Рішення № 62878587, 17.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2016Справа № 910/17469/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА" (далі - Товариство) до приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (далі - Компанія) про стягнення 51 000,00 грн.,

за участі представників:

позивача: не з'явилися,

відповідача: не з'явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2016 року Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Компанії заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 51 000,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23 вересня 2016 року порушено провадження у справі № 910/17469/16 та її розгляд призначено судом на 20 жовтня 2016 року.

5 жовтня 2016 року до суду надійшов лист з Моторного (транспортного) страхового бюро України із запитуваною інформацією з єдиної централізованої бази даних щодо полісу АІ/8026323.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 20 жовтня 2016 року відклав розгляд справи на 17 листопада 2016 року.

Позивач явку свого уповноваженого представника у судове засідання, призначене на 17 листопада 2016 року, не забезпечив, проте подав заяву від 16 листопада 2016 року № 03-17/14244 про розгляд справи без його участі, а також зазначив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника також не забезпечив, проте надіслав відзив в якому зазначив, що позов визнає частково, у розмірі 28 988,74 грн. В обґрунтування своєї правової позиції Компанія посилалася на те, що позивач у порушення приписів чинного законодавства при розрахунку позовних вимог не врахував коефіцієнт фізичного зносу застрахованого ним автомобіля.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 23 вересня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 20 жовтня 2016 року надіслані сторонам за адресами, вказаними у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Отже, за змістом вищезазначеної норми сторони завчасно та належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання. Крім того, їм надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

5 травня 2015 року в місті Львові на вулиці Липневій сталась дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів, зокрема, відбулось зіткнення автомобіля "МОСКВИЧ 21412", державний номерний знак НОМЕР_3, яким керував ОСОБА_2, з автомобілем "ФІАТ", державний номерний знак НОМЕР_1. Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем "МОСКВИЧ 21412", державний номерний знак НОМЕР_3, рухаючись заднім ходом не переконався, що це буде безпечно, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем "ФІАТ", державний номерний знак НОМЕР_1, чим порушив пункт 10.9 Правил дорожнього руху України. Дані обставини підтверджуються довідкою про обставини ДТП від 5 травня 2015 року № 63041735, копія якої наявна в матеріалах справи.

Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль "ФІАТ", державний номерний знак НОМЕР_1 (застрахований транспортний засіб). Власником застрахованого транспортного засобу є ОСОБА_3, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Пошкоджений транспортний засіб застрахований позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту від 30 травня 2014 року № 06/0673814/1405/14 (далі - договір). Копія цього договору наявна в матеріалах справи.

Постановою Галицького районного суду міста Львова від 8 червня 2015 року в справі № 461/5348/15-п водія автомобіля "МОСКВИЧ 21412", державний номерний знак НОМЕР_3, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (копія даної постанови наявна в матеріалах справи).

З матеріалів справи вбачається, що 6 травня 2015 року ОСОБА_3, як страхувальник, звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування.

Судом також встановлено, що страховий акт від 23 липня 2016 року № 2300076356 та розрахунок розміру страхового відшкодування, складені позивачем на підставі рахунку від 11 червня 2015 року № 1519 фізичної особи-підприємця ОСОБА_4. Крім того, відповідно вказаного акту було нараховано 1 000,00 грн. на евакуацію транспортного засобу (належні копії зазначених документів наявні в матеріалах справи).

Відповідно вказаного акту сума страхового відшкодування становить 71 909,00 грн., з яких 70 909,00 грн. - вартість відновлювального ремонту, яка сплачена позивачем страхувальнику шляхом її перерахування на рахунок СТО, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 29 липня 2015 року № 0031230. Сума на евакуацію транспортного засобу в розмірі 1 000,00 грн., була перерахована позивачем на рахунок страхувальника, що підтверджується платіжним дорученням від 12 серпня 2015 року № 0033297.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відтак, Товариство, здійснивши виплату страхового відшкодування, набуло права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Суд відзначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого ТЗ, а звіт про оцінку ТЗ є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Окрім того, Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року № 3-50гс15.

На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2, як особи, що на законних підставах експлуатує автомобіль "МОСКВИЧ 21412", державний номерний знак НОМЕР_3, застрахована відповідачем на підставі договору (полісу) № АІ/8026323 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.).

Отже, Компанія є особою, на яку вказаним полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації вищевказаного автомобіля "МОСКВИЧ 21412" на момент ДТП.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відтак, до позивача у зв'язку зі здійсненою страховою виплатою за вищеописаним ДТП перейшло право вимоги на суму відшкодування в розмірі 71 909,00 грн.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля внаслідок його пошкодження в ДТП. Також відповідач не спростував розраховану позивачем суму страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічну позицію викладено в статті 9 Закону України "Про страхування".

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про стягнення з відповідача 51 000,00 грн., позивач вказав, що сума в розмірі 50 000,00 грн. складає вартість відновлювального ремонту, а 1 000,00 грн. - вартість послуг евакуатора.

У той же час, статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі.

Статтею 28 вказаного Закону визначено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням транспортного засобу та його евакуацією з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АІ/8026323 та положення статей 12, 22, 28, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1192 ЦК України, у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду у розмірі суми, право на вимогу якої перейшло до Товариства. Отже, до стягнення з відповідача підлягає сума грошових коштів, яка не перевищує фактичну вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля та відшкодованих витрат на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП, у межах ліміту відповідальності відповідача, визначеного умовами вказаного полісу, тобто в розмірі 50 000,00 грн.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що автомобіль, який застрахований у позивача, 2007 року випуску, у зв'язку з чим останньому при розрахунку суми позовних вимог слід було застосувати коефіцієнт фізичного зносу.

Однак дане твердження спростовується висновком Верховного Суду України, викладеним в його постанові від 15 квітня 2015 року № 3-50 гс15, який в силу статті 111-18 ГПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

При цьому суд також зауважує, що Товариство отримало право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не було зобов'язане звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, в якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, та може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2014 року (справа № 3-165гс14), і відповідно до ст. 111-28 ГПК України вона є обов'язковою до застосування та для всіх судів України.

За таких обставин даний позов підлягає задоволенню в частині стягнення з Компанії на користь Товариства 50 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити в зв'язку з їх необґрунтованістю.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (04050, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 44, ідентифікаційний код 24175269) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА" (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 25, ідентифікаційний код 23510137) 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування), а також 1 350 (одну тисячу триста п'ятдесят) грн. 98 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22 листопада 2016 року

Суддя Є.В. Павленко