Постанова № 62912214, 16.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2016 р. Справа№ 910/9241/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Пантелієнка В.О.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання Карпюк О.С.,

представників:

від позивача - Мамуні О.С., Капітоненка А.Г., Ніколаєнка А.Л.,

від відповідача-1 - Запорожець Л.Г.,

від відповідача-2 - Кучеренко В.О.,

розглянувши апеляційну скаргу компанії ІПСЕН ФАРМА С.А.С.

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.09.2016

у справі № 910/9241/16 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом компанії ІПСЕН ФАРМА С.А.С. (IPSEN PHARMA S.A.S.)

до 1) Державної служби інтелектуальної власності України,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "О.Д.Пролісок"

про визнання недійсним свідоцтва України № 173116 на знак для товарів та послуг

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 у справі № 910/9241/16 відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.09.2016, задовольнити заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 прийнято до провадження апеляційну скаргу, розгляд справи призначено на 01.11.2016.

Відповідача-2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити скаргу без задоволення, оскаржувану ухвалу - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 продовжено строк розгляду справи № 910/9241/16 на п'ятнадцять днів, відкладено розгляд справи на 16.11.2016.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив залишити оскаржувану ухвалу без змін.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, компанія ІПСЕН ФАРМА С.А.С. (IPSEN PHARMA S.A.S.) (далі - Компанія) звернулась з позовом до Державної служби інтелектуальної власності України (далі - Служба), Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "О.Д.Пролісок" (далі - Фірма) про:

визнання недійсним свідоцтва України № 173116 на знак для товарів та послуг;

зобов'язання Служби внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним свідоцтва № 173116 та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені "Промислова власність".

Позовні вимоги мотивовані тим, що Компанія є власником знаків для товарів і послуг "Смекта" та "Smecta" за міжнародними реєстраціями №618554 та №377998А, а Фірма - на знак "Смектовіт", на який Служба видала спірне свідоцтво України № 173116. При цьому, знак для товарів та послуг за свідоцтвом України №173116, який належить Фірмі, є схожим до ступеня змішування із торговельними марками позивача і зареєстрований для споріднених товарів і послуг.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог.

Згідно з частиною першою статті 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до господарського суду заяву про забезпечення позову шляхом:

заборони Службі вносити будь-які зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг за Свідоцтвом України № 173116 іншим особам та щодо припинення дії свідоцтва у зв'язку з повною або частковою від нього власника зазначеного свідоцтва до прийняття судом рішення по суті спору;

заборони Фірмі повністю чи частково передавати виключні майнові права інтелектуальної власності на знак для товарів та послуг за Свідоцтвом України № 173116 іншим особам та припиняти дію свідоцтва шляхом відмови від нього повністю або частково до прийняття судом рішення по суті спору.

В обґрунтування заявленого клопотання Компанія стверджує, що Фірма має право в будь-який час передати належні йому виключні майнові права інтелектуальної власності на спірний знак для товарів та послуг іншій особі шляхом укладання договору про передання виключних прав та подальшої реєстрації факту передання таких прав. Втім, передання відповідачем-2 своїх прав інтелектуальної власності на спірний знак іншій особі може спричинити затягування розгляду даної справи (внаслідок виникнення необхідності заміни відповідача належним), вплинути на підвідомчість та підсудність даного спору, а також може ускладнити чи навіть зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі.

Окрім того, в разі відмови Фірми повністю чи частково від свідоцтва України №173116 згідно статті 22 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення його дії, що очевидно унеможливить виконання рішення суду у даній справі.

Пунктом 7 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" встановлено, що власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору. Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

Відповідно до пункту 2 статті 1114 Цивільного кодексу України факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Разом з тим, пунктом 2.2 Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10.10.2002 № 10, встановлено, що реєстр містить такі відомості із зазначенням міжнародних цифрових кодів для ідентифікації бібліографічних даних відповідно до стандарту Всесвітньої організації інтелектуальної власності, зокрема, ім'я або повне найменування та адресу власника (власників) свідоцтва.

У процесі ведення реєстру до нього вносяться відомості, зокрема, щодо зміни, пов'язаної зі зміною особи власника (власників) свідоцтва (пункт 2.3 вказаного Положення).

Відповідно до пункту 1 статті 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.

Статтею 22 Закону встановлено, що ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва згідно із пунктами 1 - 3 статті 18 цього Закону.

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Компанія у заяві про забезпечення позову не зазначає про існування фактичних обставин, які б свідчили про вчинення відповідачами будь-яких дій, що направлені на реалізацію своїх прав, передбачених вказаними вище нормами Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та з якими пов'язується застосування заходу до забезпечення позову, та не додала будь-які докази на підтвердження доводів про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що самі лише припущення позивача про можливість вчинення Фірмою дій з передачі прав на знак для товарів і послуг за спірним Свідоцтвом України № 173116 або відмови від знаку повністю чи частково, не можуть бути підтвердженням намірів відповідача-2 щодо вчинення таких дій та, відповідно, не можуть бути підставою для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, дотримавшись вимог матеріального та процесуального права, належно дослідивши обставини справи, прийняв законне та обґрунтоване судове рішення про відмову у забезпеченні позову в даній справі.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апелянтом не надано будь-яких доказів в обґрунтування доводів апеляційної скарги та на підтвердження порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 у даній справі відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнята з правильним застосуванням норм процесуального права, підстав для її скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу компанії ІПСЕН ФАРМА С.А.С. (IPSEN PHARMA S.A.S.) залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 у справі № 910/9241/16 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді В.О. Пантелієнко

О.М. Остапенко