Постанова № 62912294, 17.11.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2016 р.Справа № 916/1010/16

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: В.В. Лашина

Суддів: О.Л. Воронюка

ОСОБА_1

ОСОБА_2

при секретарі

За участю представників сторін:

Від КП Теплопостачання міста Одеси - ОСОБА_3

Від ПАТ Одесагаз - ОСОБА_4

Представники ДП Будівельний комбінат ВАТ Одестрансбуд та ДП Управління механізації та транспорту ВАТ Одестрансбудв судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Одесагаз

на рішення господарського суду Одеської області

від 18.07.2016 р.

по справі № 916/1010/16

за позовом КП Теплопостачання міста Одеси

до ПАТ Одесагаз

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ДП Будівельний комбінат ВАТ Одестрансбуд та ДП Управління механізації та транспорту ВАТ Одестрансбуд

про визнання недійсним договору та стягнення 342860,11 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» (у наступному за текстом КП «Теплопостачання м. Одеси») звернулося до господарського суду Одеської області до публічного акціонерного товариства «Одесагаз» (далі ПАТ «Одесагаз») з позовом про визнання недійсним договору поруки № ТГО-369/12 від 21.11.2012 р., у якому позивач поручився перед відповідачем за виконання ДП «Будівельний комбінат» ВАТ «Одестрансбуд» і ДП «Управління механізації та транспорту» ВАТ «Одестрансбуд» зобовязань за спожитий природний газ, штрафні санкції та судові витрати за рішенням господарського суду Одеської області від 11.04.2011 р. у справі № 19/17-463-201 щодо стягнення 48817,60 грн. та за рішенням господарського суду Одеської області від 22.08.2012 р. у справі № 4/115-10-3740 на суму 165 833,21 грн., а всього на суму 214 650,81 грн.; про стягнення з відповідача на користь позивача 214 650,81 грн. безпідставно отриманих коштів, 128 209,30 грн. процентів за користування безпідставно отриманими коштами, а також судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заміна стягувача на стадії виконавчого провадження шляхом укладення цивільно-правового договору чинним законодавством не передбачене та укладення оспорюваного правочину відбулося в порушення статтей 203, 215 ЦК України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 18 липня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Бездоля Ю.С., суддів: Волкова Р.В., Цісельського О.В.) позовні вимоги задоволені частково. Визнаний недійсним договір № ТГО-369/12 від 21.11.2012 р.; з відповідача на користь позивача стягнуто 214 650,81 грн. та 4597,76 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з цим рішенням, ПАТ «Одесагаз» в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині визнання недійсним згаданого договору поруки та стягнення 214 650,81 грн. безпідставно отриманих коштів і судового збору, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, оскільки у спірних правовідносинах заміна кредитора (стягувача) не проводилася, а укладений договір поруки є лише забезпеченням виконання зобовязання, яке може забезпечуватися порукою відповідно до статті 546 ЦК України. Договір поруки виконаний в повному обсязі, що наданими доказами, у тому числі актом звірки взаєморозрахунків.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши наявні матеріали та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Частиною першою статті 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положеннями статей 202, 626 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З метою забезпечення належного виконання зобовязання та захисту майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобовязання боржником закон передбачає спеціальні заходи визначає окремі види забезпечення виконання зобовязання: неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток або інші види, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

За визначенням частини 1 статті 553 названого Кодексу за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Виходячи з розяснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11).

Як вбачається з матеріалів справи, 21 листопада 2012 року між сторонами укладений договір поруки № ТГО-369/12, за умовами якого КП «Теплопостачання м. Одеси» зобовязалося у повному обсязі відповідати перед ПАТ «Одесагаз» за виконання зобовязань ДП «Будівельний комбінат» ВАТ «Одестрансбуд» і ДП «Управління механізації та транспорту» ВАТ «Одестрансбуд» по сплаті заборгованості за спожитий природний газ, штрафні санкції та судові витрати за судовими рішеннями господарського суду Одеської області, а саме: на виконання рішення господарського суду Одеської області від 11.04.2011 р. по справі № 19/17-63-2011 щодо стягнення 48817,60 грн.; на виконання рішення господарського суду Одеської області від 22.08.2012 р. по справі № 4/115-10-3740 щодо стягнення на загальну суму 165 833,21 грн. Загальна сума боргу за договором, визначена у розмірі 214 650,81 грн.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що копії судових наказів, зазначених у пунктах 1.1.1, 1.1.2 договору, є його невідємною частиною.

Згідно до п. 2.2 договору поруки до КП «Теплопостачання м. Одеси» з моменту підписання договору переходять всі права кредитора по зобовязанням, перерахованим у пункті 1.1.1 договору.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань за цим договором.

Додатком № 1 до договору поруки №ТГО-369/12 від 21.11.2012 р. затверджений графік поетапного погашення за договором поруки.

На виконання умов договору № ТГО-369/12 від 21.11.2012 р. позивач сплатив відповідачу заборгованість за вказаними судовими рішеннями господарського суду Одеської області, про що свідчать відповідні платіжні доручення № 1753 від 14.03.2013 р. про сплату 30664,40 грн., № 2671 від 07.05.2013 р. про сплату 30664,40 грн., № 3665 від 14.06.2013 р. про сплату 91993,20 грн., № 4432 від 26.07.2013 р. про сплату 30664,40 грн., виписки по рахунку за 30.01.2013 р. про сплату 30664,40 грн., за 14.03.2013 р. про сплату 30664,40 грн., за 07.05.2013 р. про сплату 30664,40 грн., за 14.06.2013 р. про сплату 91993,20 грн., за 26.07.2013 р. про сплату 30664,40 грн.

Сплата позивачем відповідачу відповідних коштів за договором №ТГО-369/12 від 21.11.2012 р. також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 02.11.2015 р. та сторонами не заперечується.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним з моменту укладення договору № ТГО-369/12 від 21.11.2012 р. та стягнення 342 860,11 грн., з яких: 214 650,81 грн. безпідставно отриманих коштів, які сплачені на підставі недійсного договору, та нарахованих на суму цих коштів процентів у розмірі 128 209,30 грн.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що фактично договір № ТГО-369/12 від 21.11.2012 р. є удаваним договором поруки, який вчинено для приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили - договору відступлення права вимоги. Проаналізувавши вимоги чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд відзначив, що укладаючи спірний договір, позивач та відповідач, не замінюючи кредитора у зобовязанні, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, що не відповідає чинному законодавству.

Господарський суд, застосовуючи ст. 216 ЦК України, із врахуванням того, що матеріалами справи доводиться наявність підстав для застосування реституції за недійсним договором, дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення отриманих за визнаним недійсним договором грошових коштів у сумі 214 650,81 грн. В решті позовних вимог щодо стягнення процентів за користування безпідставно отриманих коштів, суд відмовив у звязку з їх передчасністю.

Аналізуючи матеріали справи, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ним дана належна юридична оцінка із застосуванням належних норм матеріального права до спірних правовідносин.

При цьому, судом першої інстанції правомірно встановлено правову природу спірних правовідносин, зазначаючи про укладення між сторонами саме договору відступлення права вимоги.

Так, на відміну від договору поруки, в якому момент виникнення обовязку поручителя пов'язується лише з настанням факту порушення зобовязання боржником, у договорі про відступлення права вимоги відповідне право виникає у нового кредитора з моменту здійснення відповідного обовязку чи сплати належної суми первісному кредиторові та передання йому документів, що підтверджують існування зобовязання.

Посилання ПАТ «Одесагаз» на те, що за договором поруки не здійснюється заміна сторони, а укладений договір поруки є лише забезпеченням виконання зобовязання, колегія суддів вважає помилковими.

Законодавством, серед підстав заміни кредитора у зобовязанні, передбачене як передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) так і виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) (ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України).

До того ж, наслідком виконання поручителем зобовязання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України може бути заміна кредитора у зобовязанні, що згідно з частиною першою статті 516 ЦК України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судова колегія зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Водночас, за умовами оспорюваного договору були передані не документи з приводу договірних зобовязань з постачання природного газу, а саме копії судових наказів на виконання рішення господарського суду Одеської області від 11.04.2011 р. по справі № 19/17-63-2011 та на виконання рішення господарського суду Одеської області від 22.08.2012 р. по справі № 4/115-10-3740. Тобто, предметом оспорюваного договору стали не правовідносини з виконання договору, а саме виконання судових рішень про стягнення сум заборгованості.

До цього слід також зазначити, що згідно із ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Зазначена правова позиція чітко втілена у господарському процесуальному законодавстві.

Статтею 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ч. 1 ст. 116 ГПК України).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Главою 49 ЦК України передбачені загальні положення про забезпечення виконання зобов'язань, що мають цивільно-правовий характер.

Частиною 2 статті 553 згаданого Кодексу встановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Між тим, зобовязання є інститутом цивільного права, а відносини, повязані з виконанням судового рішення, не мають характеру цивільно-правових.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 19.08.2014 р. у справі № 3-56гс14, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Така ж правова позиція викладена й у постанові Вищого господарського суду України від 25.09.2014 р. у справі № 923/945/13.

Згідно до вимог ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

У даному випадку при укладені оспорюваного правочину сторонами «забезпечувалося», а насправді здійснювалося відступлення прав вимоги не цивільно-правового характеру, а саме обовязку ДП «Будівельний комбінат» ВАТ «Одестрансбуд» і ДП «Управління механізації та транспорту» ВАТ «Одестрансбуд» зі сплати сум, стягнутих за відповідними судовими рішеннями. Про це знову ж свідчить й передання відповідачем позивачу не документів, пов'язаних з договорами поставки газу, а саме судових документів про стягнення боргу, штрафних санкцій та судових витрат.

Також безпідставним судова колегія твердження про відсутність правових підстав для визнання виконаного правочину недійсним, оскільки недійсним може бути визнаний лише вчинений правочин, що, навіть за умови його виконання, не породжує тих правових наслідків, на які сторони розраховували при його укладанні та виконанні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Одеської області відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Одесагаз» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 18.07.2016 р. у справі № 916/1010/16 без змін.

Головуючий суддя В.В. Лашин

Суддя О.Л. Воронюк

Суддя М.А. Мишкіна