Ухвала суду № 62854509, 17.11.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/3833/15-ц Номер провадження 22-ц/786/3009/16Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого-судді Пилипчук Л.І.,

суддів Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.,

секретар Філоненко О.В.,

за участю позивачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 вересня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Київського районного суду м. Полтави позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2

-пеню за період з 24 грудня 2014 року по 27 вересня 2016 року в сумі 8458 грн. 94 коп.,

-компенсацію інфляційних втрат за період з 24 грудня 2014 року по 01 вересня 2016 року в сумі 7527 грн. 71 коп.,

-три відсотки річних за період з 24 грудня 2014 року по 27 вересня 2016 року у розмірі 695 грн. 26 коп.,

-проценти за користування коштами за період з 24 грудня 2014 року по 27 вересня 2016 року в сумі 257 грн. 67 коп.,

-на відшкодування понесених судових витрат 1113 грн. 89 коп.,

а всього стягнуто 18053 грн. 47 коп.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Вважає безпідставним застосування місцевим судом до спірних правовідносин положення пункту 37.2 ст. 37 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», оскільки цим законом не встановлена можливість відповідальності банку за протиправні дії третіх осіб щодо майна користувача банківських послуг.

Зазначає, що вина банку у перерахуванні коштів з карткового рахунку позивача відсутня.

Посилається на те, що між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання рішення суду про стягнення грошових коштів, а не виконання грошового зобовязання. Тому, з урахуванням заяви банку про застосування строків позовної давності, передбаченої ч.2 ст.258 ЦК України, стягнення пені та нарахувань, передбачених ст.625 ЦК України, вважає безпідставними.

Заперечує можливість стягнення відсотків за користування належними позивачу коштами, оскільки договір, укладений між сторонами, не передбачає відповідальності сторін, відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України та ст.556 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням апеляційного суду Полтавської області від 28 квітня 2015 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 Визнано неправомірними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині невиконання банківських послуг при користуванні платіжною карткою кредитка «Універсальна», виданої на ім'я ОСОБА_2 28 жовтня 2012 року. Визнано транзакцію щодо переказу 24 грудня 2014 року коштів у сумі 13135 грн. з кредитної картки ПАТ КБ «ПриватБанк», виданої на її ім'я, нечинною та зобов'язано банк повернути їй кошти в сумі 13135 грн. шляхом відновлення на картковому рахунку./а.с.10-14/

Постановою Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 11 червня 2015 року відкрито виконавче провадження ВП №47786767 з виконавчого листа, виданого на виконання вказаного рішення апеляційного суду. На час розгляду судом першої інстанції даної справи вказане рішення апеляційного суду не виконано, грошові кошти банком не були переказані на рахунок позивачки.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи на користь ОСОБА_2 пеню, компенсацію інфляційних втрат, три відсотки річних та проценти за користування коштами за період з 24 грудня 2026 року по 27 вересня 2016 року, районний суд обґрунтовано виходив з того, що вина банку при здійсненні несанкціонованої платіжної операції встановлена судовим рішенням, що в силу ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягає повторному доказуванню в даній справі. Неповернення коштів на картковий рахунок позивачки є простроченням грошового зобовязання, а тому на підставі положень п. 37.2 ст. 37 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст.625,536,1048,1214 ЦК України наявні підстави для цивільно-правової відповідальності банку за весь час прострочення, починаючи від дня здійснення несанкціонованої платіжної операції.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, які ґрунтуються на повно зясованих обставинах справи, відповідних їм висновках та вірно застосованих нормах матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди з рішенням, переоцінки доказів та хибного тлумачення норм права.

Зокрема, посилання банку на відсутність його вини у несанкціонованій транзакції щодо переказу 24 грудня 2014 року коштів у сумі 13135грн. з кредитної картки ОСОБА_2, оскільки обставини вказують на вину третіх осіб, - є намаганням звести процес до повторного доказування обставин, які вже встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 28 квітня 2015 року, яким зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути кошти ОСОБА_2 шляхом відновлення на її картковому рахунку, не виконано. Позивачка з метою запобігання нарахування відсотків на суму заборгованості на кредитній картці внесла зазначену суму коштів, поповнивши кредитну картку власними кошата.

Вказані обставини не підлягають оцінюванню чи встановленню повторно у даній справі, тому заперечення банком своєї відповідальності є неспроможним.

Відповідно до ст.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із п.37.2 ст.37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до п. п. 6.7, 6.8 положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223, що було чинним станом на вересень 2012 року, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Оскільки зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин, а вказаним судовим рішенням встановлено вину банку при здійсненні несанкціонованої платіжної операції, тому наявні підстави для цивільно-правової відповідальності відповідача, зокрема, в частині нарахування пені за період від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок.

З огляду на викладене не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування зазначених спеціальних норм та нарахування пені, враховуючи, що згадуване рішення апеляційного суду перебуває на примусовому виконанні та правовідносини сторін мають регулюватися Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судовими рішенням, яке має преюдиційне значення в даній справі, ПАТ КБ «ПриватБанк» був зобовязаний повернути кошти на картковий рахунок ОСОБА_2, однак цього не зробив до ухвалення судом першої інстанції рішення в даній справі, а отже прострочив виконання зобовязання, починаючи від дня неналежного переказу та повинен сплатити позивачці проценти за користування її грошовими коштами.

При цьому суд першої інстанції , враховуючи правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1891цс15, правильно визначив, що проценти мають обчислюватися у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, оскільки договір не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовими коштами клієнта (позивача) у разі неналежного виконання зобов'язань банком.

Неспроможними є доводи апеляційної скарги банку щодо необхідності застосування річного строку позовної давності, передбаченого ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення пені .

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі предявлення особою позову.

З матеріалів справи вбачається, що неналежний переказ з кредитної картки здійснено 24.12.2014 року, позивачка звернулася до суду першої інстанції з позовною заявою про стягнення пені, процентів за користування коштами, інфляційних втрат та 3 відсотків річних 07.07.2015 року, тобто в межах строку позовної давності.

Отже, на підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308,.314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя /підпис/ ОСОБА_1

Судді /підпис/ ОСОБА_3

/підпис/ ОСОБА_4

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1