Постанова № 62885913, 14.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2016 р. Справа № 922/2833/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - Тобота Ю.А. довіреність № 270 від 18.05.2016 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2788 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 04.10.16 р. у справі № 922/2833/16

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО", м. Київ

до Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 3", м. Харків

про стягнення 10407,59 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 3" - 10407,59 грн. та витрати зі сплати судового збору. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Приватне акціонерне товариство "СК "ВУСО" на виконання вимог статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, здійснило виплату страхового відшкодування транспортного засобу, а саме: автомобіля марки Ford Fiesta, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартість відновлювального ремонту якого склала 10407,59 грн. та набуло права вимоги на підставі вищезазначених правових норм до особи, відповідальної за завдані збитки, тобто відповідача за даним спором.

22.09.2016 р. до суду звернувся відповідач з заявою, в якій просить залучити до участі у справі ОСОБА_3, як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, посилаючись на те, що зазначена особа перебувала під час скоєння ДТП у трудових відносинах з КП "Тролейбусне депо № 3" та визнана судом винною у скоєнні ДТП.

Суд першої інстанції розглянувши заяву відповідача про залучення до участі у справі ОСОБА_3, як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відмовив в її задоволенні.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.10.2016 р. у справі № 922/2833/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 3" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" суму коштів в розмірі 10407,59 грн. та судовий збір в розмірі 1378,00 грн.

Рішення мотивоване з тих підстав, що вимоги позивача про стягнення з КП "Тролейбусне депо № 3" майнової шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, (в порядку регресу) в розмірі 10407,59 грн. підлягають задоволенню, оскільки, відповідач не надав доказів сплати заподіяної шкоди, та ін.

Комунальне підприємство "Тролейбусне депо № 3" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилося, звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду скасувати та відмовити позивачеві у задоволенні його вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивачем не надано звіту незалежного оцінювача про розмір збитків від ДТП як доказ, що підтверджує розмір страхового відшкодування, також зазначив, суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність обґрунтованого розрахунку суми, що стягується позивачем і зазначеного доказу не витребував, та ін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Позивач у призначене судове засідання не з'явився.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 27.07.2015 р. між Приватним акціонерним товариством "СК "ВУСО" (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 1995557-02-21-01 (далі - договір), відповідно до якого страховик прийняв під страховий захист транспортний засіб страхувальника, а саме автомобіль марки Ford Fiesta, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

30.12.2015 р. у м. Харкові по вул. Академіка Проскури 3/4 сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю застрахованого транспортного засобу під керуванням ОСОБА_5 та тролейбусу Rосаг, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить Комунальному підприємству Тролейбусне депо № 3, під керуванням ОСОБА_3. В результаті ДТП застрахований в ПАТ "СК "ВУСО" автомобіль отримав механічні ушкодження.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 27.01.2016 р., у справі № 640/905/16-п винним у вчиненні зазначеної ДТП визнано водія ОСОБА_3 та відповідно до ст. 124 КУпАП застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340,00 грн.

31.12.2015 р. ОСОБА_4 подано до ПАТ "СК ВУСО" заяву про виплату страхового відшкодування (а. с. 18-19).

Відповідно до рахунку-фактури № ЗиФ-0292462 від 05.01.2016 р. вартість відновлювального ремонту застрахованого в ПАТ "СК "ВУСО" автомобіля склала 10407,59 грн.

Факт зазначеної ДТП визнано ПАТ "СК "ВУСО" страховим випадком.

Згідно з п. 4.1.1 договору страхування, одним із страхових випадків, визначається подія, у разі якої внаслідок ДТП завдано шкоду автомобілю страхувальника.

Згідно з п. 5.2 договору, розмір страхового відшкодування визначається страховиком, виходячи із суми заподіяного в результаті настання страхового випадку матеріального збитку, але не більше розміру страхової суми. А підставою для виплати страхового відшкодування є рахунок станції технічного обслуговування, рекомендованої страховиком.

Відповідно до наданого СТО рахунку від 05.01.2016 р. № ЗиФ-0292462 та умов договору страхування, ПАТ "СК "ВУСО" сплатило на рахунок СТО суму страхового відшкодування, що становить вартість відновлювального ремонту, у розмірі 10407,59 грн. (а. с. 22), що підтверджується платіжним дорученням № 519 від 15.01.2016 (а. с. 32).

Виплата страхового відшкодування здійснена ПАТ "СК "ВУСО" у відповідності до ст. 25 Закону України "Про страхування" на підставі заяви страхувальника від 31.12.2015 р., страхового акту № 178-02 від 15.01.2016 р.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику позивач набув право регресу до винної у ДТП особи відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування".

Таким чином, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування ОСОБА_4, ПАТ "СК "ВУСО" набуває право регресу до ОСОБА_3, як винної особи у ДТП, який знаходився у трудових відносинах з КП "Тролейбусне депо № 3" на посаді водія тролейбуса та під час ДТП виконував трудові обов'язки, тому відповідач - КП "Тролейбусне депо №3" зобов'язаний відшкодувати шкоду завдану своїм працівником у розмірі 10407,59 грн.

Позивач направив на адресу відповідача претензію № 3831 від 06.07.2016 з проханням відшкодувати збитки (а. с. 24), але відповідач виплату страхового відшкодування не здійснив.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що вимоги позивача про стягнення з КП "Тролейбусне депо № 3" майнової шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, (в порядку регресу) в розмірі 10407,59 грн. підлягають задоволенню, оскільки, відповідач не надав доказів сплати заподіяної шкоди, та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Таким чином, після виплати страхового відшкодування у позивача виникає право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з частиною першою статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

За змістом статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Згідно з частинами четвертою і вісімнадцятою статті 9 Закону України «Про страхування» розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством, а франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Сторонами договору добровільного страхування наземного транспорту досягнуто згоди, що розмір збитку визначається на підставі рахунку СТО. (п. 5.2.)

Крім того, листом від 19.07.2011 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Як вже зазначено вище, відповідно до рахунку-фактури № ЗиФ-0292462 від 05.01.2016 р. вартість відновлювального ремонту застрахованого в ПАТ "СК "ВУСО" автомобіля склала 10407,59 грн. Факт зазначеної виплати підтверджується платіжним дорученням № 519 від 15.01.2016 р. (а. с. 32)

Отже, наявність рахунку-фактури СТО та платіжного доручення № 519 від 15.01.2016 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Матеріалами справи також підтверджено наявність трудових відносин між КП "Спецкомунтранс" та ОСОБА_3, який працював водієм на підприємстві на момент дорожньо-транспортної пригоди.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування ОСОБА_4, ПАТ "СК "ВУСО" набув право регресу до ОСОБА_3, як винної особи у ДТП, який знаходився у трудових відносинах з КП "Тролейбусне депо № 3" на посаді водія тролейбуса та під час ДТП виконував трудові обов'язки, тобто відповідач - КП "Тролейбусне депо № 3" зобов'язаний відшкодувати шкоду завдану своїм працівником у розмірі 10407,59 грн.

Як свідчать матеріали справи позивач направив на адресу відповідача претензію № 3831 від 06.07.2016 з проханням відшкодувати збитки (а. с. 24), але відповідач виплати відшкодування завданих збитків не здійснив.

На підставі ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З матеріалів справи вбачається, що тролейбус, "Rосаг 217 Е", інвентарний номер № НОМЕР_2 згідно з технічним паспортом, знаходився на балансі КП "Тролейбусне депо № 3".

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Таким чином, оскільки винною у скоєнні вищезазначеної ДТП особою завдано матеріальної шкоди страхувальнику позивача, останній правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача шкоди, завданої його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що відмова суду першої інстанції у залученні третьої особи до участі у справі позбавила відповідача у майбутньому захистити свої права, судова колегія вважає ці доводи безпідставними з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки.

Відповідно до п. 1.6 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р., питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та / або обов'язки, або позбавлено певних прав та / або обов'язків у майбутньому.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачає, що фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 04.10.16 р. у справі № 922/2833/16 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.10.16 р. у справі № 922/2833/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Медуниця О.Є.