Рішення № 62911690, 14.11.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2016р. Справа№ 914/1876/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., при секретарі судових засідань Кохановській Ю.І., розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_2, м.Жовква Львівської області

до відповідача-1 ОСОБА_3, м.Жовква Львівської області

до відповідача-2 ОСОБА_4, м.Жовква Львівської області

до відповідача-3 Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок", м.Жовква Львівської області

третя особа-1 на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Кобзар Любов Вікторівна, м.Жовква Львівської області

третя особа-2 на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Жовківська районна державна адміністрація, м.Жовква Львівської області

про визнання недійсними рішень зборів учасників ПП "Експрес-Зв'язок", оформлених протоколом № 3 від 08.07.2013р.; визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі ПП "Експрес-Зв"язок" від 14.09.2011р.

За участю представників:

від позивача Думич Н.Б. - адвокат (договір про надання правової допомоги б/н від 19.09.2014р.);

від відповідача 1: ОСОБА_7 - представник (довіреність 20.01.2015р.);

від відповідача 2: ОСОБА_8 - представник (довіреність б/н від 05.06.2014р.); ОСОБА_4 (паспорт серія НОМЕР_1 виданий 14.10.1997р. Жовківським РВ УМВСУ у Львівській області);

від відповідача 3: ОСОБА_9 - представник (б/н від 16.03.2016р.);

від третьої особи -1: не з'явився;

від третьої особи -2: не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області ОСОБА_2, подано позов до відповідача-1: ОСОБА_3, до відповідача-2:ОСОБА_4, до відповідача-3: Приватного підприємства "Експрес-Зв"язок", третя особа-1 на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Кобзар Любов Вікторівна, третя особа-2 на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Реєстраційна служба Жовківського районного управління юстиції Львівської області про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі приватного підприємства "Експрес-Зв"язок" від 14.09.2011р. та визнання недійсним рішення зборів учасників ПП "Експрес-Зв"язок", оформленого протоколом №3 від 08.07.2013р.

Справа розглядалась судами неодноразово.

За результатами третього нового розгляду рішенням Господарського суду Львівської області від 02.03.2016р. у справі № 914/1876/14 залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2016р., визнано недійсним рішення зборів учасників ПП "Експрес-Зв'язок", оформлені протоколом №3 від 08.07.2013р. Припинено провадження у справі в частині вимоги до відповідача-1 та до відповідача-2 про визнання договору частки в статутному капіталі приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 14.09.2011р. недійсним.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2016р. у справі № 914/1876/14 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Господарського суду Львівської області від 02.03.2016р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2016р. у справі №914/1876/14 в частині позовних вимог про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 14.09.2011 скасовано, та в цій частині справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. В іншій частині рішення господарського суду Львівської області від 02.03.2016р. та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2016р. у справі № 914/1876/14 залишено без змін.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 14.09.2011р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначила наступне.

Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_2, останній обґрунтовуючи підстави звернення із позовом в частині визнання недійсним договору дарування зазначав, що спірний договір порушує його корпоративні права, оскільки укладений з порушенням п. 6.3 та п. 6.6 статуту Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" без згоди інших засновників, зокрема, позивача.

Отже, незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам (таку правову позицію висловлено в постановах Верховного Суду України у справах №№ 3-327гс15, 3-207гс14).

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що спір в частині вимоги про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 14.09.2011 не є корпоративним, а відтак неправомірно припинили провадження у справі в цій частині у зв'язку із непідвідомчістю даного спору господарським судам.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі, на підставі п. 1 ч. 1 ст.80 ГПК України, в частині вимоги про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 14.09.2011 у зв'язку із непідвідомчістю даного спору господарським судам без урахування правової позиції висловленої в постановах Верховного Суду України у справах №№ 3-327гс15, 3-207гс14, яка є обов'язковою в силу приписів ст. 11128 ГПК України.

З огляду на наведене справа була передана на новий розгляд до Господарського суду Львівської області, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Згідно вимог ст.2-1 ГПК України 26.08.2016р. призначено автоматизований розподіл, внаслідок якого справу № 914/1876/14 передано на новий розгляд судді Сухович Ю.О., інформацію внесено до системи автоматизованого розподілу.

Ухвалою суду від 31.08.2016р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.09.2016р.

З підстав, наведених в ухвалі суду від 19.09.2016р. та 03.10.2016р. розгляд справи відкладався на 03.10.2016р. та на 24.10.2016р.

Ухвалою суду від 24.10.2016р. продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 07.11.2016р. Цією ж ухвалою зважаючи на зміни у законодавстві, що відбулись за час розгляду справи, третю особу-1 Реєстраційну службу Жовківського районного управління Львівської області замінено на Жовківську районну державну адміністрацію.

Судове засідання призначене на 12:40 год. 07.11.2016р. не відбулось у зв"язку із повідомленням про замінування приміщення суду, евакуацією працівників суду, сторін та його обстеженням відповідними службами, про що складено Акт перевірки об'єкта на наявність вибухових пристроїв, вибухових речовин або конструктивно схожих на них предметів №655/16 від 07.11.2016 року.

Ухвалою суду від 08.11.2016р. розгляд справи було призначено на 14.11.2016р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги та викладене в заяві про доповнення нових обставин позову (вх.№37139/16 від 19.09.2016р.) підтримав, просив задоволити позов в частині визнання недійсним договору дарування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір суперечить вимогам ст.57 ГК України, відповідно до ч.1 якої, установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. Відтак вважає, що укладений договір дарування частки в статутному капіталі від 14.09.2011р. суперечить вимогам п.6.3 та п. 6.6 Статуту підприємства "Експрес-Зв'язок", чинного на момент укладення оспорюваного договору. Крім того, позивач посилається на укладення ОСОБА_3 спірного договору під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.

Представник відповідача-1 в судове засідання з'явився, просив задоволити позов ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування з підстав викладених у позовній заяві, доповненні до неї та відзиві (вх.№39385/16 від 03.10.2016р.). Зокрема зазначив, що ст.233 ЦК України не передбачено обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, зокрема договору дарування. Разом з тим, слід звернути увагу на обставину згідно якої відповідно до ст.11 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства зобов"язані додержуватись установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства. Питання передачі частки на загальних зборах за участю позивача- ОСОБА_4 не здійснювалось, таким чином представник відповідача-1 вважає, що наявні порушення вимог законодавства щодо дотримання прав учасника підприємства при переході частини прав ПП "Експрес-Зв"язок" без його відома та думки щодо цього.

Представник відповідача-1 звернув увагу суду на те, що ОСОБА_3 на момент смерті чоловіка була пенсіонеркою (їй було 63 роки), через поганий стан здоров"я та низькі доходи у вигляді пенсії мала побоювання за долю ПП "Експрес-Зв"язок", оскільки невиконання зобов"язань за кредитними договорами могло б призвести до банкрутства підприємства та втрати заставного майна підприємства.

Представник відповідача-1 зазначив, що з огляду на зазначене, на час укладання спірного договору дарування у ОСОБА_3 було досить складне становище у зв'язку з настанням надзвичайно тяжких обставин у вигляді смерті найближчої людини - чоловіка ОСОБА_11, який був одноосібним власником та займався всіма аспектами діяльності підприємства та залишив по собі спадок у формі майна Приватного підприємства «Експрес - Зв'язок», стала не тільки важкою моральною втратою, а й важким випробуванням для людини похилого віку, оскільки у підприємства існували борги за договорами іпотеки від 13.12.2006 та від 15.01.2007, які в умовах фінансової кризи були досить проблемними для ОСОБА_3 Перебуваючи під впливом тяжких обставин (фактично з моменту смерті ОСОБА_11 минуло півроку, а з моменту успадкування 2 тижні), ОСОБА_3 була змушена на вкрай невигідних для себе умовах підписати договір дарування частки в статутному капіталі приватного підприємства «Експрес - Зв'язок» від 14.09.2011р. на користь свого сина ОСОБА_4

З огляду на вказане відповідач-1 просить задоволити позов про визнання недійсним договору дарування укладеного від 14.09.2011р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відповідач-2 та його представник в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили, просили у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування відмовити повністю з підстав викладених у поясненні (вх.№39388/16 від 03.10.2016р.). Зокрема зазначили, що посилання позивача на порушення положень Статуту підприємства як на підставу визнання договору дарування частки в статутному капіталі від 14.09.2011 недійсним слід розцінювати як безпідставне та необгрунтоване. Оспорюваний договір жодним чином не може суперечити положенням ст.4 ЦК України та ст.ст. 57, 62 ГК України вказані статті не підлягали застосуванню у спірних відносинах. Посилаючись на ч.4 ст.57 ЦК України, позивач тільки підтверджує твердження відповідача-2, що такий локальний акт, як статут, до законодавства не відноситься. Відповідач-2 заперечуючи позов посилається на постанову Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин". Зазначає також, що Вищий господарський суд Укаїни у постанові від 10.08.2016р. своїм висновком підтвердив, що при укладенні договору, який за своєю правовою природою є даруванням на користь учасників юридичної особи, жодної згоди чи-то самої юридичної особи, чи її учасників не вимагається.

Крім того, відповідач-2 та його представник зазначили, що для того, щоб розгляд позовних вимог підлягав вирішенню господарськими судами, необхідно, щоб позивач обґрунтовував необхідність їх задоволення - порушенням його корпоративних прав. Проте, в частині уточнення, позивач посилається як на підставу позову, окрім порушення його корпоративних прав також на «нібито» укладення договору ОСОБА_3 поспіхом, під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних умовах. Отже, у разі задоволення позову з цих уточнених підстав будуть грубо порушені норми процесуального законодавства (ст.12 ГПК України), що матиме наслідком неправильне вирішення справи по суті.

ОСОБА_3 до того, як визнавати факти укладення договору поспіхом та під впливом тяжких обставин, стверджувала і подавала письмові пояснення щодо нібито укладення спірного договору відбулось з умовою, що в подальшому учасники не здійснюватимуть перерозподілу часток та реєстрації змін до Статуту у зв'язку із даруванням. Тобто, ОСОБА_3 під час розгляду цієї справи: то визнавала факт свідомого укладення договору дарування нібито з якоюсь умовою, то визнає факт вчинення договору поспіхом під впливом тяжких обставин, що само по собі уже є взаємосуперечливим, а отже не може братися судом до уваги.

Згідно з ч. 1 ст. 35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Проте, обставини, які визнає ОСОБА_3 є недостовірними.

Своєю чергою, згідно з ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Проте, дії по визнанню ОСОБА_3 позову, по-перше, суперечать законодавству України (адже задоволення позовних вимог жодне право позивача не захистить, а матиме наслідком повернення ОСОБА_3, як відповідачу (а не як позивачу), переданої за договором частки у статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок», реальний розмір якої, з огляду на подальше збільшення статутного капіталу ОСОБА_4, не відповідатиме дійсності і буде надто завищеним), по-друге, прямо порушують права і охоронювані законом інтереси ОСОБА_4

З огляду на все вищенаведене відповідач-2 та його представник просили суд відмовити у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування.

Представник відповідача-3 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у поясненні (вх.№36342/16 від 12.09.2016р.) та поясненні-ІІ (вх.№39390/16 від 03.10.2016р.). Зокрема зазначив, що посилання на статут підприємства, як на підставу визнання договору дарування частки в статутному капіталі від 14.09.2011р. недійсним слід розцінювати як безпідставне та необгрунтоване, оскільки в силу вимог ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України, підставою для визнання правочину недійсним є невідповідність його змісту Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Проте статут підприємства не належить до актів цивільного законодавства.

Крім того, представник відповідача-3 зазначив, що Вищий господарський суд України своїм висновком підтвердив, що при укладенні договору, який за правовою природою є даруванням на користь учасників юридичної особи, жодної згоди чи-то юридичної особи, чи її учасників не вимагає. Тому сторони оспорюваного договору дарування уклали його у суворій відповідності до чинного законодавства України.

ОСОБА_3 напередодні і на момент вчинення правочину розуміла, усвідомлювала значення дій, могла ними керувати, не була під впливом тяжких обставин, розуміла правову природу вчинюваного правочину, що безпосередньо випливає із змісту оскаржуваного правочину. ОСОБА_3 перед датою підписання правочину декілька разів приходила до приватного нотаріуса і останній розтлумачував порядок та процедуру вчинення усіх юридичних дій по договору. ОСОБА_3 ніколи не зверталась ні з вимогою про визнання оспорюваного договору дарування недійсним, ні про його розірвання, крім цього починаючи з 2011р. вона була директором ПП "Експрес-Зв"язок".

З огляду на вказане, представник відповідача-3 просив відмовити у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування.

Третя особа-1 в судове засідання не з"явилась, про дату час та місце розгляду спору була належним чином повідомлена, що підтверджується наявним у матеріалах справи списком згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів суду № 1151 за 08.11.2016р.

Станом на 14.11.2016р. від третьої особи-1 заяви, клопотання, в тому числі про вікладення розгляду справи на адресу суду не надходили.

03.10.2016р. третьою особою-1 до канцелярії суду було подано пояснення по суті спору (вх.. №39249/16 від 03.10.2016р.), в якому зазначається, що ОСОБА_3 укладено договір дарування добровільно з усвідомленням значення своїх дій та правових наслідків укладання такого договору, ніяких проявів неадекватної поведінки відносно кожної із сторін при всіх спілкуваннях, нотаріусом не було виявлено, договір дарування посвідчено згідно чинного законодавства, а тому нотаріус просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Третя особа-2 в судове засідання явки повноважного представника не забезпечила, про дату час та місце розгляду спору була належним чином повідомлена, що підтверджується наявним у матеріалах справи поштовим повідомленням штрихкодовий ідентифікатор №8030043381712 від 08.11.2016р., вручено 10.11.2016р. Станом на 14.11.2016р. від третьої особи-2 письмові пояснення по суті спору, заяви, клопотання, в тому числі про вікладення розгляду справи на адресу суду не надходили.

Слід зазначити, що ухвалою суду від 08.11.2016р. явка третіх осіб не визнавалась обов»язковою. Відтак, суд вважає за можливе розглянути спір по суті за їх відсутності.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників сторін, суд встановив:

ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.08.2011р., виданого державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори ОСОБА_12, в порядку спадкування належить право на частку в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв»язок» У зв'язку з цим до Статуту ПП «Експрес-Зв'язок» були внесені зміни шляхом викладення статуту в новій редакції, що був зареєстрований 13.09.2011р. державним реєстратором Жовківської районної державної адміністрації, про що зроблено запис за № 13981050015000092.

Відповідно до вищевказаного Статуту ОСОБА_2 належала частка в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» в розмірі 16,67%, а відповідачам: ОСОБА_4 - 16,67%, ОСОБА_4 - 66,66%.

Як стало відомо позивачу, 14.09.2011р. між відповідачами був укладений договір дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок», відповідно до якого ОСОБА_3 (дарувальник) зобов'язалась передати, а ОСОБА_4 (обдаровуваний) прийняти в дар частку в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок», що складає 894577,72 грн., що становить 66,66%.

Вищевказаний договір дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» від 14.09.2011р. був посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської облвасті Кобзар Л.В. і зареєстрований в реєстрі за № 933.

Позивач вважає що договір дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» від 14.09.2011р. укладений з порушенням вимог законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, при цьому він посилається на положення ст.ст.8, 87, 116, ч.1 ст.203, ч.3 ст.215 ЦК України, ч.1 ст57, ч.3 ст.62 ГК України.

Зокрема, позивач посилаючись на ст.117 ЦК України зазначає, що учасники господарського товариства зобов'язані: додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів.

Пунктом 6.3 Статуту ПП «Експрес-Зв'язок» визначено, що засновник підприємства, за згодою інших засновників, має право відступити свою частку або її частину іншому засновнику або третім особам.

Відповідно до п.6.6 Статуту ПП «Експрес-Зв'язок» питання передачі частки або її частини іншому засновнику або третій особі вирішується загальними зборами засновників.

Як стверджує позивач, всупереч п.п. 6.3, 6.6 Статуту ПП «Експрес-Зв'язок» згоди позивача, як засновника ПП «Експрес-Зв»язок» на відступлення шляхом дарування ОСОБА_3 ОСОБА_4 частки в статутному капіталі підприємства не було отримано, а також зазначене питання не вирішувалось на загальних зборах засновників ПП «Експрес-Зв»язок» і такі загальні збори взагалі не проводились, у зв»язку з чим укладеним договором дарування порушені вимоги законодавства та права позивача, як засновника підприємства.

Вищенаведені обставини підтверджують, що оспорюваний договір дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв»язок» від 14.09.2011р. суперечить вимогам ст.57 ГК України, оскільки укладений з порушенням п.п. 6.3, 6.6 Статуту ПП «Експрес-Зв»язок», а тому повинен бути визнаний недійсним.

Крім того, відповідно до уточненої позовної заяви позивач зазначає, що договір дарування укладався відповідачкою ОСОБА_3 поспіхом, під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних умовах, що виражались у наступному:

Розмір доходу ОСОБА_3 на момент укладення спірного договору дарування складав розмір мінімальної пенсії 764 грн. та мінімальна зарплата, у розмірі 960 грн. Поганий стан здоров'я ОСОБА_3 (за віком) у зв'язку з втратою близької людини призвів до передінфарктного стану та розміщення її у Дрогобицькій лікарні.

З огляду на зазначене, на час укладання спірного договору дарування у ОСОБА_3 було досить складне становище у зв'язку з настанням надзвичайно тяжких обставин у вигляді смерті найближчої людини - чоловіка ОСОБА_11, який був одноосібним власником та займався всіма аспектами діяльності підприємства та залишив по собі спадок у формі майна Приватного підприємства «Експрес - Зв'язок», стала не тільки важкою моральною втратою, а й важким випробуванням для людини похилого віку, оскільки у підприємства існували борги за договорами іпотеки від 13.12.2006 та від 15.01.2007, які в умовах фінансової кризи були досить проблемними для ОСОБА_3

Разом з тим, як стало відомо від ОСОБА_3 за укладення договору дарування частки відповідач ОСОБА_4 пообіцяв ОСОБА_3 належним чином виконувати всі зобов'язання ПП «Експрес-Зв'язок» по кредитам та виплачувати їй кожного місяця близько трьох тисяч гривень.

Отже, зважаючи на викладені обставини та зважаючи на похилий вік та хвилювання за померлим чоловіком, позивач вважає, що ОСОБА_3 при укладенні договору дарування частки в статутному капіталі приватного підприємства «Експрес - Зв'язок» від 14.09.2011 р. на користь ОСОБА_4 діяла під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.

Підписавши оскаржуваний договір дарування ОСОБА_3 нічого не отримала взамін (окрім обіцянок), та з моменту укладення спірного договору втратила можливість впливати на діяльність підприємства та отримувати прибуток і дивіденди від його діяльності.

Позивач, вважає, що є підстави визнати недійсним договір дарування крім вищенаведених норма права, також і на підставі положень ст.ст.216, 233 ЦК України.

Відтак, обґрунтовуючи підстави визнання недійсним договору, ОСОБА_2 посилається на те, що договір дарування суперечить вимогам законодавства, зокрема, ст. ст. 116, 117, 203, 215, 233 ЦК України та ст. ст. 57, 62 ГК України, оскільки укладений з порушенням п. 6.3 та п. 6.6 статуту Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок", у зв"язку з чим просить визнати його недійсним.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного:

Згідно ч.1 ст.11112 вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2016р. справу№ 914/1876/14 направлено на новий розгляд в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування. Відтак саме в цій частині позов розглядається Господарським судом Львівської області.

У вищевказаній постанові Вищий господарський суд України зазначив наступне.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Зміст корпоративних прав та корпоративних відносин визначається у ст. 167 ГК України. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_2, останній обґрунтовуючи підстави звернення із позовом в частині визнання недійсним договору дарування зазначав, що спірний договір порушує його корпоративні права, оскільки укладений з порушенням п. 6.3 та п. 6.6 статуту Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" без згоди інших засновників, зокрема, позивача.

Отже, незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам (таку правову позицію висловлено в постановах Верховного Суду України у справах №№ 3-327гс15, 3-207гс14).

Згідно ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п.1.ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобов"язання визначається тими правами та обов"язками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору і які у ньому закріплені.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України (в редакції, що діяла станом на дату укладення спірного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч.2 ст.718 ЦК України дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Згідно ч.3 ст.719 ЦК України договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

14.09.2011року між ОСОБА_3 ,відповідачем-1 (дарувальник) та ОСОБА_4, відповідачем-2 (обдаровуваний) укладено договір дарування частки в статутному капіталі приватного підприємства "Експрес-Зв'язок", посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Кобзар Л.В., зареєстрований в реєстрі за №933.

Згідно п.1. договору, дарувальник - ОСОБА_3, зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, передати, а обдаровуваний - ОСОБА_4 зобов'язується прийняти в дар частку в статутному капіталі приватного підприємства "Експрес-Зв"язок", що складає 894 577,72 грн., що становить 66,66%.

Пунктом 2 договору передбачено, що частка, що відчужується, складає 894 577,72 грн., що становить 66,66 % відсотків статутного капіталу.

Відповідно до п.3 договору, частка, що відчужується належить дарувальнику на підставі Статуту приватного підприємства "Експрес-Зв'язок", зареєстрованого 13.09.2011р. Жовківською районною державною адміністрацією, про що зроблено запис №13981050015000092.

Згідно з п.5 Договору, з моменту укладення цього договору дарувальник втрачає усі права та обов"язки щодо приватного підприємства "Експрес-Зв"язок", що були обумовлені його статусом учасника підприємства.

Дарувальник запевняє, що повідомив обдаровуваному про всі істотні обставини, які мають відношення до приватного підприємства "Експрес-Зв"язок" та можуть вплинути на волю обдаровуваного щодо укладення цього договору ( п.6.).

Згідно п.7 договору, договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення. З моменту укладення цього договору до обдаровуваного переходять усі права та обов'язки учасника приватного підприємства, передбачені законом та статутом приватного підприємства.

Пунктом 8 договору передбачено, що дарувальник повинен повідомити приватне підприємство "Експрес-Зв'язок" про укладення цього договору.

Право власності на відчужувану частку в статутному капіталі переходить до обдаровуваного з моменту укладення цього договору (п.9 договору).

Кожна із сторін свідчить, що договір відповідає їх інтересам, вчинений без будь-якого примусу, не під впливом помилки, обману насильства або тяжких обставин, не приховує інших правочинів, не носить характеру фіктивного та удаваного правочину (п.10 договору).

Дарувальник гарантує, що частка, вказана у п.1 цього договору, на момент його укладення нікому іншому не продана, іншим способом не відчужена, під забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо неї а також прав у третіх осіб, у тому числі за аналогічними договорами чи договорами доручення у межах, так і за межами України немає, відмови на загальних зборах приватного підприємства "Експрес-Зв"язок" від частки чи виключення зі складу ПП "Експрес-Зв"язок" не відбувалося ( п.11).

Згідно п.12 договору обдаровуваний свідчить, що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення.

У п.17 договору зазначено, що зміст ст.ст.147, 334, 655, 656, 658, 659, 660, 663, 664, 665, 669 ЦК України, ст.ст.7,53 Закону "Про господарські товариства", сторонам роз"яснено.

