Постанова № 62884014, 16.11.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2016 р. Справа №805/1854/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Пидоненко Д.А. розглянувши адміністративну за позовом ОСОБА_1 м.Маріуполь

до відповідача 1: Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області

до відповідача 2: Головного управління державної казначейської служби України у Донецькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 05.08.2015 року №19482-17 та зобов'язання повернути залишок грошових коштів у сумі 15000 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 09.06.2015 року №19477-17 та зобов'язання повернути залишок грошових коштів у сумі 15000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за ним був зареєстрований транспортний засіб марки Honda Crosstour TF28 (2011 року) та в 2015 році він отримав податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 09.06.2015 року №19477-17, яким було визначено зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000 грн., яке було ним сплачено. Пізніше частину сплаченого податку у сумі 10000 грн. йому було повернуто у зв'язку з відчуженням транспортного засобу. З підстав змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року позивач звернувся до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя ГУ ДФС у Донецькій області з заявою про визнання протиправним та скасуванням податкового повідомлення-рішення та визнанням сплачених у 2015 році коштів у вигляді транспортного податку як надмірно сплачених та повернення залишку грошових коштів у сумі 15000 грн., на що йому була надана відповідь від 05.04.2016 року що у відповідності до п.п.267.1.1., 267.2.1 Податкового кодексу він є платником транспортного податку. Позивача не погоджується з таким висновком податкового органу та просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 09.06.2015 року №19477-17 та зобов'язати повернути залишок грошових коштів у сумі 15000 грн. сплачених згідно податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 09.06.2015 року №19477-17.

Ухвалою від 26 липня 2016 року суд допустив заміну відповідача по справі Жовтневу об'єднану державну податкову інспекцію м. Маріуполя Головного управління ДФС у Донецькій області на належного - Маріупольську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області.

09 вересня 2016 року позивач надав через канцелярію суду заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 05.08.2015 року №19482-17 та зобов'язати повернути залишок грошових коштів у сумі 15000 грн.

Ухвалою від 09 вересня 2016 року суд залучив до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління державної казначейської служби України у Донецькій області.

Позивач з урахуванням уточнень просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач 1 надав через канцелярію суду заперечення до позовної заяви, відповідно до яких просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Відповідач 2 надав через канцелярію суду заперечення до позовної заяви та просив справу розглянути за його відсутністю.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 41, ст. 122, ст. 128 КАС України, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за наявними в справі матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

28 листопада 2012 року за ОСОБА_1 був зареєстрований транспортний засіб марки Honda Crosstour TF28 (2011 р.в.) номерний знак НОМЕР_1 з об'ємом двигуна понад 3000 куб.см.

Зареєстроване місце проживання позивача місто Маріуполь.

Рішенням Маріупольської міської ради від 27 лютого 2015 року за №6/46-5136 затверджено Положення про транспортний податок в м. Маріуполі.

Так, згідно п.п. 3.1 та 3.3 п.3 ст. 3 вказаного Положення, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувались до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.

09 червня 2015 року Жовтневою ОДПІ м. Маріуполя ГУ Міндоходів у Донецькій області (що реорганізована шляхом приєднання до Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області) у відношенні позивача прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №19477-17, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000 грн.

Згідно квитанцій від 19 травня 2015 року на суму 15000 грн. та 22 липня 2015 року на суму 10000 грн. позивач сплатив суму податку у повному обсязі.

31 липня 2016 року автомобіль позивача був перереєстрований на іншого власника - ОСОБА_3 на підставі довідки-рахунку ААЕ 212207 від 31.07.2015 року виданої ТОВ «ФОРВАРДАВТО-1».

Внаслідок звернення позивача до Жовтневої ОДПІ з заявою про повернення коштів у розмірі 10000 грн. та наданням довідки-рахунку про продаж транспортного засобу 22 липня 2015 року, податкове повідомлення-рішення №19477-17 від 09 червня 2015 року було скасовано та винесене нове за №19482-17 від 05 серпня 2015 року на суму грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб на суму 15000 грн. (яке є сплаченим позивачем у добровільному порядку).

Грошові кошти у розмірі 10000 грн. також були повернути позивачу.

Проте, не погоджуюсь з нарахованим податком, позивач звернувся до відповідача з заявою про визнання грошових коштів у сумі 25000 грн. сплачених у вигляд транспортного податку як надмірно сплачених та з проханням повернути залишок грошових коштів у сумі 15000 грн.

Відповідач листом у відповідь від 05.04.2016 року за №7162/10/05-81-13-2 повідомив позивача, що автомобіль власником якого він був станом на 01.01.2015 рік є об'єктом оподаткування у відповідності до п.п.267.1.1 п.267.1 та п.п. 267.2.1 п.267.2 ст. 267 Податкового кодексу України та податкові зобов'язання за податковим повідомленням -рішенням форми «Ф» №19482-17 у сумі 15000 грн. значяться сплаченими.

З підстав викладеного суд зазначає наступне.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового Кодексу України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см, є платниками транспортного податку.

Разом з тим, відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року N 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з Податкового Кодексу України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за Податковим Кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового Кодексу України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд приходить до висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового Кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах судд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява N 39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Наведена позиція суду узгоджується з позицією викладеною в Постанові Вищого адміністративного суду України від 30 серпня 2016 року у справі №К/800/8077/16.

Таким чином, суд приходить висновку, що хоча позивач як законослухняний громадянин добровільно сплатив суму нарахованого йому транспортного податку, податковий орган приймаючи спірне рішення діяв у супереч конституції та нормам Закону, оскільки справляння транспортного податку з власників легкових автомобілів, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., можливо не раніше 2016 року.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 05.08.2015 року №19482-17, тому суд приходить до висновку, що воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Донецькій області повернути йому залишок грошових коштів у сумі 15000 грн. суд зазначає наступне.

Згідно із п. 43.1 ст. 43 Податкового кодексу України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до ст. 43 ПКУ та ст. 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (п. 43.2 ст. 43 ПКУ).

Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (п. 43.3 ст. 43 ПКУ).

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів:

на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку (п. 43.4 ст. 43 ПКУ).

Згідно із п. 43.5 ст. 43 ПКУ контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Отже, якщо між сторонами виник спір про правомірність рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо нарахування податкового зобов'язання зі сплати податку, позивач має право заявити вимогу про визнання такого рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та про скасування такого рішення.

При цьому повернення помилково сплачених чи надмірно сплачених коштів з Державного бюджету є виключними повноваженнями податкового органу та органу Державного казначейства України, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про повернення таких коштів.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області та Головного управління державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 05.08.2015 року №19482-17 та зобов'язання повернути залишок грошових коштів у сумі 15000 грн. - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 05.08.2015 року №19482-17, винесене Жовтневою ОДПІ м. Маріуполя ГУ ДФС у Донецькій області.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольську об'єднану державну податку інспекцію ГУ ДФС у Донецькій області на користь ОСОБА_1 (87500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 21 копійки.

Повний текст постанови складено та підписано 18 листопада 2016 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кониченко О.М.