Ухвала суду № 62855206, 15.11.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/880/16 Справа № 699/951/15-к Категорія: ч.2 ст. 286, ст. 287 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції Кіхтенко Н. І. Доповідач в апеляційній інстанції Соломка І. А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі Соломки І. А. Демиденка А. І., Дмитренка М. І. Бєлан О. В.з участю прокурораПротас І.О.,

обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_8

захисників ОСОБА_9, ОСОБА_10,

потерпілого ОСОБА_11

представника

потерпілого ОСОБА_12,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора відділу прокуратури Черкаської області Протас І.О. та захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7, на вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 02.08.2016 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 не судимий:

засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, на 4 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянин Росії, маючий вид на постійне проживання на території України, уродженець с. Стара Купавна Нагінського району Московської області, Росія, зареєстрований у АДРЕСА_2 житель АДРЕСА_3 не судимий в силу ст. 89 КК України, -

засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.287 КК України, на 3 роки обмеження волі без позбавлення права обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробування з іспитовим строком на 2 роки, з покладанням обов'язків , передбачених п.п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішено стягнути в дольовому порядку з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз по 737 грн. 16 коп..

Вирішена доля речових доказів відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнані винними та засуджені та за те, що ОСОБА_8 22 травня 2015 року, близько 19 години 20 хвилин, будучи законним володільцем автомобіля НОМЕР_1, та відповідальним за експлуатацію даного транспортного засобу, у порушення вимог пунктів 2.9.«г» та 2.9. «ґ"» Правил дорожнього руху України, усвідомлюючи, що обвинувачений ОСОБА_7 перебуває в стані алкогольного сп'яніння та не має прав на керування автомобілем, знаходячись неподалік мосту через річку Рось, що у с.Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, передав останньому керування вказаним автомобілем. В свою чергу, ОСОБА_7, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, цього ж дня, близько 19 години 30 хвилин, не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами, рухаючись на автомобілі НОМЕР_2 при виїзді на міст через річку Рось, що у с. Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, зі сторони центру села Сахнівка у напрямку с.Драбівка з пасажирами: ОСОБА_8 на передньому пасажирському сидінні та ОСОБА_14 на задньому пасажирському сидінні, у порушення вимог пунктів 2.1 а, 2.9. а, 2.3 б, 10.1 та 12.1 ПДР України, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не урахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним і, знаходячись на вказаному мосту через річку Рось допустив з'їзд автомобіля з мосту та падіння у річку Рось, в результаті чого настала смерть пасажира ОСОБА_14 від утоплення у воді.

Порушення правил експлуатації та безпеки дорожнього руху ОСОБА_8 вимог п.п. «г», «ґ» п. 2.9 Правил дорожнього руху України та ОСОБА_7 вимог пунктів 2.1 а, 2.9. а, 2.3 б, 10.1 та 12.1 ПДР України, знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті ОСОБА_14

На вказаний вирок прокурор подав апеляційну скаргу в якій, не оспорюючи фактичних обставин справи, доведеності вини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та кваліфікації їх дій, просив вирок суду скасувати через невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі обвинувачених внаслідок м'якості, та постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, та засудити ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 287 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки та застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів .

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9, вважаючи вирок суду незаконним, необґрунтованим, невмотивованим, ухваленим з істотним порушенням вимог кримінального та кримінального процесуального закону, а викладені у вироку висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, просив його скасувати та винести виправдувальний вирок відносно ОСОБА_15 Також просив провести часткове судове слідство та дослідити наступні докази: допитати обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8; свідків: ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та заслухати аудіо запис їх показань; дослідити висновок комісійної судово-медичної експертизи № 41-к від 15.10.2015р., допитати судово-медичних експертів ОСОБА_19 та ОСОБА_20 В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що докази, наявні в матеріалах провадження, не доводять винуватість ОСОБА_7, винним у ДТП вважає власника автомобіля ОСОБА_8, який керував ним, в показах свідків маються протиріччя, які не були усунуті судом першої інстанції. Вважає, що при винесенні вироку судом не було взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, а наявним доказам суд надав неправильну оцінку. В уточненнях до апеляційної скарги захисник ОСОБА_9 просив вирок суду скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_15 закрити.

Заслухавши суддю-доповідача, думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_9 в підтримку апеляційної скарги захисника, які просили вирок суду скасувати та закрити провадження відносно ОСОБА_7, а апеляційну скаргу прокурора - залишити без задоволення; думку прокурора в підтримку власної апеляційної скарги та заперечення апеляційної скарги захисника ОСОБА_9; думки обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_10, які заперечили проти задоволення апеляційних скарг захисника ОСОБА_9 та прокурора, просили вирок суду залишити без змін; думки потерпілого ОСОБА_11 та його представника ОСОБА_12, які підтримали апеляційну скаргу прокурора та заперечили проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_9; вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - до часткового задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст.ст. 409, 411, 412 КПК України підставами для скасування вироку є невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального повадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно ч.1 п.4 ст. 411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення.

Статтею 368 КПК України визначений певний перелік питань, які суд повинен вирішити, ухвалюючи вирок.

Частина 3 ст.373 КПК України встановлює, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

У разі визнання особи винуватою, суд у відповідності до вимог ч.3 ст.374 КПК України, вказує, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Відповідна вимога до постановлення обвинувального вироку наведена і у постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року. Пункт 16 даної постанови вказує судам на необхідність точного виконання вимог ст.334 КПК України в редакції 1960 року (ст.374 діючого КПК України) про обґрунтування обвинувачення конкретними доказами не лише по кожному підсудному, а й по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення.

У відповідності до положень п.17 постанови Пленум Верховного Суду України звертає увагу судів на те, що згідно з вимогами ст.323 КПК України в редакції 1960 року (ст. 370 діючого КПК України) в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у

вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.324 КПК України.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Проте, суд першої інстанції не дотримався вказаних вимог.

Відповідно до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Районний суд, розглядаючи кримінальне провадження по суті, зробив висновок про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушення, передбаченого ст. 287 КК України, побудувавши обвинувальний вирок на суперечливих, недостатньо перевірених доказах, взявши до уваги доводи сторони обвинувачення та обвинуваченого ОСОБА_8, та безпідставно, без будь-якого аналізу та оцінки, відкинувши доводи обвинуваченого ОСОБА_7

Так, суд першої інстанції погодився з версією обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що він не перебував за кермом власного автомобіля, а на прохання обвинуваченого ОСОБА_7 передав йому кермо приблизно за 500 метрів до мосту через річку Рось. Про те, що він першим вибрався з автомобіля, розбивши кулаком правої руки вікно правих пасажирських дверей, а потім розбив скло на водійських дверях автомобіля та допоміг ОСОБА_7, і коли останній був на даху автомобіля - поплив до берега. Потім повернувся допомогти ОСОБА_7, оскільки той почав тонути, пливучи до берега.

При цьому, версія обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він не був за кермом автомобіля, перебував на передньому пасажирському сидінні, та після падіння автомобіля у воду самостійно вибрався з нього через праве пасажирське вікно, яке було відчинене, а автомобілем керував його власник - ОСОБА_8, який і винен в ДТП, залишилась не перевірена та не спростована судом першої інстанції.

Суд першої інстанції належним чином не мотивував - чому він вважає достовірними доводи обвинуваченого ОСОБА_8 (власника автомобіля), відповідно до яких за кермом його автомобіля в момент скоєння ДТП був ОСОБА_7 та відкидає доводи обвинуваченого ОСОБА_7, відповідно до яких, за кермом автомобіля був ОСОБА_8, який і винен в ДТП.

Своє рішення про винність ОСОБА_7 суд побудував на показаннях свідків: ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, що прибули на місце події вже після ДТП, та давали свідчення про те, що чули від ОСОБА_8 та свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_18, а саме, що за кермом автомобіля був ОСОБА_7, хоча свідок ОСОБА_16 під час допиту в суді першої інстанції давав покази про те, що не бачив хто був за кермом, які суперечать показам свідка ОСОБА_21, який стверджував, що йому говорив ОСОБА_16 про те, що за кермом автомобіля був ОСОБА_7

Також свідок ОСОБА_18 під час апеляційного розгляду та в суді першої інстанції стверджувала, що ніколи не говорила про те, що за кермом автомобіля був саме її син - ОСОБА_7, ОСОБА_8 після ДТП їй говорив, що він перебував за кермом, тому вважає, що ОСОБА_8 керував автомобілем, але не бажає за це відповідати та хоче перекласти вину за скоєння ДТП на її сина.

Покази свідків ОСОБА_18, ОСОБА_22, ОСОБА_24 та ОСОБА_25, мають суперечності, які судом першої інстанції залишились поза увагою та не були усунуті.

Також суд першої інстанції, в основу доказів вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину поклав акт комісійної судово-медичної експертизи № 41-к від 15.10.2015 року, в якому зазначено, що ні у ОСОБА_8, ні у ОСОБА_7 не виявлено характерних тілесних ушкоджень по яких можливо було б точно встановити розташування останніх в салоні автомобіля під час дорожньо-транспортної пригоди, однак характер та локалізація тілесних ушкоджень, які виявлені при проведенні судово-медичних експертиз ОСОБА_8 та ОСОБА_7 дозволяють припустити, що у момент дорожньо-транспортної пригоди за кермом автомобіля міг знаходитись ОСОБА_7, а на передньому пасажирському сидінні - ОСОБА_8 З вказаними припущеннями погодився і суд першої інстанції.

Допитані під час апеляційного розгляду експерти ОСОБА_19 та ОСОБА_20 висновок експертизи підтримали та пояснили, що висновок вони складали по вихідних даних, наданих слідчим, при цьому не враховувались дані про траєкторію руху автомобіля після падіння його з мосту, оскільки вони були відсутні, за наявності вказаних даних висновок був би у більш категоричній формі. Також зазначили, що ні у ОСОБА_7, ні у ОСОБА_8 не було виявлено характерних тілесних ушкоджень, які б свідчили про перебування одного чи іншого за кермом автомобіля. Свій висновок про припущення щодо перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під час ДТП за кермом автомобіля, а ОСОБА_8 - на пасажирському сидінні, вони робили лише по отриманих обвинуваченими тілесних ушкодженнях, зафіксованих у висновку експерта № 943 від 25.05.2015р., відповідно до якого у ОСОБА_7 мали місце тілесні ушкодження, більшість яких з лівого боку: забої з крововиливами, саднами та подряпинами верхніх кінцівок та тулубу, та у висновку експерта № 966 від 26.05.2015 року, відповідно до якого у ОСОБА_8 мали місце тілесні ушкодження більшість яких з правого боку: забій з набряком м'яких тканин правої половини грудної клітки, багаточисленні подряпини правого плеча, правого передпліччя, правої кисті; з прив'язкою до деталей автомобіля.

На думку колегії суддів висновок комісійної судово-медичної експертизи є нечітким та таким, що не дає змоги стверджувати та бути беззаперечним доказом того, що за кермом автомобіля був саме ОСОБА_7, оскільки він складений без врахування самих обставин вчинення ДТП, а саме: як пояснювали експерти висновок будувався на даних, які були надані слідчим, при цьому не було враховано швидкість руху автомобіля до та під час падіння з мосту, з якої висоти падав автомобіль, траєкторія та швидкість падіння , в якому положенні в момент падіння перебували в салоні автомобіля обвинувачені. При цьому, до уваги брали дані слідчого експерименту в ході якого автомобіль перебував в горизонтальному, нерухомому положенні, а не перекидався. Вказані обставини свідчать про неповноту судового розгляду, яку можливо було усунути шляхом проведення комплексної судово-медичної експертизи з залученням експертів автотехніків та трасологів .

Судом першої інстанції взагалі не з'ясовано, як саме обвинувачені залишали автомобіль після ДТП та падіння з мосту в річку, чи розбивав рукою вікна пасажирських та водійських дверей автомобіля ОСОБА_8, як він стверджував в суді , та чому давав на досудовому слідстві та в суді різні покази щодо того яким чином він вибирався з автомобіля після аварії та допомагав вибратись з автомобіля ОСОБА_7

Крім того, покази свідка ОСОБА_16, який був єдиним очевидцем ДТП, викладені у вироку, за своїм змістом не повністю відповідають його показам, даним в судовому засіданні, які зафіксовані на технічному носії.

Чому саме обвинувачений ОСОБА_8 після ДТП говорив свідку ОСОБА_7 в присутності свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 (як вбачається з їх показів під час судового розгляду) , що сам перебував за кермом автомобіля, а потім змінив свої покази та почав стверджувати , що передав кермо ОСОБА_7 , який і скоїв ДТП , районний суд не з'ясував, оцінки вказаним обставинам не дав.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки зібраним доказам, побудував своє рішення про винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на суперечливих та достатньо не перевірених доказах, надавши перевагу доводам сторони обвинувачення та взяв до уваги покази обвинуваченого ОСОБА_8, фактично не оцінивши та не спростувавши доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та не навівши достатніх мотивів, з яких їх відкинув.

При встановлених суперечливих доказах в суді першої інстанції не було проведено комплексну судово-медичну експертизу з залученням експертів трасологів та автотехніків з метою встановлення спроможності або спростування доводів обвинувачення.

Вказані істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства перешкодили суду першої інстанції прийняти законне та обгрунтоване рішення по даному кримінальному провадженню, а апеляційний суд переглядаючи вирок суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України в межах поданих апеляційних скарг, зазначені порушення усунути не може.

Оскільки судом першої інстанції під час судового провадження було допущено невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушено право обвинуваченого ОСОБА_7 на захист, тому колегія суддів вважає, що вирок суду слід скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, під час якого потрібно відповідно до вимог кримінального і кримінального процесуального законів прийняти законне і обґрунтоване рішення з врахуванням доводів, викладених в мотивувальній частині ухвали та апеляційних скаргах захисника ОСОБА_9 та прокурора.

З врахуванням викладених по справі обставин та положень Європейського Суду з прав людини, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 був взятий під варту із зали суду згідно вироку суду та в зв'язку з тим, що вирок районного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, тому обвинуваченого ОСОБА_7 слід звільнити з - під варти з зали суду.

Керуючись ст. ст. 405, п.6 ч.1 ст. 407,409, 412,415, 419 КПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 - задовольнити частково.

Вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 02.08.2016 року відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Звільнити ОСОБА_7 з-під варти негайно з зали суду.

Головуючий :

Судді :