Рішення № 62874675, 17.11.2016, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/5333/16-ц

2/705/1852/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2016 року м. Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Мазуренко Ю.В.

при секретарі Щербаковій Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2015 року позивач звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики. В позові позивач вказує, що 09.09.2013 року між ним та відповідачем було укладено усний договір позики на суму 40000 доларів США, а відповідач зобовязався повернути таку ж суму коштів до 10.10.2013 року та виплатити винагороду за час користування коштами в сумі 3500 доларів США, про що відповідач власноручно написав розписку. 11.10.2013 між ним та відповідачем було укладено усний договір позики на суму 40000 доларів США, що в гривневому еквіваленті на той час становило 319720 грн., за умовами якого він передав відповідачеві 40000 доларів США, а відповідач зобовязався повернути таку ж суму коштів до 11.11.2013 року та сплатити комісію за позику в розмірі 3,5% місячних від суми позики, про що відповідач власноручно написав розписку. Крім того, 20.12.2013 між ним та відповідачем був укладений усний договір позики на суму 60000 грн., за умовами якого він передав відповідачеві 60000 грн., а відповідач зобовязався 15.01.2014 року повернути кошти в еквіваленті до Євро, що складає 5380 Євро, при цьому відповідач зобовязався при зміні курсу Євро розрахуватись за офіційним курсом Євро на день повернення коштів, про що відповідач власноручно написав розписку. Відповідач не виконує зобовязання за договором позики і на його неодноразові вимоги повернути кошти в добровільному порядку не реагує, врегулювати спір мирним шляхом не вдалося. На цій підставі позивач змушений звернутися до суду з відповідною позовною заявою та просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 2154883 грн. 38 коп. по відповідним договорам позики, що були укладені між ними; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача грошові кошти в сумі 87679 грн. 22 коп. - винагороди за користування коштами; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 3% річних за прострочення платежу в сумі 64463 грн.26 коп.; стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір. В позовній заяві

18 серпня 2016 року у даній цивільній справі було винесено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області Годік Л.С., а 10 жовтня 2016 року , після задоволення заяви про самовідвід судді Годік Л.С. та проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, - суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області Мазуренко Ю.В. було винесено ухвалу про прийняття відповідної цивільної справи до свого провадження.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задоволити їх в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві. Пояснив, що відповідач на протязі тривалого періоду часу ухиляється від виконання своїх зобовязань, кошти йому не повертає, при цьому обіцяв йому, раніше при особистих зустрічах, потім в телефонному режимі, - повернути борг на підставі відповідних розписок в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2, будучи належним чином, повідомлений про місце, дату та час проведення судового засідання, в судове засідання не зявився, довірив представляти свої інтереси в суді представнику ОСОБА_3 Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 визнав частково, а саме вказав, що відповідач визнає, що позичив у позивача ОСОБА_1 40000 доларів США та 60000 гривень, решту позовних вимог не визнає та просив суд відмовити в задоволенні позову, оскільки мають місце порушення вимог процесуального законодавства, які, на його думку, є перешкодою для винесення рішення по даній цивільній справі.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, допитавши позивача в якості свідка, відповідно до вимог ст. 184 ЦПК України, вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Кожна сторона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст. ст.1,3 ЦПК України).

Згідно ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).

В умовах позики його предметом не можуть бути унікальні речі і передача майна здійснюється не у тимчасове користування, а в тимчасову власність. Особливістю позики є можливість повернення, як оригіналу так і аналогічної речі за вартістю, якістю та іншими характеристиками.

Договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним якщо виконання позичальником зобовязання обмежується поверненням боргу.

Згідно розписки від 09.09.2013 року, яка в оригіналі приєднана позивачем до матеріалів справи, - ОСОБА_2, (паспорт НЕ № 168803, виданий Уманським РВ УМВС України в Черкаській області 21.02.2002 року), позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 40000 доларів США. В розписці вказано, що ОСОБА_2 зобовязується повернути позику до 10.10.2013 року та за час користування коштами зобовязується виплатити винагороду в сумі 3500 доларів США (а.с.40).

Згідно розписки від 11.10.2013 року, яка в оригіналі приєднана позивачем до матеріалів справи, - ОСОБА_2, (паспорт НЕ № 168803, виданий Уманським РВ УМВС України в Черкаській області 21.02.2002 року), позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 40000 доларів США, що складає еквівалентно в гривнях 328000 грн.. В розписці вказано, що ОСОБА_2 зобовязується повернути позику до 11.11.2013 року та за час користування коштами зобовязується виплатити комісію, яка складає 3,5% щомісячно від суми позики (а.с.41).

Згідно розписки від 20.12.2013 року, яка в оригіналі приєднана позивачем до матеріалів справи, - ОСОБА_2, (паспорт НЕ № 168803, виданий Уманським РВ УМВС України в Черкаській області 21.02.2002 року), позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 60000 грн.. В розписці вказано, що ОСОБА_2 зобовязується повернути позику до 15.01.2014 року у еквіваленті Євро за курсом 11,15 грн. за 1 Євро, що складає 5380 Євро, якщо курс буде знижений, то сума Євро буде розраховуватись на день повернення по національному курсу банку за купівлю (а.с.39).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження отримання коштів та укладення відповідних договорів позики - ОСОБА_2 були власноручно написані ( складені) розписки в яких також були обумовлені строки і умови повернення позик.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року №6-63цс13 встановлена правова позиція, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але і факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов»язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позичальник набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від встановлених результатів, робити відповідні правові висновки.

В ст.. 360-7 ЦПК України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов»язковими для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Суд дослідивши в судовому засіданні оригінали розписок від 09 вересня 2013 року, від 11 жовтня 2013 року, від 20 грудня 2013 року, - встановив, що в кожному випадку укладення договору позики, відповідні розписки містять найменування сторін зобов»язання, грошову суму, яка підлягає поверненню та особистий підпис позичальника. Тобто між сторонами зобов»язань кожного разу було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору позики й доведено факт передачі позичальнику грошей, що свідчить про укладення між ними договорів позики 09 вересня 2013 року, 11 жовтня 2013 року та 20 грудня 2013 року, відповідно до вимог ст.. 1046 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитись письмовими доказами, засобами аудіозапису, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Позивач в судовому засіданні підтвердив факт неповернення коштів ОСОБА_2 відповідно до умов укладених договорів позики.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка, відповідно до вимог ст. 184 ЦПК України, ОСОБА_1., показав, що він позичав кошти відповідачу ОСОБА_2 і по трьох договорах позики кошти йому повернуті не були : 09.09.2013 року він йому позичив 40000 дол. США і кошти до цього часу не повернуті; 11.03.2013 року він йому позичив - 40000 доларів США і кошти до цього часу не повернуті; 20.12.2013 року він йому позичив 60000 гривень з умовою, що кошти по даному договору позики будуть повернуті в євро і кошти до цього часу не повернуті. Факт передачі коштів кожного разу відбувався у нього на роботі за адресою вул.. Залізняка, 8 в м. Умань і свідків при укладенні договорів та при передачі коштів не було. Також він вказував, що розписки кожного разу писав особисто відповідач по справі ОСОБА_2 в його присутності, в яких він підтвердив факт отримання коштів та умови повернення коштів. Однак, не дивлячись на тривалі перемовини між ними по даному питанню, добровільно повертати кошти ОСОБА_2 не бажає, хоча при спілкуванні з ним відповідач не оспорював факт укладення договорів позики та умови відповідних договорів, - він обіцяв повернути кошти і визнавав вказані договори. Так в 2014 році зразу після Старого нового року, приблизно 15-16 січня він йому казав, що « … буду із бізнесу витягувати гроші і поетапно повертати….». Також, ОСОБА_4 пояснив, що між ним і ОСОБА_2 були дружні стосунки і перед цим в квітні 2013 року він йому також позичав кошти, які той вчасно повернув і через два дні знову подзвонив і попросив позичити гроші, тому що треба було терміново вирішити питання по бізнесу. Тому 09 вересня він віддав йому в якості позики 40000 доларів США, які ОСОБА_2 повернув йому перед цим по попередньому договору позики від квітня 2013 року. Він йому довіряв і знав, що той займається бізнесом та є платоспроможним. Особисто відповідач склав і передав йому список його майна в підтвердження його платоспроможності, оскільки мова йшла про значні суми коштів. Також йому було відомо про факти укладення договорів позики між ОСОБА_2 та його знайомими по яких він розраховувався, в тому числі платив відсотки. Зокрема, він знав, що ОСОБА_2 позичав гроші у ОСОБА_5 і все вчасно, відповідно до умов договору, повернув. ОСОБА_1 вказував, що ще до укладення шлюбу він продав квартиру у м. Черкаси і в нього були кошти, які він позичив відповідачу ( це перша сума 40000 доларів США це були його особисті кошти). Іншу суму в розмірі 40000 доларів США це були спільні з дружиною заощадження, гроші які дружина позивача зняла з рахунку в банку перед передачею коштів по другій сумі 40000 доларів США 11 жовтня 2013 року і це підтверджується відповідною випискою з банку на суму 37000 доларів США і ще три тисячі доларів у них було на руках і тому вони ще доклали ці 3 тисячі і позичили повторно 40000 доларів США відповідачу.. По договору від 11 жовтня 2013 року попередня домовленість була досягнуту 10 жовтня 2013 року і при цьому гроші позичались в доларах. З приводу позики 60000 гривень, то ОСОБА_1 пояснив, що відповідач сам йому зателефонував, вказав, що терміново потрібні кошти і спитав, скільки в нього є , - він сказав, що 60000 гривень , після чого ОСОБА_2 запропонував, йому на вигідних для нього умовах позичити на короткий строк ці грошові кошти і обіцяв повернути грошові кошти в Євро.

