Рішення № 62885577, 08.11.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.11.2016 Справа № 905/2511/16 Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Європейська Морська ОСОБА_1ПОІНТ»доПублічного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів» проcтягнення 277469,30грн.за участю представників:

від позивачаОСОБА_2 - представник за довіреністю;від відповідачаОСОБА_3 - представник за довіреністю.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська Морська ОСОБА_1 «С.ПОІНТ» до Публічного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металів» про стягнення основного боргу у розмірі 162305,06грн., пеню відповідно до п.9.2. договору у розмірі 27614,10грн., збитків від інфляції у розмірі 7190,53грн., 3% річних у розмірі 2187,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором №14105 від 19.01.2015 щодо здійснення своєчасної оплати вартості поставленого товару.

На підтвердження вищезазначених обставин, позивач надає належним чином засвідчені копії наступних документів: договору №14105 від 19.01.2015, специфікацій до договору, додатку №1 від 10.05.2016 до договору, акту звірки взаєморозрахунків, накладних №1 від 02.02.2015 на суму 22378,01грн., №3 від 27.01.2015 на суму 8169,74грн., №1 від 02.03.2015 на суму 31920,00грн., №6 від 29.01.2015 на суму 49737,19грн., №7 від 29.04.2015 на суму 1147,01грн., №5 від 18.05.2015 на суму 59520,00грн., №6 від 15.06.2015 на суму 59520,00грн., №10 від 26.06.2015 на суму 92,00грн., №4 від 14.07.2015 на суму 4739,04грн., №9 від 28.08.2015 на суму 12617,28грн., №7 від 20.10.2015 на суму 14880,00грн., №4 від 12.11.2015 на суму 29996,40грн., №5 від 12.11.2015 на суму 1707,60грн., №6 від 12.11.2015 на суму 110880,00грн., №7 від 12.11.2015 на суму 9079,20грн., №5 від 11.12.2015 на суму 457,20грн., №2 від 13.01.2016 на суму 218322,00грн., №9 від 26.01.2016 на суму 6021,60грн., №2 від 02.02.2016 на суму 352,60грн., №22003 від 12.05.2016 на суму 218322,00грн., претензії.

17.10.2016 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська Морська ОСОБА_1ПОІНТ» просить стягнути з Публічного акціонерного товариства «Завод по обробці кольорових металлів» основной борг у розмірі 162305,06грн., втрати від інфляції у розмірі 6513,05грн., відсотки згідно з п.9.2. договору у розмірі 108651,19грн. та просить, приймаючи рішення, суд здійснити стягнення відсотків з боржника з врахуванням усього часу прострочення платежу, який буде існувати на момент винесення рішення.

Вказана заява мотивована тим, що відповідачем досі не сплачена сума заборгованості, тому позивач донараховує інфляційні втрати та здійснює перерахунок відсотків згідно п.9.2. договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Зі змісту заяви про уточнення позовних вимог судом вбачається, що позивач просить саме збільшити розмір позовних вимог.

Перевіривши підстави та вимоги заяви про збільшення позовних вимог та порядок дотримання позивачем вимог про направлення вказаної заяви відповідачу, суд частково приймає до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.

Подальший розгляд справи здійснюється в межах вимог про стягнення основного боргу у розмірі 162305,06грн., втрат від інфляції у розмірі 6513,05грн., відсотків згідно з п.9.2. договору у розмірі 108651,19грн. Вимоги позивача про здійснення стягнення відсотків з боржника з урахуванням усього часу прострочення платежу, яке буде існувати на момент винесення рішення, судом не приймається, оскільки не відповідає вимогам передбаченим ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, так як ціну позову вказує позивач.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.10.2016 строк розгляду справи на підставі ст.69 господарського процесуального кодексу України продовжений на 15 днів.

20.09.2016 та 18.10.2016 у судових засіданнях на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалася перерва.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та посилається на те, що вимоги позивача про стягнення пені не ґрунтуються на договорі, оскільки договором не передбачена можливість стягнення з відповідача пені, а п.9.2. договору передбачає сплату відсотків. Окрім того, нарахування позивачем відсотків суперечить приписам ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки договором вже передбачено нарахування відсотків відповідачу. Також, відповідач зазначив, що позивачем арифметично невірно визначена сума інфляційних втрат. Разом з відзивом на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст.233 Господарського процесуального кодексу України. Вказане клопотання відповідач обґрунтовує тим, що позивачу не завдано збитків. Відповідач зазначає, що з моменту укладення договору суттєво змінилися обставини господарювання та економічне - фінансове становище суб'єктів господарювання на ринку. У зв'язку з тим, що м.Бахмут знаходить в зоні АТО, обсяги постачання сировини знизилися майже на 80%, що відповідно відобразилося на отримуваних доходах, підприємство втратило основних постачальників сировини та більшу частку споживачів. Додатково на фінансово - економічне становище підприємства вплинуло різке зростання курсу іноземних валют до гривні. Також, відповідач зазначив, що позивачем невірно нараховано та заявлено до стягнення відсотки на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України не від простроченої суми, а від всієї суми поставленого товару за договором. На думку відповідача, при укладені договору між сторонами не дотриманий принцип розумності, тому вказаний договір може бути визнаний недійсним в частині п. 9.2 договору за ініціативою суду. Окрім того, навіть якщо договір визнаний і дійсним, то все - одно розмір процентів, нарахованих позивачем є арифметично невірним. Також, відповідач повторно заявляє клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, вислухавши пояснення сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

19.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейська Морська ОСОБА_1ПОІНТ" (продавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Артемівський завод по обробці кольорових металів" (покупець, відповідач) підписаний договір купівлі - продажу №14105 (далі Договір).

10.05.2016 сторонами підписана додаткова угода до договору, відповідно до якої у зв'язку із зміною назви міста, вулиці (Рішення 72 сесії 6 скликання Артемівської міської ради від 23.09.2015 №6/72-1287), змінено найменування Покупця на Публічне акціонерне товариство "Завод по обробці кольорових металів".

За умовами вказаного договору Продавець зобовязується передати у власність Покупцю допоміжні матеріали, іменовані далі "товар", а Покупець зобовязується прийняти товар і оплатити його (п.1.1. Договору). Найменування товару, його асортимент, ТУ або ГОСТ, кількість, ціна, умови постачання і загальна вартість узгоджується сторонами в специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору (п.1.2. Договору).

Розділом 8 Договору встановлені умови розрахунку за товар, а саме валюта розрахунків - гривня України. Розрахунки за товари, що поставляються, проводяться між Продавцем та Покупцем в безготівковому порядку перерахуванням грошових коштів на рахунок Продавця. Форма розрахунків узгоджується в специфікаціях.

Пунктом 12.5. Договору передбачено, що останній вступає в закону силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2016 року.

Належним чином засвідчена копія договору №14105 від 19.01.2015 підписана сторонами та наявна в матеріалах справи.

Між сторонами підписані специфікації до Договору №1 1/2016 від 20.01.2016 на суму 6021,60грн., №2 від 20.01.2015 на суму 24801,10грн., №2/2016 від 02.02.2016 на суму846,24грн., №3 від 23.02.2015 на суму 31920,00грн., №4 від 17.04.2015 на суму 49737,19грн., №5 від 29.04.2015 на суму 1147,01грн., №6 від 13.05.2015 на суму 59520,00грн., №7 від 08.06.2015 на суму 59520,00грн., №8 від 23.06.2015 на суму 192,00грн., №9 від 08.07.2015 на суму 4739,04грн., №10 від 11.08.2015 на сум 12617,28грн., №11 від 13.10.2015 на суму 14880,00грн., №12 від 28.10.2015 на суму 29996,40грн., №13 від 29.10.2015 на суму 1707,60грн., №1 від 29.10.2015 на суму 110880,00грн., №15 від 09.11.2015 на суму 218322,00грн., №16 від 11.11.2015 на суму 9079,20грн., №17 від 10.12.2015 на суму 457,20грн. За умовами вказаних специфікацій умови оплати:100% оплата протягом 30 календарних днів після надходження товару на склад покупця.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

На виконання умов договору, позивачем поставлений відповідачу товар за накладними №1 від 02.02.2015 на суму 22378,01грн. (строк оплати 04.03.2015), №3 від 27.01.2015 на суму 8169,74грн. (строк оплати 26.02.2015), №1 від 02.03.2015 на суму 31920,00грн.( строк оплати 01.04.2015), №6 від 29.01.2015 на суму 49737,19грн.(строк оплати 28.02.2015 - не банківський день, переноситься на 02.03.2015), №7 від 29.04.2015 на суму 1147,01грн. (строк оплати 29.05.2015), №5 від 18.05.2015 на суму 59520,00грн. (строк оплати 17.06.2015), №6 від 15.06.2015 на суму 59520,00грн. (строк оплати 15.07.2015), №10 від 26.06.2015 на суму 92,00грн. (строк оплати 26.07.2015 - не банківський день, переноситься на 27.07.2015), №4 від 14.07.2015 на суму 4739,04грн. (строк оплати 13.08.2015), №9 від 28.08.2015 на суму 12617,28грн. (строк оплати 27.09.2015 - не банківський день, переноситься на 28.09.2015), №7 від 20.10.2015 на суму 14880,00грн. (строк оплати 19.11.2015), №4 від 12.11.2015 на суму 29996,40грн. (строк оплати 12.12.2015 - не банківський день, переноситься на 14.12.2015), №5 від 12.11.2015 на суму 1707,60грн. (строк оплати 12.12.2015 - не банківський день, переноситься на 14.12.2015), №6 від 12.11.2015 на суму 110880,00грн. (строк оплати 12.12.2015 - не банківський день, переноситься на 14.12.2015), №7 від 12.11.2015 на суму 9079,20грн. (строк оплати 12.12.2015 - не банківський день, переноситься на 14.12.2015), №5 від 11.12.2015 на суму 457,20грн. (строк оплати 10.01.2016 - не банківський день, переноситься на 11.01.2016), №2 від 13.01.2016 на суму 218322,00грн. (строк оплати 19.02.2016), №9 від 26.01.2016 на суму 6021,60(строк оплати 25.02.2016)грн., №2 від 02.02.2016 на суму 352,60грн. (строк оплати 03.03.2016). Отже, позивачем поставлений товар відповідачу на загальну суму - 642130,51грн.

Відповідачем отримано товар за вказаними документами та підписано вищезазначені накладні без будь-яких зауважень та заперечень.

Проте, як зазначає позивач, відповідачем відповідно до накладної серії 22003 №1 від 12.05.2016 повернуто частину товару на суму 218322,00грн., а товар на суму 261503,45грн. оплачено відповідачем. Отже, відповідач не розрахувався за товар на суму 162305,06грн.

Окрім того, сторонами підписаний акт звірки взаєморозрахунків станом на 06.06.2016, відповідно до якого заборгованість відповідача становить 162305,06грн. Відповідач наявність вказаної заборгованості належними доказами не спростовує, розмір заборгованості не заперечує.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлена претензія про стягнення основного боргу у розмірі 162305,06грн., проте остання залишена без відповіді та виконання.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується наявність основного боргу у розмірі 162305,06грн. у відповідача перед позивачем. Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.9.2. Договору за порушення терміну оплати за товар Покупець сплачує Продавцю відсотки у розмірі 0,5% від вартості поставленого товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.

Під час розгляду справи, судом з»ясовувалась позиція позивача щодо правової природи відсотків погоджених сторонами в п. 9.2 договору, оскільки в позовній заяві вказані відсотків заявлені до стягнення як пеня, в заяві про збільшення позовних вимог, позивач просить відсотки на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України. В судовому засіданні 08.11.2016, позивач визначив вказані вимоги як неустойку передбачену ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідач вважає, що вказаний пункт договору, суд повинен визнати недійсним, враховуючи положення ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки він суперечить принципу розумності.

Дослідивши зміст пункт 9.2 договору, суд приходить до висновку про наступне.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. (ст. 546 Цивільного кодексу України). Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Частини 2 та 3 цієї статті дають такі визначення штрафу та пені: - штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання; - пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Проте визначення неустойки, штрафу, пені Господарський кодекс України не містить, як і не містить чітке їх розмежування. Лише в ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України вказано, що розмір штрафних санкцій може бути встановлено договором:

- у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання;

- у певній, визначеній грошовій сумі;

- у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання;

- у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Отже, при застосуванні штрафних санкцій у господарських відносинах слід виходити із визначень, наведених у ст. 549 Цивільного кодексу України з урахуванням таких особливостей, передбачених нормами Господарського кодексу України:

- неустойка (штраф, пеня) може бути лише грошовою сумою і не може бути іншим майном;

- пеня, як і штраф може застосовуватися за неналежне виконання як грошових, так і негрошових зобовязань;

- одночасне стягнення штрафу та пені за неналежне виконання зобовязання не заборонено;

- штрафні санкції також можуть визначатися у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Проте згідно з ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Так, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань".

Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, при застосуванні пені за прострочення виконання грошового зобовязання необхідно враховувати, що її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Дослідивши зміст п. 9.2 договору, суд приходить до висновку, що він не суперечить нормам чинного законодавства, оскільки сторони за власною ініціативою погодили положення про відповідальність у разі порушення господарських зобов»язань у вигляді відсотків та розмір такої відповідальності. Щодо порядку нарахування відсотків, то суд вважає, що положеннями чинного законодавства не встановлено обов»язковість погодження порядку нарахування відсотків за порушення грошового зобов»язання, оскільки такий порядок визначений в вищевказаних нормах Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань". За таких обставин, судом відхиляються доводи відповідача про те, що вказаний пункт не відповідає положенням ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки п. 9.5 договору не врегульовані положення про річні відсотки від простроченої суми та порушує принцип розумності.

Разом з тим, судом не приймається посилання позивача на те, що відсотки повинні нараховуватись на суму поставки, оскільки відповідно до вказаних вище норм чинного законодавства у разі порушення грошових зобов»язань, відповідальність у вигляді неустойки нараховується від суми простроченого платежу та з наступного дня після останнього дня, в якому зобов»язання повинно було бути виконано боржником.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобовязання мало бути виконано.

Отже, максимальний строк, за який можна нараховувати пеню, якщо інше не передбачено договором, складає шість місяців.

Згідно зі ст.613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Судом перевірений розрахунок неустойки здійснений за період з 04.03.2016 по 14.08.2016 наданий позивачем та визнаний не вірним, оскільки позивачем здійснений розрахунок пені не з дати виникнення боргу.

Під час розрахунку пені, суд виходить з того, що позивачем та відповідачем не надані належні докази на підтвердження здійснення відповідачем оплати із зазначенням номеру видаткової накладної, по якій здійснений платіж. Отже, суд враховує здійснені відповідачем оплати в рахунок попередніх сум заборгованості. Товар отриманий по видатковій накладній від 13.01.2016 №2 був повернутий відповідачем позивачу. За таких обставин, судом здійснений власний розрахунок суми неустойки виходячи із суми заборгованості у розмірі 162305,06 грн., яка виникла по видатковим накладним: №7 від 20.10.2015 на суму 3316,82грн. (строк оплати 19.11.2015), №4 від 12.11.2015 на суму 29996,40грн. (строк оплати 12.12.2015 - не банківський день, переноситься на 14.12.2015), №5 від 12.11.2015 на суму 1707,60грн. (строк оплати 12.12.2015 - не банківський день, переноситься на 14.12.2015), №6 від 12.11.2015 на суму 110880,00грн. (строк оплати 12.12.2015 - не банківський день, переноситься на 14.12.2015), №7 від 12.11.2015 на суму 9079,20грн. (строк оплати 12.12.2015 - не банківський день, переноситься на 14.12.2015), №5 від 11.12.2015 на суму 457,20грн. (строк оплати 10.01.2016 - не банківський день, переноситься на 11.01.2016), №9 від 26.01.2016 на суму 6021,60(строк оплати 25.02.2016)грн., №2 від 02.02.2016 на суму 352,60грн. (строк оплати 03.03.2016), а також виходячи із періоду, який визначений позивачем та подвійної облікової ставки НБУ.

За розрахунком суду: відповідно до накладної №7 від 20.10.2015 на суму 3316,82грн. (оплата товару на суму 261503,45 грн. зараховано в рахунок попередніх поставок) за період з 04.03.2016 по 21.04.2016 (облікова ставка НБУ 22%, 38 днів прострочення) у розмірі 151,52грн., за період з 22.04.2016 по 20.05.2016 (облікова ставка НБУ 19%, 40 днів прострочення) у розмірі 137,75грн.; відповідно до накладних №№4, 5, 6, 7 від 12.11.2015 на суму 151663,20грн. за період з 04.03.2016 по 21.04.2016 (облікова ставка НБУ 22%, 38 днів прострочення) у розмірі 6928,44грн., за період з 22.04.2016 по 26.05.2016 (облікова ставка НБУ 19%, 46 днів прострочення) у розмірі 7243,37грн., за період з 27.05.2016 по 15.06.2016 (облікова ставка НБУ 18%, 20 днів прострочення) у розмірі 2983,54грн., відповідно до накладної №5 від 11.12.2015 на суму 457,20грн. за період з 04.03.2016 по 21.04.2016 (облікова ставка НБУ 22%, 38 днів прострочення) у розмірі 20,89грн., за період з 22.04.2016 по 26.05.2016 (облікова ставка НБУ 19%, 46 днів прострочення) у розмірі 21,84грн., за період з 27.05.2016 по 23.06.2016 (облікова ставка НБУ 18%, 28 днів прострочення) у розмірі 12,59грн., за період з 24.06.2016 по 12.07.2016 (облікова ставка НБУ 16,5%, 19 днів прострочення) у розмірі 7,83грн.; відповідно до накладної №9 від 26.01.2016 на суму 6021,60грн. за період з 04.03.2016 по 21.04.2016 (облікова ставка НБУ 22%, 38 днів прострочення) у розмірі 275,09грн., за період з 22.04.2016 по 26.05.2016 (облікова ставка НБУ 19%, 46 днів прострочення) у розмірі 287,59грн., за період з 27.05.2016 по 23.06.2016 (облікова ставка НБУ 18%, 28 днів прострочення) у розмірі 165,84грн., за період з 24.06.2016 по 12.07.2016 (облікова ставка НБУ 16,5%, 19 днів прострочення) у розмірі 190,03грн., за період з 29.07.2016 по 14.08.2016 (облікова ставка НБУ 15,5%, 17 днів прострочення) у розмірі 86,70грн.; відповідно до накладної №2 від 02.02.2016 на суму 846,24грн. за період з 04.04.2016 по 21.04.2016 (облікова ставка НБУ 22%, 7 днів прострочення) у розмірі 7,12грн., за період з 22.04.2016 по 26.05.2016 (облікова ставка НБУ 19%, 46 днів прострочення) у розмірі 40,42грн., за період з 27.05.2016 по 23.06.2016 (облікова ставка НБУ 18%, 28 днів прострочення) у розмірі 23,31грн., за період з 24.06.2016 по 12.07.2016 (облікова ставка НБУ 16,5%, 19 днів прострочення) у розмірі 26,71грн., за період з 29.07.2016 по 14.08.2016 (облікова ставка НБУ 15,5%, 17 днів прострочення) у розмірі 12,18грн. Отже, загальний розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача складає 18622,76грн.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення відсотків підлягають задоволенню частково на суму 18622,76 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання.

За загальним правилом ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка). Проте у господарських відносинах слід застосовувати загальне правило спеціальної норми ч. 1 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка).

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України сторони можуть змінити в договорі це загальне правило та передбачити випадки, коли:- допускається стягнення тільки штрафних санкцій (виключна неустойка);- збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції (штрафна неустойка);- за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції (альтернативна неустойка).

Пунктом 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відтак, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Частина перша статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, а згідно частини другої статті 233 Господарського кодексу України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Законодавець не обмежує право суду на зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій в залежності від стягнення їх на підставі договору чи закону.

Дослідивши обставини справи, вислухавши представників сторін, враховуючи майнові інтереси сторін, ступінь порушення грошового зобовязання, наявність збитків та розмір неустойки, який підлягає стягненню за розрахунком суду, суд відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення суми неустойки.

Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати на суму 162305,06грн. у розмірі 6513,05грн. за період з 04.03.2010 по 14.08.2016.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобовязання, за вимогою кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Судом перевірений розрахунок інфляційних втрат та визнано його арифметично невірним, оскільки позивачем помилково нараховується інфляцію за серпень 2016 року, яка становить 99,70%, що є за природою дефляцією, тобто зменшує суму нарахованих інфляційних втрат. За розрахунком суду, сума інфляційних втрат виявилася більшою, оскільки з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає суми у розмірах, заявлених позивачем, а саме втрати від інфляції у розмірі 6513,05грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: в частині стягнення основного боргу у розмірі 162305,06 грн., відсотків у розмірі 18622,76 грн., збитків від інфляції у розмірі 6513,05 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги вищевикладене суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково.

У звязку із задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючисьст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарськогопроцесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Завод по обробці кольорових металів" (84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Героїв праці, б.42, код ЄДРПОУ 00195452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська Морська ОСОБА_1 "С.ПОІНТ" (65045, м.Одеса, Приморський район,вул.Троїцька, б.39, офіс 11, код ЄДРПОУ 37281859) основний борг у розмірі 162305(сто шістдесят дві тисячі триста п'ять)грн. 06 коп., відсотки згідно п.9.2. договору у розмірі 18622(вісімнадцять тисяч шістсот двадцять дві)грн. 76коп., втрати від інфляції у розмірі 6513(шість тисяч п'ятсот тринадцять)грн. 05коп. та судовий збір у розмірі 2811(дві тисячі вісімсот одинадцять)грн. 61коп.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Дата складення повного рішення: 14.11.2016.

Суддя Д.М. Огороднік