Постанова № 62883968, 18.11.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2016 року м. Луцьк Справа № 803/1565/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Наумчик Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС про визнання протиправними дій та скасування картки відмови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Волинської митниці ДФС про визнання протиправними дій щодо відмови у пропуску через митний кордон України та винесенні картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 205050700/2016/00411 від 12 жовтня 2016 року та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 205050700/2016/00411 від 12 жовтня 2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням неправомірно відмовлено у пропуску через митний кордон України транспортного засобу Mersedes-Benz Sprinter, реєстраційний номер НОМЕР_1 у зв'язку з ввезенням, на думку митниці, товарів комерційного призначення без сплати відповідних митних платежів. Позивач зазначає, що всі пасажири транспортного засобу перевозили товар не більше ніж на 500 Євро та не важче 50 кг, як того вимагає частина перша статті 374 Митного кодексу України.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Крім того, у судових дебатах ОСОБА_1 зменшив розмір позовних вимог та просив суд визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 205050700/2016/00411 від 12 жовтня 2016 року.

Відповідач, суб'єкт владних повноважень, у письмових запереченнях від 17 листопада 2016 року та його представник у судовому засіданні заперечили проти позовних вимог з тих підстав, що транспортний засіб позивача заїхав на митний пост «Устилуг» по зеленому коридору і під час прийняття документів до митного оформлення та внесення інформації до ПІК «Інспектор-2006», АСАУР згенеровано ризик щодо багаторазового перетину вказаним автомобілем митного кордону. Автомобіль було переведено на червоний коридор та здійснено його повний митний огляд, за результатом якого встановлено наявність товару в наступній кількості: легінси 764 шт, чоловіча спідня білизна 648 шт., шкарпетки 2220 шт, бюстгальтери 634 шт, чулки 360 шт, жіноча білизна 1680 шт, які переміщувалися в вантажному відсіку в мішках, коробках та добре зв'язаних тюках. Під час усного опитування пасажирів з'ясувалося, що вони не орієнтуються стосовно інформації про товар. Таким чином, митниця вважає, що автомобілем позивача перевозився товар комерційного призначення без сплати відповідних митних платежів, що стало підставою для винесення спірної картки відмови (а.с.30-31).

Крім того, всі фактури заповнені прописом від руки що, на думку представника митниці, також є порушенням та викликає сумнів щодо даного товару (а.с.49-57).

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль Mersedes-Benz Sprinter, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_3 (а.с.42).

12 жовтня 2016 року о 07 год. 18 хв. вказаний транспортний засіб разом з позивачем (водієм) та 8 пасажирами в'їхав на митний пост «Устилуг» Волинської митниці ДФС через «зелений коридор», а в подальшому він був переведений у «червоний коридор», що підтверджується витягом з інформаційної бази ДФС (а.с.33, 39).

За результатом проведеного огляду транспортного засобу, посадовими особами митниці складено акт в якому встановлено наявність товару в наступній кількості: легінси 764 шт, чоловіча спідня білизна 648 шт., шкарпетки 2220 шт, бюстгальтери 634 шт, чулки 360 шт, жіноча білизна 1680 шт, які переміщувалися в вантажному відсіку в мішках, коробках та добре зв'язаних тюках (а.с.36).

При чому, як слідує зі змісту вказаного акту, та наданих фактур, кожним пасажиром та водієм перевозилося товару не більше ніж на 500 євро (а.с.43-51).

В подальшому ОСОБА_1 було відмовлено у пропуску через митний кордон України транспортного засобу у зв'язку з порушенням вимог частини першої статті 364 Митного кодексу України, про що винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №205050700/2016/00411 від 12 жовтня 2016 року (а.с.6).

Надаючи правову оцінку спірному рішенню митниці, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 374 Митного кодексу України визначено, що товари (за винятком підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 1000 євро, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення, та товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через інші, ніж відкриті для повітряного сполучення, пункти пропуску через державний кордон України, не підлягають письмовому декларуванню (за винятком товарів, на які відповідно до статті 197 цього Кодексу встановлено обмеження щодо переміщення громадянами через митний кордон України, і випадків, передбачених частиною другою цієї статті) та не є об'єктами оподаткування митними платежами.

А частиною другою статті 374 цього ж Кодексу передбачено, що норма частини першої цієї статті застосовується у разі, якщо особа, яка ввозить товари на митну територію України, в'їжджає в Україну не частіше одного разу протягом однієї доби.

Зі змісту вищенаведеної норми слідує, що громадяни мають право ввозити на митну територію України сухопутним сполученням без письмового декларування товар сумарною фактурною вартістю до 500 євро та сумарною вагою до 50 кг, але не частіше одного разу на добу.

У розглядуваному випадку як позивачем, так і його пасажирами дотримані вказані умови оскільки як слідує з наданих відповідачем витягів з інформаційних баз даних митниці, автомобіль та пасажири перетинали митний кордон не частіше одного разу на добу (а.с.33, 37-41), а вартість товарів, що перевозилася становить менше ніж 500 євро на кожного з 9 громадян на яких виписані відповідні фактури (а.с.43-51). Крім того, кількість товару, яка зазначена у фактурах відповідає фактичній кількості, яка встановлена за результатом митного огляду про що складений відповідний акт та не заперечувалося представником митниці у судовому засіданні (а.с.36).

Таким чином, ні позивач, ні його пасажири, переміщуючи товар через митний кордон України не порушили вимог статті 374 Митного кодексу України, а отже правових підстав для винесення спірної картки відмови не було.

Суд не бере до уваги доводи представника митниці, що фактури заповнені від руки, а товар перевозився в мішках та зв'язаних тюках, оскільки зазначені обставини жодним чином не свідчать, що товар перевозився громадянами для комерційних потреб. Доводи відповідача, що пасажири не орієнтувалися в кількості товару не підтверджується жодними доказами, є припущенням, а тому до уваги не беруться.

Суд погоджується з доводами представника митниці, що автомобіль позивача у період з 20.06 по 12.10.2016 року 26 разів перетинав митний кордон України і зазначені обставини могли бути підставою для обґрунтованого сумніву у достовірності та повноти декларування ним товарів, що перевозилася. Відповідач обґрунтовано, для того щоб перевірити вказану інформацію, перевів транспортний засіб ОСОБА_1 на червоний коридор та провів його митний огляд. Однак за результатом такого огляду жодних порушень митного законодавства не встановлено і правових підстав для відмови у пропуску транспортного засобу не було.

Будь-яких інших законних підстав для відмови ОСОБА_1 у пропуску транспортного засобу через митний кордон України представник митниці не навела.

Оскільки ОСОБА_1 та 8 пасажирів, яких він перевозив у належному йому транспортному засобі, ввозили на митну територію України товар не більше ніж 500 євро кожен, враховуючи, що Волинська митниця ДФС не навела суду доказів того, що вказаний товар перевозився для комерційного використання, тому суд дійшов висновку, що картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №205050700/2016/00411 від 12 жовтня 2016 року є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги слід задовольнити.

При цьому задовольняючи позовні вимоги суд враховує положення статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України та роз'яснення наведені у пункті 10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» та задовольняє позов саме шляхом визнання протиправною та скасування спірної картки відмови.

Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позов у повному обсязі, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці ДФС слід стягнути судовий збір у розмірі 551,20 грн, який сплачений квитанцією УДППЗ «Укрпошта» від 01 листопада 2016 року №3 (а.с.22-23).

У зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог, судовий збір у розмірі 551,21 грн, який сплачений квитанцією УДППЗ «Укрпошта» від 21 жовтня 2016 року №152 є надмірно сплаченим та може бути повернутий позивачу за його заявою (а.с.2-3).

Щодо відшкодування судових витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Як слідує з наявних у матеріалах справи договору про надання правової допомоги, квитанції до прибуткового касового ордеру та розрахунку витрат на правову допомогу адвокатом, позивач сплатив 600 грн адвокату Явтушенко І.В. за підготовку даної позовної заяви (а.с.7-9).

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином витрати на правову допомогу компенсуються:

1) за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні;

2) під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням;

3) під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Складення позовної заяви, на думку суду, не є процесуальною дією поза судовим засіданням в розумінні статті 1 вищенаведеного Закону, оскільки власне на момент складення цього документу, як такого судового процесу не існувало, тому будь-які процесуальні дії поза судовим засіданням не могли вчинятися.

З наведених мотивів суд не знаходить правових підстав для компенсації позивачу витрат на правову допомогу сплачених адвокату за складання позовної заяви.

Керуючись статтею 94, частиною третьою статті 160, статтями 162-163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Митного кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС про скасування картки відмови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №205050700/2016/00411 від 12 жовтня 2016 року.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці ДФС (44350, Волинська область, Любомльський район, с. Римачі, вул. Призалізнична, 13, ідентифікаційний код юридичної особи 39472698) на користь ОСОБА_1 (45400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судові витрати у розмірі 551,20 грн (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В. І. Смокович

Повний текст постанови виготовлений 23 листопада 2016 року.