Ухвала суду № 62857019, 16.11.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

О К Р Е М А Д У М К А

(в порядку ч. 3 ст. 19 ЦПК України)

"16" листопада 2016 р.м. Чернігів

судді апеляційного суду Чернігівської області Страшного М.М. стосовно рішення апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2016 року по справі за апеляційною скаргою ПАТ „Українська залізниця" на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ „Українська залізниця" про визнання незаконним наказу про припинення трудового договору (контракту), поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконним наказ від 14.03.2016 року № 320/ОС виробничого підрозділу Вагонної дільниці ст. Київ-Пасажирський регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про припинення трудового договору (контракту), змінений наказом від 22.07.2016 року № 1081/ОС про внесення змін до наказу від 14.03.2016 року № 320/ОС, яким перенесено дату звільнення ОСОБА_1 з 14.03.2016 року на 11.05.2016 року, поновлено ОСОБА_1 на роботу у виробничий підрозділ Вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в Київський резерв провідників пасажирських вагонів та ЛНП ( цех 1 ) на посаду провідника пасажирських вагонів з 11 травня 2016 року; стягнуто з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 11 травня 2016 року по 11 серпня 2016 року включно день поновлення на роботі судом в сумі 18993 грн., 1000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, 5000 грн. витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката. Рішення суду в частині поновлення стягнення середньої заробітної плати за один місяць в сумі 5965 грн. 74 коп. допущено до негайного виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням суду ПАТ „Українська залізниця" подало апеляційну скаргу.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПАТ „Українська залізниця" задоволено, рішення Ніжинського міськрайонного суду від 11 серпня 2016 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вважаю, що при винесені даного рішення апеляційним судом були порушені норми матеріального права. У даному випадку підстави для відмови в задоволенні позову відсутні.

11.11.2013 року між ОСОБА_1 та Вагонною дільницею ст.Київ-Пасажирський було укладено Контракт № 1178, згідно з яким ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у Вагонну дільницю в резерв провідників на посаду провідника пасажирських вагонів.

14.03.2016 року начальником Вагонної дільниці ст. Київ-Пасажинський ОСОБА_2 було прийнято наказ (розпорядження) № 320/ОС про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 було звільнено з роботи за п. 8 ст. 36 КЗпП України. Підставою звільнення було встановлення факту перевезення неоплаченої надлишкової ручної поклажі, вантажу, габарити якого перевищують встановлені норми або неоформленного належним чином багажу (п. 17-а контракту).

Судом встановлено, що 26 лютого 2016 року позивач ОСОБА_1 перебував в рейсі поїзда № 6 сполученням «Київ-Москва» і як провідник обслуговував вагон № 10/24704. На дільниці Брянськ - Москва працівниками ФПК ВАТ «РЖД» Російської Федерації було здійснено перевірку вагону складу поїзду № 6 і по результатам перевірки було складено акт форми ЛУ-4 від 26.02.2016 року № 081783 на перевезення в вагоні № 10/24704 неоплаченої надлишкової ручної поклажі загальною вагою 120 кг 12 місць.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу, дійшов обгрунтованого висновку, що акт форми ЛУ-4 від 26.02.2016 року № 081783 не можна визнати належним та допустимим доказом порушення ОСОБА_1 правил перевезення пасажирів та багажу.

Крім того, в своєму поясненні від 27.02.2016 року начальнику ВЧ-1 ОСОБА_1 зазначає, що 26.02.2016 року в поїзді № 6 у вагоні № 10 був складений акт, з яким він не погоджується, так як пакети були не його, а пасажирів, які їхали на місцях № 43, № 44. Працівниками ПКФ були допущені грубі порушення: пакети не були зважені, а вага була встановлена візуально. Даний акт був складений після виходу пасажирів у парку оборота.( а.с.71).

В своєму рапорті на ім'я начальника ВЧ-1 та поясненні на ім'я начальника ВЧ-1 начальник пасажирського поїзда ОСОБА_3 зазначає, що 26.02.2016 року від станції Брянськ-Орловський до ст. Москва-Київська працівниками ФПК РЖД проводилась супровід-перевірка. Перевірка від станції Брянськ до ст. Сухінічі проводилась в постійній його присутності, порушень правил перевезення пасажирів та багажу перевіряючими не виявлено. По прибутті на ст. Москва-Київська при виході пасажирів з вагону № 10/24704, черговий провідник ОСОБА_1, виявлено 12 місць ручної поклажі загальною вагою 120 кг. Зважування не проводилось, вагу працівники ФПК встановили візуально. Працівниками ФПК ВАТ «РЖД» Російської Федерації був складений акт А 081783 на перевезення у вагоні № 10/24704 неоплаченої надлишкової ручної поклажі загальною вагою 120 кг 12 місць.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 911 ЦК України пасажир має право перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами).

Пунктом 1.7 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку № 1196 від 27.12.2006 «Про затвердження Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України» визначено, що ручна поклажа - особисті предмети або речі пасажирів, які перевозяться разом з ними.

Відповідно до п. 15.1 Правил до ручної поклажі належать предмети і речі незалежно від виду упакування, що легко переносяться і за своїми розмірами без труднощів розміщаються у вагонах на місцях, що призначені для розміщення ручної поклажі. Кожний пасажир має право безплатно перевозити з собою у вагоні ручну поклажу вагою до 36 кг на повний, пільговий, дитячий, у тому числі безплатний проїзний документ, якщо її розмір за сумою трьох вимірів не перевищує 200 см.

Пунктом 15.2 Правил встановлено, що збереження ручної поклажі, що перевозиться разом з пасажиром, забезпечує її власник. Провідники (стюарди) вагонів повинні вживати усіх залежних від них заходів для забезпечення збереження поклажі пасажирів.

Отже, виходячи із вимог Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом, кожному пасажиру дозволяється перевозити безоплатно ручну поклажу вагою до 36 кг. Надлишковість ручної поклажі повинна бути встановлена відносно конкретної особи із зазначенням ваги, яка перевищує встановлені до безоплатного перевезення 36 кг.

Проте як в суді першої, так і апеляційної інстанції з пояснень позивача ОСОБА_1 та представника відповідача встановлено, що пакети, в яких був виявлений багаж, не були зважені, їх вага встановлювалась візуально, кому належать ці пакети не було встановлено взагалі.

В справі та в матеріалах перевірки за фактом виявлення неоплаченої надлишкової ручної поклажі відсутні будь-які належні та допустимі докази, з яких можна встановити, яка дійсна вага надлишкової ручної поклажі та яким особі чи особам вона належала.

Відповідач, приймаючи рішення про розірвання контракту з позивачем також не вказав, яка вага ручної поклажі, яким чином вона встановлена та кому саме належала надлишкова ручна поклажа.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1, оскільки звільнення позивача було проведено з порушенням вимог чинного трудового законодавства України.

Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст. ст. 57-66 ЦПК України і доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування правильного по суті рішення, а тому апеляційна скарга ПАТ „Українська залізниця" бути задоволена не може.

Суддя апеляційного суду Чернігівської області М.М.Страшний