Рішення № 62854065, 17.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/251/15-ц Головуючий у І інстанції Устимчук М. Ю.Провадження № 22-ц/780/3953/16 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю. О.Категорія 46 17.11.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

17 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Білоконь О.В., Березовенко Р.В.,

при секретарі: Дрозд Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 23 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, виконавчого комітету Вільнянської сільської ради Макарівського району Київської області, треті особи: Реєстраційна служба Макарівського районного управління юстиції, Управління Держгеокадастру у Макарівському районі Київської області, про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним і скасування його державної реєстрації, скасування рішення ради, на підставі якого був виданий державний акт,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просила визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Вільнянської сільської ради Макарівського району Київської області №2 від 18 січня 2002 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_3, а також визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 19.06.2002 року, виданий на ім»я ОСОБА_3, скасувавши його державну реєстрацію.

Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її матір ОСОБА_4, після смерті якої вона зі своєю сестрою ОСОБА_3, відповідачем по справі, успадкували в рівних долях житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та обтяжень.

Згідно виписки з погосподарської книги біля житлового будинку за померлою ОСОБА_4 рахувалась земельна ділянка площею 0,50 га, з яких 0,25 га під будівлями, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, та 0,25 га для ведення особистого селянського господарства. Згідно з точними обмірами Макарівського РЗБК з техпаспорту вбачається, що в дійсності на місцевості з врахуванням вже давно існуючих меж і прилеглих земельних ділянок в наявності за адресою: АДРЕСА_1 є лише 0,482 га (0,25 га для ОЖБ та 0,232 га для ведення ОПГ).

В 2015 році ОСОБА_2 дізналась про те, що ОСОБА_3 одноособово, без її згоди та відома, приватизувала всю земельну ділянку площею 0,482 га, чим порушила її права як власника ? частини житлового будинку. Крім того, підставою видачі Державного акту на право власності на землю на ім»я ОСОБА_3 є рішення виконкому Вільнянської сільської ради №2 від 18 січня 2002 року, яке суперечить вимогам чинного на той час законодавства, оскільки винесено неповноважним органом, без делегування йому повноважень сільською радою.

Враховуючи викладене, позивач просила суд ухвалити рішення про задоволення її вимог з підстав, викладених у позовній заяві.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 27 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 червня 2015 року, позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Вільнянської сільської ради Макарівського району Київської області від 18 січня 2002 року № 2 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку та безоплатної передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,482 га, з яких: 0,250 га для обслуговування житлового будинку, 0,232 га для ведення особистого підсобного господарства. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 19 червня 2002 року, виданий ОСОБА_3, та скасовано його державну реєстрацію.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 червня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 23 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла матір сторін ОСОБА_4, після смерті якої позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 успадкували в рівних долях житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8). Позивач ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на ? частину будинку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та обтяжень (а.с.11-12).

Згідно виписки з погосподарської книги біля житлового будинку за померлою ОСОБА_4 рахувалась земельна ділянка площею 0,50 га, з яких 0,25 га під будівлями, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, та 0,25 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.9). Згідно з точними обмірами Макарівського РЗБК з техпаспорту вбачається, що в дійсності на місцевості з врахуванням вже давно існуючих меж і прилеглих земельних ділянок в наявності за адресою АДРЕСА_1 є лише 0,482 га (0,25 га для ОЖБ та 0,232 га для ведення ОПГ).

Також встановлено, що рішенням виконавчого комітету Вільнянської сільської ради Макарівського району Київської області від 18 січня 2002 року №2 затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на землю та передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,482 га, з яких 0,250 га - для обслуговування житлового будинку, 0,232 га - для ведення особистого підсобного господарства (ОПГ), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.117, 126-127). На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_3 19 червня 2002 року отримала державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,482 га, розташовану в АДРЕСА_1 (а.с.115-116).

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що хоча вимоги позивача обґрунтовані, нею пропущено позовну давність, про застосування якої просить в письмовій заяві відповідач.

Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивач ОСОБА_2 посилалась на те, що про приватизацію земельної ділянки відповідачем ОСОБА_3 дізналась лише в січні 2015 року, і доказів, належних та допустимих, на спростування вищенаведених доводів позивача, відповідачем суду надано не було. Посилання ж суду при застосуванні позовної давності виключно на показання свідків, на думку колегії, є недостатнім для висновку про те, що позивач дізналась про порушення свого права раніше строку, зазначеного нею в позовній заяві.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Оскільки суд першої інстанції рішення про відмову в позові обґрунтовував обставинами, які є недоведеними, рішення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.30 Земельного кодексу від 18.12.1990 року №561-ХІІ (діючого на час набуття сторонами права власності на будинок) при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання, земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Згідно ч.4 ст.120 Земельного кодексу України від 20.12.2001 року (діючого на час постановлення оспорюваного рішення виконавчого комітету) при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Таким чином, оскільки позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 набули право власності на житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та спорудами у 1999 році по ? частині кожна, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 13 червня 2000 року (а.с.8), кожна з них набула право користування ? частиною земельної ділянки, розташованої біля будинку, пропорційно до часток у праві власності на будинок.

Враховуючи викладене, приватизація всієї земельної ділянки площею 0,482 га одноосібно ОСОБА_3 є грубим та безумовним порушенням прав ОСОБА_2, як власника ? частини житлового будинку, що полягає в позбавленні її можливості користуватися належною їй частиною будинку.

Крім того, при передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки було допущено порушення встановленого законом порядку надання у власність земельних ділянок, що вбачається з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно п.34 ст.26 вказаного Закону виключно на пленарних засіданнях сільської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка колишній сільський голова Вільнянської сільської ради Макарівського району Київської області ОСОБА_5, який згідно матеріалів справи підписав рішення виконкому Вільнянської сільської ради №2 від 18 січня 2002 року, суду пояснив, що повноваження сесії Вільнянської сільської ради можливо на той час були делеговані виконкому сільської ради, проте точно він не пам'ятає. Разом з тим, рішення, яким би Вільнянська сільська рада делегувала виконавчому комітету свої повноваження в частині регулювання земельних відносин в період, коли було постановлене оспорюване рішення №2 від 18 січня 2002 року, в матеріалах справи відсутнє.

Оскільки виконавчий комітет Вільнянської сільської ради Макарівського району Київської області, постановлюючи 18 січня 2002 року рішення №2 про затвердження технічної документації та передачу у власність громадян земельних ділянок, вийшов за межі власних повноважень, порушивши при цьому права та законні інтереси позивача ОСОБА_2, вимога останньої про визнання недійсним та скасування вищевказаного рішення виконавчого комітету є законною та обґрунтованою.

Підлягає задоволенню і вимога позивача про визнання недійсним державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_2, виданого 19 червня 2002 року на ім»я ОСОБА_3, оскільки відповідно до ст. 57 Закону України «Про власність» від 15.04.1991 року, який врегульовує спірні правовідносини, якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Задовольняючи позов в частині визнання недійсним в цілому державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_2, виданого на ім»я відповідача, колегія суддів зважає на те, що визнати його недійсним лише в частині ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд неможливо, оскільки в цьому державному акті, який посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування будинку та ведення підсобного господарства, межі кожної з цих земельних ділянок, які мають різне цільове призначення, не визначені, і визнання державного акту недійсним в частині однієї з ділянок призведе до порушення прав ОСОБА_2 як землекористувача земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду про відмову в позові - скасуванню з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 23 травня 2016 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Вільнянської сільської ради Макарівського району Київської області від 18 січня 2002 року № 2 в частині затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку та безоплатної передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,482 га, з яких 0,250 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд, 0,232 га для особистого підсобного господарства, що розташована за АДРЕСА_1

Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю площею 0,482 га, з яких 0,250 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд, 0,232 га для особистого підсобного господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, серії НОМЕР_3 від 19 червня 2002 року, виданий на ім'я ОСОБА_3, та скасувати його державну реєстрацію.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді: