Постанова № 62879698, 17.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2016 р. Справа№ 910/12603/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Колеснік М.П.

за участю представників:

від прокурора - Тракало Р.І.

від позивача - Кривошея Д.А.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецстиль Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Військової прокуратури Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецстиль Україна"

про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ «Спецстиль Україна» про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2016 та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи апеляційну скаргу для розгляду передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Шапран В.В., судді - Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 17.11.2016.

Представники позивача та прокурора в судове засідання з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням, наявним в матеріалах справи, про отримання ухвали суду від 24.10.2016 - 26.10.2016, причини неявки суду не повідомив, клопотань про наявність поважних причин для відкладання розгляду скарги суду не подавав.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та прокурора, зважаючи на відсутність заперечень представників сторін розглядати справу за відсутності представника відповідача, з урахуванням того, що наявні матеріали справи та письмові пояснення по справі (апеляційна скарга, заперечення на позов тощо) достатні для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи та неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, прийшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача та дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне.

16.09.2015 Міністерство оборони України в якості замовника та Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецстиль Україна" в якості постачальника уклали договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/15/391.

За умовами даного договору постачальник зобов'язався у 2015 році поставити замовнику одяг робочий чоловічий (плаття робоче темно-синього кольору з тканини бавовняної змішаної), а замовник зобов'язався забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у договорі.

Згідно з п. 1.2 договору номенклатура товару, передбаченого до поставки, вимоги, за якими виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, визначаються специфікацією.

Така специфікація була наведена у тексті договору і передбачала поставку у строк до 31.10.2015 включно 1100 одиниць товару (плаття робоче темно-синього кольору з тканини бавовняної змішаної) загальною вартістю 319506 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору товар поставляється 1-м сортом згідно з ГОСТ 11259-79. Якість товару, маркування, тара та упаковка повинні відповідати вимогам ГОСТ 19159, а також затвердженому зразку. Для своєчасної організації контролю якості постачальник обов'язково вказує місцезнаходження, де виготовляється товар (у разі відсутності у постачальника готового товару на момент підписання договору).

Відповідно до п. 5.2 договору місцем поставки товару є центри забезпечення речовим майном та об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України (одержувачі замовника) згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, які є невід'ємними частинами договору, з обов'язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.

За умовами п. 5.3 договору датою поставки товару вважається дата, вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідач, в порушення умов договору, здійснив поставку обумовленого товару понад визначені договором строки, у зв`язку з чим просить стягнути пеню та штраф за порушення таких строків виконання зобов`язання.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, мотивує це тим, що товар для поставки був готовий в строки обумовлені договором поставки, проте він не був прийнятий замовником з підстав, що не залежать від відповідача, а тому саме позивач винен в тому, що поставка була здійсненна з порушенням встановлених строків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

З аналізу вчиненого сторонами письмового правочину слідує, що він містить в собі елементи як договору підряду (виготовлення продукції), так і договору поставки (безпосередня передача товару стороні).

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з п. 5.1 договору товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року і встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо.

Відповідно до п. 5.2 договору місцем поставки товару є центри забезпечення речовим майном та об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України (одержувачі замовника) згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, які є невід'ємними частинами договору, з обов'язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.

Додатком № 1 до договору сторони документально оформили рознарядку Міністерства оборони України за специфікацією, а додатком № 2 - ростовку, за якими центром забезпечення речовим майном визначено Військову частину А 2756 (46 ОЦЗ) код 07644539, адреса: 65041, м. Одеса, вул. Хуторська, 99.

За твердженнями позивача, відповідач прострочив поставку товару на 45 днів з 03.11.2015 по 18.12.2015, оскільки поставка мала місце 18.12.2015.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Матеріалами справи та поясненнями представників сторін підтверджується, що поставка товару відбулася 18.12.2015, коли було складено акт приймального контролю (якості) № 1, яким підтверджується передача відповідачем і отримання позивачем 1100 одиниць товару (плаття робоче темно-синього кольору з тканини бавовняної змішаної).

Заперечучюи проти заявлених вимог та не погоджуючись із постановленим рішенням суду, апелянт зазначає, що звертався із листами до замовника про готовність продукції та її поставку у визначені строки, що підтверджується відповідними листами, проте саме з вини замовника акт приймання-передачі не був складений вчасно, а товар не прийнятий.

Дійсно, в матеріалах справи наявні копії службової записки від 21.10.2015, в якій зазначено, що 20.10.2015 замовником не підписано акт приймального контролю (якості) у зв'язку з невідповідністю упаковки для продукції ГОСТ 19159-85, що вимагає погодження зміни упаковки.

У листі від 23.10.2015 № 23/0/02 на ім'я Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України відповідач просить дозвіл на відвантаження товару в мішках з поліпропіленового матеріалу і хімічних волокон по 20 шт без опломбування.

Вказаний лист містить відмітки адресата про погодження зміни упаковки та примітку про погодження за умови внесення відповідних змін до договору, які свідчать про їх отримання підрозділом Міністерства оборони України, керівник якого укладав договір від 16.09.2015 № 286/3/15/391 від імені Міністерства оборони України.

Тобто фактично, направляючи вказаний лист, відповідач погодився з тим фактом, що упаковка не відповідає стандартам, визначеним умовами договору та, відповідно просить погодити таку упаковку.

Відповідно до ч. 1 ст. 685 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу або не випливає із суті зобов'язання. Обов'язок передання товару у тарі та (або) в упаковці не поширюється на товари, які за своїм характером не потребують застосування тари та (або) упакування.

Статтею 686 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець передав покупцеві товар без тари та (або) упаковки чи в неналежних тарі та (або) упаковці, покупець має право вимагати від продавця передання товару у належних тарі та (або) упаковці або заміни неналежних тари та (або) упаковки, якщо інше не випливає із суті зобов'язання чи характеру товару, або пред'явити до нього інші вимоги, що випливають із передання товару неналежної якості.

У п. 2.3 договору передбачалося, що приймальний контроль (якості) товару у постачальника проводиться військовим представництвом Міністерства оборони України у присутності представника підприємства, відповідального за якість з перевіркою сертифіката відповідності, висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи Міністерства охорони здоров'я України, кількості, комплекності та ростовки відповідно до затвердженого зразка, наявності іншої супровідної документації. У разі, якщо на підприємстві не створено військове представництво Міністерства оборони України, замовник направляє до цього підприємства представників такого представництва для приймання товарів військового призначення. Рішення щодо визначення військового представництва Міністерства оборони України для здійснення приймального контролю (якості) товару приймає 1363 Головне військове представництво Міністерства оборони України після остаточного визначення місцезнаходження підприємства виробника товару (п. 2.3).

У разі коли постачальник є виробником товару, зазначеного у специфікації, контроль якості здійснюється на підставі вимог Положення про представництва державних замовників з оборонного замовлення на підприємствах, установах, організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2009 № 1107 (п. 2.4).

Приймання товару оформляється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений військовим представництвом Міністерства оборони України. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання товару по якості та направляється замовнику після відправки товару разом з рахунком-фактурою (п. 2.7).

З огляду на викладені норми права, місцевий суд правомірно дійшов висновку, що недотримання вимог щодо упаковки товару у даному випадку слід прирівнювати до неналежного виконання умов договору, адже невідповідна упаковка унеможливила приймання-передачу товару в цілому, в свою чергу спростовує твердження відповідача, що саме з вини замовника товар не був прийнятий у визначені договором строки.

Крім того, суд бере до уваги той факт, що сторонами належним чином не узгоджувалося перенесення строків поставки, у зва`язку із невідповідністю упаковки на дату поставки відповідачем товару замовнику, а отже встановлені договором строки не були дотримані відповідачем.

Як підтверджується наявними матеріалами справи лише 17.12.2015 відповідачем складено оголошення № 1, згідно з яким представнику замовника № 1363 Гончарук Т.В. пред'явлено на приймальний контроль (якості), згідно з цим оголошенням зазначені в акті вироби завезені на /в склад (в/частину) № А 2756 28.12.2015 у кількості 1100 шт, прийнята і взята до обліку 28.12.2015.

З урахуванням зазначеного, позиція прокурора та позивача щодо порушення відповідачем строків поставки товару є обґрунтованою, правомірною та підтвердженою належними та відповідними доказами.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зважаючи на наявність вказаних порушень з боку відповідача, Міністерство оборони України, 18.01.2016 направило на адресу відповідача претензію № 286/6/230, якою вимагало сплатити на відповідний розрахунковий рахунок штрафні санкції в розмірі 59428 грн.

Вказана претензія залишена поза увагою відповідача.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків поставки та штрафу у розмірі 7 % від вартості товару була погоджена сторонами у п.п. 7.3.4 договору, а саме: за порушення строків виконання зобов'язань постачальник сплачує пеню в розмірі 0,2 % від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Зважаючи на доведеність обставин прострочення відповідача у правовідносинах з позивачем за договором від 16.09.2015 № 286/3/15/391 та враховуючи наведені положення законодавства та умови договору, позовні вимоги про стягнення пені і штрафу є правомірними та обґрунтованими.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені та штрафу, здійснений позивачем, знаходить його арифметично вірним та обґрунтованим, а отже місцевим судом правомірно присуджено до стягнення пеню в розмірі 28755,54 грн. та 22365,42 грн. штрафу.

Стосовно зауважень відповідача щодо неможливості стягнення пені за не грошове зобов`язання, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З огляду на приписи ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, де вказується, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України неустойка (пеня, штраф) можуть бути заходом впливу на боржника у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, а не лише грошового зобов'язання.

Підпункт 7.3.4 договору, яким сторони передбачили можливість стягнення пені і штрафу віднесені до ст. 7 договору "Відповідальність сторін" і прокурором в особі Міністерства оборони України заявлено вимоги про стягнення пені саме як виду відповідальності за порушення зобов'язання, а не як вид забезпечення виконання зобов'язання, про яке йдеться у ст. 549 Цивільного кодексу України.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові № 3-1гс14 від 04.02.2014 аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: - якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; - якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; - якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу

Згідно із ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України, щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийняте за результатами розгляду справ з підстав, передбачених пунктами й і 2 частини 1 статті 111-16 цього кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Колегією суддів не приймається до уваги заява апелянта, подана до суду апеляційної інстанції про зменшення розміру неустойки до 2000 грн., з огляду на її необґрунтованість та на те, що мотивування підстав для такого зменшення, а саме вина позивача у несвоєчасному прийняті поставленого товару відповідачем, спростовано всім вище викладеним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Першого заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецстиль Україна" не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецстиль Україна" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецстиль Україна" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 у справі № 910/12603/16- без змін.

Матеріали справи № 910/12603/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов