Рішення № 62891756, 17.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 449/1043/15 Головуючий у 1 інстанції: Савчак А.В.

Провадження № 22-ц/783/3833/16 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 48

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої: Крайник Н.П.

суддів: Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.

при секретарі: Куцику І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 13 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та позовом третьої особи ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_4 покупцем за договором купівлі-продажу квартири від 09.04.2002 року, -

в с т а н о в и л а:

31.08.2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просила поділити спільне майно подружжя - квартиру АДРЕСА_1 та з врахуванням інтересів неповнолітніх дітей просила визнати за нею право на 2/3 частки квартири.

23. 09.2015 р. уточнила позовні вимоги та просила визнати за нею право на 1/2 частки спірної квартири (а.с.24).

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з відповідачем ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 1996 до 16 січня 2014 року. За час перебування в шлюбі, 09 квітня 2002 року, відповідач придбав спірну квартиру за договором купівлі-продажу (а.с.50). Оскільки квартира придбана під час шлюбу, вважає, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу згідно ст. 69 СК України.

08.12.2015 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.48-49), просила визнання її покупцем за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 09.04.2002 року. Позов обґрунтовувала тим, що укладений 09 квітня 2002 року між її сином ОСОБА_3 (покупцем) та ОСОБА_5 (продавецем) договір купівлі-продажу спірної квартири насправді був укладений в її інтересах та за зароблені нею кошти. Оскільки на момент підписання договору купівлі-продажу квартири вона протягом тривалого часу перебувала за межами України, а саме в Італії, не мала фізичної можливості підписати 09.04.2002 року договір купівлі-продажу квартири. Проте переговори з продавцем ОСОБА_5 щодо умов договору та інших питань, пов'язаних з купівлею спірної квартири вона вела особисто від власного імені та у своїх інтересах. З відповідачем було обумовлено, що всі обов'язки пов'язані з виконанням договору, в тому числі з питань оплати буде виконувати ОСОБА_4 На виконання умов договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_6 було передано 63 000,00 грн. власних коштів ОСОБА_4, що в еквіваленті становить 11 800,00 дол. США. Дані кошти ОСОБА_4 заробила, перебуваючи на роботі за кордоном - в Італії. Ні позивачка ОСОБА_2, ні відповідач ОСОБА_3 (її син) не мали у своєму розпорядженні таких коштів на придбання квартири, оскільки вони ніде не працювали протягом значного проміжку часу, а заробітку ОСОБА_3 (коли він працював) ледве вистачало на найнеобхідніше. Просила позов задоволити.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, та у задоволенні позову третьої особи ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_4 покупцем за договором купівлі-продажу квартири від 09.04.2002 року відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2.

Вважає його незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, зазначає, що посилання суду в оскаржуваному рішенні на покази третьої особи, яка заявляє вимоги на предмет спору ОСОБА_4, на «декларацію» за підписом ОСОБА_7, на квитанції про перерахування коштів на користь позивача як на докази того, що квартира придбана за кошти ОСОБА_4 є безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Вказує на те, що ОСОБА_4 приступила до роботи в ОСОБА_7 з вересня 2002 року. Жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_4 працювала в ОСОБА_7 та отримувала заробітну плату в матеріалах справи відсутні. Відповідач не навів жодних аргументів та не надав суду доказів, що спірна квартира придбавалась за кошти, які належали йому особисто як індивідуальна власність в розумінні ст. 57 СК України. Також суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не вказав, на підставі якої норми закону спірне майно було віднесено до майна, що є особистою приватною власністю, а не майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.22 Кодексу про шлюб та сім»ю України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважнихпричин не мав самостійного заробітку.

Відповіно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у справі № 6-2333цс15, визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Встановлено, що 09.04.2002 рокуза договором купівлі-продажу квартири відповідач ОСОБА_3 купив у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1.

Згідно нотаріально посвідченої заяви від 25.11.2002 року ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_3 кошти в сумі 63000 грн. та будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунку за вищезазначену квартиру не має (а.с.14).

11 грудня 2002 року відповідач ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру в цілому, що стверджується реєстраційним посвідченням від 11.12.2002 року - запис в реєстровій книзі № 6 за реєстровим № 31 (а.с.15).

Згідно договору купівлі-продажу спірної квартири її вартість на час придбання склала 63 000 грн., що еквівалентно 11886 дол. США. Відповідно до п. 4 договору сторони передбачили можливість покупця здійснювати оплату вартості квартири частинами.

Як убачається з матеріалів справи, сторони спору - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 09 листопада 1996 року по 16 січня 2014 року.

Рішенням суду від 16 січня 2014 року шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано (а.с.12). Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно даних будинкової книги в спірній квартирі АДРЕСА_1 з 24.07.2002 року зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_8, а з 17.08.2007 року - ОСОБА_9 (а.с.6-9).

Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири від 28 травня 2002 року, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_10 відчужили ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_3, що знаходиться в м. Перемишляни за 3200 гривень (а.с.102). Дана квартира перебувала у спільній частковій власності ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_10 та неповнолітньої доньки сторін ОСОБА_8, кожному з яких належало по 1/4 частці квартири та, як ствердили сторони в судовому засіданні, дані кошти витрачено на придбання спірної квартири.

Матеріалами справи встановлено, що станом на 05.04.2002 року на рахунку № НОМЕР_1 у Львівській філії ПАТ «Ощадний Банк України», відкритому на ім»я ОСОБА_2, знаходилось 11000 дол. США (а.с.101).

Враховуючи, що відразу після укладення договору купівлі-продажу спірної квартири сторони спору відчужили квартиру АДРЕСА_3, що знаходиться в м. Перемишляни, 3/4 частини якої належала їх сім»ї, в т.ч. з яких 1/4 частина квартири належала неповнолітній дитині сторін ОСОБА_8, колегія суддів приходить до висновку, що сторони відчужили єдине житло сім»ї з метою покращення житлових умов. А тому, враховуючи, що на банківському рахунку позивачки ОСОБА_2 на час укладення договору купівлі - продажу спірної квартири знаходилось 11000 дол. США, що було достатнім для придбання спірної квартири та договором купівлі - продажу передбачено розтермінування оплати вартості квартири до 09.07.2002 року, колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи доведено, що така придбана за кошти сторін, які перебували в шлюбі з 1996 року, а тому є спільним майном подружжя та підлягає поділу. Крім того, вартість відчуженої сторонами двохкімнатної квартири АДРЕСА_3 згідно договору купівлі-продажу квартири становить 3200 грн., що на думку колегії суддів, є значно заниженою в порівнянні з ринковими цінами на такий вид житла.

Покликання суду на те, що кошти на придбання квартири належали третій особі ОСОБА_4, оскільки перераховувалися її роботодавцем з Італії на рахунок позивачки ОСОБА_10 (а.с.120-125), а саме: 28.03.2002 р. - переказ на 11000 доларів, 17.06.2002 р. - переказ на 3308 доларів, 21.10.2002 р. - переказ на 3050 доларів, що підтвердила свідок ОСОБА_13, на думку колегії суддів, не є належними доказами у справі, оскільки матеріали справи не містять доказів, що зазначені кошти перераховані саме для третьої особи ОСОБА_4, як оплата її праці в Італії.

Крім того, неодноразово приїжджаючи в Україну після придбання квартири, третя особа ОСОБА_4 не ставила питання про визнання її покупцем за даним договором, а також про повернення подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 наданих для придбання квартири коштів, що свідчить про те, що зазначені кошти могли надаватися нею як матеріальна підтримка чи подарунок сім»ї сина ОСОБА_3 Крім того, з позовом про переведення права покупця спірної квартири ОСОБА_4, як третя особа у справі, звернулася лише після пред»явлення ОСОБА_2 позову про поділ майна подружжя, за спливом 12 років з часу укладення договору купівлі-продажу спірної квартири.

Матеріалами справи встановлено, що до придбання спірної квартири і ОСОБА_3 і ОСОБА_2 перебували на заробітках за кордоном: відповідач ОСОБА_3 - в Голандії, позивач ОСОБА_2 - в Італії, хоча і не тривалий час. Зокрема, ОСОБА_2, перебувала на заробітках в Італії з квітня по грудень 2001 року. Як ствердила свідок ОСОБА_14, мати позивачки, на придбання квартири також були використані подарованінею на весілля сторонам кошти в сумі 1000 доларів та 2400 доларів подарованих нею в березні 2002 року.

З наведених мотивів, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.

Поділити спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3, виділивши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по ? ідеальній частці квартири АДРЕСА_1.

В частині відмови у задоволенні позову третьої особи ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_4 покупцем за договором купівлі-продажу квартири від 09.04.2002 року рішення суду не переглядається, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржено.

Тому, в решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. 303, 307,309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 13 квітня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.

Поділити спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3, виділивши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по ? ідеальній частці квартири АДРЕСА_1.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Крайник Н. П.

Судді: Мельничук О. Я.

Савуляк Р. В.