У суду немає підстав ставити під сумнів показання свідка і таких доказів суду не надано.

Згідно з положеннями ст.. 524 ЦК України зобов»язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.

А відповідно до ст.. 533 ЦК України грошове зобов»язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договорм або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В ст. 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та умов Цивільного кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно вимогам ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі, у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Станом на момент звернення позивача ОСОБА_1 до суду офіційний курс Національного банку України української гривні по відношенню до долара США станом на 04.06.2016 року становить 100 доларів США = 25,051207 грн. (а.с.13).

Отже, основний борг відповідача станом на 04.06.2016 року за договорами позики від 09.09.2013 року та 11.10.2013 року становить 2004096,56 грн., сума, яка еквівалентна 80 000 доларів США (80 000 доларів США х 25,051207).

Станом на момент звернення позивача ОСОБА_1 до суду офіційний курс Національного банку України української гривні по відношенню до Євро станом на 04.06.2016 року становить 100 Євро = 28,027290 грн.

Отже, борг відповідача станом на 04.06.2016 року за договором позики від 20.12.2013 року становить 150786,82 грн., сума, яка еквівалентна 5 380 Євро (5380 Євро х 28,027290).

Крім того, відповідно до договору позики від 09.09.2013 року відповідач зобовязувався сплатити позивачу винагороду в сумі 3500 доларів США, що станом на день звернення з позовом до суду становить 87679,22 грн. (3500 доларів США х 25,051207).

За змістом ст.ст. 526, 527 ЦК України належним виконанням зобовязання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобовязання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено ч. 1ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1ст. 631 ЦК України).

Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).

Підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Отже, на підставі встановлених в судовому засіданні фактичних обставин справи, оскільки між сторонами був укладений договір позики, умови якого щодо своєчасного повернення грошових коштів відповідач на час розгляду справи в суді не виконав, суд дійшов переконання, що вимоги позивача щодо стягнення простроченої суми боргу за договорами позики з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від суми боргу за час прострочення в сумі 64 463 грн. 26 коп. є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики - підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі -частина першастатті 82 ЦПК), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору при ухваленні судового рішення. У разі якщо судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який із тих чи інших причин до ухвалення рішення у справі сплачено не було, а рішення ухвалено на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у дохід Державного бюджету України.

Згідно з вимогами ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати, а якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від оплати судового збору він стягується з відповідача в дохід держави Судом встановлено, що позивачем до суду подавалась заява про відстрочку сплати судового збору і 18 серпня 2016 року попереднім складом суду було винесено ухвалу про відкриття провадження по справі без сплати позивачем судового збору (у разі відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд повинен зазначити в ухвалі (про відкриття провадження ) конкретний строк (строки) сплати судового збору, - окремо процесуальне рішення по даному питанню попереднім складом суду не виносилось і фактично кошти позивачем сплачені не були). Тому судові витрати повинні бути стягнуті з відповідача на користь держави..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 58, 60, 213-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти на загальну суму 2307025 ( два мільйони триста сім тисяч двадцять пять) гривень 86 копійок, з яких:

- 2154883 (два мільйони сто пятдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят три) гривні 38 копійок сума основного боргу ( на підставі договорів позики від 09.09.2013р., від 11.10.2013р., від 20.12.2013р., що були укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1);

-87679 (вісімдесят сім тисяч шістсот сімдесят девять) гривень 22 копійки -винагорода за користування коштами;

-64463 (шістдесят чотири тисячі чотириста шістдесят три) гривні 26 копійок -3% річних за прострочення платежу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 6 890 (шість тисяч вісімсот девяносто) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ю.В. Мазуренко