Рішення № 62890006, 15.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4667/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сєвєрова Є. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі :

головуючого - судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Дрішлюка А.І., Процик М.В.,

при секретарі - Гамарц Т.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі у власність,

в с т а н о в и л а:

ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 та просило в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 54150 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру №72, що знаходиться за адресою: м. Одеса вул. Висоцького, будинок 11 «А» загальною площею 34,4 кв.м. шляхом визнання права власності на нього, посилаючись на невиконання відповідачем умов кредитного договору.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21.03.2016 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

У апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити їх позов.

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга ПАТ «Дельта Банк» підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 01.08.2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №0101/0908/71-208, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 48900 дол. США з розрахунку 11,9 % річних на строк по 31.08.2038 року (а.с. 6-14).

На забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_2 за договором іпотеки від 01.08.2008 року передала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 15-18).

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, у звязку з чим станом на 28.07.2015 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі 54150 дол. США, що еквівалентно 1194 681,84 грн., з яких тіло кредиту складає 47211,03 дол. США (що еквівалентно 1041582,87 грн.), відсотки - 6939,40 дол. США, що еквівалентно 153098,97 грн. (а.с. 20).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів переходу права вимоги від АТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк».

Проте погодитися із таким висновком суду неможна, оскільки до нього суд прийшов, неповно зясував обставин справи.

Так, відповідно до ч.4ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В порушення таких вимог судом першої інстанції не розяснено позивачу про необхідність надання доказів на підтвердження переходу права вимоги, що призвело до невірного обґрунтування рішення суду.

Водночас, з договору купівлі продажу прав вимоги від 25.05.2012 року вбачається, що між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір, за яким покупець купив право вимоги, договір посвідчений нотаріально, і відповідно до витягу із додатку №1 до договору предметом покупки є право вимоги за договором 1501/0808/71-157, договір іпотеки 1501/0808/157-Z-1, що підтверджено актом приймання - передачі (а.с.57-61,62), що свідчить про те, що така підстава не могла бути мотивом для відмови у задоволенні позову.

Разом із тим слід погодитися із висновком про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку») (правова позиція у справах №6-1685цс16; № 6-2457цс16).

З договору іпотеки, укладеного між сторонами, вбачається, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене в п.12.3.1 та п.12.3.2 цього Договору (п.п.12-12.3 договору).

Відповідно до п.12.3.1 задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п.12.3 Договору (а.с.17).

Отже, за наявності таких умов договору звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності унеможливлене, оскільки передбачає іншу процедуру, зокрема реалізацію договору у позасудовому порядку.

Окрім того, позивач не надав доказів унеможливлення реалізації договору у позасудовому порядку, не надав відомостей про оцінку майна, що також є перешкодою для задоволення вимог.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову, проте шляхом невірного правового обґрунтування, тому рішення суду підлягає зміні в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову, в решті рішення залишається без змін.

Керуючись ст.ст.304,п.3ч.1ст.307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2016 року змінити в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову, в решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: