Постанова № 62879584, 16.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2016 р. Справа № 922/3041/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Білецька А.М., суддя Медуниця О.Є.,

при секретарі Бєлкіній О.М.,

за участю представників:

позивача (заявника) не зявився,

відповідача ОСОБА_1 дов. № 13-482/16д від 02.08.2016 р., ОСОБА_2 дов. № 13-340/16д від 06.06.2016 р.,

третьої особи не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "ДВД" (вх. №2793 Х/3) на ухвалу господарського суду Харківської області від 04.10.2016 р. у справі № 922/3041/16,

за заявою Приватного підприємства "Фірма "ДВД", м. Івано-Франківськ,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне підприємство "Фірма "Інтерлок", м. Івано-Франківськ,

до Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", м. Харків,

про скасування рішення третейського суду, -

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Фірма "ДВД" звернулось до господарського суду Харківської області із заявою до Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Слобожанська перспектива" по справі №2/1205-2016 від 21.03.2016 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.10.2016р. (суддя Сальнікова Г.І.) відмовлено в задоволенні заяви Приватного підприємства "Фірма "ДВД" про скасування рішення постійно діючого третейського суду від 21.03.16 року по справі №2/1205-2016.

Заявник, Приватне підприємство "Фірма "ДВД", з ухвалою суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм чинного законодавства, просить ухвалу господарського суду Харківської області від 04.10.2016р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Слобожанська перспектива" по справі №2/1205-2016 від 21.03.2016 року в повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2016р. прийнято зазначену апеляційну скаргу до провадження та її розгляд призначено на 07.11.2016р.

В судове засідання 07.11.2016р. представники апелянта та третьої особи не зявилися, на адресу суду з поштового відділення з відміткою "за закінченням терміну зберігання" повернулися листи з копією ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2016р. про прийняття апеляційної скарги до провадження, яка була надіслана зазначеним особам у відповідності до ст. 87 ГПК України на адресу, що була вказана в апеляційній скарзі та є згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23.09.2016р., які містяться в матеріалах справи (а.с. 65-79, 91-101).

Вищенаведене стало однією з підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату. Так, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 р. розгляд справи було продовжено та відкладено на 16.11.2016 р., викликано представників сторін із належним чином оформленими повноваженнями та передбачено обовязок письмово повідомити суд у разі неможливості їх прибуття.

Крім того, позивач та третя особа були повідомлені про час та місце судового засідання 16.11.2016р. телефонограмами, якими повідомлено керівника ПП "Фірма "ДВД" та ПП "Фірма "Інтерлок" ОСОБА_3 про необхідність направлення представників в судове засідання (а.с.181, 182).

Проте, позивач та третя особа своїх представників не направили, про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

Публічне акціонерне товариство "Мегабанк" у запереченнях на апеляційну скаргу просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню, а ухвала суду першої інстанції законною та такою, що прийнята у чіткій відповідності з нормами чинного законодавства, в якій повно відображені обставини, що мають значення для даної справи.

Зважаючи на належне повідомлення позивача та третьої особи про час та місце засідання суду, а також на те, що відповідно до ч. 2 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом пятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження і розгляд апеляційної скарги вже був продовжений на 15 днів, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності за наявними в справі матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи заявника та у запереченнях на неї доводи ПАТ "Мегабанк", перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

21.03.2016 р. Постійно діючим третейським судом при Асоціації Слобожанська перспектива у м. Харкові було прийнято рішення по справі № 2/1205-2016, яким була задоволена позовна заява ПАТ Мегабанк до ПП Фірма ДВД та ПП Фірма Інтерлок про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором № 05/2008 від 27.06.2008р., що станом на 26.12.2015р. складає 410 814,56 доларів США та 3 876 179,01 грн., яка складається із заборгованості по кредиту в розмірі 407 695,64 доларів США, заборгованості по нарахованих та несплачених процентах в розмірі 3 118,92 доларів США та неустойки в розмірі 3 876 179,01 грн. Також, вищевказаним рішенням третейського суду було стягнуто з ПП Фірма ДВД на користь ПАТ Мегабанк неустойку за Іпотечним договором № 05/2008-з від 01.07.2008р. в розмірі 1 637 788,75 грн., а також солідарно з ПП Фірма ДВД та ПП Фірма Інтерлок на користь ПАТ Мегабанк стягнуто третейський збір в розмірі 2 000,00 грн. та витрати на листування у розмірі 102,00 грн.

Відповідно до ст. 122-1 Господарського процесуального кодексу України сторони, треті особи, а також особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до господарського суду із заявою про скасування рішення третейського суду.

Згідно зі ст. 122-5 Господарського процесуального кодексу України, рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо:

1) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано судом недійсною;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;

5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Таким чином, як зазначена стаття 122-5 Господарського процесуального кодексу України, так і ч. 3 ст. 51 Закону України Про третейські суди, містять вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду.

В п. 6.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що за результатами розгляду заяви господарський суд виносить ухвалу, зміст якої, з огляду на припис частини першої статті 122-6 ГПК, має відповідати статті 84 (а не статті 86) названого Кодексу, з урахуванням особливостей відповідної категорії справ. Одна з таких особливостей полягає в тому, що господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише з'ясовує наявність чи відсутність підстав для його скасування, передбачених частиною другою статті 122-5 ГПК.

Відмовляючи заявнику в задоволенні заяви про скасування рішення постійно діючого третейського суду від 21.03.2016р. по справі № 2/1205-2016, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини, викладені заявником в своїй заяві, у відповідності до ст. 122-5 Господарського процесуального кодексу України та ст. 51 Закону України "Про третейські суди" не є підставами для скасування рішення третейського суду, оскільки перелік таких підстав, є виключним.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про третейські суди", третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Наявність третейських застережень, підтверджуються пунктом 10.1 розділу 10 Кредитного договору №05/2008 від 27.06.2008 р. та пунктом 9.1. розділу 9 Іпотечного договору № 05/2008-з від 01.07.2008р., що укладені між ПАТ Мегабанк та Приватним підприємством Фірма ДВД, а також пунктом 6.1 розділу 6 Договору поруки №05/2008-пю від 01.07.2008 р., що укладені між ПАТ Мегабанк та Приватним підприємством Фірмою Інтерлок, в яких зазначено: Сторони домовились, що всі спори, що виникають за цим Договором між Сторонами, розглядаються Постійно діючим Третейським судом при Асоціації Слобожанська Перспектива у відповідності з його Регламентом. Сторони погоджуються, що розгляд спорів у Третейському суді буде здійснюватись одноособово (колегіально у складі трьох суддів - за клопотанням однієї із Сторін Договору). Сторони доручають Голові Третейського суду призначити третейського суддю зі списку суддів Третейського суду. Сторони ознайомлені з Регламентом Третейського суду..

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторонами визначений предмет спору, що включає в себе всі можливі спори, які можуть виникнути між сторонами в рамках вказаних договорів, не обмежуючись якимись конкретними спорами, тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначені третейські застереження відповідають приписам статей 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди" і не суперечить вимогам цивільного законодавства щодо форми та змісту.

У відповідності до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

В ст. 6 Закону України "Про третейські суди" визначено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; 8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; 10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; 11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами; 12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; 13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Слід зазначити, що чинне законодавство України, як і ст.ст. 1, 5 і 6 Закону України "Про третейські суди", розмежовує поняття цивільних і господарських правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Абзац другий пункту 1.4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483, визначає, що використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) є використанням іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.

Відповідно до приписів статей 1, 5 Декрету про систему валютного регулювання і валютного контролю надання кредитів в іноземній валюті віднесено до валютних операцій, і здійснення яких потребує отримання генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Генеральні ліцензії видаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 статті 5 зазначеного Декрету у разі надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, вони потребують отримання індивідуальної ліцензії. Проте на даний час законодавством таких меж не встановлено і єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у них генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

У постановах Верховного Суду України від 04 липня 2011 р. у справі № 3-62гс11 та вс 26 грудня 2011 р. у справі № 3-141гс11 зазначено, що положення чинного законодавства хоч визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також ні здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком Україні: курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Отже, як правильно зробив висновок суд першої інстанції, відносини у сфері кредитування суб'єктів господарювання, в тому числі в іноземній валюті, серед іншого врегульовано нормами Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та іншими актами законодавства.

Також, суд першої інстанції правомірно врахував те, що відповідно до п. 14 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

У даній справі стороною спору (боржником) є суб'єкт господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність, на власний ризик та є вільним у виборі фінансових установ для кредитування.

Крім того, на підприємницькі (господарські) товариства не поширюються норми закону про захист прав споживачів, а тому не може йтися про наявність підстав для посилення судового захисту такого суб'єкта господарювання в державному суді, в тому числі у спорах про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті.

Таким чином, оскільки господарські правовідносини щодо кредитування суб'єктів господарювання мають особливості регулювання, то відсутні підстави вважати правовідносини у даній справі подібними з правовідносинами у названій цивільній справі.

Частинами 3, 4 ст. 82 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 ГПК Кодексу. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Стосовно посилання заявника на постанову Верховного суду України від 21.10.2015р. по справі №6-831цс15, стосовно не підвідомчості справ щодо стягнення заборгованості в іноземній валюті третейським судам, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до правовідносин в межах справи №922/3041/16 правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові по справі №6-831 цс 14 від 21.10.2015 р., оскільки предмети позовів та суб'єктний склад у справі № 6-831 цс 15 та справі, що була розглянута Постійно діючим Третейським судом при Асоціації Слобожанська перспектива не є тотожними, що не дає підстав вбачати подібність правовідносин, з яких виник спір у цих справах. Крім того у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 6-831цс14 не міститься вказівки на таку категорію спору, як стягнення заборгованості в іноземній валюті, визначену п.п. 1-14 ст. 6 Закону України "Про третейські суди", якою мали б керуватися суди у інших справах при вирішенні питання про скасування рішення третейського суду, в той же час у вказаній постанові містяться посилання на позови про захист прав споживачів.

Враховуючи викладене та те, що перелік винятків зазначений у ст. 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ третейським судам, є вичерпним, і не містить спорів, що виникають з господарських правовідносин, у яких грошове зобов'язання виражене в іноземній валюті, а також те, що спірні відносини не містять ознак публічно-правових, за своїм змістом відносяться до господарських правовідносин, суд першої інстанції правомірно зазначив, що третейським судом розглянуто спір в межах його компетенції, встановленої законом.

Що стосується посилання апелянта на те, що третейським судом під час розгляду справи він не був повідомлений належним чином, що позбавило його можливості направити відзив на позовну заяву, направити представника для участі у справі та заявити клопотання про застосування строків позовної давності, то судова колегія звертає увагу на те, що як свідчать матеріали третейської справи, відповідачам по справі направлялись всі процесуальні документи на адресу їх місцезнаходжень, проте були повернуті за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ст. 15 Закону України Про третейські суди обмін документами та письмовими матеріалами між сторонами, а також між сторонами і третейським судом чи третейськими суддями здійснюється у порядку, погодженому сторонами, і за вказаними ними адресами.

У постійно діючому третейському суді порядок обміну документами та письмовими матеріалами визначається Регламентом третейського суду.

Частиною 2 статті 73 Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Слобожанська Перспектива передбачено, що повідомлення про день, час та місце проведення засіданні третейського суду направляються за останнім відомим місцем проживання фізичної особи чи зі юридичною адресою або місцезнаходженням юридичної особи рекомендованим листом : повідомленням про вручення чи в інший спосіб, що передбачає отримання доказів доставка повідомлення адресатові, у тому числі шляхом вручення, та вважаються такими, що отримані ї день такої доставки, навіть якщо на цей час одержувач за цією адресою не знаходиться чи не проживає, а про зміну своєї адреси ним не було повідомлено іншу сторону належним чином.

Як вбачається з матеріалів третейської справи № 2/1205-2016 відповідачі були повідомлені належним чином про дату та час засідання, на якому було винесено рішення, про що свідчать описи вкладення у цінний лист про направлення ухвали про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи, згідно яких засідання були призначені на 29.02.2016 року та 21.03.2016 року, на якому було прийнято рішення, які були повернуті за закінченням терміну зберігання, а відтак - можливість отримання вказаного відправлення та відповідно ознайомлення з ухвалою суду про порушення провадження та відкладення розгляду справи, залежала виключно від волевиявлення самого відповідача.

Згідно п. 9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідно до ст. 88 Регламенту Третейського суду неявка у судове засідання Третейського суду сторін або їх представників, які належним чином були повідомленні про розгляд справи і проведення засідання Третейського суду не є перешкодою для третейського розгляду і прийняття рішення.

Що стосується посилання апелянта на те, що 25.10.2015 р. помер власник ПП "Фірма "ДВД" та ПП "Фірма "Інтерлок" ОСОБА_4, а тому вирішення питання про погодження кількісного складу третейського суду входило до компетенції Директора та на момент розгляду справи ніяких пропозицій від банку до нього не надходило, судова колегія вважає вищезазначені доводи такими, що не відповідають обставинам справи.

Так, відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, та фізичні особи - громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці. Однією з організаційних форм господарювання є підприємство (ст. 62 ГК України).

Підприємство, засноване на приватній власності засновника, є приватним підприємством (ст. 63 ГК України). Підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (ст. ст. 62, 66 ГК України).

Як вже було зазначено раніше, третейські застереження, передбачені пунктом 10.1 розділу 10 Кредитного договору №05/2008 від 27.06.2008 р. та пунктом 9.1. розділу 9 Іпотечного договору № 05/2008-з від 01.07.2008р. містять інформацію про доручення сторін Голові третейського суду призначити третейського суддю зі списку суддів третейського суду. Сторони ознайомлені з Регламентом третейського суду.

У третейській справі міститься Розпорядження Голови третейського суду, відповідно до якого прийнята до розгляду позовна заява ПАТ "Мегабанк" до ПП "Фірма "ДВД" та ПП Фірма "Інтерлок" про стягнення заборгованості та штрафів за кредитним договором та договором іпотеки в розмірі 410 814,56 доларів США та 5 513 967,76 грн. та призначено для її розгляду третейського суддю Федорова О.В., який міститься у списках третейських суддів та має вищу юридичну освіту, тому, склад третейського суду повністю відповідає вимогам статей 16-19 Закону України "Про третейські суди".

Враховуючи викладене та те, що справа, по якій прийнято рішення третейського суду, була підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, передбаченому третейською угодою, та цим рішенням не вирішувались питання, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду не визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення, відповідає вимогам статей 16-19 цього Закону України "Про третейські суди"; третейський суд не вирішував питання про права і

обов'язки осіб, які не брали участь у справі; відповідачі належним чином повідомлялися про час і місце проведення розгляду третейської справи у відповідності з регламентом Постійно діючого Третейським судом при Асоціації "Слобожанська перспектива", судова колегія вважає, що апеляційна скарга ПП "Фірма "ДВД" є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Крім того, суд першої інстанції правильно прийняв до уваги, що в провадженні господарського суду Харківської області знаходилась справа № 922/1134/16 за заявою ПАТ Мегабанк про видачу виконавчого документу на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Слобожанська перспектива від 21.03.2016 р. по справі №2/1205-2016 за позовом ПАТ Мегабанк до ПП "Фірма "ДВД" та ПП Фірма Інтерлок про стягнення заборгованості та штрафів за кредитним договором у розмірі 410 814,56 доларів США та 3 876 179,01 грн. та неустойки за Іпотечним договором в розмірі 1 637 788,75 грн.

Відповідно до п. 6.2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вичерпний перелік підстав для відмови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду наведено в статті 122-10 ГПК. У розгляді заяви про видачу виконавчого документа господарський суд перевіряє наявність чи відсутність підстав для відмови у такій видачі незалежно від змісту доводів сторін. Питання щодо законності та обґрунтованості рішення третейського суду, крім зазначених у статті 122-10 ГПК, не можуть вирішуватися господарським судом у розгляді заяви про видачу виконавчого документа.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.04.2016 року заяву ПАТ Мегабанк про видачу виконавчого документа задоволено в повному обсязі, виконавчі листи отримано заявником.

Таким чином, відповідність чинному законодавству України рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Слобожанська перспектива від 21.03.2016 р. по справі №2/1205-2016 була підтверджена при розгляді заяви ПАТ Мегабанк про видачу виконавчих документів по справі №922/1134/16.

Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ПП "Фірма "ДВД" не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України своїх вимог щодо скасування рішення третейського суду, в звязку з чим судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви.

Доводи апеляційної скарги не прийняті колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятої ухвали господарського суду Харківської області від 04.10.2016 р. у справі № 922/3041/16.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів , -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "ДВД", м. Івано-Франківськ, на ухвалу господарського суду Харківської області від 04.10.2016 р. у справі № 922/3041/16 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 04.10.2016 р. у справі № 922/3041/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Медуниця О.Є.