Рішення № 62911549, 21.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2016Справа №910/16303/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РУШ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М.С.Л."

про стягнення 26 400,00 грн. та зобов'язання вчинити дії

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Найман Н.С. за довіреністю б/н від 03.11.2016

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РУШ" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "М.С.Л." (відповідач) про стягнення 26400,00 грн. на підставі Договору суборенди приміщення № 01-03/09/Е401/2013 від 03.09.2013 (далі - Договір), з яких: 8400,00 грн. заборгованості з оплати суборендної плати та 18000,00 грн. неустойки за порушення обов'язку повернення приміщення з суборенди, а також зобов'язання відповідача повернути позивачу частину нежитлового приміщення загальною площею 7,5 кв.м, що знаходиться за адресою: провулок Красний, буд. 1, м. Одеса, Україна, шляхом підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що за період з вересня 2013 по липень 2014 ним було нараховано відповідачу на підставі Договору суборендні платежі в загальному розмірі 98400,00 грн., тоді як відповідач за вказаний період перерахував на користь позивача суборендні платежі лише в сумі 90000,00 грн. У зв'язку з тим, що відповідач не в повному обсязі виконав свої зобов'язання за Договором щодо здійснення оплати суборендної плати, повернення об'єкту суборенди суборендодавцю у встановлений договором строк, позивач стверджує, що у відповідача утворилась заборгованість з суборендної плати, яка за розрахунком позивача, доданим до позовної заяви, склала 8400,00 грн. за період з 06.07.2016 по 18.08.2016.

Крім того, зважаючи на те, що Договір суборенди № 01-03/09/Е401/2013 від 03.09.2013 припинив свою дію 30.06.2016, а відповідач не повернув об'єкт суборенди за актом повернення та залишив цей об'єкт самовільно, позивач вважає, що на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України відповідач повинен сплатити на користь позивача неустойку у розмірі подвійної плати за користування об'єктом суборенди, яка складає 18000,00 грн., з огляду на порушення відповідачем обов'язку повернення приміщення з суборенди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2016 порушено провадження у справі № 910/16303/16 та призначено розгляд справи на 26.09.2016 о 10:40 год.

22.09.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про долучення матеріалів до справи на виконання вимог ухвали суду від 08.09.2016, а саме: власного письмового підтвердження про відсутність аналогічного спору між тими ж сторонами; оригіналів банківських виписок по особовому рахунку позивача за 21.10.2013, 07.11.2013, 06.12.2013, 09.01.2014, 13.02.2014, 03.03.2014, 07.04.2014, 22.05.2014; письмового нормативно-правового обґрунтування вимоги про стягнення з відповідача неустойки в сумі 18000,00 грн.; клопотання про здійснення розгляду справи № 910/16303/16 без участі представника позивача.

Судове засідання, призначене на 26.09.2016, не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Гумеги О.В. на лікарняному.

Після виходу судді Гумеги О.В. з лікарняного, ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 призначено розгляд справи на 24.10.2016 о 11:10 год.

19.10.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло підтвердження про відсутність аналогічного спору.

В судове засідання, призначене на 24.10.2016, представники позивача та відповідача з'явились.

Представник позивача в судовому засіданні 24.10.2016 надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі з урахуванням письмового нормативно-правового обґрунтування, доданого до заяви, поданої 22.09.2016 через відділ діловодства суду

Представник відповідача в судовому засіданні 24.10.2016 надав усні заперечення проти заявленого позову.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 77 ГПК України, суд в судовому засіданні 24.10.2016 оголосив перерву до 07.11.2016 о 10:40 год.

19.10.2016 через відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.

Відповідно до поданого відзиву на позовну заяву відповідач стверджував, що сплатив на користь позивача 90000,00 грн., з яких 81000,00 грн. сума суборендної плати за період вересень 2013 - травень 2014 та 9000,00 грн. - гарантійний платіж, який зараховується в рахунок орендної плати за червень 2014 року. За таких обставин, на думку відповідача, у нього відсутня заборгованість перед позивачем за суборендною платою за вказаний у позовній заяві період. Щодо суми заборгованості, визначеної позивачем у розмірі 8400,00 грн., то відповідач зазначив, що Договором не передбачено платежів у такому розмірі, в той час як позивач не додає до позовної заяви розрахунків на обґрунтування саме такої суми заборгованості.

У відзиві на позовну заяву відповідач також зазначив, що звільнив орендоване приміщення, забравши з нього будь-які належні йому речі, що не оспорюється позивачем та не перешкоджає подальшому використанню позивачем цього приміщення, при цьому відповідач повідомив, що на даний час в частині приміщення, яке передавалось позивачем в суборенду відповідачу, розміщено сходи, які ведуть до підвального приміщення. Разом з тим, відповідач зазначив, що жодних вимог щодо повернення приміщення за актом приймання до нього від позивача не надходило.

За наведених у відзиві обставин, відповідач вважає вимоги позивача про стягнення 8400,00 грн. заборгованості за суборендою платою та 18000,00 грн. неустойки за порушення обов'язку повернення об'єкту суборенди безпідставними та необґрунтованими.

В судове засідання, призначене на 07.11.2016, представник відповідача з'явився.

Представник позивача в судове засідання 07.11.2016 не з'явився, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, враховуючи, що представник позивача був присутнім у судовому засіданні 24.10.2016, в якому суд оголосив перерву до 07.11.2016 о 10:40 год., що підтверджується протоколом судового засідання від 24.10.2016. Також, в матеріалах справи наявна розписка сторін, згідно якої сторони повідомлені про оголошення перерви в судовому засіданні.

В судовому засіданні 07.11.2016 представник відповідача подав додаткові пояснення, зокрема, щодо розмежування фактичного повернення майна та складання акту приймання-передачі нежитлового приміщення, щодо неможливості задоволення вимоги позивача про підписання акту приймання-передачі, щодо умов господарсько-правової (цивільно-правової) відповідальності. Додаткові пояснення залучені судом до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.11.2016 подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання відповідача судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи клопотання відповідача про продовження строку вирішення спору, нез'явлення представника позивача в судове засідання та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 07.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 21.11.2016 о 10:50 год.

16.11.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання представника відповідача судом задоволене.

17.11.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про долучення матеріалів до справи, а саме: копії додатку № 1 до Договору та додаткових письмових пояснень позивача.

Відповідно до наведених додаткових пояснень позивач, з посиланням на п.п 3.2, 3.5 Договору та приписи ст.ст. 653, 795 ЦК України, вважає, що ним правомірно нараховано відповідачу суборендний платіж за липень 2014 року як за останній місяць фактичного користування відповідачем об'єктом суборенди та провомірно заявлено вимогу про повернення приміщення за відповідним актом. При цьому позивач зазначає, що нарахування орендної плати за весь період фактичного користування приміщенням з моменту його прийняття в оренду та до моменту його повернення з оренди є правом, а не обов'язком позивача, що пояснює нарахування позивачем останнього суборендного платежу за липень 2014.

Крім того, позивач вважає, що ним правомірно заявлено вимогу про стягнення неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України в розмірі подвійної плати за користування річчю, період нарахування якої позивач пов'язує з моментом припинення Договору згідно п. 6.1 цього договору.

Також, до наведених додаткових пояснень позивачем додано детальний розрахунок суми основного боргу в розмірі 8400,00 грн., з урахуванням якого позивач пояснив, що відповідачем не сплачено суборендний платіж за червень 2014 року, а періодом, за який заявлено вимогу про стягнення суми заборгованості в розмірі 8400,00 грн. по суборендним платежам є вересень 2013 - липень 2014.

Крім того, у наведених додаткових поясненнях позивач повідомив суд, що дізнався про "самовільне" залишення відповідачем суб'єкту суборенди в липні 2014 та підтвердив, що на теперішній час приміщення, яке орендував відповідач, входить до загальної площі магазину "Єва", що належить ТОВ "РУШ".

18.11.2016 через відділ діловодства суду представник відповідача подав заяву, відповідно до якої просив суд долучити до матеріалів справи акт фіксації, складений Комунальним підприємством "ЖКС" "Порто-Франківський" від 15.11.2016.

В судове засідання, призначене на 21.11.2016, представник відповідача з'явився.

Представник позивача в судове засідання 21.11.2016 не з'явився, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, з огляду на направлення ухвали Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 про відкладення розгляду справи на адресу позивача, вказану у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження останнього згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Водночас, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 п.п. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом не встановлено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в судовому засіданні 21.11.2016.

При цьому судом враховано, що згідно клопотання, поданого 22.09.2016 через відділ діловодства суду, разом із заявою про долучення доказів до матеріалів справи, позивач просив суд здійснювати розгляд справи без участі представника позивача та підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Судом також враховано додаткові пояснення позивача, подані разом із заявою про долучення матеріалів до справи 17.11.2016 через відділ діловодства суду.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 21.11.2016 без участі представника позивача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та відповідно до вимог ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.11.2016 усно заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому 19.10.2016 через відділ діловодства суду, та у додаткових поясненнях, поданих у судовому засіданні 07.11.2016.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 21.11.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РУШ" (суборендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М.С.Л." (суборендар, відповідач) був укладений Договір суборенди приміщення № 01-03/09/Е401/2013 (далі - Договір).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.3 Договору суборендодавець зобов'язується передати, а суборендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування частину нежитлового приміщення (далі - приміщення або об'єкт оренди), загальною площею 7,5 кв.м, розташоване за адресою: Україна, м. Одеса, провулок Красний, буд. 1, з цільовим призначення - реалізація білетів державних лотерей.

Згідно з п. 1.2 Договору право тимчасового користування приміщенням належить суборендодавцю на підставі Договору № 01-09/Е401/2013 від 01.09.2013.

Пунктами 2.1, 2.2 Договору сторони узгодили, що передача та повернення приміщення здійснюється двосторонньою комісією, що складається із уповноважених представників сторін; при передачі та прийманні приміщення складається акт приймання-передачі (Додаток № 2 до Договору), датою передачі/приймання приміщення є дата підписання сторонами акта приймання-передачі.

Згідно з Актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 03.09.2013 суборендодавець (позивач) передав, а суборендар (відповідач) прийняв в строкове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 7,5 кв.м, що розташоване за адресою: Україна, м. Одеса, провулок Красний, буд. 1, об'єкт знаходиться в технічно справному стані, відповідає санітарним нормам та придатний до використання суборендарем з метою, вказаною в п. 1.3 Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору встановлено, що суборендна плата за всю площу приміщення складає 9000,00 грн., в тому числі ПДВ, а також, що суборендна плата включає вартість комунальних послуг, які споживаються суборендарем в приміщенні.

Згідно п. 3.2. Договору суборендар (відповідач) зобов'язаний сплачувати суборендну плату щомісяця авансом в безготівковому порядку на поточний рахунок суборендодавця (позивача) до 25-го числа поточного місяця за наступний. Суборендна плата сплачується суборендарем без надання рахунку, на підставі Договору, при цьому суборендар зобов'язаний вказувати номер Договору та період, за який здійснюється оплата.

Відповідно до п. 3.3 Договору суборендар зобов'язаний протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту підписання сторонами Договору сплатити на поточний рахунок суборендодавця суборендну плату за перший місяць користування приміщенням, а також гарантійний платіж в розмірі місячної суборендної плати.

Згідно п. 3.5 Договору сторони узгодили, що суборендна плата нараховується з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення і до моменту повернення суборендарем приміщення суборендодавцю за відповідним актом.

Відповідно до умов п. 4.1.1 Договору суборендар зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати суборендодавцю суборендну плату відповідно до умов розділу 3 Договору, а відповідно до умов п. 4.1.7 Договору суборендар зобов'язався прийняти/повернути приміщення в порядку та в строки, встановлені Договором.

Як передбачено п. 6.1. Договору строк його дії встановлений по 30 червня 2016 року включно, а в частині виконання зобов'язань - до повного їх виконання, перебіг строку дії договору починається з моменту підписання договору.

Згідно п. 7.3. Договору встановлено, що у випадку закінчення строку дії Договору або дострокового припинення Договору, суборендар зобов'язується у строк 5 (п'ять) календарних днів повернути приміщення суборендодавцю за актом передачі-приймання (згідно розділу 2 договору).

Предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача 8400 грн. заборгованості по суборендній платі, 18000,00 грн. неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, також зобов'язання відповідача повернути позивачу частину нежитлового приміщення загальною площею 7,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Україна, м. Одеса, провулок Красний, буд. 1, шляхом підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщення.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. В силу ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст.759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії Договору був встановлений по 30.06.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 795 ЦК України, передавання наймачеві, зокрема, будівлі (окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

В силу приписів ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмету договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

З аналізу наведеної норми ч. 2 ст. 795 ЦК України вбачається, що підставою для припинення зобов'язання відповідача сплачувати позивачу орендну плату за користування орендованим майном, є підписання відповідного акту приймання-передачі.

Умовами п. 3.5 Договору сторони також узгодили, що суборендна плата нараховується з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення і до моменту повернення суборендарем приміщення суборендодавцю за відповідним актом.

Отже, згідно умов Договору позивач мав право нараховувати відповідачу суборендну плату за Договором з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення (з 03.09.2016 в спірному випадку) і до моменту повернення відповідачем позивачу приміщення за відповідним актом.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що звільнення відповідачем суборендованого приміщення було здійснене до закінчення встановленого Договором строку його дії (п. 6.1 Договору).

Водночас, суд взяв до уваги, що згідно поданих позивачем 17.11.2016 через відділ діловодства суду додаткових пояснень, останній підтвердив, що дізнався про залишення відповідачем об'єкту суборенди в липні 2014, а рівно не заперечував факт звільнення відповідачем об'єкту суборенди не пізніше липня 2014. Разом з тим, відповідачем не спростовано належними і допустимими доказами факт звільнення ним суборендованого приміщення раніше кінця липня 2014.

Водночас, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем позивачу суборендованого приміщення за актом приймання-передачі, факт відсутності відповідного акту станом на час розгляду спору по суті відповідачем не заперечувався.

Наведене, в свою чергу, свідчить про порушення відповідачем умов п. 7.3 Договору, згідно якого він у випадку закінчення строку дії Договору або дострокового припинення Договору зобов'язався у строк 5(п'яти) календарних днів повернути приміщення суборендодавцю за актом передачі-приймання.

При цьому суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача у відзиві на позовну заяву стосовно того, що жодних вимог від позивача щодо повернення приміщення за актом приймання відповідачу не надходило, оскільки вимога стосовно повернення приміщення за актом приймання-передачі безпосередньо встановлена умовами п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 7.3 Договору, тоді як надсилання суборендарю "вимог від позивача щодо повернення приміщення за актом приймання" умовами Договору не передбачено.

В той же час, наявні в матеріалах справи докази в сукупності свідчать, що позивач, після звільнення орендованого приміщення відповідачем, фактично прийняв це приміщення до кінця липня 2014 року без підписання відповідного акту.

Наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 21.10.2013 № 3031, № 3032, від 07.11.2013 № 3181, від 06.12.2013 № 3379, від 09.01.2014 № 3588, від 11.02.2014 № 3811, від 03.03.2014 № 3911, від 07.04.2014 № 4199, від 21.05.2014 № 4383 та банківськими виписками по особовим рахункам за вказані дати підтверджується, а рівно не заперечується сторонами, що відповідач на виконання умов Договору сплатив суборендні платежі в загальній сумі 90000,00 грн., з яких 81000,00 грн. - сума суборендної плати за вересень 2013 - травень 2014 (9 місяців з вересня 2013 по травень 2014 х 9000,00 грн. (суборендна плата за місяць згідно п. 3.1 Договору)) та 9000,00 грн. - гарантійний платіж, сплачений відповідачем 21.10.2013 платіжним дорученням № 3033 в порядку п. 3.3 Договору, який був зарахований позивачем за липень 2014 як за останній місяць фактичного користування відповідачем об'єктом суборенди на підставі п.п. 3.3.1 Договору, яким передбачено, що в разі неналежного виконання суборендарем своїх зобов'язань за Договором, зокрема, фінансових, суборендодавець має право використати гарантійний платіж, зокрема, в рахунок погашення заборгованості суборендаря з суборендної плати. Додатково судом враховано, що наведені платіжні доручення згідно з п. 3.2 Договору містять зазначення номера Договору та періоду, за який відповідачем здійснювалась відповідна оплата.

Докази здійснення відповідачем суборендних платежів в інших сумах та за інший період, ніж зазначено вище, в матеріалах справи відсутні.

Вимогу про стягнення з відповідача суми заборгованості по суборендним платежам в розмірі 8400,00 грн. (основного боргу) позивач заявив за період з вересня 2013 по липень 2014, т.т. за період фактичного користування відповідачем об'єктом суборенди, та зазначив, що у вказаному періоді відповідачем не сплачено суборендний платіж за червень 2014 року. Згідно детального розрахунку суми основного боргу (доданий позивачем в якості додатку до додаткових пояснень, поданих 17.11.2016 через відділ діловодства суду) вбачається, що позивачем підставно було враховано 28 днів (а не 30 днів) фактичної суборенди приміщення у вересні 2013 (оскільки акт приймання-передачі нежитлового приміщення підписаний сторонами 03.09.2013) та у зв'язку з чим розраховано суму основного боргу щодо спірного платежу за червень 2014 року в розмірі 8400,00 грн. (9000/30 х 28 = 8400,00 грн.).

Як встановлено судом, докази здійснення відповідачем суборендного платежу за червень 2014 року - в матеріалах справи відсутні.

Отже, з огляду на вище встановлені судом обставини, вимога позивача про стягнення з відповідача 8400,00 грн. заборгованості по суборендній платі згідно умов Договору суборенди приміщення № 01-03/09/Е401/2013 від 03.09.2013 є обґрунтованою та підлягає задоволенню в наведеній сумі.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 18000,00 грн. неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за порушення відповідачем обов'язку повернення приміщення з суборенди. Наведену суму неустойки позивач розраховує у розмірі подвійної плати за користування об'єктом суборенди, період нарахування якої позивач пов'язує з моментом припинення Договору згідно п. 6.1 цього договору. Так, зважаючи на те, що Договір припинив свою дію 30.06.2016, позивач вважає, що відповідач був зобов'язаний повернути об'єкт оренди не пізніше 05.07.2016 за актом повернення приміщення з суборенди, але у вказаний строк відповідач не повернув приміщення за актом повернення та залишив об'єкт оренди самовільно.

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 2 статті 785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, за змістом ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойка підлягає сплаті за період користування вчасно не повернутим майном.

Таким чином, при вирішенні спору щодо стягнення неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України слід дослідити обставини щодо фактичного користування відповідачем вказаним приміщенням.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.

Застосування штрафних санкцій до будь-якого суб'єкта господарювання можливе лише за умови вчинення таким суб'єктом господарювання винних дій, тобто дій, які порушують приписи нормативних актів і ці порушення вчинені навмисно або внаслідок бездіяльності.

Як встановлено судом, відповідач фактично звільнив суборендоване приміщення до закінчення строку дії Договору (до 30.06.2016), а отже доводи позивача про наявність у нього підстав для нарахування неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за користування об'єктом суборенди, період нарахування якої позивач пов'язує з моментом припинення Договору згідно п. 6.1 цього договору, суд вважає необгрунтованими, з огляду на фактичне невикористання відповідачем суборендованого приміщенням та звільнення його відповідачем ще у липні 2014, що позивачем не заперечувалось.

Враховуючи зазначене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача санкцій, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 18000,00 грн. неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України задоволенню не підлягають.

При цьому, відхиляючи позовні вимоги у вищевказаній частині, суд відзначає, що неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, застосовується у разі, якщо було обмежено права власника майна (орендодавця) на подальше його використання, тобто у разі фактичної відсутності у власника (орендодавця) можливості володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд. Наразі, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач не мав змоги розпоряджатися спірним приміщенням на власний розсуд після його звільнення відповідачем у липні 2014 та до закінчення строку дії Договору, а рівно станом на час розгляду спору по суті, відповідні належні та допустимі докази позивачем до матеріалів справи не залучені.

Щодо доводів позивача про не складання та не підписання відповідачем акту приймання-передачі (повернення) приміщення з суборенди, наведених позивачем в обґрунтування підстав для стягнення неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України, то суд вважає за необхідне зазначити, що неустойка, передбачена вказаною нормою, застосовується за невиконання обов'язку з повернення речі у разі припинення договору найму, а не за фактом не складання та не підписання акту приймання-передачі.

Слід відмітити, що акт приймання-передачі не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує настання юридично значимої події (дії), тобто є правопідтверджуючим документом. Акт приймання-передачі не впливає на об'єктивно існуючі обставини (можливість вільно розпоряджатись майном), а тому і настання юридичного факту (повернення речі) не залежить від складання акту приймання-передачі. Тобто, обов'язок передати річ та обов'язок належним чином це оформити є різними за природою і змістом.

Таким чином, виходячи з правової природи акту приймання-передачі як правопідтверджуючого документу, можна дійти висновку, що акт приймання-передачі може бути доказом, який може свідчити про повернення орендованого приміщення. Однак акт приймання-передачі не єдиний доказ, який може підтвердити фактичне повернення об'єкту оренди, факт не перешкоджання орендодавцю у використанні об'єкту оренди на власний розсуд.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу частину нежитлового приміщення загальною площею 7,5 кв.м, що знаходиться за адресою: провулок Красний, буд. 1, м. Одеса, Україна, шляхом підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщення. При цьому суд виходив із встановленого при розгляді даного спору факту звільнення відповідачем до кінця липня 2014 року суборендованого приміщення, тобто фактичного припинення відповідачем користування вказаним приміщенням та не перешкоджання використанню цього приміщення позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 438,45 грн. покладається на відповідача та в розмірі 2317,55 грн. - на позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М.С.Л." (01004, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 50-А; ідентифікаційний код 30109292) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РУШ" (49055, м. Дніпропетровськ, проспект Кірова, буд. 104 А; ідентифікаційний код 32007740) 8400,00 грн. (вісім тисяч чотириста гривень 00 коп.) заборгованості з оплати суборендної плати, 438,45 грн. (чотириста тридцять вісім гривень 45 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.11.2016

Суддя Гумега О. В.