Рішення № 62915260, 22.11.2016, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/2536/16-ц

Провадження № 2/192/444/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" листопада 2016 р. Солонянський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Щербині Н.О.,

за участю секретаря судового засідання - Папян Д.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт Солоне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення коштів.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 09 липня 2016 року між ним та відповідачем - ТОВ «СОУЛ-Україна» було укладено договір фінансового лізингу №00169, відповідно до умов якого Лізингодавець зобов'язався придбати у продавця, визначеного Додатку №1 до договору та у даному договору або іншому договору, предмет лізингу за вартістю предмета лізингу, яка визначається продавцем та передати даний предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, визначених даним договором, а лізингоодержувач повинен сплачувати відповідні платежі, які передбачені даним договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства України.

В день укладення договору позивачем було сплачено платіж у розмірі 19500 гривень, який зі слів менеджера є авансовим платежем відповідно до умов договору і після сплати якого буде доставлено предмет лізингу. Сплата вказаного платежу підтверджується відповідною банківською квитанцією.

Позивач вважає, що укладений з ним договір є таким, що порушує його права та законні інтереси, а умови Договору викладені з порушенням норм чинного законодавства, а саме Закону України «Про фінансовий лізинг», «Про захист прав споживачів», ЦК України.

Так, позивач шляхом укладення договору мав на меті придбати відповідно до договору

автомобіль DAEWO SENS, об'єм двигуна 1.3і8V, тип КПП-МТ, привід передній, вартістю 193 000 гривень 00 копійок, який є предметом договору лізингу.

Проте позивач вважає, що з укладеного договору лізингу вбачається, що основні його положення не є погодженими, а також мають певні протиріччя, оскільки сплачені позивачем 19500 гривень виявилися не авансовим, а адміністративним платежем, який начебто не підлягає поверненню і в разі розірвання договору. Під час отримання інформації щодо строків надання автомобіля, позивачу повідомили про необхідність здійснення додаткових оплат, оскільки 19500 гривень не є авансовим платежем.

Позивач вважає, що оскаржуваний договір суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він під час укладання договору не отримав повної та достовірної інформації щодо вартості предмету лізингу, строків його доставки. Умови договору він вважає несправедливими, оскільки відповідачем створено враження, що укладається договір прямого лізингу і у нього є в наявності вже придбаний автомобіль за визначеною ціною, відповідно до інформації, повідомленої при укладанні такого Договору. Натомість, фактично у договорі прописаний предмет непрямого лізингу, коли предмет лізингу ще потрібно придбати та ще й попередньо сплатити авансовий платіж 50 % та 10 % платежу за оформлення договору, різницю до вже сплаченого авансового платежу (п.4.1, п.9.4, п.9.5 Договору), після чого відповідач у розумні строки, але не більше 60 робочих днів буде лише підшукувати оговорений у Договорі предмет Лізингу та погоджувати його придбання у продавця.

ОСОБА_1 вважає, що договір є нікчемним, оскільки відповідач при укладенні спірного договору в силу статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» застосував нечесну підприємницьку практику, так і в силу статті 220 ЦК України, оскільки договір не було посвідчено нотаріально, укладено у простій письмовій формі, не було погоджено сторонами розмір лізингових платежів, а у відповідача на момент укладення спірного договору була відсутня ліцензія на здійснення відповідної господарської діяльності.

Позивач посилається на те, що договір укладено в простій письмовій форми, в той час, які відповідно до ст. 799 ЦК України передбачено нотаріальну форму такого договору, а відповідач на час укладання договору не мав ліцензії на надання фінансових послуг, якою на думку позивача є послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

З урахуванням даних обставин, він змушений звернутися з позовом до суду про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів в сумі 19 500 гривень 00 копійок, які була сплачені на рахунок відповідача в якості авансового платежу.

Позивач ОСОБА_1, який про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.65), в судове засідання 22 листопада 2016 року не з'явилася, причини неявки суду не повідомив, його інтереси в судовому засіданні представляє представник - ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності від 20 серпня 2016 року (а.с.43,44), у зв'язку з чим суд ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності позивача.

Представник позивача - ОСОБА_2, яка про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином (а.с.65), в судове засідання 22 листопада 2016 року не з'явилася, згідно поданої письмової заяви прохала здійснювати розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача (а.с.73).

Представник відповідача - ТОВ «СОУЛ-Україна», достовірно знаючи про час та місце розгляду справи в суді, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення судової повістки, у судове засідання 22 листопада 2016 року повторно не з'явився (а.с.66,71). Згідно клопотання, поданого до суду 21 листопада 2016 року, повторно прохав відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку з тим, що представник зайнятий в іншому суді (а.с.72). Оскільки відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи (а.с.40,42,52,62,71) повторно, тобто два рази поспіль, не з'явився у судові засідання, як не надав і заяви про розгляд справи у відсутність їх представника, неодноразово надсилаючи до суду письмові заяви про перенесення розгляду справи на інший день (а.с.56-60,72), то суд визнає повторну неявку представника відповідача, яким є юридична особа, в судове засідання 22 листопада 2016 року без поважної причини, а подане повторне клопотання про перенесення справи зловживанням процесуальними правами сторони у справі. При цьому суд зазначає, що клопотання про перенесення розгляду справи надійшло до суду електронною поштою 21 листопада 2016 року, в той час як в самому клопотанні зазначено, що відповідач отримав повістку про виклик до суду саме в день та час судового засідання, тобто 22 листопада 2016 року о 14 годині 00 хвилин (а.с.72), що є введенням суду в оману та зловживанням своїми процесуальними правами. Зайнятість представника відповідача-юридичної особи в судових засіданнях в іншому суді не може бути визнано судом як поважна причина, оскільки це не є перешкодою для направлення юридичною особою в судове засідання іншого представника чи подачі заяви про розгляд справи за відсутності їх представника. Повторна причина неявки представника відповідача згідно положень ч.4 ст.169 ЦПК України процесуального правового значення не має, а суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів. У зв'язку з чим, суд за згодою позивача ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача по наявним в матеріалах справи доказах.

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд у відповідності з ч.2 ст.197 ЦПК України ухвалив здійснювати розгляд справи у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши наявні у справі докази, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.ст.10,11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим законом.

Законом України «Про фінансовий лізинг» визначено фінансовий лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 липня 2016 року між відповідачем ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір №00169 фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб автомобіль DAEWO SENS, об'єм двигуна 1.3 і 8V, загальною вартістю 193 000,00 гривень відповідно до п.8.1.

Відповідно до розділу «Визначення термінів» у Договорі фінансового лізингу зазначено, що: авансовий платіж - це обов'язковий платіж, що складає частину від Погодженої вартості Предмета лізингу, розмір якого погоджено Сторонами та визначено у даному договорі, який сплачується Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця на умовах Договору до моменту купівлі Предмета лізингу Лізингодавцем; обсяг фінансування - сума грошових коштів, що становить різницю між Вартістю Предмета лізингу, при його купівлі Лізингодавцем, та сплаченим Лізингоодержувачем Авансовим платежем та відповідних доплат, на умовах викладених у даному Договорі Порядок, строки та розмір сплати Лізингоодержувачем Обсягу фінансування визначається Договорі та у Додатку № 2 до Договору; винагорода Лізингодавця - визначений у даному договорі річний відсоток надання в лізинг Предмет лізингу; період лізингу - означає строк, на який Предмет лізингу передається у користування Лізиигоодержувачу на умовах, погоджених у цьому Договорі.

Згідно укладеного договору фінансового лізингу, лізинговий платіж - щомісячний платіж, що сплачується Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця у строки та в розмірі відповідно до даного Договору та до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток №2 до Договору). Період лізингу закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за Додатком №2 до цього Договору (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 17.2 Прикінцевих положень вказаного Договору, підписання цього Договору та Додатків до нього є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та їх згоди з усіма визначеннями, умовами та змістом договору та додатків до нього.

Однак згідно п.2.1. Договору - даний Договір вступає в силу з моменту його підписання, а додатки до Договору є невід'ємною його частиною (п.16.13 Договору).

Ознайомившись з матеріалами справи було встановлено, що в матеріалах справи відсутній Додаток №2 "Графік сплати лізингових платежів" та будь-які докази його підписання сторонами. В позові позивач посилається саме на те, що під час укладання договору, Додаток № 2 підписаний не був (а.с.10), а як погоджений розмір лізингових платежів не можна приймати розмір, який визначений в п. 10.2 договору - 2 556 гривень 66 копійок, оскільки він зазначений з умовою щодо залишення незмінним розміру Погодженої вартості предмета лізингу. Також між сторонами не було погоджено навіть графік погашення лізингових платежів та їх розмір.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів" - споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Згідно з п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Однак, як було встановлено в судовому засіданні, відповідач проігнорував дані вимоги законодавства, що є однією з підстав для визнання договору недійсним, адже згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідачем не враховано вищевказані норми законодавства, навпаки, всупереч зазначених норм, лізингодавець (відповідач) взагалі не надав позивачу можливості, як лізингоодержувачу, відмовитись від договору.

Пунктом 8.2 Договору фінансового лізингу передбачено, що сторони погоджуються та визначають, а Лізингоодержувач підтверджує, що Лізингодавець купує предмет лізингу за вартістю предмета лізингу, яка встановлюється продавцем. Вартість предмета лізингу або погоджена вартість предмета лізингу, якщо вона не змінилась, буде відображена у Додатку № 2 до даного договору, який сторони зобов'язані підписати після сплати першого платежу та до моменту передачі предмета лізингу на умовах викладених у даному договорі. Доказами вартості предмета лізингу, на момент його купівлі, вважається рахунок-фактура, або інший документ на оплату предмета лізингу, виданий подавцем предмета лізингу.

Пунктом 8.4 Договору фінансового лізингу передбачено, що всі планові платежі, які визначаються у Додатку № 2 до даного Договору сплачуються Лізингоодержувачем рівними частинами з 1-го по 10-й день поточного місяця, згідно з вказаного додатку та/або на підставі рахунків виставлених Лізингодавцем. Плановий платіж, а також всі інші платежі, як передбачені даним Договором та які Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити, вважаються сплаченими в момент фактичного надходження коштів на розрахунковий рахунок Лізингодавця. Всі платежі, які передбачені даним Договором, Лізингоодержувач повинен сплачувати самостійно на розрахунковий рахунок Лізингодавця або сплачувати на підставі виданої Лізингодавцем квитанції або рахунку.

Пунктом 10.1. даного Договору передбачено що Лізинговий платіж: сплачується кожного місяця Лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок Лізингодавця відповідно до умов даного договору та/або Додатку № 2 до Договору, який підписується Сторонами у відповідності до умов даного Договору. Кожний Лізинговий платіж: включає в себе: - відсотки (проценти) за надання в лізинг Предмета лізингу в розмірі 20 (двадцять) відсотків річних на залишок обсягу фінансування (Винагорода Лізингодавця); - частина від Обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує вартість Предмета лізингу).

Пунктом 10.2 спірного Договору визначено, що на момент укладання даного Договору розмір щомісячних лізингових платежів, за умови залишення погодженої вартості предмета лізингу на рівні, яка була визначена на момент підписання даного Договору, становить 2556 гривень 66 копійок. У випадку залишення погодженої вартості Предмета лізингу нарівні, який було визначено на момент підписання даного Договору та до передачі предмета лізингу Лізингоодержувачу, сторони зобов 'язані підписати Додаток № 2 до даного Договору.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що ані змістом основного тексту Договору фінансового лізингу, ані підписаним Додатком № 1 не було встановлено у грошовому виразі розмір фінансових активів, якими є обсяг фінансування та винагорода Лізингодавця, а також не встановлений строк їх сплати.

Виходячи із змісту основного тексту Договору фінансового лізингу, розмір фінансових активів, якими є обсяг фінансування та винагорода Лізингодавця, ані в Договорі фінансового лізингу, ані в Додатку № 1 не міститься.

В спірному Договорі фінансового лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності товару, або виявлення інших недоліків під час гарантійного строку експлуатації.

Оскільки зміст умов Договору фінансового лізингу підлягав фіксації у декількох документах, що в свою чергу, підлягали підписанню сторонами, то не підписання сторонами саме Додатку № 2 суперечить положенням ч. 1 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів" за якою: споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

На виконання умов Договору фінансового лізингу від 09 липня 2016 року позивачем було сплачено на рахунок відповідача, згідно договору фінансового лізингу, 19500 гривень, як платіж за оформлення договору (квитанція від 09 липня 2016 року №0.0.580435361.1 виданої банком «Приватбанк») (а.с.29-30).

В силу ч. 1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, то пункт 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, і водночас це обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках. Отже такі умови є несправедливими.

Частинами 1, 2 , 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

З копії листа Національної комісії що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 23 серпня 2016 року № 6856/16-12 на ім'я представника позивача ОСОБА_2, вбачається, що інформація про ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА" до Державного реєстру фінансових установ, що веде Національна комісія, не вносилась. Відповідач ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА" статусу фінансової установи не набувало, ліцензії, зокрема на провадження діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах та інші дозволи на надання фінансових послуг у Нацкомфінпослуг - ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА" не отримувало (а.с.68-69).

Відповідно до ч.2 ст.806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, а судом встановлено, що спірний договір фінансового лізингу укладений між сторонами нотаріально посвідчено не було.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Статтею ст. 216 ЦК України, передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вищевказану норму, суд вважає за необхідне визнати договір фінансового лізингу №00169 від 09 липня 2016 року укладений з ТОВ «СОУЛ-Україна» та ОСОБА_1 недійсним та стягнути з відповідача на користь позивача сплачені ним грошові кошти в сумі 19500 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.

Крім того, у зв'язку з задоволенням позову відповідно до положень ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати позивача по сплаті судового збору при зверненні з позовом до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.216, 220, 227, 628, 799, 806 ЦК України; ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-Україна» на користь ОСОБА_1 за договором фінансового лізингу №00169 від 09 липня 2016 року грошові кошти в сумі 19500 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1102 (одна тисяча сто дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина