Ухвала суду № 62893067, 22.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/564/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Середа О. Ф.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Бойка А.В.,

- Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів -,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі- ГТУЮ у Миколаївській області) про:

- визнання протиправною бездіяльність ГТУЮ у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 34889877), що виразилась у не нарахуванні винагороди державного виконавця, яка є складовою заробітної плати та проходить по розрахунковим відомостям на заробітну платуза період з 2011 по 2015 року, при обчисленні середньої заробітної плати порзивачу: в розрахунках відпускних за: Липень 2012, Січень 2013, Травень 2013, Липень 2013, Лютий 2014, Травень 2014, Липень 2014, Серпень 2014, Січень 2015, Квітень 2015, Травень 2015, Липень 2015, Листопад 2015; в розрахунках матеріальної допомоги на оздоровлення за: Липень 2012, Липень 2013, Липень 2015; в розрахунках матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за: Липень 2013, Липень 2015.

- стягнення з ГТУЮ у Миколаївській області на користь позивача заборгованість в сумі 100 117, 48 грн., що складається з не нарахованих та не виплачених: сум щорічної основної відпустки за: Липень 2012, Січень 2013, Травень 2013, Липень 2013, Лютий 2014, Травень 2014, Липень 2014, Серпень 2014, Січень 2015, Квітень 2015, Травень 2015, Липень 2015, Листопад 2015 в загальному розмірі 45 088, 53 грн.; суми матеріальної допомоги на оздоровлення за: Липень 2012, Липень 2013, Липень 2015) в загальному розмірі 38 869, 42 грн., суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за: Липень 2013, Вересень 2014 в загальному розмірі 16 159, 53 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ГТУЮ у Миколаївській області, за період 2012-2015 роки, неправомірно здійснювало розрахунок сум щорічної основної оплачуваної відпустки, сум матеріальної допомоги на оздоровлення та сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме: не включало до розрахунків суми виплаченої позивачу винагороди державного виконавця відповідно до статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», що є порушенням законодавства про оплату праці.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

ОСОБА_2 з 14 грудня 2007 року працював державним виконавцем в системі органів юстиції Миколаївської області в відділах державної виконавчої служби на різних посадах.

16 листопада 2015 року відповідно до наказу ГТУЮ у Миколаївській області № 4036/02 позивач був звільнений з посади заступника начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Миколаївській області.

За період державної служби, позивач неодноразово перебував у щорічній основній оплачуваній відпустці, йому неодноразово виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснював розрахунок сум щорічної основної оплачуваної відпустки, сум матеріальної допомоги на оздоровлення та сум матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань правомірно, обґрунтовано та добросовісно відповідно до норм діючого законодавства.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кодексу законів про оплату праці України, Закону України «Про державну службу», Закону України «Про оплату праці» та Закону України «Про державну виконавчу службу».

В апеляційної скарзі вказується на те, що винагорода державного виконавця враховується при розрахунку середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, у зв'язку з тим, що винагорода за своєю суттю має систематичний характер та за правовою природою походження є додатковою заробітною платою.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта з огляду на наступне.

Статтею 11 Закону України «Про державну службу» (права державних службовців) передбачено, зокрема, що державні службовці мають право на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи.

Положеннями ст. 94 Кодексу законів про оплату праці України та ст.1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Положеннями ст.2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно «Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету», затвердженої наказом МФУ від 12 березня 2012 року № 333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 «Заробітна плата». Що також підтверджується довідкою Головного територіального управління юстиції щодо виплати винагороди (додається).

Згідно норм КЗпП, Закону України «Про відпустки», ст. 35 Закону України «Про державну службу», державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Згідно ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи та заробітної плати працівника.

Підпунктом 3 пункту 2 Постанови КМУ № 268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» надано право керівникам органів державної влади (в тому числі ГТУЮ) надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника. При цьому п. 8 Постанови встановлює, що вказані видатки здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання відповідних органів.

Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Відповідно до п. З даної Постанови визначено перелік виплат, які включаються до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час, суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками, високі досягнення в праці (високу професійну майстерність), умови праці, інтенсивність праці, керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи і вислугу років, тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

При цьому п.п. б п. 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо).

Згідно тексту адміністративного позову вбачається, що позивач вважає, що винагорода державного виконавця є складовою заробітної плати, яка має постійних характер, а тому обов'язково повинна включатись роботодавцем до розрахунків при обчисленні середньої заробітної плати. Проте з таким твердженням колегія суддів не погоджується, оскільки винагорода державного виконавця за своєю правовою природою є специфічною заохочувальною виплатою, встановленою Законом України «Про виконавче провадження» і за своєю суттю носить одноразовий характер, а тому в силу положень п.п. б п. 4 Порядку не може враховуватись при обчисленні середньої заробітної плати.

Так, відповідно до ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій він має право на винагороду, яка виплачується за рахунок виконавчого збору. Порядок виплати, розмір винагороди та критерії оцінки роботи державного виконавця встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року № 126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю.

Проаналізувавши норми вказаного Порядку, зокрема - підстави призначення винагороди, колегія суддів дійшла до висновку, що винагорода за своєю суттю є одноразовою виплатою.

Так, відповідно до п. 2 Порядку, державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, одержує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа - в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа - в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Винагорода виплачується за кожним виконавчим документом окремо, в тому числі в рамках зведеного виконавчого провадження. З метою отримання винагороди державний виконавець по кожному виконавчому документу окремо готує відповідний пакет документів, встановлений п. 4 Порядку та подає на погодження керівництву. В разі наявності достатніх правових підстав для виплати винагороди, погодження заяви про виплату винагороди безпосереднім керівником державного виконавця та керівником Управління ДВС ГТУЮ, видається наказ про виплату винагороди із зазначенням в ньому розміру винагороди (п. 11-14 Порядку).

Наказ про виплату винагороди видається по кожному виконавчому документу окремо тільки один раз. Відповідно до п. 16 Порядку, державний виконавець одержує винагороду одночасно з виплатою заробітної плати.

Аналізуючи вищевикладені норми законодавства, колегії суддів дійшла висновку про те, що винагорода державного виконавця є одноразовою виплатою, яка здійснюється окремо по кожному виконавчому документу, що був фактично виконаний державним виконавцем; вказані виплати відповідно до п. 16 Порядку здійснюються раз на місяць одночасно із виплатою заробітної плати.

Тобто, законодавець розмежував виплату заробітної плати та винагороди.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав до суду Аудиторський звіт від 30 березня 2016 року про результати перевірки правильності проведеного ГТУЮ розрахунку суми щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, що були виплачені позивачу за період роботи з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2015 року.

Зі змісту вищевказаного Звіту вбачається, що винагорода відноситься до додаткового фонду заробітної плати та відповідно до п. 2.2.2. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 має систематичний характер.

Висновок про систематичний характер винагороди зроблено на підставі того, що винагорода виплачувалась Позивачу періодично протягом 2011-2015 років (декілька разів на рік).

В той же час в Звіті не враховано положення Порядку виплати та розміри винагороди державному виконавцю, затвердженого постановою КМУ від 11 березня 2015 року № 126. Зокрема - не враховано процедуру призначення винагороди та правові підстави для її виплати, які чітко вказують, що винагорода за своєю суттю є одноразовою виплатою, яка здійснюється один раз по кожному конкретному виконавчому документу окремо.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що винагорода державного виконавця в силу приписів п.п. б п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати не включається до розрахунків при обчисленні середньої заробітної плати для виплати працівнику відпускних, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є правильним.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направленні її копій сторонам та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: Т.М.Танасогло

Суддя: А.В.Бойко

Суддя: О.В.Яковлєв