Ухвала суду № 62858814, 21.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/11582/16-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Піхур О.В.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/12864/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Соколової В.В.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів згідно з договором позики,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів згідно з договором позики задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 суму боргу в розмірі 85 400,00 євро, що станом на 17 серпня 2016 року за офіційним курсом НБУ становить 2 417 201,40 грн..

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 в відшкодування витрат по сплаті судового збору 6 890,00 грн..

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що покладені в основу ухваленого рішення висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи. Суд дійшов помилкового висновку про те, що грошові кошти були передані ОСОБА_5 ОСОБА_3 на підставі договору про надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року, оскільки такий договір між сторонами не укладався. Посилалася на те, що доданий позивачем до позовної заяви примірник договору про надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року є підробленим, а тому не може прийматися до уваги як допустимий доказ. Судом не було належним чином перевірено, на підставі яких договорів зараховувалися кошти на рахунок ОСОБА_3, а висновок суду про здійснення переводу грошових коштів на підставі договору про надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року є припущенням. Помилковим є посилання на те, що договір про надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року є угодою між позивачем та відповідачем як між двома фізичними особами, так як відповідачем ОСОБА_3 він підписаний в якості голови фермерського господарства. Суд першої інстанції не врахував, що позовні вимоги про стягнення грошових кошів, отриманих на підставі угоди про надання безвідсоткової позики від 04 квітня 2011 року, заявлені з пропуском строку позовної давності, так як трирічний строк з момент настання кінцевого строку повернення позики сплив в 2015 році, а позов до суду пред'явлено в 2016 році.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_7 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_5 ОСОБА_8 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання повторно не з'явився, про день та час слухання справи судом повідомлений у встановленому законом порядку, а тому, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 березня 2012 року між ОСОБА_5 як позикодавцем та ОСОБА_3 як позичальником було укладено договір надання безвідсоткової позики. Відповідно до умов договору, позикодавець зобов'язався надати позичальнику у позику грошові кошти в розмірі 4240000 грн., що еквівалентно 400 000 євро, а позичальник зобов`язався повернути зазначену суму позики в обумовлений термін.

Позикодавець також зобов`язався передати позичальнику або перерахувати на його банківський рахунок вказану суму позики в строк до 16 березня 2013 року (п. 3.1 договору).

Згідно п. 4.1 договору надання безвідсоткової позики, строк повернення позики складає один рік з моменту надання суми позики.

Відповідно до п. 5.1 договору надання безвідсоткової позики, позичальник зобов`язаний повернути всю суму позики (або неповернуту його частину у випадку дострокового часткового погашення) в останній день строку, встановленого п. 4.1 договору.

Пунктом 7.1 договору надання безвідсоткової позики передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику і діє до повного виконання позичальником своїх обов`язків за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є одним із засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю «Меріно - Україна», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерінос - Україна».

Відповідно до протоколу № 4 Загальних зборів учасників Фермерського господарства «Мерінос-Україна» від 16 березня 2012 року, загальними зборами було вирішено, з метою забезпечення виконання зобов`язань за Угодою про надання безвідсоткової позики, що буде укладена ОСОБА_3 та ОСОБА_5, Фермерському господарству «Мерінос-Україна» виступити поручителем за ОСОБА_3; надати Директору ОСОБА_3 повноваження на укладання та підписання договору поруки з ОСОБА_5 від імені Фермерського господарства «Мерінос-Україна».

Згідно наявної в матеріалах справи виписки Банку «Сведбанк» (Рига) по рахунку № НОМЕР_1 (розрахунковий рахунок ОСОБА_5), у період з 16 березня 2012 року до 26 квітня 2012 року на рахунок № НОМЕР_2 (розрахунковий рахунок ОСОБА_3 в ПАТ «Діамантбанк») було перераховано грошові кошти в сукупній сумі 85400 євро, зокрема: 19 березня 2012 року - 63000 євро, 22 березня 2012 року - 17000 євро, 26 квітня 2012 року - 5400 євро. Призначення платежу зазначено як: «відповідно до договору».

09 березня 2016 року між ОСОБА_5 як кредитором та ОСОБА_6 як поручителем було укладено договір поруки, відповідно до умов якого погоджено, що цей договір є забезпеченням поручителем виконання зобов`язань ОСОБА_3 щодо повернення кредитору позики/позик на загальну суму 300 000 євро, що витікають з договору надання безпроцентної позики від 16 березня 2012 року та інших підстав, визначених цивільним законодавством України.

Якщо боржник не виконає (повністю або частково) будь-які свої зобов'язання за договором безпроцентної позики в обсягах та на умовах, що визначені договором, кредитор має право субсидіарно вимагати виконання таких зобов'язань від поручителя, в їх невиконаній частині. (п. 2.1 договору)

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про солідарне стягнення грошових коштів за договором позики, ОСОБА_5 посилався на те, що позичальник ОСОБА_3 взяті на себе за договором надання безвідсоткової позики зобов'язання не виконує, від повернення грошових коштів ухиляється, а тому сума позики в розмірі 85 400,00 євро підлягає солідарному стягненню з нього та з поручителя ОСОБА_6 на користь позивача.

Задовольняючи позовні вимоги частково та, стягуючи на користь ОСОБА_5 85 400,00 євро, що станом на 17 серпня 2016 року за офіційним курсом НБУ становить 2 417 201,40 грн., виключно з позичальника ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що факт укладення між сторонами договору та перерахування позичкових коштів на рахунок ОСОБА_3 достовірно встановлені, а тому, враховуючи те, що станом на дату розгляду справи позика не повернута, наявні правові підстави для стягнення цієї суми на користь ОСОБА_5. Разом з тим, враховуючи, що укладеним з ОСОБА_6 договором поруки передбачалася субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями ОСОБА_3, правові підстави для солідарного стягнення боргу з відповідачів відсутні, а тому вся сума боргу піддягає стягненню безпосередньо з позичальника.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт укладення 16 березня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договору позики на суму 400 000,00 євро та перерахування позивачем на рахунок відповідача в період з 16 березня 2012 року до 26 квітня 2012 року грошових коштів в сукупному розмірі 85 400,00 євро, із призначенням платежу: «відповідно до договору».

Обґрунтованих доводів та належних доказів на підтвердження того, що договір надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року в дійсності не укладався, а грошові кошти були перераховані на виконання інших договорів, відповідачем ОСОБА_3 не було надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.

Відомостей щодо повернення позичальником грошових коштів в порядку та в строки, що визначені договором надання безвідсоткової позики, матеріали справи не містять.

За таких обставин,оскільки в ході судового розгляду з'ясовано, що умови договору позики в частині щодо вчасного повернення боргу позичальником виконані не були, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та обґрунтовано стягнув з ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 85 400,00 євро, що станом на 17 серпня 2016 року за офіційним курсом НБУ становить 2 417 201,40 грн..

Стаття 553 ЦК України встановлює, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ст. 619 ЦК України, договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Оскільки умовами укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договору поруки передбачалася саме субсидіарна (додаткова) відповідальність поручителя за виконання позичальником основного зобов'язання, що прямо зазначається в пунктах 1.1.1. та 6.2 договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для солідарного стягнення боргу в розмірі 85 400,00 євро з ОСОБА_6.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір про надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року в дійсності ніколи не укладався, наявний в матеріалах справи примірник договору є підробленим, а грошові кошти на його підставі ніколи не перераховувалися, не відповідають фактичним обставинам справи та дослідженим судом доказам, з огляду на наступне.

Стаття 60 ЦПК України визначає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, відповідач ОСОБА_3 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про те, що договір про надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року є підробленим та сторонами не укладався.

Так, за змістом ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 143 ЦПК України встановлює, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до п. 3.2.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, установлення фактів і способів унесення змін до документів (підчистка, травлення, дописка, переклеювання фотокарток, літер тощо) та виявлення їх первинного змісту відноситься до завдань технічної експертизи реквізитів документів. Визначення абсолютного часу виконання штрихів рукописних записів у документах відноситься до завдань експертизи матеріалів документів. Установлення особливостей виготовлення друкарських засобів (форм) і відображення їх у відбитках відноситься до завдань експертизи друкарських форм.

За весь час перебування справи в провадженні суду першої інстанції відповідач ОСОБА_3 клопотання про призначення та проведення у справі судової технічної експертизи договору надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року не заявляв, незважаючи на те, що підробка цього договору є основним доводом, на якому ґрунтуються заперечення відповідача проти позову.

Одночасно, заявляючи клопотання про призначення експертизи договору на стадії розгляду справи в Апеляційному суді м. Києва, в порушення положень ст. 303 ЦПК України, представниками відповідача ОСОБА_3 не зазначено обґрунтованих доводів та поважних причин, у зв'язку з якими вказана експертиза не була проведена на стадії судового розгляду в суді першої інстанції.

