Ухвала суду № 62884971, 16.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2016 року м. Київ К/800/25087/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Вербицької О.В., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача: Мухи С.І.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року

у справі №813/175/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Темпо-Логістик»

до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Темпо-Логістик» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - Інспекція), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 11 січня 2016 року № 0000022201 та № 0000032201.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11 січня 2016 року № 0000022201, № 0000032201.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Письмові заперечення на касаційну скаргу позивач не надсилав, що не перешкоджає розглядові справи.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланові виїзні перевірки позивача, за наслідками яких складено акт перевірки від 30 грудня 2015 року № 7305/2201/38540646, згідно з яким позивачем порушено вимоги підпункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7 458 282, 00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за вересень 2015 року на 340 822,00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем названих норм ґрунтуються на тому, що Товариство безпідставно відобразило наслідки господарських з поставки товарів з ТОВ «Пальмагуртсировина», оскільки, на думку податкового органу, такі операції фактично не відбувались. Роблячи такі висновки відповідач послався на те, що ТОВ «Вейсес», ТОВ «Ідеал Інвест», ТОВ «Варгруп», ТОВ «Домус альянс», ТОВ «Свон флай» не постачали товару ТОВ «Пальмагуртсировина», а відтак останнє не могло їх поставити позивачу.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято повідкові повідомлення-рішення від 11 січня 2016 року:

- № 0000022201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 11 187 423, 00 грн. (основний платіж - 7 458 282, 00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 3 729 141,00 грн.);

- № 0000032201, яким Товариству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 340 822, 00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили із того, що фактична поставка товарів ТОВ «Пальмагуртсировина» позивачу підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія суддів погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Роблячи висновки про обґрунтованість/необґрунтованість заявленої в податковому обліку вигоди дослідженню підлягають господарські операції здійснені між позивачем та його безпосереднім контрагентом.

Законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Пальмагуртсировина» укладено договір поставки товарів.

На підтвердження фактичної поставки товарів (харчові барвники, ароматизатори, згущувачі, пектин, агар тощо) позивачем надано копії видаткових і податкових накладних, висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи харчових ароматизаторів та платіжних доручень.

Також позивач надав суду оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 «Товар на складі», рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» та рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» за квітень-серпень 2015 року.

Крім того, на обґрунтування реальності зазначених вище операцій позивач надав докази реалізації придбаних у ТОВ «Пальмагуртсировина» товарів ПМП ВФ «Панда», ПАТ «Карсберг Україна», ТОВ «Клуб чіпсів», ПАТ «Фірма «Полтавапиво», ТОВ «ФЕС УКР», ТОВ «Малбі Фудс», ТОВ «Інргедія» та багатьом іншим суб'єкта господарювання.

На підставі наведених доказів, оцінка яким судами попередніх інстанцій надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України,суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про фактичне здійснення поставки товарів контрагентом, які використанні позивачем для ведення господарської діяльності.

В касаційній скарзі відповідач посилався на те, що позивачем не представлено жодного документа,який засвідчує походження та виробника придбаного товару, разом з тим, такі документи наявні у матеріалах справи (том 7, а.с 152-250).

Дійсно, згідно з позицією Верховного Суду України, що висловлені в постанові від 24 травня 2016 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 58552326), про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

За змістом позиції, що висловлена у постанові Верховного Суду України від 4 жовтня 2016 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 62126197), податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, які містили відомості про те, що безпосередній контрагент позивача не мав необхідних ресурсів для здійснення поставки товарів, а також докази, які б вказували на фіктивність вказаного суб'єкта господарювання чи підробку первинних документів щодо господарської діяльності позивача з ТОВ «Пальмагуртсировина».

В касаційній скарзі та під час судового розгляду відповідач посилався на те, що ТОВ «Вейсес», ТОВ «Ідеал Інвест», ТОВ «Варгруп», ТОВ «Домус альянс», ТОВ «Свон флай» не постачали товар ТОВ «Пальмагуртсировина» у зв'язку із відсутністю в останніх необхідних ресурсів та у зв'язку із тим, що директор, засновник та головний бухгалтер ТОВ «Домус альянс» заперечив факт підписання документів від імені вказаного суб'єкта господарювання та здійснення господарської діяльності від імені вказаного підприємства.

Разом з тим такі, доводи не можуть бути свідченням не здійснення ТОВ «Пальмагуртсировина» поставки товарів позивачу, оскільки матеріалами справи не підтверджено, що ТОВ «Пальмагуртсировина» мало лише господарські операції із ТОВ «Вейсес», ТОВ «Ідеал Інвест», ТОВ «Варгруп», ТОВ «Домус альянс», ТОВ «Свон флай», і не мало інших контрагентів, як і не містять доказів про те, що безпосередній контрагент позивача декларував придбання товарів (харчові барвники, ароматизатори, згущувачі, пектин, агар тощо) саме від зазначених вище суб'єктів господарювання.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін О.В. Вербицька Н.Є. Маринчак