Постанова № 62884713, 23.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Справа: № 694/1169/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Кравченко Т.М.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 05 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області (далі - відповідач) про:

- визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови 16.08.2016 р. позивачу у призначенні пенсії за віком на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 09.06.2016 р.

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 05 жовтня 2016 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову, так як, на думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст.12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 23.10.1992 р. по 09.10.2004 р. була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, а з 09.10.2004 р. по 18.08.2012 р. за адресою: АДРЕСА_5.

З 18.08.2012 р. позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

У період з 23.07.1985 р. по 28.10.1986 р. позивач проживала у АДРЕСА_6, з 23.10.1992 р. по 09.10.2004 р.: АДРЕСА_7.

З будинкових книг вбачається, що ОСОБА_2 (ОСОБА_2) проживала за адресою: АДРЕСА_8 з 23.07.1985 р. по 28.10.1986 р., а по АДРЕСА_9: з 23.10.1992 р. по 09.10.2004 р. та з 18.08.2012 р. по даний час.

09.08.1986 р. позивачем було зареєстровано шлюб у Звенигородському відділі РАГС Черкаського РУЮ.

ІНФОРМАЦІЯ_6 р. та ІНФОРМАЦІЯ_7 р. позивач народила синів у м. Звенигородка Черкаської області, які спостерігалися в дитячій поліклініці м. Звенигородка з народження і до досягнення певного віку як такі, що проживають за адресою: АДРЕСА_10, а потім по АДРЕСА_9, і з їх медичних карток вбачається, що вони постійно відвідували поліклініку Звенигородської ЦРЛ.

Згідно протоколів № 147 від 31.05.1993 року, № 22 від 15.11.1992 року, № 5-Д від 26.10.1993 року, № 21 від 02.02.1994 року, які зберігаються в архівному відділі Звенигородської РДА, позивач та члени її родини (чоловік і сини) отримали державні посвідчення України як особи, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Їх домашньою адресою вказано: АДРЕСА_5.

Відповідно до витягів з наказів від 10.02.1987 р. № 33-к та від 09.03.1992 р. № 39 у період роботи на Ватутінському хлібокомбінаті позивач перебувала у соціальній відпустці по догляду за дитиною з ІНФОРМАЦІЯ_6 р. по ІНФОРМАЦІЯ_6. та з 09.03.1992 р. по ІНФОРМАЦІЯ_7 р.

09.06.2016 р. позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

16.08.2016 р. листом № 5743/06 позивачу було відмовлено в задоволенні її вимог з тих підстав, що в неї недостатньо часу проживання в зоні радіоекологічного контролю і видане їй посвідчення визнано недійним.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови їй у призначенні пільгової пенсії, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується безперервне проживання позивача понад чотири роки в зоні посиленого радіоекологічного контролю, а тому вона має право на призначення пенсії на пільгових умовах з 09.06.2016 р.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ), «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років (в редакції на час звернення позивача за призначенням пенсії).

У п. 4 ч. 1 ст. 11 Закону № 796-XII закріплено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Відповідно до ст. 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Частинами 1, 3 статті 65 Закону № 796-ХІІ передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Отже, системний аналіз наведених правових норм дозволяє стверджувати, що правовою підставою для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах на підставі ст. 55 Закону № 796-XII є одночасна сукупність наступних обставин: 1) наявність в неї відповідного посвідчення; 2) проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років.

Разом з тим, колегія суддів встановила, що 25.12.1992 р. позивачу було видано посвідчення особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4 серії НОМЕР_1.

Рішенням Комісії Черкаської обласної державної адміністрації з питань видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, від 13.07.2016 р. зазначене посвідчення ОСОБА_2 було визнано недійсним.

Доказів визнання вказаного рішення Комісії протиправним та/або його скасування суду не надано.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку за ст. 55 Закону № 796-XII, а отже, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні такої пенсії, діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених законодавством, і даний адміністративний позов задоволенню не підлягає, що помилково не було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що первинним для захисту права позивача на пенсійне забезпечення в порядку ст. 55 Закону № 796-ХІІ, яке вона вважає порушеним, є встановлення факту її проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років та поновлення дії посвідчення від 25.12.1992 р. серії НОМЕР_1, а отже, звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом є передчасним та, як наслідок, неправильним способом захисту її прав.

Таким чином, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини даної справи та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на це, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області задовольнити, а постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 05 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області - задовольнити.

Постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 05 жовтня 2016 року - скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 23 листопада 2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.