Ухвала суду № 62884581, 17.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 751/8599/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Косач І.А. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Оксененка О.М.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу Чернігівського міського центру зайнятості на постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 29 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Чернігівського міського центру зайнятості, треті особи: Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Публічне акціонерне товариство «Будівельна компанія «Домобудівник» про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 29 вересня 2016 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Третьою особою - Чернігівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України також подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 29 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Чернігівського міського центру зайнятості, треті особи: Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Публічне акціонерне товариство «Будівельна компанія «Домобудівник» про зобов'язання вчинити дії - повернуто особі, яка її подала (а.с. 117).

Вказану ухвалу прийнято у зв'язку із тим, що апелянтом не виконано вимоги ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року, а саме - не надано документ про сплату судового збору.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_3 з 10.02.2015 працювала у ПАТ «БК «Домобудівник» на посаді бухгалтера та з 01.03.2016 звільнена з займаної посади Наказом №21-к від 01.03.2016 за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штатів, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.52-53).

Згідно довідки про доходи та податки, виданої ПАТ «БК «Домобудівник» 11.08.2016 №65, за період роботи позивача на підприємстві, кожного місяця з заробітної плати утримувались єдиний соціальний внесок та податок на доходи (а.с. 9).

02 березня 2016 року позивачу надано статус безробітного та розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

12 серпня 2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про зарахування до страхового стажу періоду роботи в ПАТ «БК «Домобудівник» з 01.07.2015 по 01.03.2016, та призначення допомоги по безробіттю з 03.03.2016 на підставі частини першої ст. 22 та ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» у розмірі 70 % його середньої заробітної плати (доходу) за останнім місцем роботи та виплатити її з врахуванням вже виплачених сум (а.с. 10-11).

Листом Чернігівський міський центр зайнятості населення за №05/3010 від 22.08.2016, повідомив позивача про відмову у зарахуванні вищезазначеного страхового стажу та призначенні допомоги по безробіттю на підставі частини першої ст. 22 та ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з підстав несплати нею та роботодавцем страхових внесків (а.с. 12).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки під час роботи ОСОБА_3 у ПАТ «БК «Домобудівник» з лютого 2015 року по березень 2016 року, з її заробітної плати роботодавцем відраховувались страхові внески в повному обсязі, однак ці внески роботодавець своєчасно в установленому порядку до бюджету не перерахував, при цьому несплата підприємством страхових внесків, які роботодавець попередньо відрахував із заробітної плати працівника, не може бути підставою для позбавлення його права на отримання соціальних гарантій, оскільки це призведе до порушення принципу рівності особи перед законом, відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-III (далі - Закон №1533-III), яким, зокрема, визначаються умови призначення, тривалість та розмір допомоги по безробіттю.

Згідно зі статтею 2 Закону №1533-III, одним із принципів страхування на випадок безробіття є диференціація розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу особи та тривалості безробіття.

Частиною першою статті 4 Закону №1533-III передбачено, що страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1533-III право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

У відповідності до частини першої статті 21 Закону №1533-III страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Частиною другою статті 21 Закону №1533-III визначено, що страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше

Таким чином, страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону №1533-III право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 12 частини першої статті 1 Закону №1533-III передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).

При цьому пунктом 14 вказаної статті визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п.1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону №2464-VI визначено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Таким чином, з аналізу норм наведеного законодавства вбачається, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи, підлягають обов'язковій сплаті і є гарантією матеріального забезпечення особи на випадок її безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин. Відповідальність за порушення умов та порядку сплати таких внесків покладено на платника єдиного внеску та його посадових осіб.

При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що особи, які сплачують такі внески через роботодавця позбавлені можливості впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на отримання соціальних гарантій.

З матеріалів справи вбачається, що під час роботи ОСОБА_3 у ПАТ «БК «Домобудівник» з лютого 2015 року по березень 2016 року, з її заробітної плати роботодавцем відраховувались страхові внески в повному обсязі, що підтверджується копією довідки про доходи та податки за період з 01.02.2015 по 31.03.2016 (а.с.51).

Проте, ці внески роботодавець своєчасно в установленому порядку до бюджету не перерахував.

Однак, зазначене порушення законодавства роботодавцем не тягне за собою відповідальність платника, зокрема, ОСОБА_3, а тому позивач не може бути позбавлений права на отримання соціальних гарантій.

Тобто, несплата підприємством страхових внесків, які роботодавець попередньо відрахував із заробітної плати працівника, не може бути підставою для позбавлення його права на отримання соціальних гарантій, оскільки це призведе до порушення принципу рівності особи перед законом.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.03.2015 (справа №К/800/21378/13).

Відповідно до частини першої статті 23 Закону №1533-III застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що рішення суду першої інстанцій є законним та обгрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Згідно із частиною першою ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Чернігівського міського центру зайнятості - залишити без задоволення, а постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 29 вересня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М.Троян

Судді: Н.П.Бужак,

О.М. Оксененко

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Оксененко О.М.