Ухвала суду № 62856569, 16.11.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/3667/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Кривцова Г. В.Номер провадження 22-ц/788/1835/16 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 41

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

16 листопада 2016 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Лузан Л. В. , Семеній Л. І. ,

з участю секретаря судового засідання -Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою його представником ОСОБА_4,

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 жовтня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія «СТС» про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

19 липня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook розмістив наступну інформацію відносно нього: «Нардеп ОСОБА_3. Це навіть не дно - це свинство, точніше, що ні на є справжнісінький злочин. Причому, злочин постмайданівського чиновника, який очолював на той момент головне територіальне управління юстиції Сумської області. Умисне !!! Невиконання судового рішення [!!! ] За попередньою змовою [!!! ] посадових осіб. ОЗГ! З огляду на той факт, що ОСОБА_7 навіть довелося судитися з виконавчою службою, на обличчя повний склад злочину. В утиль ОСОБА_8! На зону». Під вказаною публікацією у коментарях відповідач зазначив: «Щоб адресат гарантовано прочитав комент його треба «лінкувати» - ось так ОСОБА_3. Але в даному випадку треба лінчувати ублюдка».

Вазаний факт підтверджується роздруківкою з соціальної мережі Facebook.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ «Телекомпанія СТС» через свій сайт поширило вказану недостовірну інформацію ОСОБА_5 під заголовком: «ІНФОРМАЦІЯ_2», що підтверджується роздруківкою з сайту телекомпанії.

Зміст розміщеної ОСОБА_5 та поширеної телекомпанією інформації свідчить про її стверджувальний, а не оцінювальний характер, оскільки в ній стверджувально зазначається про те, що позивач вчинив злочин - умисне невиконання рішення суду.

Цю інформацію позивач, у відповідності до ст. 30 Закону України «Про інформацію», не визнає оціночним судженням як висловлювання, які не містять фактичних даних, а містять критику і оцінку дій, в ній не зазначається, що це судження і припущення її автора чи її поширювача, вона мала на меті не висловлення суджень чи міркувань і була направлена не на критику дій позивача, а її мета була направлена на повну дискредитацію позивача, наслідком чого є приниження його честі, гідності та ділової репутації.

Весь зміст вказаної недостовірної інформації, на думку позивача, побудований на голослівних звинуваченнях, по принципу: «я голослівно обвинувачую, а ти тепер доведи суспільству, що це не так».

В недостовірній інформації, розміщеній ОСОБА_5 і поширеній телекомпанією, стверджувально зазначається про те, що позивач вчинив злочин - умисне невиконання рішення суду, тим самим ОСОБА_5 наголошує на тому, що позивач є злочинцем.

Позивач посилається на ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, на яких базується принцип невинуватості; особа вважається невинуватою у вчиненні злочинів і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Посилаючись на роз'яснення, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно яких недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправильно, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності, являються неповними або перекрученими, позивач зазначає, що розміщення недостовірної інформації ОСОБА_5 та поширення її телекомпанією напряму порочить його честь, гідність і ділову репутацію, оскільки інформація викладена у формі звинувачення його у вчиненні ним кримінально-караного діяння, без доведеності його вини вироком суду у встановленому законом порядку.

Факт того, що на момент оприлюднення і поширення недостовірної інформації він не мав судимості, підтверджується довідкою Управління інформаційного забезпечення ГУ НП в Сумській області.

Посилаючись на ст. 302 ЦК України, згідно якої достовірною вважається лише та інформація, яка подається посадовою чи службовою особою при виконанні нею службових обов'язків, а також, інформація, яка міститься в офіційних джерелах, і фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися у її достовірності, позивач вважає, що ТОВ «Телекомпанія «СТС» поширило інформацію про нього, не дотримавшись цих положень Закону, а тому поширення телекомпанією вказаної інформації із зазначенням його імені, з обвинуваченням його у скоєнні кримінального правопорушення, без посилання і підтвердження цих тверджень відповідними судовими рішеннями, є такими, що порочать його честь, людську гідність і ділову репутацію, а спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Зазначає, що ОСОБА_5 на момент оприлюднення вказаної недостовірної інформації не звертався до правоохоронних органів із заявами про перевірку фактів, викладених ним на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook, що підтверджується листом прокуратури Сумської області № 04 2/2-414-16 від 6 липня 2016 року, оскільки, у випадку встановлення недостовірності чи завідомої неправдивості цих відомостей, може наступати відповідальність, встановлена Кримінальним кодексом України.

Позивач виходить з того, що, як кожна людина, згідно ст. ст. 3, 21, 28 Конституції України, ст. ст. 270, 297 ЦК України, має право на повагу з боку всіх осіб до його честі та гідності, які є недоторканими і відносяться до найвищої соціальної цінності.

Посилається на зміст ст. 68 Конституції України, згідно якої кожний зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та її законів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, та ст. ст. 270, 273, 297 ЦК України, згідно яких недоторканність особи, її честь, гідність відносяться до особистих немайнових прав громадян; на фізичну особу покладається обов'язок і встановлюється пряма заборона утримуватися від вчинення дій, якими можуть бути порушені особисті немайнові права громадян; кожен громадянин має право на повагу до його гідності та честі, які являються недоторканними; людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини є непорушними.

Зазначаючи, що статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на збирання, використовування і поширення інформації, і здійснення цих прав може бути обмежене законом у спеціально визначених випадках, позивач не заперечує конституційне право відповідачів на збирання, використання, розповсюдження інформації та на свободу вираження своїх думок, поглядів і суджень відносно подій, що відбуваються в суспільстві, але зазначає, що це право тісно пов'язано з їхнім обов'язком не допускати порушень прав інших громадян при використанні інформації і це їх право закінчується там, де починається право інших осіб.

Зазначає, що на порушника цих прав законодавством покладається обов'язок нести відповідальність за такі порушення прав інших осіб, за нанесену образу їх честі, гідності, ділової репутації (ч. 2 ст. 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 27 Закону України "Про інформацію"), а відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦК України, на відповідача -телекомпанію як на поширювача інформації покладається обов'язок пересвідчитися в достовірності інформації, чого він не зробив.

Позивач вважає, що якщо не дотримуватися цих законодавчо закріплених положень, то така безвідповідальність приводить до того, що деякі особи огульно, безпідставно обвинувачують вищих посадових осіб держави, керівників законодавчих і представницьких органів держави, у вчинені злочинів та не несуть за такі дії ніякої відповідальності, що масово спостерігається в суспільстві, і тим самим призводить до порушення Конституції України та законів, суттєво впливає на авторитет органів державної влади, штучно знищує цей авторитет, нівелює основи державної влади і спричиняє недовіру до країни та принижує Україну як державу, яка декларує дотримання європейських принципів і стандартів.

Посилається на роз'яснення, які містяться в п. п. 9, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно яких відповідачами у даній категорії справ можуть бути фізичні або юридичні особи, які як поширюють недостовірну інформацію, так і її автори; містять визначення юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову та поняття поширення інформації.

В діях відповідачів позивач вбачає юридичний склад правопорушення, наявність якого є підставою для задоволення його позову.

Зазначав, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_5, які виразилися у розміщенні недостовірної інформації, яка порочить його честь, гідність і ділову репутацію, та протиправних дій телекомпанії, які виразилися у поширенні цієї недостовірної інформації, він зазнав моральної шкоди, яку оцінив у 55 000 грн.

Внаслідок протиправних дій відповідачів він зазнав приниження честі, гідності, престижу, ділової репутації, оскільки є публічною особою - народним депутатом України, а вищевказана інформація дискредитує його в очах виборців (громадян), зазнав душевних та моральних страждань, через велике хвилювання вимушений був вживати заспокійливі ліки, такі як «Персен» та «Седавіт».