За правилом ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Жодних із зазначених обставин відповідачем не зазначено, а тому законних підстав для призначення судової технічної експертизи Апеляційним судом м. Києва на стадії апеляційного розгляду справи, немає. Крім того, позивачем не надано згоди на вчинення з оригіналом договору при проведенні технічної експертизи відповідних дій, що можуть призвести до пошкодження чи знищення вказаного документу ( п.4.12 Інструкції)

За таких обставин, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 60 ЦПК України, колегія суддів вважає, що відповідачем ОСОБА_3 не було доведено існування обставин щодо підробки договору надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року, на які він посилався в обґрунтування своїх заперечень проти позову, а тому суд першої інстанції правильно не прийняв ці доводи до уваги та дійшов вірного висновку про те, що факт укладення між сторонами договору позики від 16 березня 2012 року достовірно встановлений.

Доводи апеляційної скарги про те, що грошові кошти в розмірі 85 400,00 євро перераховувались відповідачу не на підставі договору надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року, а на підставі договору про надання безвідсоткової позики від 28 березня 2011 року та угоди по надання безвідсоткової позики від 04 квітня 2011 року, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 3.1 договору від 16 березня 2012 року, позикодавець зобов'язався передати позичальнику або перерахувати на його банківський рахунок суму позики в строк до 16 березня 2013 року

Відповідно до п. 3.2 договору, днем надання позики вважається день підписання розписки про отримання коштів чи зарахування суми позики на поточний рахунок позичальника.

В пунктах 1.1, 1.2 договору узгоджено, що сума позики становить 400 000,00 євро.

Згідно виписки по рахунку позикодавця ОСОБА_5 в Банку «Сведбанк» (Рига), останнім за період з дати підписання договору від 16 березня 2012 року та по 26 квітня 2012 року було перераховано на рахунок позичальника ОСОБА_3 грошові кошти в сукупному розмірі 85 400,00 євро.

Вказана сума надійшла на рахунок позичальника в період після укладення договору від 16 березня 2012 року, в валюті та в межах суми позики, що були визначені цим договором, від позичкодавця за договором ОСОБА_5.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вказані обставини в сукупності підтверджують правильність висновку суду першої інстанції про те, що кошти в розмірі 85 400,00 євро надійшли саме на виконання умов договору надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року.

Долучена до апеляційної скарги ксерокопія виписки по рахунку відповідача не є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст.57, 58,59 ЦПК України, так як вона не завірена в установленому законом порядку. Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, відповідачем та його представником не зазначено поважних причин неподання вказаної виписки до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, який виступає як голова фермерського господарства «Мерінос-Україна», колегія суддів вважає безпідставними, з огляну на наступне.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1,2 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається зі змісту договору надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року, позичальником зазначається саме ОСОБА_3, як фізична особа.

Жодних посилань на те, що ОСОБА_3 при укладенні договору діяв як голова фермерського господарства «Мерінос-Україна», умови договору позики від 16 березня 2012 року не містять.

Відповідно до наявних в матеріалах справи протоколу № 4 Загальних зборів учасників Фермерського господарства «Мерінос-Україна» від 16 березня 2012 року та договору поруки від 09 березня 2016 року, у вказаних документах також зазначається про укладення договору про надання безпроцентної позики саме між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, як фізичною особою.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що договір надання безвідсоткової позики від 16 березня 2012 року був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, як між фізичними особами.

Не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах закону і доводи апеляційної скарги про те, що позов про повернення коштів подано позивачем до суду з пропуском трирічного строку позовної давності з огляду на те, що апелянтом обраховано строки позовної давності, виходячи з положень угоди про надання безвідсоткової позики від 04 квітня 2011 року, в той час як позов про повернення позики був пред»явлений за договором від 16 березня 2012 року і суд дійшов висновку про те, що грошові кошти перераховувалися на підставі договору про надання безпроцентної позиви від 16 березня 2012 року.

Вказаним договором було встановлено, що строк повернення позики становить один рік з моменту надання суми позики.

Таким чином, строк повернення грошових коштів в розмірі 63000 євро, які надійшли на рахунок позичальника 19 березня 2012 року, встановлений до 19 березня 2013 року; грошових коштів в розмірі 17000 євро, які надійшли на рахунок 22 березня 2012 року - до 22 березня 2013 року; грошових коштів в розмірі 5400 євро, які надійшли на рахунок 26 квітня 2012 року - до 26 квітня 2013 року

Відтак, визначений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності для пред'явлення вимог про повернення суми позики в розмірі 63000 євро спливає 19 березня 2016 року, позики в розмірі 17 000,00 євро - 22 березня 2016 року та позики в розмірі 5 400,00 євро - 26 квітня 2016 року.

Оскільки позовна заява була подана до суду 15 березня 2016 року, позовна давність за вимогами про стягнення з позичальника ОСОБА_3 суми позики в сукупному розмірі 85 400,00 євро позивачем не пропущена.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: