Постанова № 62867138, 18.11.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4510/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Стеценко О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - Позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Відповідач, або ГУ ДМС України в Одеській області) про скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 292094 від 18.08.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, у зв'язку з визнанням зазначеної посвідки недійсною.

Свої вимоги Позивач обґрунтував наступними доводами.

Так, Позивач зазначив, що з метою набуття її неповнолітніми дітьми громадянства України, в липні 2016 року вона завернулась до ГУ ДМС України в Одеської області із заявою про перевірку законності видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 07.05.2007 року. 19.08.2016 року Позивачем отримано копію рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 292094 від 18.08.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну. До зазначеного рішення було додано копію висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 18.08.2016 року, затвердженого начальником ГУ ДМС України в Одеській області, яким вмотивовується оскаржуване рішення. Так, відповідно до вказаного висновку, під час перевірки особової справи з'ясувалося, що 24.06.2005 року громадянка В'єтнаму ОСОБА_1 звернулась до міграційної служби із клопотанням на постійне проживання в Україні та на підставі ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію», ОСОБА_1 видано дозвіл на імміграцію, документовано посвідкою на постійне проживання, проте у висновку по справі не визначено конкретних підстав імміграції ОСОБА_1 на територію України. Згідно обліків ГУ ДМС України в Одеській області процедура реєстрації ОСОБА_2 громадянкою України не проводилась, інших, передбачених статтею 4 Закону України «Про імміграцію», підстав для імміграції ОСОБА_1 на територію України в період 2005 року з матеріалів справи ОСОБА_1 не вбачається тому, враховуючи викладене, відповідно по пункту 6 Розділу IV статті 12 ЗУ «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 було скасовано, а посвідку серія НОМЕР_1 від 07.05.2007 року визнано недійсною та вилучено. Вищезазначене твердження Відповідача ОСОБА_1 вважає такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та є надуманим, у зв'язку з чим оскаржуване рішення прийняте за відсутності законодавче визначених підстав, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні, призначеному на 02.11.2016 року, представник Позивача не з'явився, надав заявою про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів (а.с. 50).

В судовому засіданні 02.11.2016 року представник Відповідача просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав, зазначених у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с. 80-82). В письмових запереченнях проти позову, представник Відповідача зазначив, що у 2000 році Позивач прибула до України з метою возз'єднання з чоловіком. 24.06.2005 року Позивач звернулась до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Одеській області з клопотанням про залишення на постійне проживання в Україні. Окрім заяви-анкети у справі наявні копія національного паспортного документу ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 виданого 08.01.2004 року Посольством В'єтнаму в Україні з перекладом на українську мову, копія свідоцтва про народження доньки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 серії НОМЕР_3, виданого 09.03.2005 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, довідки Посольства СВР в Україні на ім'я ОСОБА_1 про відсутність судимостей на території В'єтнаму та заперечень щодо постійного проживання на території України, копія заяви для реєстрації за місцем проживання в Україні та медичні довідки. 14.07.2005 року, на підставі частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», ОСОБА_1 отримала дозвіл на імміграцію в Україну та була документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4. 07.05.2007 року Позивач отримала новий бланк посвідки серії НОМЕР_5. У висновку по справі не визначено конкретних підстав імміграції ОСОБА_1 на територію України.

Крім того, Відповідач зауважив, що в м. Одеса ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька Позивача- ОСОБА_2, проте, відповідно до пункту 3 статті 8 Закону України «Про громадянство України» дитина, яка народилась на території України після 24 серпня 1991 року і не набула за народженням громадянство України та є особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням одного з ії законних представників. На теперішній час, згідно обліків ГУ ДМС України в Одеській області, процедура реєстрації ОСОБА_2 громадянкою України не проводилась. Інших передбачених статтею 4 Закону України «Про імміграцію», підстав для імміграції ОСОБА_1 на територію України в період 2005 року в матеріалах справи останньої не вбачається. За викладених обставин, Відповідач дійшов висновку, що дозвіл на імміграцію був отриманий Позивачем в порушення вимог законодавчих актів, які діяли на час розгляду матеріалів, а саме: Закону України «Про імміграцію», тому Позивача було визнано такою особою, що не має дозволу на імміграцію в Україну, а посвідка на постійне місце проживання в Україні, відповідно, визнана не дійсною.

Враховуючи неявку представника Позивача в судове засідання та його заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, на підставі приписів ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд ухвалив про розгляд справи в порядку письмового провадження 18.11.2016 року за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши позовну заяву, матеріали адміністративної справи, письмові заперечення Відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

24.06.2005 року Позивач звернувся до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Одеській області з клопотанням про залишення на постійне проживання в Україні. Окрім заяви-анкети Позивачем були надані: копія національного паспортного документу ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 виданого 08.01.2004 року Посольством В'єтнаму в Україні з перекладом на українську мову, копія свідоцтва про народження доньки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 серії НОМЕР_3, виданого 09.03.2005 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, довідки Посольства СВР в Україні на ім'я ОСОБА_1 про відсутність судимостей на території В'єтнаму та заперечень щодо постійного проживання на території України, копія заяви для реєстрації за місцем проживання в Україні та медичні довідки (а.с. 54-62).

14.07.2005 року Позивач отримав дозвіл на проживання на території України та була документована посвідкою на постійне проживання на території України серії НОМЕР_1 строком до 08.01.2009 року (а.с. 63,64).

07.05.2007 року Позивачем отримано новий бланк посідки серії НОМЕР_1.

З метою набуття її неповнолітніми дітьми громадянства України, в липні 2016 року Позивач завернулась до ГУ ДМС України в Одеської області із заявою про перевірку законності видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 07.05.2007 року.

За результатом проведення перевірки, 18.08.2016 року посадовими особами ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 (а.с. 76), в якому зазначено, що в попередньому висновку по справі не визначено конкретних підстав імміграції ОСОБА_1 на територію України, у зв'язку з чим працівники ГУ ДМС України в Одеській області вважали за доцільне скасувати раніше прийнятий дозвіл на іміграцію.

На підставі даного висновку, а також п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», ГУ ДМС України в Одеській області було прийнято рішення № 292094 від 18.08.2016 року про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну (а.с.77).

Не погоджуючись з прийнятим рішення, вважаючи його протиправним, Позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Вивчивши позовну заяву, матеріали адміністративної справи, письмові заперечення Відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регламентує Закон України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001 року.

Відповідно до ст. 1 вищенаведеного Закону визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Відповідно до абз.6 ст.1 Закону України «Про імміграцію» (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну) посвідка на постійне проживання - це документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Статтею 9 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну) визначено порядок подання заяви про надання дозволу на імміграцію та перелік документів, які долучаються до заяви: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Судом встановлено, що 24.06.2005 року Позивач звернувся до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Одеській області з клопотанням про залишення на постійне проживання в Україні. Окрім заяви-анкети Позивачем були надані: копія національного паспортного документу ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 виданого 08.01.2004 року Посольством В'єтнаму в Україні з перекладом на українську мову, копія свідоцтва про народження доньки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 серії НОМЕР_3, виданого 09.03.2005 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, довідки Посольства СВР в Україні на ім'я ОСОБА_1 про відсутність судимостей на території В'єтнаму та заперечень щодо постійного проживання на території України, копія заяви для реєстрації за місцем проживання в Україні та медичні довідки (а.с. 54-62).

За результатом поданих документів, 14.07.2005 року інспектором ВГІРФО УМВС України в Одеській області, майором міліції Л.А. Дацюком було прийнято рішення про надання Позивачу дозволу на імміграцію на територію України та видачу посвідки на постійне проживання на території України (а.с. 63).

З огляду на зазначене, суд не приймає до уваги твердження Відповідача щодо відсутності у Позивача підстав для надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію, оскільки, орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, прийнявши і провівши перевірку відповідних документів, які були надані ОСОБА_1, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених ст.10 Закону України «Про імміграцію», не виявив та надав Позивачу посвідку на постійне місце проживання в Україні.

При цьому, суд враховує, що з матеріалів справи вбачається, що 16 років тому Позивач прибула на територію України до свого чоловіка - ОСОБА_3, проте Відповідачем зазначене питання під час прийняття оскаржуваного рішення досліджено не було. Крім того, Відповідачем не надано будь якої оцінки твердженням Позивача, що донька Позивача, ОСОБА_4, наразі є громадянкою України.

Також, суд зазначає, що виявлені порушення в особовій справі Позивача, допущені посадовими особами органу реєстрації, не можуть слугувати підставою для прийняття спірного рішення, і відповідно, порушення прав та законних інтересів Позивача.

Щодо визначення Відповідачем підстави для скасування дозволу на імміграцію, суд зазначає наступне.

Підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені ст.12 Закону України "Про імміграцію", згідно якої дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, дозвіл на імміграцію може бути скасований у випадках, передбачених п.п. 1-5 ст.12 вказаного Закону, а також в інших випадках, передбачених законами України. Тобто такі «інші випадки», відповідно до наведеної правової норми, мають бути передбачені виключно законами України.

Відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не наведено жодної норми будь-якого закону, якими би було передбачено скасування дозволу на імміграцію у цьому випадку.

За таких обставин суд вважає посилання Відповідача на п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», як на підставу скасування Позивачу дозволу на імміграцію, безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про імміграцію» орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Відповідно до п.п. 21-24 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до ст.13 Закону України «Про імміграцію».

Доказів належного виконання вище наведених положень законодавства Відповідачем до суду також не надано.

За таких обставин, суд вважає, що спірне рішення прийняте з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, адже на момент прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у Позивача була самостійна законна підстава для імміграції в Україну; Позивач проживає на території України з 2000 року і органом який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію наданням двох посвідок на постійне проживання в Україні підтверджувалась законність перебування іноземця в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами Позивача, адже при видачі посвідки на постійне проживання в Україні орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію підтвердив правильність надання Позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання Позивачу дозволу на імміграцію в Україну; несвоєчасно: посвідка на постійне проживання серії вперше оформлена у 2005 році, тоді, як рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну прийнято 18.08.2016 року.

При прийнятті рішення, суд також враховує, що відповідно до ст.ст. 9, 29 «Загальної декларації прав людини» ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених судом фактів, суд дійшов висновку, що Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. В той же час Позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст.6 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що Відповідачем під час розгляду справи не було доведено правомірності прийнятого ним рішення, тому суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 292094 від 18.08.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження та зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 122, 159-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській № 292094 від 18.08.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя з Стеценко О.О.