Ухвала суду № 62870147, 22.11.2016, Машівський районний суд Полтавської області

Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 540/1354/16-ц

Номер провадження 2/540/397/16

22.11.2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Машівський районний суд Полтавської області у складі :

головуючого судді Кравець С.В.

за участю: секретаря Порохні І.І.

представника позивачів ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Машівка цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Альянс», треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5; приватний нотаріус Машівського районного нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів оренди землі, -

на підставі ч.3 ст. 209 ЦПК України в судовому засіданні 21 листопада 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення, -

в с т а н о в и в :

у жовтні 2016 року позивачі звернулися до суду зі вказаними позовами, посилаючись на те, що 18.03.2014р. між позивачем ОСОБА_3, а 06.12.2013р.у між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем були укладені договори оренди землі, відповідно до яких вони передали ТОВ «Приват-Агро-Альянс» належні їм на праві приватної власності земельні ділянки площею 5,81 га та 5,8598 га, відповідно, розташовані на території Михайлівської сільської ради та Машівської селищної ради, строком на 49 років. Відповідно до п.4.1 спірних договорів розмір орендної плати визначено 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що не відповідає нормам чинного законодавства, зокрема указу Президента України № 92/2002 від 02.02.2002р., який передбачав визначення орендної плати в розмірі не менше 3% від вартості земельної ділянки. У звязку з наведеним, позивачі просять визнати недійсними спірні договори оренди землі та стягнути з відповідача судові витрати.

За ухвалою суду від 31.10.2016 року вказані позови обєднані в одне провадження.

Відповідач направив до суду заперечення в якому просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що положення указу Президента України № 92/2002 від 02.02.2002р. було доведено до відома громадян шляхом опублікування 14.02.2002р. в газеті Урядовий курєр», а тому посилання позивачів про те, що вони дізналися про нього після консультації з юристом є безпідставним. Крім цього, при укладенні договору не мало місце обману, як про це зазначають позивачі, а незнання закону не є підставою для визнання договору недійсним. В той час, зазначений Указ носить виключно рекомендаційний характер, а відносини щодо стосуються оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі». Також оскільки договори оренди землі були посвідчені нотаріально, у сторін був необхідний обсяг цивільної дієздатності, установлено волевиявлення та дійсні наміри позивачів, а тому підстав для його недійсності не вбачається.

В судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві та зазначила, що після укладення договорів позивачі отримали орендну плату за 49 років, у звязку з досягнутою домовленістю, а тому її розмір не заперечується. Зазначає, що позивачі не були обізнані про норми законодавства, а тому і підписали спірні договори.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала з підстав викладених у запереченні та зазначила, що позивачі були обізнані про можливість отримання орендної плати у більшому розмірі, оскільки за договорами, які були укладені з іншим підприємством до цього розмір їх орендної плати складав 7, 5 та 2%,що зазначила представник позивачів, а тому з цими умовами вони свідомо погодилися. Крім цього, Указ Президента України на який вони посилаються став доступним з моменту його опублікування, а тому доводи сторін, що вони не були про це обізнані є безпідставними. Крім цього, зазначений Указ не є обовязковим, а носить рекомендаційний характер.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази у справі, прийшов до наступного висновку.

Судом установлено, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками земельних ділянок площею 5,81 га та 5,8598 га, відповідно, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Михайлівської сільської ради Машівського району та Машівської селищної ради Полтавської області, що підтверджується копіями державних актів серії № ЯГ № 652191, № ІІ-ПЛ №016729 (а.с.7,26).

18.03.2014 року між позивачем ОСОБА_3, а 06.12.2013р. між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ТОВ «Приват-Агро-Альянс» терміном на 49 років були укладені договори оренди зазначених земельних ділянок, які посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 617 та приватним нотаріусом Машівського районного нотаріального округу ОСОБА_6 за № 2656 (а.с. 5,6, 23-25).

Пунктом 4.1 спірних договорів передбачено, що розмір орендної плати за один рік користування земельної ділянки складає 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Згідно п.4.3. договорів орендна плати виплачується одноразово та складає: 89390, 21 грн для ОСОБА_3 і 112573, 09 грн для ОСОБА_4

З довідок про доходи позивачів та наданих відповідачем платіжних доручень вбачається, що позивачі отримали у грудні 2013 та травні 2014 роках від відповідача обумовлену договорами одноразову виплату орендної плати (а.с. 68-70, 105-108).

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення спірних договорів) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; мови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною другою ст. 15 цього Закону установлено, що відсутність у договорі оренди-землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

В той час, згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 ст. 627 цього Кодексу визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим позивачі вважають, що на час укладення ними договору з відповідачем були порушені вимоги п. 1 указу Президента України № 92/2002 від 02.02.2002р. «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)», за яким визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря, що відповідно тягне за собою недійсність договорів на підставі ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України.

Так, стаття 215 ЦК України встановлює, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК.

Статтею 203 цього Кодексу передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як видно зі змісту оспорюваних договорів оренди, після досягнення сторонами домовленості з питань орендної плати та інших істотних умов, передбачених Законом України «Про оренду землі», підписання договору та його реєстрації він набув чинності, а відтак може бути змінений лише за взаємною згодою сторін, у тому числі й у частині розміру орендної плати (ст. 792 ЦК України, ст. ст. 16, 21 Закону України «Про оренду землі»).

Як зазначила в судовому засіданні представник позивачів, останні отримували оренду плату від попереднього орендаря в розмірі 2 та 7, 5 %, що, на думку суду, свідчить про те, що вони були обізнані про можливість укладення договору на умовах за яких орендна плата може складати більше 1, 5 %.

Як убачається з матеріалів справи після укладення договорів оренди землі позивачам була нарахована та видана одноразово у 2013 та 2014 роках орендна плата за весь період дії договорів, що обумовлено їх умовами, що свідчить про те, що позивачі погоджувалися з зазначеними умовами, прийняли ці умови та орендну плату, упродовж більше як двох років після цього, ці умови їх влаштовували, а відтак суд приходить до висновку про відсутність порушення прав позивачів при укладанні договорів оренди в частині визначення розміру орендної плати.

Вказаний висновок ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду України викладеній у справі № 6-1512цс16 від 21.09.16р.

Щодо доводів позивачів про те, що мав місце обман, оскільки вони дізналися про існування указу Президента після консультації з юристом, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки вказаний нормативний документ з 2002 був загальнодоступним, а як зазначив Пленум Верховного Суду України у п. 19 своєї постанови № 9 від 06.11.2009р., помила внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

Оскільки позивачам у задоволенні позову відмовлено, а тому судові витрати у відповідності зі ст. 88 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 15 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 627, 638, 792 ЦК України, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Альянс», треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5; приватний нотаріус Машівського районного нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів оренди землі відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області через Машівський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а особою, яка не була присутньою під час проголошення рішення в той же строк з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а у випадку його оскарження, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст Рішення виготовлено та підписано 22 листопада 2016 року

Суддя: