Постанова № 62884693, 17.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5898/16 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Желтобрюх І.Л. та Мамчура Я.С.,

за участю секретаря - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства доходів і зборів України на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним наказ Міністерства доходів і зборів України від 09 березня 2016 року № 21-о в частині підстави звільнення та зобов'язати Міністерство доходів і зборів України у триденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили внести зміни до наказу від 09 березня 2016 року № 21-о, вказавши: «Звільнити 09 березня 2016 року ОСОБА_2 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням Міністерством доходів і зборів України законодавства про працю, ч. 3 ст. 38 КЗпП України»;

- стягнути з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку;

- стягнути з Державного бюджету за рахунок асигнувань Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_2 понесені ним документально підтверджені судові витрати на правову допомогу надану адвокатом в загальній сумі 2480 грн. 40 грн.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2016 року вказаний адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що позивач був звільнений з роботи з дотриманням вимог ст. 38 КЗпП України.

Під час судового засідання представник відповідача підтримала свою апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Позивач в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив суд відмовити у її задоволенні посилаючись на те, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову. Також позивач зазначив, що постанову суду від 20 липня 2016 року необхідно змінити у частині і визначити суму вихідної допомоги.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Міністерства доходів і зборів України задовольнити частково, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2016 року - змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини у новій редакції.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 201 КАС України суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції в разі правильного вирішення по суті справи чи питання, проте із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Суд встановив, що 19 лютого 2016 року ОСОБА_2 звернувся до голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України Насірова Р.М., у якій просив звільнити його із роботи відповідно до ч. 3 ст. 38 КАС України.

Наказом № 21-о від 09 березня 2016 року ОСОБА_2 був звільнений з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України - за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України.

ОСОБА_2 вважає, що Міністерство доходів і зборів України неправомірно з власної ініціативи змінило формулювання причини звільнення, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звертався до відповідача із заявою про звільнення з роботи за власним бажанням.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Згідно з матеріалами справи, наказом Міністерства доходів і зборів України від 28 серпня 2014 року № 2085-о, з урахуванням змін, внесених наказом від 29 серпня 2014 року № 2119-о, ОСОБА_2 був звільнений з роботи із посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України - у зв'язку зі скороченням штатної чисельності, п. 1 ст. 38 КЗпП України.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у справі № 826/14834/14 позивача було, зокрема, поновлено на роботі. Вказана постанова у частині поновлення ОСОБА_2 на посаді була залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року.

Наказом голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України Насірова Р.М. від 21 січня 2016 року № 5-о на виконання вказаного судового рішення позивач був поновлений на посаді з 29 серпня 2014 року.

За твердженням позивача, він не був повідомлений про прийняття наказу від 21 січня 2016 року № 5-о, до роботи фактично не допущений, середню заробітну плату за січень та лютий 2016 року не отримував.

Також ОСОБА_2 повідомив суд, що про існування вказаного наказу йому стало відомо 18 лютого 2016 року під час судового засідання у апеляційному суді м. Києва під час розгляду справи № 761/36927/15-ц за його позовом до Державної фіскальної служби України про зобов'язання видати довідку.

З огляду на вказані порушення вимог законодавства про працю, ОСОБА_2 подав заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

У відповідності до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Зазначені норми права вказують на те, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, письмово попередивши про це власника або уповноважений ним орган. У залежності від причин, якими обумовлене звільнення за власним бажанням, настають різні правові наслідки.

Так, якщо підстава для звільнення за власним бажанням пов'язана з тим, що власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, трудовий договір припиняється у строк визначений працівником. Крім того, такий працівник має право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.

Причину звільнення за власним бажанням, за змістом ст. 38 КЗпП України, працівник визначає самостійно та зазначає її у відповідній заяві. Натомість, власник або уповноважений ним орган, у разі невизнання або незгоди із причиною, яка зазначена у заяві про звільнення за власним бажанням, не наділений повноваженнями змінювати підставу розірвання трудового договору.

Як раніше зазначалося, у даному випадку ОСОБА_2 просив звільнити його з роботи за власним бажанням у зв'язку з тим, що Міністерство доходів і зборів України не виконує законодавство про працю.

За результатами розгляду вказаної заяви відповідач видав наказ № 21-о від 09 березня 2016 року про звільнення з роботи за власним бажанням без зазначення підстави розірвання трудового договору.

З огляду на те, що ОСОБА_2 не звертався до відповідача із попередження про розірвання трудового договору за два тижні, а заява від 19 лютого 2016 року містила чітку підставу для звільнення, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Міністерство доходів і зборів України не мало права самостійно змінювати підставу розірвання трудового договору та звільняти позивача з роботи за власним бажанням.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Міністерство доходів і зборів України в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, не надало суду доказів відсутності порушень законодавства про працю у відношенні ОСОБА_2

Так, суд першої інстанції вірно зазначив, що сама по собі копія листа від 21 січня 2016 року № 609/3/99-99-04-02-01-14, згідно якого позивачу був направлений наказ від 21 січня 2016 року № 5-о, не є належним доказом вручення вказаного наказу позивачу. Докази фактичного направлення та вручення ОСОБА_2 вказаного листа у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення про зобов'язання відповідача внести зміни до наказу від 09 березня 2016 року № 21-о та зазначити причину звільнення - за власним бажанням у зв'язку з невиконанням Міністерством доходів і зборів України законодавства про працю, ч. 3 ст. 38 КЗпП України».

У відповідності до ч. 1 ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про стягнення з відповідача коштів.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про стягнення на користь ОСОБА_2 вихідної допомоги, не визначив суму коштів, що підлягає до сплати.

Як вбачається з довідки Державної фіскальної служби України від 15 грудня 2015 року № 1037, розмір середньої заробітної плати позивача за останні два місяці складає 8704 грн. 04 коп.

Таким чином, ОСОБА_2 має право на виплату вихідної допомоги у розмірі 26112 грн. 12 коп. (8704 грн. 04 коп. х 3).

З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним змінити постанову суду від 20 липня 2016 року та зазначити суму коштів, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ч. 1 ст. 44 КЗпП України

Доводи апеляційної скарги Міністерства доходів і зборів України не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 20 липня 2016 року, та не можуть бути підставами для її скасування. Разом з тим, внаслідок помилкового застосування судом першої інстанції п. 4 ч. 2 ст. 162 КАС України, апеляційну скаргу Міністерства доходів і зборів України слід задовольнити частково, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2016 року - змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини у новій редакції

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства доходів і зборів України - задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2016 року - змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини у наступній редакції:

«Стягнути з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі 26112 (двадцять шість тисяч сто дванадцять) грн. 12 (дванадцять) коп.».

У іншій частині постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді І.Л. Желтобрюх

Я.С. Мамчур

Постанова складена у повному обсязі 22 листопада 2016 року.

Головуючий суддя Горяйнов А.М.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Мамчур Я.С