Також зазначав, що, як вбачається зі змісту вказаної інформації, вона містить такі образи з боку ОСОБА_5 як ублюдок та свинство.

Позивач просив визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права і порочить його честь, гідність і ділову репутацію, інформацію, яку ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook розмістив ОСОБА_5 та поширило ІНФОРМАЦІЯ_1 через свій сайт ТОВ «Телекомпанія «СТС», а саме:

« Нардеп ОСОБА_3. Це навіть не дно - це свинство, точніше, що ні на є справжнісінький злочин. Причому, злочин постмайданівського чиновника, який очолював на той момент головне територіальне управління юстиції Сумської області. Умисне {!!!} Невиконання судового рішення {!!!} За попередньою змовою посадових осіб. ОЗГ! З огляду на той факт, що ОСОБА_7 навіть довелося судитися з виконавчою службою, на обличчя повний склад злочину. В утиль ОСОБА_8! На зону!».

Зобов'язати ОСОБА_5 спростувати вищевказану недостовірну інформацію у такий самий спосіб, як вона була розміщена, опублікуванням спростування наступного змісту: «Спростування. Мною, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook, була поширена недостовірна інформація про ОСОБА_3», та зобов'язати ТОВ «Телекомпанія СТС» спростувати вищевказану недостовірну інформацію у такий самий спосіб, як вона була поширена, опублікуванням спростування наступного змісту: «Спростування. ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ «Телекомпанія СТС» на своєму сайті http://sts. sumy.ua була поширена недостовірна інформація про ОСОБА_3».

Просив також стягнути у солідарному порядку з відповідачів на відшкодування моральної шкоди 55 000 грн. і судові витрати.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 жовтня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ТОВ «Телекомпанія «СТС», про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинами справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вказує, зокрема, що суд першої інстанції безпідставно застосував ч. 2 ст. 31 Закону України «Про інформацію», згідно якої су'єкти владних повноважень, а не публічні особи, не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди, вважає безпідставним ототожнення судом понять публічна особа та суб'єкт владних повноважень.

Зазначає, що є помилковим зазначення представником ОСОБА_5 ОСОБА_9., що позивач пред'явив позов не як фізична особа, а як суб'єкт владних повноважень, оскільки він є народним депутатом України, оскільки він пред'явив позов як фізична особа.

Посилається на те, що суд не виконав вимоги ч. ч. 2 , 3 ст. 213, п.1 ч.1 ст. 214 ЦПК України, не встановив власника веб-сайту, на якому поширено про позивача інформацію, а тому рішення суду є незаконним та необґрунтованим.

Суд не врахував надані позивачем належні та допустимі докази, які підтверджують той факт, що вказаний веб-сайт належить телекомпанії, зокрема, роздруківку з сайту sts.sumy.ua, з якої вбачається, що у розділі вищевказаного сайту «Зворотній зв'язок" зазначається назва власника сайту - ТОВ «Телекомпанія СТС», її адреса, електронна пошта та номер засобу зв'язку. З іншої роздруківки вказаного сайту вбачається, що сайт має авторський знак - латинська літера «с», обведена колом, зазначається ім'я особи, яка має авторське право (Соціальне Телебачення Сумщини) і зазначається відповідний рік (2016). У розумінні положень Закону України «Про авторське право» телекомпанія є власником сайту.

Суд першої інстанції в рішенні встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 21:35 годині на своїй сторінці (ОСОБА_5) в соціальній мережі Facebook ОСОБА_5 поширив допис від ОСОБА_10 наступного змісту (мовою оригіналу): «Нардеп ОСОБА_3. Это даже не дно - это скотство, точнее, что ни на есть самое настоящее предступление. Причем, преступление постмайданного чиновника, возглавляющего на тот момент главное территориальное управление юстиции Сумской области. Умышленное (!!!) неисполнение судебного решения (!!!) по предварительному сговору (!!!) должностних лиц. ОПГ! Учитывая, тот факт, что ОСОБА_7 даже пришлось судиться с исполнительной службой, налицо полный состав преступления. В утиль ОСОБА_8! На зону!»

Під вказаним дописом, у коментарях ІНФОРМАЦІЯ_1 о 21:45 годин ОСОБА_5 поширив коментар наступного змісту (мовою оригіналу): «Чтобы адресат гарантированно прочитал коммент его надо «линковать» - вот так ОСОБА_3. Но в даном случае, надо линчевать ублюдка».

Зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, оскільки з викладеного вбачається, що спірна інформація є дописом ОСОБА_10, а ОСОБА_5 належить лише допис під спірною інформацією (коментар).

Під час розгляду справи ОСОБА_5 визнав, що вказана спірна інформація та допис до неї належить йому, що підтверджується письмовими поясненнями від 01 жовтня 2016 року його представника ОСОБА_11

При посиланні на положення Конституції України, Закону України «Про інформацію», Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року, роз'яснення, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», Резолюції 1165 (1998) Парламентської Ассамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного житла та Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, суд застосовував їх на власний розсуд, вибирав з відповідної норми або рекомендації той абзац, частину або пункт, який вигідний суду з точки зору підтвердження своєї правової позиції, не досліджував, чи можна перевірити спірну інформацію на предмет її відповідності дійсності.

Вважає, що спірну інформацію можна перевірити на предмет її відповідності дійсності шляхом: 1) у порядку, передбаченому КПК України, звернутися до правоохоронних органів з метою проведення відповідної перевірки, а якщо перевірка проводилася, то у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», запросити інформацію щодо результатів перевірки; 2) переглянути Єдиний державний реєстр судових рішень на предмет наявності вироку суду відносно позивача; звернутися до Управління інформаційного забезпечення ГУ НП в Сумській області за довідкою щодо наявності у позивача судимості чи перебування його під слідством.

Вважає безпідставним висновок суду про те, що спірна інформація поширена не «з явним злим умислом», оскільки ОСОБА_5 знав про її неправдивість, тому і не звернувся до правоохоронних органів з відповідною заявою, аби уникнути кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, що підтверджується листом прокуратури Сумської області № 04/2/2-414-16 від 6 липня 2016 року, а другий відповідач знехтував питанням про її правдивість чи неправдивість. В справі відсутній належний та допустимий доказ, який би підтверджував той факт, що телекомпанія вживала заходів щодо перевірки спірної інформації. Безумовним є те, що метою поширення інформації була повна дискредитація позивача в очах громадян.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу з мотивів, в ній викладених, відповідача ОСОБА_5, представників відповідачів, які заперечують проти скарги та вважають рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, його оспорювані судження щодо позивача, відповідно до діючих правових норм та роз'яснень, що містяться у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Суд зазначив, що зазначені оціночні судження, думки та переконання не є предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки й поглядів відповідача, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності і не можуть бути спростовані, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка висловлена, зокрема, в рішеннях цього суду у справах «Лінгенс проти Австрії» від 8 липня 1986 року та «Українська прес-група» проти України» від 29 березня 2005 року.

Суд послався на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року (заява № 72713/01) у справі «Українська Прес-Група проти України» зазначено: «41. У своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. 42. Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя».

У зв'язку з наведеним суд прийшов до висновку про відсутність фактів, які б доводили, що вислови відповідача ОСОБА_5, які поширені відповідачем ТОВ «Телекомпанія «СТС», мотивовані цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність, ділову репутацію позивача, який є народним депутатом України, перед обранням народним депутатом займав посаду начальника Головного управління юстиції в Сумській області, а висловлені відповідачем ОСОБА_5 та розміщені на сторінці в соціальній мережі Facebook спірні відомості, перепост даних відомостей на веб-сайті, що має назву sts.sumy.ua, стосувалися саме діяльності позивача як посадової особи безпосередньо перед обранням його народним депутатом України.

Пославшись на ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», згідно якої, якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку; якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду, суд зазначив, що, вважаючи висловлювання, з приводу яких заявлено позов, такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача, він не був позбавлений можливості скористатися наданим йому ч. 1 ст. 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь та на власне тлумачення подій з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

При цьому суд послався на коментар позивача, розміщений на його сторінці (ІНФОРМАЦІЯ_3) в соціальній мережі Facebook 14 червня 2016 року, в якому позивач висловив свою думку щодо поширених відносно нього суджень (а.с.69).

Відмовляючи у задоволенні позову до ТОВ «Телекомпанія «СТС», суд вважав обґрунтованими доводи представника цього відповідача про відсутність належних та допустимих доказів щодо власника веб-сайту, на якому була поширена інформація щодо позивача, яку він вважає недостовірною, врахувавши роз'яснення, які містяться в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно яких належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адресу українського сегмента мережі Інтернет.

Суд виходив з того, що надані позивачем скриншоти сторінок веб-сайту sts.sumy.ua не містять достовірної нформації про власника веб-сайту, на якому була поширена інформація щодо позивача, а клопотань про витребування даних про власника веб-сайту позивач та його представник не заявляли.

Відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, суд виходив з того, що позивач є публічною особою - народним депутатом України, а в силу ст. 31 Закону України «Про інформацію», суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди, що не позбавляє посадових і службових осіб прав на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що в соціальній мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_1 користувачем з іменем ОСОБА_10 було поміщено відеозапис від ІНФОРМАЦІЯ_4 телефонних розмов заступника мера міста Суми ОСОБА_12 з абонентом, якого він називає «ОСОБА_3», а також з іншими особами, з посиланням на прізвище «ОСОБА_3», з приводу поновлення судом на роботі працівника Сумської міської ради ОСОБА_7 та необхідністю загальмувати виконання цього судового рішення.

Відеозапис супроводжувався коментарем зазначеного користувача «Видео о том, как ОСОБА_3 «не оказывал давление» на исполнительную службу по делу ОСОБА_7».

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 21 год. 35 хв. на своїй сторінці (ОСОБА_5) в соціальній мережі Facebook ОСОБА_5 прокоментував відеозапис і допис зазначеного автора ОСОБА_10 наступним чином (мовою оригіналу):

«Нардеп ОСОБА_3. Это даже не дно - это скотство, точнее, что ни на есть самое настоящее преступление.

Причем, преступление постмайданного чиновника, возглавляющего на тот момент главное территориальное управление ЮСТИЦИИ Сумской области. Умышленное (!!!) неисполнение судебного решения (!!!) по предварительному сговору (!!!) должностных лиц. ОПГ!

Учитывая тот факт, что ОСОБА_7 даже пришлось судиться с исполнительной службой, налицо полный состав преступления.

В утиль ОСОБА_8! На зону!» (а.с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 21:45 ОСОБА_5 (ОСОБА_5) помістив там же коментар наступного змісту (мовою оригіналу):

«Чтобы адресат гарантировано прочитал коммент его надо «линковать» - вот так ОСОБА_3. Но в данном случае надо линчевать ублюдка.»

В мережі під зазначеним відеозаписом поміщені і коментарі інших користувачів з цього приводу (а.с. 11 -12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 23 год. 18 хв. на веб-сайті, що має назву sts.sumy.ua, містить реквізити наступного змісту «СТС. Редакція сайту СТС. Головний редактор ОСОБА_13», була розміщена інформація (перепост зі сторінки ОСОБА_5) під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2», а також розміщено відеозапис під назвою «Съемка в кабинете зам мера ОСОБА_12. Часть 2», з посиланням на те, що на ці відеодокази дуже гостро відреагував екс-мер Сум ОСОБА_5 (а.с.14-15).

Позивач ОСОБА_3 є народним депутатом України VІІІ скликання, дата набуття депутатських повноважень - 27 листопада 2014 року. На момент обрання народним депутатом та на час проведення відеозйомки, яку прокоментував ОСОБА_5 оспорюваним коментарем, позивач займав посаду начальника Головного управління юстиції в Сумській області (а.с. 17, 110).

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. ст. 3, 28 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно ч. 1 ст. 270 ЦК України, відповідно до Конституції України фізична особа має право, зокрема, на повагу до гідності та честі.

Частиною першою ст. 275 ЦК України визначено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 4, 6, 7 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Пунктом 4 частини другої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», суди повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

За положеннями ст. 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію». під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Положення ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію», яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема ст. 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Відповідно до ст. ст. 57, 58, ч. ч. 2-3 ст. 60 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко - і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи обставини справи та зміст наведених норм матеріального і процесуального права, суд першої інстанції вірно виходив з того, що висловлені твердження відповідача, які оспорює позивач, є оціночними, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову та захисту прав позивача у обраний ним спосіб.

Зі змісту оспорюваної позивачем інформації вбачається, що відповідач ОСОБА_5 у коментарях до відеозапису, поміщеного в мережі Інтернет, висловив своє відношення до позивача як посадової на час проведення відеозапису особи та охарактеризував події, зафіксовані на відеозаписі та текст записаної на ньому розмови як такі, що є злочином.

Зміст та стиль викладення оспорюваної інформації щодо відеозапису, її мовно-синтаксичне та пунктуаційне оформлення свідчать про негативне ставлення відповідача до подій, відображених у відеозапису, та до позивача, і не є за законом формою розповсюдження недостовірної інформації щодо позивача.

Негативна навантаженість висловлювань відповідача в обох коментарях відносно позивача та рівень їх морально-етичного змісту не дають підстав вважати, що відповідач таким чином поширив інформацію з зазначенням фактів, які підлягають перевірці, а тому суд зробив вірний висновок про те, що ОСОБА_5 у оспорюваній позивачем інформації було висловлене оціночне судження щодо позивача.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково вважав, що факти, викладені в наведеній відповідачем інформації, не підлягають перевірці з точки зору їх достовірності, з посиланням на те, що перевірці підлягали обставини, чи скоїв позивач злочин, чи ведеться відносно нього досудове розслідування, чи має він судимість, оскільки, таким чином, позивач вимагає перевірки результатів оцінки його дій, а не перевірки достовірності фактів, які, з точки зору складу кримінального правопорушення можуть складати його об'єктивну сторону.

Самі факти, події, в тому числі розмова, були відображені на відеозаписі, який прокоментував ОСОБА_5, а тому саме їх оцінка відповідачем як злочину не підлягає перевірці на достовірність і є судженням, оцінкою дій та слів позивача з боку відповідача, і не може вважатись поширюванням інформації, яка є недостовірною.

З огляду на зазначене є безпідставними посилання позивача на довідку Управління інформаційного забезпечення ГУ НП в Сумській області та лист прокуратури Сумської області про те, що позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має, досудове розслідування відносно нього не здійснювалось (а.с. 18, 19).

Рішення суду в цій частині узгоджується з роз'ясненнями, які містяться в п. п. 1, 15, 19, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно яких ст. 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте й сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція

добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності,честі чи ділової репутації.

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції .

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди

повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету

Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для

прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Суд обґрунтовано врахував вищезазначене та положення абзацу 6 п. 3 рішення Конституційного Суду України у справі № 1-9/2003 (справа про поширення відомостей) від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003, згідно з яким проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах "Нікула проти Фінляндії" "Яновський проти Польщі" та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то вони повинні бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.

Посилання в апеляційній скарзі на безпідставність застосування судом висновків зазначеного рішення Конституційного суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей), є необґрунтованими, оскільки та обставина, що зазначене рішення Конституційного Суду України стосувалося офіційного тлумачення положення частини першої статті 7 ЦК УРСР, не нівелює його вищезазначені висновки стосовно до аналогічних положень нині діючого законодавства України.

Враховуючи викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність доказів тому, що відповідач ОСОБА_5, поширюючи спірну інформацію, висловлюючись в негативному стилі, не мав умислу підірвати авторитет та дискредитувати позивача, який на сьогодні є народним депутатом України, а на момент подій, прокоментованих відповідачем, очолював Головне управління юстиції в Сумській області, а тому є публічною особою, відносно якої, відповідно до положень ст. ст. 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, межа допустимої критики є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

Колегія суддів вважає, що мовно-стилістичний рівень викладення ОСОБА_5 в мережі Інтернет коментарів стосовно відеозапису є доволі нетерпимим до позивача, жорстким і таким, що може викликати обурення, почуття образи, хоча і є літературним, але позивач не довів того, що інформація поширена відповідачем «з явним злим умислом», а не з метою сформувати думку про позивача.

Враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Рішенням Європейського суду від 29 червня 2005 року у справі «Соколовські проти Польщі» зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду за ч. 2 ст. 10 Європейської конвенції з прав людини можливості обмеження політичної дискусії, дебатів з питань суспільного інтересу є мізерним, адже свобода вираження поглядів утворює одну із важливих засад демократичного суспільства та є основною умовою для його прогресу і самореалізації кожної особи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справах «Ляшко проти України», «Українська Прес-Група" проти України» зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет п. 2 ст. 10 Європейської конвенції з прав людини застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена.

Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Таким чином, враховуючи положення ст. 277 ЦК України та наведені положення судової практики Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законодавство містить чітке розмежування між інформацією фактичного характеру, яка має бути доведена, й оціночними судженнями, які не підлягають доведенню і спростуванню.

Виходячи з зазначеного, вирішуючи спір, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з врахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов вірного і обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову, оскільки інформація, яка була поширена щодо позивача. є оціночними судженнями з огляду на застосовані відповідачем мовно-стилістичні засоби, і в ній відповідач дав оцінку діяльності позивача як посадової публічної особи та державної влади в цілому, а відтак, така інформація не підлягає спростуванню в судовому порядку, оскільки не містить фактичних даних, а є лише критикою, оцінкою дій, припущеннями, особистою думкою відповідача.

З огляду на відсутність правових підстав для визнання недостовірною оспорюваної позивачем поширеної відповідачем інформації не вбачається підстав і для відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутні докази порушення прав позивача.

Рішення суду відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства, встановленого ч. 1 ст. 11 ЦПК України, згідно якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Межі заявлених вимог включають в себе, зокрема, предмет та підстави позову.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 31, п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України, підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.

Згідно роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», предмет позову - це те, що конкретно вимагає позивач, підстава позову - чим він обґрунтовує свої вимоги, зміст вимоги - який спосіб захисту свого права він обрав. Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

З врахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні вимог, заявлених і до другого відповідача - ТОВ «Телекомпанія «СТС», з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами офіційної належності телекомпанії веб-сайту, що має назву sts.sumy.ua, на якому була розміщена спірна інформація (перепост зі сторінки ОСОБА_5), і цю обставину повинен був довести саме позивач.

Крім того, враховуючи, що суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання недостовірною поміщеної ОСОБА_5 в мережі Інтернет інформації щодо позивача, з аналогічних підстав підлягає відхиленню і позов до другого відповідача навіть з огляду на можливу доведеність належності йому зазначеного веб-сайту.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення ст. 31 Закону України «Про інформацію», згідно якої у разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.

Суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про

себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

При цьому, враховуючи, що спірна інформація стосувалась конкретних подій, пов'язаних з зайняттям на той час позивачем посади начальника Головного управління юстиції в Сумській області, суд вірно виходив не лише з недоведеності вимог про визнання інформації недостовірною, а і з відсутності правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди як публічній особі, що є суб'єктом владних повноважень, оскільки інформація, яка є предметом судового розгляду, була поширена відносно діяльності позивача як начальника управління юстиції.

Таким чином, суд, вірно встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно застосував правові норми та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, для скасування чи зміни якого підстави відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану його представником ОСОБА_4, відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 жовтня 2016 року в даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -