Ухвала суду № 62891206, 22.11.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/8873/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1905/2016

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Курило В.П.

суддів Космачевської Т.В., Санікової О.С.

за участі секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 вересня 2016 року,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 13 вересня 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення його позовних вимог. Вважає,що рішення суду не відповідає вимогам ст. 214 ЦПК України. При вирішенні даної справи судом першої інстанції неправильно визначений характер правовідносин між сторонами, неправильно застосовано закон, що їх регулює, неповно досліджено матеріали справи та не надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Судом помилково визначено, що банком пропущено строки позовної давності за всіма вимогами. Вважає, що відповідно до ст. 1054 ЦК України позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Як вбачається із розрахунку заборгованості нарахування відсотків відповідачу проводилось щомісячно, але банк не отримував даних платежів, а тому право на отримання щомісячних платежів порушилося, що і дало підстави банку звернутися до суду. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів, що узгоджується з правовою позицією ВСУ, викладеною у постановах від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14. Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. За правилами ч. 1 ст. 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Враховуючи зазначене Банк вважає за необхідне стягнути з боржника заборгованість по нарахованим на прострочену заборгованість відсоткам за період відповідний збільшеному терміну позовної давності встановленого п. 5.5 Умов, з 05.10.2010 р. по 05.10.2015 р. за наступним розрахунком: сума простроченої заборгованості по кредиту * розмір% ставки в день * кількість днів прострочення/100. Так, строк прострочення за тілом кредиту за період 30.12.2005 р. по 05.10.2015 р. становить 1825 днів, розмір простроченої заборгованості складає 6420,59 грн., розмір % ставки в день дорівнює 0,2 %, а отже, сума заборгованості по відсоткам згідно розрахунку складає: 6420,59 грн.*0,2 %* 1825 днів прострочення/100= 23435,15 грн. Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВСУ від 02 грудня 2015 року по справі № 6-249цс15 та від 29 червня 2016 року № 6-1188цс16, зазначивши: «Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

В засідання апеляційного суду сторони не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника Банку надійшло клопотання розглядати справу у його відсутність.

Відповідно до статті 305 ЦПК України неявка в судове засідання сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Тому апеляційний суд розглядає справу у відсутність представника Банку та відповідача ОСОБА_2

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи і, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що воно ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що, між банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DNН4КР30900037 від 30 грудня 2005 року, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 14396,20 грн. на термін до 28 грудня 2007 року.

Згідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно положень статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

На підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до частини 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Звертаючись в суд з позовом про стягнення кредитної заборгованості, Банк посилався на те, що відповідач належним чином не виконував кредитні зобов'язання, у зв'язку з чим згідно розрахунку заборгованості за договором № DNН4КР30900037 від 30 грудня 2005 року станом на 24 вересня 2015 року утворилась заборгованість у сумі 125609,52 грн., що складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 6420,59 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 37476,41 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань в розмірі 81712,52 грн. Від цієї суми заборгованості віднімається сума, у розмірі, 17967,48 грн., яка була задоволена судовим наказом Мар'їнського районного суду Донецької області від 12 серпня 2009 року з ОСОБА_2 на користь позивача ПАТ КБ «Приватбанк», різниця становить - 107642,04 грн. Відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг штрафи становлять: штраф (фіксована частина) в розмірі 500 грн. та штрафу (процентна складова) в розмірі 5382,10 грн. Отже, заборгованість становить 113524,14 грн.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Банком пропущений строк для пред'явлення позову. Тому підстав для стягнення будь якої суми не має.

Вказаний висновок суду першої інстанції є правильним.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення.

На аркуші справи 68 є заперечення відповідача по справі ОСОБА_2, в якому він ставить питання про застосування позовної давності.

Статтею 256 ЦК України визначено що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним законодавством передбачено два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

За кредитним договором, яким встановлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

Верховний суд України у постанові від 19 березня 2014 року по справі № 6-20цс14, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, дійшов висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 3 червня 2015 р. у справі № 6-31цс15).

Банком надані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, які не містять підпису відповідача.

Цивільне законодавство чітко визначило позицію щодо зміни тривалості позовної давності. Так нормою ст. 259 Цивільного Кодексу України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Але, у заяві позичальника від 30 грудня 2005 року не має домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року (№ 6-38753св13) та від 18 грудня 2013 року (№ 6-40942св13), які надані Верховному Суду України як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права в подібних правовідносинах.

Відповідно до частини 1 статті 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У зв'язку із цим такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 30 грудня 2005 року.

В позовній заяві зазначено, що 12 серпня 2009 року набрав чинності судовий наказ Мар'їнського районного суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 17967,48 грн. Даний наказ було видано за заявою ПАТ «КБ «Приватбанк». Отже строк позовної давності було перервано. Та з 12 серпня 2009 року перебіг строку позовної давності почався заново. З цього періоду відповідач не сплачував жодного платежу у погашення заборгованості. Таким чином право у позивача, враховуючи загальний строк позовної давності у три роки, на звернення до суду з вимогою стягнення заборгованості закінчилось у серпні 2012 року.

Навіть, якщо взяти до уваги п'ятирічний строк позовної давності, то він закінчився у вересні 2014 року. Позовна заява надійшла до суду 9 жовтня 2015 року. Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі і правильно відмовив у їх задоволенні.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не застосував правові позиції Верховного Суду України є безпідставними і не відповідають дійсності.

Доводи скарги про те, що суд мав стягнути на користь Банку проценти за користування кредитом в межах строку позовної давності не ґрунтуються на законі.

Усі доводи скарги були предметом дослідження суду першої інстанції і правильно визнані необґрунтованими. Вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Тому рішення суду є законним і підстав для його скасування не має.

Керуючись ст.ст. 303-315 ЦПК України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» - відхилити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду від 13 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з часу її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Судді: