Рішення № 62910825, 14.11.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр-т Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.11.2016 Справа № 905/2268/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО «Ізолятор»

до

Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь»

про

стягнення 338 058,43 грн

за участю представників:

від позивача

не з'явились

від відповідача

не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО «Ізолятор» до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення збитків у розмірі 294372,00 грн та пені у розмірі 43686,43 грн.

Під час розгляду справи відповідачем повідомлено, що 26.04.2016 загальними зборами акціонерів було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства з Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» на Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь», про що 06.05.2016 державним реєстратором був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань на та підтвердження зазначеного надано статутні документи.

Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Як зазначено в п. 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Отже, станом на час розгляду справи найменування відповідача - Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь», що враховано судом при розгляді справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами Типового договору №088эл/087 від 29.07.2015 позивач зобов’язався поставити відповідачу товар після здійснення відповідачем попередньої оплати. Позивач неодноразово повідомляв відповідача про готовність до відвантаження товару і необхідність здійснення попередньої оплати. Однак, відповідач не здійснив попередню оплату товару, у зв’язку з чим позивачем не було поставлено відповідачу товар. Оскільки для виконання своїх зобов’язань за типовим договором №088эл/087 від 29.07.2015 позивачем було придбано спірний товар в іноземного виробника і спірний товар виготовлено згідно вимог відповідача за погодженим з ним кресленням, вказаний товар не може бути реалізований позивачем третім особам. Тому позивач просить стягнути з відповідача збитки у сумі 2964372,00 грн, яка є собівартістю придбаного позивачем товару за договором №05-02-14 від 05.02.2014.

Крім того, у зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язань щодо здійснення попередньої оплати товару, позивач на підставі п. 7.2 типового договору №088эл/087 від 29.07.2015 просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 43686,43 грн, нараховану за період з 30.09.2015 по 20.07.2016.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що сторони у договорі та Специфікації №1 досягли обопільної згоди, що обов’язок та строк поставки обладнання знаходяться у прямій залежності від здійснення відповідачем попередньої оплати в розмірі 100% вартості обладнання. Будь-яких порушень з боку відповідача не було, а відповідно не може йти мова про збитки, які нібито виникли у позивача. Відповідач не може нести відповідальність за витрати зроблені позивачем на власний ризик з метою завчасного придбання спірного обладнання. Відповідач також вказує на те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що спірні ізолятори були замовлені у іноземного виробника та поставлені саме для виконання позивачем договору №088эл/087 від 29.07.2015, і не надано доказів того, що спірні ізолятори виготовлені за кресленням відповідача і не можуть бути реалізовані іншому суб’єкту господарської діяльності.

Оскільки умовами Специфікації №1 не встановлений строк здійснення відповідачем передплати, відповідач вважає, що з його сторони відсутнє порушення строків оплати обладнання, а отже відсутні підстави для нарахування пені.

14.11.2016 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Вказане клопотання судом задоволено.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд Донецької області

В С Т А Н О В И В :

29.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «НПО «Ізолятор» (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Металургійний комбінат «Азовсталь», яке змінило тип товариства на приватне та на даний час є Приватним акціонерним товариством «Металургійний комбінат «Азовсталь», (покупець, відповідач) підписано типовий договір №088эл/087 (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору постачальник зобов’язався передати, а покупець - прийняти і оплатити обладнання на умовах, передбачених даним Договором (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 2.1 Договору кількість, номенклатура обладнання зазначаються в специфікаціях до даного Договору, які є його невід’ємною частиною (далі - Специфікації).

У відповідності з п. 4.1 Договору поставка обладнання здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки, вказаними в Специфікаціях, і включають в себе податки, збори та інші обов’язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування і інші витрати постачальника, пов’язані з поставкою обладнання.

Відповідно до п. 10.5 Договору даний Договір діє до 29.07.2016.

04.09.2015 між позивачем та відповідачем підписано Специфікацію №1 до Договору, в якій визначено найменування, одиниця виміру, кількість та ціна товару, що підлягає поставці, умови та строки поставки товару і оплати товару.

Згідно з п.1 Специфікації №1 до Договору вартість обладнання, яке поставляється відповідно до даної Специфікації складає 370224,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 3.5 Договору постачальник зобов’язаний повідомити покупця про передбачувану дату поставки обладнання не пізніше 5 днів до дати поставки.

Згідно з п. 4 Специфікації до Договору строк поставки - вересень 2015 року, при умові оплати авансового платежу в розмірі 100% вартості обладнання за 5 днів до дати поставки. У випадку затримки вказаного авансового платежу строки поставки переносяться пропорційно кількості днів прострочки оплати авансового платежу.

У відповідності з п. 5 Специфікації до Договору строк оплати поставленого обладнання: 100% передплата.

04.11.2015 позивач надіслав на адресу відповідача лист №01-1904 від 03.11.2015 про готовність товару за Договором до відвантаження та необхідність здійснення відповідачем оплати товару згідно рахунку-фактури №220 від 09.10.2015 у сумі 370224,00 грн (фіскальний чек поштової установи та опис вкладення містяться в матеріалах справи). До вказаного листа позивачем було додано рахунок-фактуру №220 від 09.10.2015.

Однак, відповідачем не було здійснено попередню оплату товару згідно вказаного рахунку-фактури.

В подальшому позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про те, що товар за Договором буде поставлений відповідачу протягом 3-х днів після здійснення попередньої оплати.

31.05.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією №01-658 від 31.05.2016, в якій повторно вимагав здійснити оплату обладнання в сумі 370224,00 грн

У відповідь на претензію позивача №01-658 від 31.05.2016 відповідач листом №089ло/2409 від 04.07.2016 повідомив позивача про те, що, у зв’язку зі складним фінансовим становищем відповідач не має можливості здійснити оплату авансового платежу за Договором №088эл/087 від 29.07.2015.

Станом на час розгляду справи відповідачем не здійснено попередню оплату товару за Договором №088эл/087 від 29.07.2015, а позивачем, у зв’язку з несплатою 100% попередньої оплати, не поставлено відповідачу товар за вказаним договором.

Позивач стверджує, що для виконання своїх зобов’язань з поставки товару за типовим договором №088эл/087 від 29.07.2015 позивачем було придбано спірний товар в іноземного виробника згідно договору поставки №05-02-14 від 05.02.2014. Спірний товар виготовлено згідно вимог відповідача за погодженим з ним кресленням, вказаний товар не може бути реалізований позивачем третім особам. Позивач вважає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань, передбачених Договором №088эл/087 від 29.07.2015 та Специфікацією №1, позивачем понесені збитки у розмірі вартості обладнання придбаного позивачем за договором поставки №05-02-14 від 05.02.2014 у розмірі 294372,00 грн. На підтвердження понесення вказаних витрат позивач надав банківські виписки та платіжні доручення про оплату ним ізоляторів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення збитків у розмірі 294372,00 грн не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та іншої майнової шкоди.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Обов’язок відшкодувати збитки є способом захисту цивільних прав та мірою відповідальності.

В свою чергу, згідно положень ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Обов’язок відшкодувати збитки є загальною формою цивільно-правової відповідальності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов’язань.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України та 224 Господарського кодексу України.

Обов’язковими умовами покладання відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та її вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки – це об’єктивне зменшення яких-небудь майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які він одержав, якби зобов’язання було виконано боржником.

Обов’язок доказування відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт наявності порушення його прав та інтересів.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірне обладнання, яке позивач придбав за договором поставки №05-02-14 від 05.02.2014, виготовлено індивідуально для відповідача і не може бути реалізоване іншим суб’єктам господарювання.

Також позивачем не доведено, що придбане ним за договором поставки №05-02-14 від 05.02.2014 обладнання не може бути повернуто продавцю за вказаним договором.

В типовому договорі №088эл/087 від 29.07.2015 та Специфікації №1 від 04.09.2015 до нього не зазначено, що обладнання, яке є предметом поставки, виготовляється за індивідуальним кресленням відповідача, а також що відповідне креслення є невід’ємним додатком до даного Договору.

Надане позивачем креслення ізолятора не містить жодних посилань на те, що воно є додатком до Договору №088эл/087 від 29.07.2015.

Зі змісту наданого позивачем договору поставки №05-02-14 від 05.02.2014, підписаного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Слов’янська керамічна компанія «Укрресурси» не вбачається, що вказаний договір було укладено позивачем для виконання ним своїх зобов’язань перед відповідачем з поставки товару за типовим договором №088эл/087 від 29.07.2015.

А неналежне виконання відповідачем зобов’язання щодо здійснення 100% попередньої оплати товару, що підлягає поставці за Договором №088эл/087 від 29.07.2015, не може бути підставою для стягнення з відповідача витрат позивача, які понесені в результаті купівлі спірного обладнання у третьої особи.

Крім того, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Оскільки позивачем не доведено наявність збитків, спричинених неналежним виконанням відповідачем договірних зобов’язань, факту наявності вини відповідача у понесенні позивачем витрат з придбання спірного обладнання, позовні вимоги в частині стягнення збитків у розмірі 294372,00 грн визнаються судом необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

У зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язань щодо здійснення попередньої оплати товару, позивач на підставі п. 7.2 типового договору №088эл/087 від 29.07.2015 просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 43686,43 грн, нараховану за період з 30.09.2015 по 20.07.2016.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

У п. 7.2 Договору №088эл/087 від 29.07.2015 сторонами погоджено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати обладнання, покупець сплачує пеню у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.

У відповідності з п. 5 Специфікації до Договору строк оплати поставленого обладнання: 100% передплата.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що умовами Договору та Специфікації до нього строк, у який відповідач зобов’язаний здійснити 100% попередню оплату, не визначено.

Тому, в даному випадку слід застосувати правила ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, згідно положень якої строк здійснення попередньої оплати слід обчислювати через сім днів з дати повідомлення відповідача про готовність товару до відвантаження та надсилання рахунку-фактури на оплату товару з вимогою оплатити товар.

Як встановлено судом вище, 04.11.2015 позивач надіслав на адресу відповідача лист №01-1904 від 03.11.2015 про готовність товару за Договором до відвантаження та необхідність здійснення відповідачем оплати товару згідно рахунку-фактури №220 від 09.10.2015 у сумі 370224,00 грн (фіскальний чек поштової установи та опис вкладення містяться в матеріалах справи). До вказаного листа позивачем було додано рахунок-фактуру №220 від 09.10.2015.

У відповідності до «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень», затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013, нормативними строками пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єктів поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2,3 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази із зазначенням конкретної дати отримання відповідачем листа від 03.11.2015, суд до 7-ми днів вважає за доцільне додати дні, встановлені для пересилання пріоритетної письмової кореспонденції.

Отже, відповідач отримав лист №01-1904 від 03.11.2015 з вимогою про необхідність здійснення попередньої оплати 06.11.2015 та зобов’язаний був здійснити попередню оплату товару у сумі 370224,00 грн протягом 7 днів, тобто до 13.11.2015 включно. Таким чином, судом встановлено, що прострочення відповідачем по виконанню свого обов’язку зі сплати попередньої оплати настало з 14.11.2015.

Посилання позивача на те, що строк оплати настав 30.09.2015 судом не приймається, оскільки позивачем не надано належних доказів надсилання або вручення відповідачу листа №01-1851/01 від 29.09.2015 про необхідність здійснення оплати товару.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання зі сплати попередньої оплати встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобов’язання передбачена Договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є правомірними.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Визначений сторонами у Договорі розмір пені за період її нарахування не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а тому розрахунок пені проводиться відповідно до розміру пені, встановленого Договором.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд визнає його невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк настання платежу та не враховано положень ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За здійсненим судом перерахунком, з урахуванням вищенаведеного, строку настання платежу зі здійснення попередньої оплати та положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 27100,40 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення пені задоволенню не підлягають, у зв’язку їх з безпідставністю.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв’язку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Лепорського, 1, ідентифікаційний код 00191158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО «Ізолятор» (84110, Донецька обл., м. Слов’янськ, вул. Сільзаводська, 11, ідентифікаційний код 33244420) пеню у розмірі 27100 (двадцять сім тисяч сто) грн 40 коп. та судовий збір у розмірі 406 (чотириста шість) грн 68 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 21.11.2016

Суддя М.В. Сажнева