Обґрунтовуючи підстави визнання недійсним договору, ОСОБА_2 посилається на те, що договір дарування суперечить вимогам законодавства, зокрема, ст. ст. 116, 117, 203, 215 ЦК України та ст. ст. 57, 62 ГК України, оскільки укладений з порушенням п. 6.3 та п. 6.6 статуту ПП "Експрес-Зв'язок".

Згідно ч.4 ст.57 ЦК України статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Так, згідно п.6.3 Статуту, засновник підприємства, за згодою інших засновників, має право відступити свою частку або її частину іншому засновнику або третім особам.

Згідно п.6.4 Статуту засновник підприємства має переважне право купівлі частки засновника.

У п.6.5 Статуту зазначено, що про бажання відступити свою частку на користь третьої особи засновник повинен письмово повідомити , не менше як за 20 днів інших засновників.

Питання передачі частки або її частини іншому засновнику або третій особі вирішується загальними зборами засновників ( п.6.6 Статуту).

При передачі частки (її частини) відбувається одночасний перехід всіх прав та обов"язків, що належали засновнику, який її відступив (п.6.7 Статуту).

Згідно із п.6.8 Статуту підприємство має переважне право на придбання частки, що відступається, якщо інші засновники не використали свого переважного придбання цієї частки.

У п.6.9 Статуту зазначено, що відступлення частки (її частини) вчиняється на підставі письмового нотаріального посвідченого договору, один примірник якого передається підприємству.

Згідно ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно ч.1-ч.6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до положень ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 203 ЦК України, правочин може бути визнано недійсним якщо його зміст, в даному випадку, зміст оспорюваного договору, суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 4 ЦК України визначає поняття актів цивільного законодавства. Так, ч.1,ч.2 вказаної норми встановлено, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Згідно ч.3, ч.4 ст.4 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Із змісту ст.57 ЦК України випливає, що статут - це установчий документ на підставі якого діє підприємство, який визначає, його структуру, функції, права та обов"язки, встановлює основи його організації і діяльності.

Як вбачається із змісту ст.4 ЦК України, статут не відноситься до актів цивільного законодавства.

Згідно п.4 ч.1 ст.116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Як вбачається із змісту вказаної норми, порядок відчуження часток у статутному капіталі може визначатись виключно законом, а не статутом.

При цьому слід наголосити на відсутності закону, який би встановлював обмеження чи особливу процедуру укладення договору дарування часток у статутному капіталі юридичних осіб.

Єдине обмеження на відчуження часток у статутному капіталі встановлене щодо товариств з обмеженою відповідальністю у ч. 2 ст. 147 ЦК України, згідно з якою відчуження учасником товариством з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що законом встановлені певні обмеження щодо відчуження часток у статутному капіталі лише за наявності в сукупності не менше двох умов: по-перше, це стосується відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу, а не дарування; по-друге, таке обмеження стосується відчуження часток у статутному капіталі третім особам (проте в оспорюваному договорі дарування обидві сторони не були третіми особами, а являлися на момент укладення правочину учасниками підприємства).

Вищий господарський суд України у п.п.4.5. п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" роз"яснив, що згідно з частиною першою статті 147 ЦК України та частиною першою статті 53 Закону України "Про господарські товариства" учасники ТОВ та ТДВ мають право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) в статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Закон не обмежує це право необхідністю отримати згоду інших учасників товариства на передачу частки.

У п.п.4.6. п.4 вищевказаної постанови роз"яснено, що судам слід мати на увазі, що частина друга статті 147 ЦК України та частина друга статті 53 Закону України "Про господарські товариства" надає можливість передбачити в статуті товариства заборону на відчуження частки третім особам. Недотримання встановленої статутом заборони відступлення частки третім особам може бути підставою для визнання договору про відступлення, купівлю-продаж або інше відчуження частки третій особі недійсним.

Будь-які інші способи обмеження права учасника на відчуження частки в статутному капіталі ТОВ, передбачені статутом, зокрема необхідність згоди інших учасників або товариства, не відповідають закону, а тому під час вирішення спору судом до уваги не беруться.

Відтак, невідповідність спірного договору статуту товариства не є обставиною, що може бути підставою до визнання договору недійсним.

Згідно ч.1,ч.2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Як вже зазначалось вище, відповідно до ч.ч.2-5 ст. 203 ЦК України, вимогами, необхідними для чинності правочину є вчинення правочину особою, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи з аналізу оспорюваного договору, його зміст відповідає та не суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як встановлено судом, договір дарування укладено у відповідності до встановлених законодавством вимог необхідних для укладення та чинності правочину, зокрема, сторони оспорюваного договору під час його укладення мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що випливає з положень п. 10 договору, кожна із сторін свідчить, що договір відповідає їх інтересам, вчинений без будь - якого примусу, не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин, не приховує інших правочинів, не носить характеру фіктивного та удаваного правочину; оспорюваний договір дарування укладений в належній формі, а саме, письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Л.В. Кобзар і зареєстрований в реєстрі за № 933, договір дарування спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.п.1.1. п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013р. №13 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" з урахуванням приписів статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України справи зі спорів, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, розглядаються господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України) або господарських (стаття 3 Господарського кодексу України) відносин, у тому числі з корпоративних, та суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам статті 1 ГПК).

У відповідності до вимог абзацу 6. п.2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013р. №13 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

Стаття 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства проголосила свободу договору, свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Свобода договору полягає, зокрема, у вільному вияві волі сторін, у тому числі в підприємницькій, господарській діяльності, на вступ у договірні відносини, у можливості вільно обирати собі партнерів у договірних відносинах, у визначенні умов договору тощо.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Чинним законодавством не передбачено жодних обмежень відносно права засновника вільно розпоряджатись належною йому часткою в статутному капіталі приватного підприємства.

Відтак, ОСОБА_3 мала право вільно розпоряджатись належною їй часткою в статутному капіталі ПП " Експрес-Зв'язок", в тому числі її подарувати.

Відтак, договір дарування частки в статутному капіталі укладено з дотриманням вимог ч.1- 3, ч.5 ст. 203 ЦК України щодо укладення договору та його чинності, відтак правові підстави щодо визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі від 14.09.2011р. відсутні.

Таким чином, з моменту укладення договору дарування та його нотаріального посвідчення, право власності на частку в статутному капіталі перейшло до відповідача-2 - ОСОБА_4 і у даному випадку в силу вимог ч.1 ст.215, ч.1 ст. 203 ЦК України дотримання чи недотримання положень п.п. 6.3. та 6.6. Статуту не може бути підставою для визнання договору дарування частки в статутному капіталі від 14.09.2011р. недійсним.

Посилання позивача на укладення ОСОБА_3 спірного договору під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах не є обгрунтуванням порушення корпоративних прав позивача.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як вбачається із змісту договору ОСОБА_3 на момент вчинення правочину розуміла, усвідомлювала значення своїх дій, могла ними керувати, розуміла правову природу вчинюваного правочину і т.д., що безпосередньо випливає зі змісту оскаржуваного правочину; ОСОБА_3 перед датою підписання правочину було розтлумачено порядок та процедуру вчинення усіх юридичних дій по договору (що вбачається із пояснень нотаріуса); ОСОБА_3 ніколи не зверталася ні з вимогою про визнання оспорюваного договору дарування недійсним, ані про його розірвання.

Згідно з п.23 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9, особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Слід зазначити, що ОСОБА_2 не може оскаржувати правочин з підстав вчинення його ОСОБА_3 під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, стороною якого позивач не являється.

Крім того, вказана підстава позову ніяким чином не обгрунтовує порушення корпоративних прав позивача.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 ГПК України.

Невідповідність оспорюваного договору нормам цивільного законодавства, не підтверджується матеріалами справи та не доведена позивачем.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що позивачем всупереч положенням ст.33 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Відтак, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Сплачений судовий збір відповідно до ст.49 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі ПП "Експрес-Зв"язок" від 14.09.2011р. укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Кобзар Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за №933, відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

3. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Згідно ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повний текст рішення

виготовлено 21.11.2016р.

Суддя Сухович Ю.О.