю відповідача ОСОБА_4, докази на підтвердження завданої шкоди з підтвердженням її розміру, а також страховий поліс, відповідно до якого відповідальність заподіювача шкоди застрахована відповідно до ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у ПрАТ СК «ПЗУ України», що є також підставою для стягнення заподіяної шкоди із страховика.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги, просять задовольнити цю скаргу.

Представники ПрАТ СК «ПЗУ України» та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, хоч про час і місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 за наявності реальної небезпеки під час ДТП у темну пору доби переходила проїзджу частину дороги та вчинила умисні дії, які призвели до відсутності у ОСОБА_4 технічної можливості уникнути наїзду на неї. Крім цього, позивачем не доведено причинного зв'язку між ДТП та смертю ОСОБА_7

Проте з таким висновком повністю погодитися не можна.

Судом встановлено, що 19 жовтня 2013 року близько 15 год. 20 хв. по вул.Коновальця,229-А у м. Івано-Франківську громадянин ОСОБА_4 1990 року народження, керуючи автомобілем «БМВ -523І» д.н.з. НОМЕР_1 вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_7, яка знаходилась на проїжджій частині дороги. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 з тілесними ушкодженнями було доставлено в лікарню на лікування.

Згідно витягу з журналу реєстрації виїздів по станції швидкої та невідкладної медичної допомоги м. Івано-Франківська за №65547 від 19.10.2013 року о15 год. 18 хв. громадянка ОСОБА_7, 67 років, адреса виїзду вул. Коновальця, 119, узв'язку із ДТП доставлена на лікування у лікарню.

Діагноз: закритий перелом в/з лівої стегнової кістки, забій головного мозку, забійна рана чола, лівого стегна (а.с.34).

Згідно лікарського свідоцтва про смерть №441 від 14 листопада 2013 року ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Причина смерті: гостра легенево-серцева недостатність, двостороння пневмонія, закритий перелом правої стегнової кістки. Смерть настала внаслідок захворювання.

Хвороба (паталогічні стани), що призвела до смерті: гостра легенево-серцева недостатність; двостороння пневмонія.

Інші суттєві стани (конкуруючі, поєднані, фонові), які сприяли смерті, але не пов'язані із захворюванням чи його ускладененням, яке безпосередньо є причиною смерті - закритий перелом правої стегнової кістки.

Досудове слідство щодо наявності у діях водія ОСОБА_4 порушень Правил дорожнього руху України, які б знаходилися у прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками - спричинення тілесних ушкоджень пішоходу ОСОБА_7 та смерті останньої триває.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 була застрахована у ПрАТ СК «ПЗУ України» строком дії з 08 березня 2013 року до 08 березня 2014 року, що підтверджено страховим полісом №АС/0431644, в межах ліміту 100 тис. грн. за шкоду заподіяну життю і здоров'ю та 50 тис грн. за шкоду, заподіяну майну без франшизи (а.с.97).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове майно, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

При цьому відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами) шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166 - 1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон N 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону N 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону N 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону N 1961-IV (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З матеріалів справи вбачається і встановлено судом, що згідно витягу з рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №400 від 23 вересня 3003 року над недієздатною ОСОБА_7, 1946 року народження, яка проживає у АДРЕСА_1 приначено опікуном її сестру ОСОБА_2, 1941 року народження, яка проживає за цією адресою та зобов'язано опікуна зберегти житло за підопічною сестрою (а.с.12).

Установлено, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень під час ДТП ОСОБА_7 з 19 жовтня по ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходилась на лікуванні у закладі охорони здоров'я і на лікування потерпілої ОСОБА_9 виратила 1200,9 грн. для придбання ліків необхідних на лікування потерпілої, що підтверджується копіями квитанцій про придбання ліків (а.с. 20-23).

Відповідно до статті 23 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", чинній на момент виникнення спірних правовідносин, шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є шкода (в тому числі моральна шкода), пов'язана, зокрема з лікуванням потерпілого та зі смертю потерпілого.

Статтею 24 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, які пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів.

Враховуючи вищенаведене, відповідно ч.ч.2,5 1187 ЦК України, ст..ст.9,22-31,35,36 Закону України від 1 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" витрати ОСОБА_9 у розмірі 12200,9 грн. понесені для придбання ліків необхідних на лікування покійної ОСОБА_7 підлягають відшкодуванню ПрАТ СК «ПЗУ України».

Згідно зі статтею 27 вищезазначеного Закону право на отримання відшкодування за шкоду, пов'язану із смертю потерпілого, мають особи, які знаходилися на утриманні потерпілого, та особи, які взяли на себе витрати з поховання. Витрати на поховання мають бути обґрунтовані та відшкодовуються при наданні страховику оригіналу свідоцтва про смерть та документів, які підтверджують такі витрати.

Статтею 2 Закону України "Про поховання та похоронну справу" визначено, що поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству; ритуальні послуги - послуги, пов'язані з організацією поховання та облаштуванням місця поховання.

Відповідно до статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

За змістом договору замовлення №2499 на організацію та проведення поховання укладеного між КП « Міська ритуальна служба» та ОСОБА_10 від 16 листопада 2013 року остання на поховання та підготовку тіла до поховання ОСОБА_7 витратила відповідно 473,20 грн. та 696,75 грн. і на поминальний обід 6865,1 грн. Всього 8035,05 грн. (а.с.25,26).

Разом з тим, суд відмовляє ОСОБА_2 у стягненні на її користь зазначених коштів, оскільки позивачка не понесла витрат на організацію та проведення поховання ОСОБА_7

Крім цього, суд відмовляє позивачці у стягненні 9 437 грн. витрат пов'язанних із встановлення надгробного пам'ятника ОСОБА_7 за недоведеність позивачкою причинного зв'язку між отриманими тілесними ушкодженнями покійною при ДТП та її смертю. Також суд відмовляє позивачці у стягненні: 1500 грн. - витрат на проїзд; 1350 грн. - харчуванн; 2000 грн. - витрат на предмети гігієни; 1280 грн. - витрати пов'язані із наданням послуг по догляду за потерпілою, так як не підтверджені доказами як передбачено ст. 59 ЦПК України.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, в тому числі ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1167 ЦК України).

Відповідно в п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, повязаних з відшкодуванням такої шкоди.

У відповідності до ч.3 ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно роз'яснень, даних у п. 9 Постанови Пленуму Верховним судом України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) слід звернути увагу на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Судом встановлено, що у зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями ОСОБА_7 та її лікуванням позивачці заподіяна моральна шкода, яка полягає у перенесені переживань, фізичних і психічних страждань та горя в зв'язку із стражданнями близької людини, неспокою за можливістю продовжувати жити в майбутньому повноцінним життям рідної сестри.

Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, які зазнала позивач у зв'язку із преживаннями за стан здоров'я покійної ОСОБА_7, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості моральну шкоду слід визначити у розмірі 10000 грн., яка підлягає стягненню з власника джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_4

Суд відмовляє позивачці у стягненні моральної шкоди з ПрАТ СК «ПЗУ України», оскільки чинним законодавством не передбачено стягнення зі страховика коштів на відшкодування моральної шкоди на користь фізичної особи, яка не зазнала у ДТП ушкоджень здоров'я. Таке право передбачене статтею 26 1 Закону України від 1 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV), має виключно особа, яка зазнала у ДТП ушкодження здоров'я. Доказів того, що ОСОБА_2 зазнала тілесних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у матеріалах справи немає як і неподано доказів про погіршення її стану здоров'я у зв'язку із отриманими ОСОБА_7 у ДТП тілесних ушкоджень та її лікування.

За правилами п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, допустив порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав встановлених п.п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2

Згідно зі змістом ч.ч. 1,3,5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_8 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 23 березня 2016 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ України» про відшкодування шкоди задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ України» вул.Артема,40 м. Київ, 04053, України Код ЄДРПОУ 20782312,МФО 300528 р/р 2658001334127 в АТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_2 12200,9 грн. (дванадцять тисяч двісті гривень 90 коп.) понесених витрат для придбання ліків необхідних на лікування покійної ОСОБА_7 та 243 грн.60 коп. судового збору в дохід держави.

Стягнути з ОСОБА_4 ідентифікаційний номер не встановлений, який проживає по. АДРЕСА_2, паспорт НОМЕР_2, виданий 29.01.2007 року на користь ОСОБА_2 10000 грн. (десять тисяч гривень) у відшкодування моральної шкоди та 243 грн.60 коп. судового збору в дохід держави.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з часу набрання законної сили.

Судді: В.Д.Фединяк

Р.Й.Матківський

Я.Ю.Ковалюк