Ухвала суду № 62884811, 01.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" листопада 2016 р. м. Київ К/800/45222/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року

у справі № 826/2046/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна»

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна») звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (правонаступник - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014 року у справі № 826/2046/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 20.01.2014 року № 0000053720, № 0000063720.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 17.10.2016 року здійснено процесуальне правонаступництво сторін у даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2013 року, відповідачем складено акт від 20.12.2013 року № 1487/40-50/37-20/20027449, яким встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту та від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за серпень 2013 року на суму податку на додану вартість 507 459, 00 грн., за вересень 2013 року на суму податку на додану вартість 125 975, 00 грн.; п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2013 року на суму податку на додану вартість 4 478 355, 00 грн., яке підлягає зменшенню.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.01.2014 року № 0000053720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4 478 355, 00 грн. та застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 239 177, 50 грн.; № 0000063720, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 125 975, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо правомірного формування позивачем податкового кредиту, за результатами здійснення господарських операцій із ФГ «Оксана». Крім того, суд першої інстанції встановив правомірне включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 4 478 355, 00 грн., оскільки з наданих позивачем банківських виписок вбачаються всі необхідні реквізити, які дають змогу ідентифікувати господарські операції щодо яких перераховані кошти.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За вимогами п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 та п. 200.3 при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.4 ст. 200 вказаного Кодексу якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 20.01.2014 року № 0000063720, яким позивачу за вересень 2013 року зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 125 975, 00 грн., став висновок податкового органу щодо безпідставного віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість по постачальнику ФГ «Оксана» у розмірі 125 031, 83 грн. у зв'язку із непідтвердженням факту здійснення господарських операцій із вказаним контрагентом, а також безпідставне включення до складу податкового кредиту за вересень 2013 року незареєстрованої в ЄРПН податкової накладної від 31.08.2013 року № 46, виписаної ТОВ «Еколінія», в результаті чого завищено податковий кредит на суму податку на додану вартість в розмірі 942, 73 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій позивача з його контрагентом ФГ «Оксана», зокрема, копіями договорів, рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, картками аналізу зерна, складськими квитанціями. На час здійснення господарських операцій контрагент позивача був належним чином зареєстрований платником податку на додану вартість.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій обставини у справі щодо порушення податкового законодавства по включенню до складу податкового кредиту сум згідно з незареєстрованою в ЄРПН податковою накладною від 31.08.2013 року № 46, що виписана ТОВ «Еколінія», не встановлювалися.

В свою чергу, встановлення судом першої інстанції обставин щодо неправомірного зменшенню позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2013 року на суму 4 478 355, 00 грн. (податкове повідомлення-рішення від 20.01.2014 року № 0000053720) зроблено з посиланням на належність первинних документів, при цьому не вказуючи їх реквізитів, не конкретизуючи їх суті.

Судом апеляційної інстанції відповідну помилку не виправлено та мотивації щодо вирішення позову у цій частині в судовому рішенні не викладено.

За таких обставин, враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Підставою для скасування судових рішень повністю та направлення справи на новий розгляд є відсутність встановлених у судових рішеннях обставин щодо розміру нарахованих податковим органом сум грошових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій по кожному порушенню окремо та їх зв'язок між собою, що унеможливлює з урахуванням повноважень касаційного суду перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року у справі № 826/2046/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

Т.М.Шипуліна