Постанова № 62867097, 21.11.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4326/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Самойлюк Г.П., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію від 10.08.2016 р.,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1; присудити судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання вимог п.9 Порядку оформлення, виготовлення та видачі посвідки на постійне місце проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 251 від 28.03.2012р., він звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про обмін посвідки (у зв'язку з досягненням 25-річного віку) та в подальшому дізнався, що йому скасовано дозвіл на імміграцію в Україну. При цьому позивач вказує, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну зазначено п.6 розділу 4 ст. 12 Закону України «Про імміграцію». Позивач вважає зазначене рішення безпідставним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, в тому числі Закону України «Про імміграцію», ст.2 КАС України.

Від відповідача до суду надійшли заперечення на адміністративний позов, в яких, зокрема, зазначено, що дозвіл на імміграцію в Україну 10.03.2004р. ОСОБА_1 отримав як неповнолітня дитина іммігранта згідно вимог п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію». Однак на момент подачі клопотання про залишення на постійне місце проживання в Україні ОСОБА_1 вже був повнолітнім (на той час досяг 23 років), відтак вказана норма Закону України «Про імміграцію» не могла бути підставою для надання йому дозволу на імміграцію, що свідчить про безпідставне документування його посвідкою на постійне місце проживання. При цьому позивач зазначив, що рішення про скасування дозволу на імміграцію від 10.08.2016 р. прийнято із законних підстав та відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про імміграцію», Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002р., в зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування (а.с. 46-47).

Позивач до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином та завчасно. 16.11.2016р. (вх. № 30541/16) від представника позивача надійшла заява, в якій останній просив розглянути справу без його участі за наявними у матеріалах справи доказами.

До судового засідання з'явився представник відповідача.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, у зв'язку з відсутністю перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених ст.128 КАС України, відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справа розглянута в порядку письмового провадження

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є уродженцем Республіки Вірменії, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_1 (а.с. 11), одружений із громадянкою Республіки Вірменії, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 13). 02.04.2006 р. у вказаного подружжя на території України у м. Одесі народився син ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 14). ОСОБА_5 згідно рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 09.07.2014р. набув громадянства України на підставі ч.3 ст. 8 Закону України «Про громадянство України», що підтверджується копією довідки № 349973, виданої Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області (а.с. 15).

У 2001р. позивач закінчив Одеську державну академію харчових технологій і отримав вищу освіту (а.с. 17).

У 2004 р. позивач звернувся до ВП та МР УМВС України в Одеській області із заявою про залишення на постійне проживання в Україні (а.с. 53).

10.03.2004р. у висновку ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області за результатом розгляду справи, з посиланням на ч.2 ст. 9 Закону України «Про імміграцію», зазначено про можливість дозволити ОСОБА_1 постійне проживання в Україні і документувати його посвідкою на постійне проживання в Україні (а.с. 70).

Позивачу 10.03.2004р. видано дозвіл на імміграцію в Україну та 11.03.2004р. ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання ОД № 446/04 (а.с. 77).

Позивач зазначає, що у 2015 р. він звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про обмін посвідки проживання в зв'язку з досягненням 25-річного віку.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 10.08.2016 р. на підставі п.6 розділу ІV ст.12 Закону України "Про імміграцію" скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий громадянину Вірменії ОСОБА_1 (а.с. 10).

Зазначене рішення прийнято на підставі висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну, затвердженого 10.08.2016р. (а.с. 83-84). Згідно вказаного висновку дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 отримав згідно п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію", проте на момент подачі клопотання про залишення на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 вже був повнолітнім (на той час досяг 23 років), тому вказана норма Закону України «Про імміграцію» не могла бути підставою для надання йому дозволу на імміграцію, що свідчить про безпідставне документування його посвідкою на постійне проживання.

Не погоджуючись з рішенням відповідача від 10.08.2016 р. про скасування дозволу на імміграцію, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Відповідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію". Відповідно ст.1 цього Закону імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про імміграцію" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Таким чином, підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є рішення компетентного, в розумінні Закону України "Про імміграцію", органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.

Окрім того, відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002р. (далі - Порядок №1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (п. 24 Порядку № 1983).

Отже, наведені вище вимоги Закону України "Про імміграцію" і положення Порядку № 1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, суб'єктів владних повноважень обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

Суд зазначає, що визначеного Порядком № 1983 подання до суду не надано.

Тобто, визначених Положенням підстав для проведення перевірки правомірності надання позивачу дозволу на імміграцію та оформлення іноземному громадянину посвідки на постійне проживання в Україні не доведено.

Дозвіл на імміграцію може бути скасований у випадках, передбачених пунктами 1-5 статті 12 Закону України "Про імміграцію", а також в інших випадках, передбачених Законами України (пункт 6 ст.12 Закону України «Про імміграцію»). Тобто такі інші випадки, відповідно до наведеної правової норми, мають бути передбачені виключно Законами України.

Проте, відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено приписів закону, яким би було передбачено скасування дозволу на імміграцію у випадку позивача. Тому посилання відповідача у висновку, як на підставу скасування позивачу дозволу на імміграцію, на п.6 ст.12 Закону України «Про імміграцію» є безпідставним та необґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що протягом всього часу проживання на території України позивач не порушував чинного законодавства України, злочинів не скоював, що не спростовано відповідачем.

При цьому, у висновку зазначено, що оформлення посвідки здійснено безпідставно. Між тим, доказів притягнення до відповідальності посадової особи, яка складала, затверджувала та видала позивачу посвідку на постійне проживання, приймала рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу за прийняття безпідставних рішень до суду не надано.

Судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

Слід також зазначити, що ст.ст. 9, 29 Загальної декларації з прав людини 1948 року передбачено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійснені своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Як зазначалось вище, підставою для скасування рішенням від 10.08.2016 р. дозволу на імміграцію в Україну позивачу Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області зазначено п. 6 розділу ІV ст.12 Закону України "Про імміграцію".

При цьому, іншим випадком, в розумінні вказаної норми відповідач зазначає, що дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1 надано з порушенням п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», оскільки на момент подачі клопотання про залишення на постійне місце проживання в Україні ОСОБА_1 вже був повнолітнім (на той час досяг 23 років), в зв'язку з чим, на думку відповідача, вказана норма Закону України «Про імміграцію» не могла бути підставою для надання йому дозволу на імміграцію

Суд висновки відповідача, зазначені у висновку від 10.08.2016р. вважає помилковими, оскільки п.6 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" чітко визначено, що інші випадки для скасування дозволу на імміграцію мають бути передбачені законами України, тоді як у оскаржуваному рішенні Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 10.08.2016р. відсутня вказівка на відповідну норму Закону, на підставі якої виданий громадянину Вірменії ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну підлягає скасуванню.

Відповідачем в оскаржуваному рішенні від 10.08.2016р. не наведено норм закону, яким би було передбачено скасування дозволу на імміграцію у випадку позивача. Тому посилання відповідача у висновку, як на підставу скасування позивачу дозволу на імміграцію, на п.6 розділу ІV ст.12 Закону України «Про імміграцію» є безпідставним та необґрунтованим.

Також відповідачем не надано доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст.12 Закону України Про імміграцію, а саме: відповідачем не надано суду вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Порушення встановленого законодавством України порядку надання дозволів на імміграцію в Україну, у розумінні статті 12 Закону України "Про імміграцію", є підставою для скасування таких дозволів, якщо з'ясується, що їх надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність (п.1 ч.1 ст.12 Закону).

Надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області не встановлено.

Суд вважає за необхідне зазначити, що допущення уповноваженими органами помилки при прийнятті рішення про надання громадянину Вірменії ОСОБА_1 дозволу на імміграцію, за відсутності у цьому вини останнього, не є визначеною Законом України "Про імміграцію" та іншими законами України підставою для скасування такого дозволу.

При цьому суд враховує, що ч.2 ст.19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскаржуване рішення відповідача від 10.08.2016р. є актом індивідуальної дії, в якому Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області не зазначило та не мотивувало, з якої визначеної законом підстави скасовано дозвіл громадянина Вірменії ОСОБА_1 на імміграцію в Україну, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що оскаржуване рішення прийнято на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок доказування правомірності прийнятих ним рішень в адміністративному суді, не доведено наявності підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію і, як наслідок, правомірності рішення від 10.08.2016р.

Відтак, позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію від 10.08.2016 р. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідносто до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст.ст. 11, 14 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, на думку суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 цього КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що адміністративний позов підлягає задоволенню, судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 159-164, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію від 10.08.2016 р., - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 10.08.2016 р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня 20 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Г.П. Самойлюк