Постанова № 62907940, 10.11.2016, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/10167/16-а

Пров. №2-а/766/423/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2016р.

Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючий суддя - Гаврилов Д.В.,

секретар - Підгрушко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 26.07.2016 року він звернувся до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні з письмовою заявою про призначення пенсії за віком та надав оригінали необхідних документів. Однак, йому відмовлено в призначені пенсії за віком через відсутність оригіналів вищевказаних документів та реєстрації місця проживання. Зазначене рішення відповідача позивач вважає незаконним, оскільки має право на призначення йому пенсії за вікомі законодавчих перешкод для цього не існує.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Представники відповідача заперечували проти задоволення позову, надали суду свої письмові заперечення, просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач народився території Херсонської області. До виїзду за кордон з 1967 року по 1995 рік постійно проживав та був зареєстрований в місті Херсоні. З 26.08.1966 року по 30.05.1994 року працював на різних посадах на підприємствах міста. Останнім місцем його роботи відповідно до даних трудової книжки є Херсонський суднобудівельний завод. Загальний трудовий стаж складає біля 28 років.

У 1995 році ОСОБА_1 виїхав з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

05.09.2008 року позивач був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон строком дії до 01.10.2018 року.

Згідно відповіді Міністерства закордонних справи України від 02.11.2016 року на час розгляду справи ОСОБА_1 з клопотанням про оформлення виходу з громадянства України не звертався, тобто є громадянином України.

Відповідно до матеріалів справи 26.07.2016 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні з письмовою заявою про призначення пенсії за віком та надав оригінали та копії трудової книжки, ідентифікаційного номера, паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Листом відповідача від 18.07.2016 року позивачу було відмовлено у призначені пенсії за віком через відсутність оригіналів вищевказаних документів та відсутність реєстрації місця проживання.

Згідно вимог п.1 та п.3 ч.1 ст. 5 Закону України "Про громадянство України" одним з документів, що підтверджують громадянство України є паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Позивач, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод для призначення пенсії відповідач зобов'язаний призначити та здійснювати виплату пенсії позивачу.

Частиною 3 ст. 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV (зі змінами та доповненнями) має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно з Постановою Правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002 року №11-2 «Про утворення головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі» на базі управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створені відповідні головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі разом з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади. Управління підпорядковані Пенсійному фонду України.

Органи Пенсійного фонду України здійснюють фізичним особам призначення, виплату та перерахунок пенсій з урахуванням положень встановлених законами про Державний бюджет на відповідні роки, положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також з урахуванням вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до вказаного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.112005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та інших виплат, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2 ст. 4 КАС України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку (ч.1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до ч.1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Таким чином, серед умов для призначення пенсії за віком, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відсутня така умова як місце проживання (реєстрації) на території України.

Відповідно до другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( Закон № 1058-IV) під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Отже, право громадянина на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 07.10.2009 року відсутні норми, які б унеможливлювали призначення та виплату пенсії громадянам України, які проживають за кордоном.

Разом з тим, у відповідності до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV, заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на виконання вимог ч.2 ст.72 КАС України, не надав до суду належні докази правомірності своїх дій та рішень.

За наведених обставин позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 22, 24, 46 Конституції України, ст.ст. 8, 26, 44, 45, 51, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", ст. 5 Закону України "Про громадянство України", ст.ст. 6, 11, 17, 18, 70, 71, 158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дати звернення - з 26.07.2016 року відповідно до п. 1 ч. 1 ст.ст. 8, 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії даної постанови.

СуддяД. В. Гаврилов